розум 1

-1-
іменник чоловічого роду

Словник відмінків

відмінок однина множина
називний ро́зум ро́зуми
родовий ро́зуму ро́зумів
давальний ро́зуму, ро́зумові ро́зумам
знахідний ро́зум ро́зуми
орудний ро́зумом ро́зумами
місцевий на/у ро́зумі на/у ро́зумах
кличний ро́зуме* ро́зуми*

Словник синонімів

РО́ЗУМ (здатність людей логічно мислити, пізнавати об’єктивну дійсність, засвоювати, запам’ятовувати і т. ін.), ІНТЕЛЕ́КТ, УМ, РО́ЗСУД, ГЛУЗДрозм.,РОЗУМІ́ННЯрідше.Мислячий розум; - Практичні знання випереджають духовний розвиток людства, - звідси всі нещастя. В той час, як інтелект робить божественні відкриття, пристрасті лишаються на рівні нашого патлатого пращура (О. Гончар); Юна Іванка належала до тієї категорії людей, які і за своїм віком і за характером не дуже полюбляють поради розсуду, вони цілком в полоні серця (М. Чабанівський); Безсилі глузд та й істина тоді, Як шлунок грає роль судді (М. Годованець); Не сумніваюся я, що ця думка про смерть неминучу Неба і світу всього новою та дивною здасться, Що розумінню людському нелегко пристати на неї (М. Зеров).
РО́ЗУМ (здатність окремої людини запам’ятовувати, оцінювати обстановку, події тощо та відповідно діяти і поводитися; звичайний, природний стан людської свідомості), УМ, ЗДОРО́ВИЙ ГЛУЗД, ГЛУЗД, ТОЛКрозм.[ТОВКдіал.], МО́ЗОКрозм.,ГОЛОВА́розм.,КЕБЕ́ТАрозм.,РОЗСУ́ДОКрозм.,РО́ЗСУДрідше,РОЗУМІ́ННЯрідше,ТЯ́МАрозм.,ТЯ́МКАрозм.,ЗАСТАНО́ВАдіал.Найбільше ж за розум вони поважають старого, за вдачу його та ще, звісно, за сина (О. Гончар); Іди служи, годи Енею, Він зна воєнне ремесло; Умом і храбростю своєю В опрічнеє попав число (І. Котляревський); - Заспокойтесь: я при здоровому глузді і твердій пам’яті (А. Головко); Люди всі - на два ранжири: Є розумні - та без віри, Другі - вірою міцні, Але глуздом - аніні! (А. Кримський); Ну, скажи, чи єсть оце у тебе толк - лити холодну воду за шию? (С. Васильченко); [Захарко:] От за тея тебе й бив, що ти п’єш без товку, що дуже ласа до чарки (М. Кропивницький); Мозок у мене стоїть над фізіологією. Він знає, що сльози й радість - це невід’ємні частки людського щастя (Ю. Яновський); До булави треба голови (прислів’я); - Майоре.. Мені потрібний буде кмітливий, з доброю кебетою і неодмінно хоробрий офіцер (Д. Бедзик); Тут потрібний холодний розсудок і велика обережність (Д. Ткач); - Бий його, сину, бий усіх! - кричав, втративши розсуд старий Шумейко (А. Шиян); Вона при всьому своєму розумінні була тільки жінкою, якій були чужі і незрозумілі мужські амбіції, бо ніколи їх не мала (Ірина Вільде); Часом улюбить [чоловік] таку кралю, що здається, маючи хоть кріпку тями, мусив би на сім миль від неї відбігти (Марко Вовчок); Сподобалась чортяча мова хлопцю, Не відав він про чортову лукавість, Оддав Іблісу тямку, й серце, й душу (А. Кримський); - Але тоді се [кохання] наскочило на мене раптом, з такою силою, що я цілком стратив застанову (І. Франко).

