БО́ВКНУТИрозм. (сказати що-небудь необдумано або необережно, навмання, не до ладу), БЕ́ВКНУТИрозм.,БЕ́ЛЬКНУТИрозм.,БО́ВТНУТИрозм.,ЛЯ́ПНУТИрозм.,ЛЯ́СНУТИрозм. рідше, СКАЗОНУ́ТИрозм.,СПЛЕСКА́ТИрозм.,БА́ХНУТИпідсил. розм.,БРЯ́КНУТИпідсил. розм.,ЗМОРО́ЗИТИпідсил. розм. - Недок.: бо́вкати, бе́вкати, ля́пати, ля́скати. Схаменись лишень та подумай, що ти бовкнув? (І. Нечуй-Левицький); - Скажи, що маю повідомити щось важливе. Тільки дивись, щоб не бевкнула кому, що я тут. Не бевкнеш? (М. Чабанівський); І не думав, і не гадав ніколи він, що Тихін отакий легковірний: хтось белькнув дурним язиком, а він уже й глузд втратив (А. Головко); - Може, ти, Льоню, що бовтнув про їх [о. Артемія і Сусану Уласівну] при кому? - сказала писарша до брата (І. Нечуй-Левицький); - А це ти вже, Дем’яновичу, і зовсім хтозна-що говориш. Не подумавши, ляпнув (А. Головко); - Що ж до партизанів і таке інше, то ти менше ляскай про це (Л. Смілянський); [7-й парубок:] Іноді таке неподобне сплеще [Соломія], що й парубкові соромно слухати, не те, що дівці (М.Кропивницький); Він ... часом таке бахне, що всіх зіб’є з пантелику (П. Колесник); Щоб сказати хоч будь-що, дівчина брякнула: - Ну й цікаво з вами гуляти (Л. Дмитерко). - Пор. сказа́ти.