ЗІГНУ́ТИСЯ (про людину або частини її тіла - стати зігнутим), ЗІБГА́ТИСЯ, ЗОБГА́ТИСЯрідше,СКУ́ЛИТИСЯ, СКАРЛЮ́ЧИТИСЯрозм.,СКО́РЧИТИСЯрозм.,СКОЦЮ́РБИТИСЯрозм.,СКОЦЮ́БИТИСЯрідше,СКРЮ́ЧИТИСЯрозм., СКОРО́БИТИСЯрозм.; ЗГОРНУ́ТИСЯіз сл. бубликом, калачиком, клубочком (прийняти зігнуту позу, підтягнувши ноги). - Недок.: згина́тися, гну́тися, ску́люватися, скарлю́чуватися, ско́рчуватися, скоцю́рблюватися, скрю́чуватися, згорта́тися. Ішли [женці] в поле до схід сонця, спотикаючись, роздирали кулаками невиспані очі, згинались од холоду (С. Васильченко); - Ось вона, неволя татарська! День і ніч у кайданах спи, працюй, їж і пий скарлючившись, прикутий до лави (З. Тулуб); Старий скорчився від морозу (І. Франко); - Я скоцюрблююсь утроє і маю, мабуть, зовсім нікчемний вигляд (П. Колесник); Селянин аж скрючився від надмірної напруги, натискаючи на чепіги (В. Минко); Нині Маковейчикові не до пісень. Він сидить, згорнувшись бубликом, над апаратом (О. Гончар). - Пор. загну́тися, 1. щу́литися.

ЩУ́ЛИТИСЯ (стискатися, намагатися стати меншим від холоду, болю, страху тощо), ЗІЩУ́ЛЮВАТИСЯ, КУ́ЛИТИСЯ, СКУ́ЛЮВАТИСЯ, ЖА́ТИСЯ, Ї́ЖИТИСЯ, СУТУ́ЛИТИСЯ, СКО́РЧУВАТИСЯ (згинаючись, горблячись). - Док.: зіщу́литися, пощу́литися, ску́литися, зжа́тися, з’ї́житися, пої́житися, зсуту́литися, ско́рчитися. Тимко щулився від вранішньої прохолоди (Григорій Тютюнник); Огей зіщулюється, немовби йому раптом стає зимно (О. Досвітній); Карпо стояв біля Оленки й розповідав про вовків.. Оленка слухала й кулилася од ляку (Є. Гуцало); Батько скулився від морозу (І. Франко); Жметься, гнеться, як кургузий дідько (М. Номис); У цеху було холодно, і Семен увесь час їжився (В. Собко); Цього похмурого дня вони теж сутулилися од холоду (М. Трублаїні); Очі його ненароком впали на вікно, і він скорчився од болю (М. Коцюбинський). - Пор. 1. зігну́тися.