Словник фразеологізмів

би́́стрий на ро́́зум. Здатний швидко міркувати; тямущий, кмітливий. Бистра на розум, вона розмовляла так жваво й дотепно .. що .. слухати її не можна було без зворушення і теплої посмішки (Я. Гримайло).

бі́́дний (небага́́тий) на ро́́зум. Тупий, нетямущий. — Ой,— каже [Голота],— татарине, ой .. бородатий! Либонь же ти на розум небагатий: ще ти козака у руки не взяв, А вже за його й гроші пощитав [полічив] (Укр.. думи..).

бра́́ти / взя́́ти [собі́́] на ум (на ро́́зум) що і без додатка. Уважно сприйняти, усвідомити що-небудь. Сказано на глум, а ти бери собі на ум (Укр.. присл..); Добру науку приймай, Хоч її і від простого чуєш; Злої ж на ум не бери, Хоч би й святий говорив (І. Франко); [Конон:] Нам треба до того прислухатись та брати на розум. То люди вчені (М. Кропивницький).

бра́́ти / взя́́ти [собі́́] на ум (на ро́́зум) що і без додатка. Уважно сприйняти, усвідомити що-небудь. Сказано на глум, а ти бери собі на ум (Укр.. присл..); Добру науку приймай, Хоч її і від простого чуєш; Злої ж на ум не бери, Хоч би й святий говорив (І. Франко); [Конон:] Нам треба до того прислухатись та брати на розум. То люди вчені (М. Кропивницький).

бра́́тися / взя́́тися за ро́́зум. Ставати розсудливішим, розумнішим; поводити себе розумно, діяти розсудливо. Я ніколи не розумію як слід психології ваших людей, чому вони тоді тільки беруться за розум, як їх вилаяти по-батьківському, того, може, що ще молоді? (Леся Українка); Пора б уже Андрієві й за розум братися (Д. Бедзик); [Виборний:] Час би, Наталко, взятись за розум: ти уже дівка, не дитя.— Кого ж ти дожидаєшся? (І. Котляревський); // Починати серйозно займатися якоюсь корисною справою. Він заявив, що він починає вчитись.— Годі байдики бити, треба за розум братись (Г. Коцюба); Посадські люди за розум взялися. Крам іноземний з’явився на ярмарках (Н. Рибак).

бра́́ти / взя́́ти у [свій] ро́́зум (в ум). Усвідомлювати, розуміти що-небудь. Так щодня у нашій хаті Гомонять татусь і мати І чекають, що Невмій Візьме все у розум свій (М. Стельмах); — Тепер сам мусиш міркувати. Чи треба жить, чи умирати; А лучче, якби в ум ти взяв .. І занедбав мою Лависю (І. Котляревський).

бра́́ти / взя́́ти у [свій] ро́́зум (в ум). Усвідомлювати, розуміти що-небудь. Так щодня у нашій хаті Гомонять татусь і мати І чекають, що Невмій Візьме все у розум свій (М. Стельмах); — Тепер сам мусиш міркувати. Чи треба жить, чи умирати; А лучче, якби в ум ти взяв .. І занедбав мою Лависю (І. Котляревський).

бра́́ти / взя́́ти [собі́́] на ум (на ро́́зум) що і без додатка. Уважно сприйняти, усвідомити що-небудь. Сказано на глум, а ти бери собі на ум (Укр.. присл..); Добру науку приймай, Хоч її і від простого чуєш; Злої ж на ум не бери, Хоч би й святий говорив (І. Франко); [Конон:] Нам треба до того прислухатись та брати на розум. То люди вчені (М. Кропивницький).

бра́́ти / взя́́ти [собі́́] на ум (на ро́́зум) що і без додатка. Уважно сприйняти, усвідомити що-небудь. Сказано на глум, а ти бери собі на ум (Укр.. присл..); Добру науку приймай, Хоч її і від простого чуєш; Злої ж на ум не бери, Хоч би й святий говорив (І. Франко); [Конон:] Нам треба до того прислухатись та брати на розум. То люди вчені (М. Кропивницький).

