I. КУРИ́ТИщо і без додатка (цигарку, люльку тощо), ПАЛИ́ТИ, СМАЛИ́ТИрозм.; КАДИ́ТИчим і без додатка,ДИМИ́ТИ[ДИМІ́ТИ]чим і без додатка, розм. (часто, довго, з азартом); ПОКУ́РЮВАТИрозм.,РОЗКУ́РЮВАТИрозм.,ПОПА́ХКУВАТИрозм. (проводити час за курінням). - Док.: курну́ти. Хто курить, той чорта дурить, а хто нюхає, той чорта слухає (приказка); Жадан ніколи не курив у його кабінеті (Я. Баш); Хтось біля вікна палив цигарку (Ю. Яновський); Данило підійшов до близнюків, які вже розсілися на бомбі, немов на колоді, і смалили саморобні цигарки (М. Стельмах); Бійці щедро кадили козячими ніжками - видано тижневу норму махорки (Григорій Тютюнник); Хлопці.. димлять цигарками (С. Васильченко); Кайдашенко покурював і все розповідав про свою пригоду з щукою (М. Чабанівський); Коли генерал під’їхав ближче, він побачив шофера в засмальцьованому кожушку, що розкурював козячу ніжку, ліниво пересварюючись із двомабійцями (Григорій Тютюнник); Люлька погасла, та дід Овсій все ще попахкував нею, як старенький двигун на току (В. Земляк).

ПЕКТИ́ (надмірно гріти, обдавати жаром); ПАЛИ́ТИ, ПРОПІКА́ТИ, ЖА́РИТИрозм., СМА́ЖИТИрозм.,СМАЛИ́ТИрозм. (сильніше); ПРИПІКА́ТИ (про сонце - дедалі сильніше); ПРЯГТИ́, ПРЯ́ЖИТИ[ПРА́ЖИТИ], ШКВА́РИТИрозм. (перев. про сонце). Сонце як огненная куля стоїть серед неба і не пече - пале (Панас Мирний); Сонце немов зупинилося в безхмарному небі, пропікаючи своїми гострими променями сіре каміння (В. Кучер); Як піднялося сонечко, що то вже жарило (Г. Квітка-Основ’яненко); Безжально смажило сонце (В. Минко); Сонце гріло, аж смалило (А. Кримський); Гаряче сонце пече, припікає, пражить, ніби у випаленій пустелі (Д. Бедзик); Сонце шкварило, як вогонь (І. Нечуй-Левицький). - Пор. 1. грі́ти.

СМАЛИ́ТИ (очищати вогнем від щетини, решток пір’я), ОБСМА́ЛЮВАТИ, ПРИСМА́ЛЮВАТИ (частково, трохи). - Док.: обсмали́ти, посмали́ти, присмали́ти. Доведеться й свині глянуть на небо... - Як будуть смалити (М. Коцюбинський); Людмила обсмалила обидві принесені нею качки (П. Загребельний).

СТРІЛЯ́ТИ (робити постріл, постріли з вогнепальної зброї), БИ́ТИ, ПАЛИ́ТИрозм.,СМАЛИ́ТИпідсил. розм.,ЛУПИ́ТИпідсил. розм.,ЧЕСА́ТИпідсил. розм., ГАТИ́ТИпідсил. розм.,ДОВБА́ТИпідсил. розм.,ДОВБТИ́підсил. розм. (уперто й методично - перев. з гармат); СТРОЧИ́ТИ, ТАТА́КАТИрозм., ТА́КАТИрозм., ТАТА́ХКАТИрозм. (з кулемета, автомата); СТУ́КАТИ (неголосно, на відстані); СТУГОНІ́ТИ (безперервно і сильно); ПОСИЛА́ТИ (із сл. куля, снаряд і т. ін.). - Док.: ви́стрелити, стре́льнути[стрі́льну́ти], уда́рити[вда́рити], ви́палити, лу́пнути, чесну́ти, чесону́ти, вгати́ти, довбну́ти, довбону́ти, пальну́ти, палахнутирозм.прострочи́ти, тата́кнути, тата́хнути, сту́кнути, посла́ти. Вдалині стріляє білими димками швидкострільна гармата крейсера (Ю. Яновський); - Як на війні було: стрілянина, з гармат же били, як барикади розбивали (А. Головко); [Кряж:] То я тоді, як смеркло, запріг коней, викликав Ганю, закутав її в бурку і - по конях..! Вискочив її батько, спустив собаку з ланцюга, схопив берданку і давай по мені смалити (М. Зарудний); Зенітки луплять, шум такий (С. Воскрекасенко); - Як почнуть артпідготовку - кожна батарея знає, по якому [доту] їй ціляти. Та по тому, а та по тому, гатитиме йому в лоба, аж поки він і не лусне! (О. Гончар); З лісу строчив без кінця кулемет (В. Сосюра). - Пор. 2. ба́хнути.