бра́́тися / взя́́тися за ро́́зум. Ставати розсудливішим, розумнішим; поводити себе розумно, діяти розсудливо. Я ніколи не розумію як слід психології ваших людей, чому вони тоді тільки беруться за розум, як їх вилаяти по-батьківському, того, може, що ще молоді? (Леся Українка); Пора б уже Андрієві й за розум братися (Д. Бедзик); [Виборний:] Час би, Наталко, взятись за розум: ти уже дівка, не дитя.— Кого ж ти дожидаєшся? (І. Котляревський); // Починати серйозно займатися якоюсь корисною справою. Він заявив, що він починає вчитись.— Годі байдики бити, треба за розум братись (Г. Коцюба); Посадські люди за розум взялися. Крам іноземний з’явився на ярмарках (Н. Рибак).

бра́́ти / взя́́ти у [свій] ро́́зум (в ум). Усвідомлювати, розуміти що-небудь. Так щодня у нашій хаті Гомонять татусь і мати І чекають, що Невмій Візьме все у розум свій (М. Стельмах); — Тепер сам мусиш міркувати. Чи треба жить, чи умирати; А лучче, якби в ум ти взяв .. І занедбав мою Лависю (І. Котляревський).

бра́́ти / взя́́ти у [свій] ро́́зум (в ум). Усвідомлювати, розуміти що-небудь. Так щодня у нашій хаті Гомонять татусь і мати І чекають, що Невмій Візьме все у розум свій (М. Стельмах); — Тепер сам мусиш міркувати. Чи треба жить, чи умирати; А лучче, якби в ум ти взяв .. І занедбав мою Лависю (І. Котляревський).

ви́жити / вижива́ти з ро́зуму (з ума́). Від старості втратити здатність розумно мислити, реально сприймати дійсність. — На кладовищі, що за лоцманською церквою, три дні собі копав могилу. Батько та мати дивились і здвигували плечима: дід зовсім вижив з розуму (С. Чорнобривець); — Дурень [старий], зовсім вижив з розуму. Коли б він пішов у банк, йому б одразу сказали, що гроші фальшиві. Але він боїться з’являтися з тими грошима на людях... (Ю. Бедзик); Люди не звертали уваги на ті Уласові речі.— Старий став — з ума вижив (Панас Мирний); Клята Марія! Зовсім вижила з ума. Її [Стефу], жінку молоду, і як кажуть, нівроку, почала збивати на свій хлопський розум (Г. Колісник).

ви́жити / вижива́ти з ро́зуму (з ума́). Від старості втратити здатність розумно мислити, реально сприймати дійсність. — На кладовищі, що за лоцманською церквою, три дні собі копав могилу. Батько та мати дивились і здвигували плечима: дід зовсім вижив з розуму (С. Чорнобривець); — Дурень [старий], зовсім вижив з розуму. Коли б він пішов у банк, йому б одразу сказали, що гроші фальшиві. Але він боїться з’являтися з тими грошима на людях... (Ю. Бедзик); Люди не звертали уваги на ті Уласові речі.— Старий став — з ума вижив (Панас Мирний); Клята Марія! Зовсім вижила з ума. Її [Стефу], жінку молоду, і як кажуть, нівроку, почала збивати на свій хлопський розум (Г. Колісник).

випи́тувати ро́зуму у кого і без додатка. Дізнаватися про що-небудь у когось або перевіряти чию-небудь обізнаність у чомусь. — Де ви мене в лісі бачили? Де? — з викликом глянув на полісовщика.— Дурний ти, мов колода, а не журишся. Гадаєш, розуму випитую? Ви біля мене вже порожняка мчали (М. Стельмах).

відбира́ти / відібра́ти ро́зум кому. 1. Позбавляти кого-небудь здатності нормально мислити або сприймати щось. Вона [Рахіра] відбирала йому весь розум і всю свідомість його єства (О. Кобилянська); Кого хоче Бог покарати, тому розум відбирає (П. Козланюк).

2. безос. Хто-небудь втрачає здатність нормально мислити, розуміти і сприймати. Розум мені відібрало, а коли став потроху оговтуватись, .. згадалось мені, що такі самісінькі очі, як у Петра Зосимовича Варави, бачив я і в тієї славної телички, за яку рідна жінка Мартоха позичила мене Дармограїсі (Є. Гуцало).

відбі́гти (відби́тися) ро́зуму (глу́зду). Стати божевільним; збожеволіти. Він був би розцілував їх [стрільців], але боявся викликати новий переполох. Подумали б, що старий Матвій Шавала відбіг (не дай Боже) розуму (Мирослав Ірчан); У селі говорили всячину. Казали, що над книжками розуму одбіг, казали, що й з чортом злигався (Б. Антоненко-Давидович); [Штефан:] Отче! Ви ж бачите: стара вже відбилася глузду й казна-що верзе... (Я. Галан).

відбі́гти (відби́тися) ро́зуму (глу́зду). Стати божевільним; збожеволіти. Він був би розцілував їх [стрільців], але боявся викликати новий переполох. Подумали б, що старий Матвій Шавала відбіг (не дай Боже) розуму (Мирослав Ірчан); У селі говорили всячину. Казали, що над книжками розуму одбіг, казали, що й з чортом злигався (Б. Антоненко-Давидович); [Штефан:] Отче! Ви ж бачите: стара вже відбилася глузду й казна-що верзе... (Я. Галан).

відбира́ти / відібра́ти ро́зум кому. 1. Позбавляти кого-небудь здатності нормально мислити або сприймати щось. Вона [Рахіра] відбирала йому весь розум і всю свідомість його єства (О. Кобилянська); Кого хоче Бог покарати, тому розум відбирає (П. Козланюк).

2. безос. Хто-небудь втрачає здатність нормально мислити, розуміти і сприймати. Розум мені відібрало, а коли став потроху оговтуватись, .. згадалось мені, що такі самісінькі очі, як у Петра Зосимовича Варави, бачив я і в тієї славної телички, за яку рідна жінка Мартоха позичила мене Дармограїсі (Є. Гуцало).

всі ро́зуми пої́сти. Стати дуже розумним. [Рябина:] Ще молоко на губах не обсохло, а воно гадає, що всі розуми поїло (І. Франко).

втрача́ти (тра́тити) / втра́тити (стра́тити) ро́зум (глузд). 1. Переставати нормально мислити, поводитися; ставати божевільним. — Говорили поміж себе люди, що дід зовсім розум втратив, де ж таки — ходить та й ходить, аж до сусідньої області забивається, гасає, як той Марко по пеклу (Ю. Яновський); Хто глянув би збоку на цей розгардіяш, міг би подумати, що тут люди втратили глузд і тільки шаленіють, не тямлячи себе, замкнуті в цій клітці, сповнені пекучої задухи (О. Гончар); — Вона стратила розум, збожеволіла,— загомоніли молодиці (І. Нечуй-Левицький); Якого страху набралася вона тоді в поганім тім млині, мало розуму не стратила (О. Кобилянська); [Маруся:] Моя мати! Тут, в Цареграді! Ні! Я доспівалась... Я з горя притужила тінь своєї матері... Мабуть, вмерла моя мати!.. Боже мій, поможи мені! Я, здається, стратила розум (О. Левада).

2. Бути неспроможним обдумано діяти у складній ситуації; губитися. — Усі знають, що Софроній, хитрющий і зухвалий, нікого не боїться й ніколи не втрачає глузду (М. Івасюк); [Орест:] Сам я, може, й не піду на риск,.. але коли мене захопить яка стороння стихійна сила, тоді я трачу розум! (Леся Українка); І не думав, і не гадав ніколи він, що Тихін отакий легковірний: хтось белькнув дурним язиком, а він уже й глузд втратив (А. Головко).

втрача́ти (тра́тити) / втра́тити (стра́тити) ро́зум (глузд). 1. Переставати нормально мислити, поводитися; ставати божевільним. — Говорили поміж себе люди, що дід зовсім розум втратив, де ж таки — ходить та й ходить, аж до сусідньої області забивається, гасає, як той Марко по пеклу (Ю. Яновський); Хто глянув би збоку на цей розгардіяш, міг би подумати, що тут люди втратили глузд і тільки шаленіють, не тямлячи себе, замкнуті в цій клітці, сповнені пекучої задухи (О. Гончар); — Вона стратила розум, збожеволіла,— загомоніли молодиці (І. Нечуй-Левицький); Якого страху набралася вона тоді в поганім тім млині, мало розуму не стратила (О. Кобилянська); [Маруся:] Моя мати! Тут, в Цареграді! Ні! Я доспівалась... Я з горя притужила тінь своєї матері... Мабуть, вмерла моя мати!.. Боже мій, поможи мені! Я, здається, стратила розум (О. Левада).

2. Бути неспроможним обдумано діяти у складній ситуації; губитися. — Усі знають, що Софроній, хитрющий і зухвалий, нікого не боїться й ніколи не втрачає глузду (М. Івасюк); [Орест:] Сам я, може, й не піду на риск,.. але коли мене захопить яка стороння стихійна сила, тоді я трачу розум! (Леся Українка); І не думав, і не гадав ніколи він, що Тихін отакий легковірний: хтось белькнув дурним язиком, а він уже й глузд втратив (А. Головко).

навча́ти (вчи́ти) / навчи́ти ро́зуму ([до́брому] ро́зумові, уму́-ро́зуму) кого. Виховувати когось відповідно до усталених норм, правил, звичаїв і т. ін. І книжки читатимеш, скільки захочеться, і людських дітей розуму будеш навчати (М. Стельмах); Хіба ж я її не гляділа, хіба не ростила, доброму розумові не навчала? (Панас Мирний); — Хівря з серця почала Наталцю бити — уму-розуму вчити (Грицько Григоренко); Подумав, подумав [горобчик] та й почав просити курку: — Навчіть мене розуму, пані матусю! (Леся Українка). навчи́ти на до́брий ро́зум. — А дитина наша,— каже,— ще молоденька, нехай ми ще самі її покохаємо та навчимо на розум добрий (Марко Вовчок). навча́ти добру́ і ро́зуму. Доглядала ж [мати] сама його, сама й навчала Добру і розуму (Т. Шевченко).

вчи́тися ро́зуму (уму́-ро́зуму). Набувати досвіду, уміння, знань. — Чоловік на те й родився, щоб весь вік, скільки живе, розуму вчитися (Григорій Тютюнник).

вчи́тися ро́зуму (уму́-ро́зуму). Набувати досвіду, уміння, знань. — Чоловік на те й родився, щоб весь вік, скільки живе, розуму вчитися (Григорій Тютюнник).

навча́ти (вчи́ти) / навчи́ти ро́зуму ([до́брому] ро́зумові, уму́-ро́зуму) кого. Виховувати когось відповідно до усталених норм, правил, звичаїв і т. ін. І книжки читатимеш, скільки захочеться, і людських дітей розуму будеш навчати (М. Стельмах); Хіба ж я її не гляділа, хіба не ростила, доброму розумові не навчала? (Панас Мирний); — Хівря з серця почала Наталцю бити — уму-розуму вчити (Грицько Григоренко); Подумав, подумав [горобчик] та й почав просити курку: — Навчіть мене розуму, пані матусю! (Леся Українка). навчи́ти на до́брий ро́зум. — А дитина наша,— каже,— ще молоденька, нехай ми ще самі її покохаємо та навчимо на розум добрий (Марко Вовчок). навча́ти добру́ і ро́зуму. Доглядала ж [мати] сама його, сама й навчала Добру і розуму (Т. Шевченко).

глузд за ро́зум заверта́є (заверну́в) у кого і без додатка. Хто-небудь не може нормально мислити, діяти. — Чи ви од чаду, чи з похмілля? Чи чорт за душу удряпнув? Чи напились дурного зілля, Чи глузд за розум завернув? (І. Котляревський).

глузд за ро́зум заверта́є (заверну́в) у кого і без додатка. Хто-небудь не може нормально мислити, діяти. — Чи ви од чаду, чи з похмілля? Чи чорт за душу удряпнув? Чи напились дурного зілля, Чи глузд за розум завернув? (І. Котляревський).

загуби́ти / рідше губи́ти ро́зум (тя́му). Втратити здатність логічно, обдумано діяти; стати несамовитим, не контролювати своїх вчинків. Солдат був напідпитку, знов мазнув Анрі-Жака по всіх вусах і заіржав, а коли той, загубивши тяму, поліз битися, схопив його в оберемок (Ю. Яновський); З ним ніхто не хотів сідати за стіл, тому що від чарки Псякревський губив розум (Казки Буковини..); // Бути психічно хворим, божевільним. Я ходив по лісі і збирав дрова для куховарні. Підмітав і прибирав колії разом з дурником-ченцем, що давно вже загубив був свій розум (Ю. Яновський). погуби́ти ро́зум. Страх вона його любила, Аж розум ввесь свій погубила (І. Котляревський); Коли ж я знаю, що сьому не можна бути, і бачу свою Марусю, що зовсім розум погубила, полюбивши тебе, .. вона тепер рада за тобою хоч на край світу (Г. Квітка-Основ’яненко).

держа́ти ро́зум в голові́. Бути розсудливим, розважливим; обмірковувати, контролювати свої дії, вчинки. Недарма в народі кажуть: “Держи розум в голові — скарб матимеш” (З журналу). держа́ти ро́зум та ум в свої́й голо́воньці. Не потурай, дівчинонько, та моїй розмовоньці, держи розум та ум добрий в своїй головоньці (Сл. Б. Грінченка).

держа́ти ро́зум в голові́. Бути розсудливим, розважливим; обмірковувати, контролювати свої дії, вчинки. Недарма в народі кажуть: “Держи розум в голові — скарб матимеш” (З журналу). держа́ти ро́зум та ум в свої́й голо́воньці. Не потурай, дівчинонько, та моїй розмовоньці, держи розум та ум добрий в своїй головоньці (Сл. Б. Грінченка).

держа́ти (трима́ти) язи́к дале́ко від ро́зуму. Говорити що-небудь безглузде, непродумане. — А ти [Харитоне] язика далеко від розуму не держи! — вже замирливо кинув Боженко, добуваючи капшук, щоб перекурити, після хвилювання (Ю. Смолич).

дохо́дити / дійти́ свої́м (вла́сним) ро́зумом чого, до чого. Осягати, усвідомлювати зміст, значення і т. ін. чого-небудь самостійно, без сторонньої допомоги. Спати більше Гордій не міг. Він боявся щось проґавити, а все необхідно бачити на власні очі і дійти всього своїм розумом (О. Копиленко); Любить Іван Іванович до всього власним розумом дійти, руки своєї докласти (З газети).

дохо́дити / дійти́ свої́м (вла́сним) ро́зумом чого, до чого. Осягати, усвідомлювати зміст, значення і т. ін. чого-небудь самостійно, без сторонньої допомоги. Спати більше Гордій не міг. Він боявся щось проґавити, а все необхідно бачити на власні очі і дійти всього своїм розумом (О. Копиленко); Любить Іван Іванович до всього власним розумом дійти, руки своєї докласти (З газети).

макі́тра ро́зуму в кого, жарт. Хтоcь розумний, розсудливий, кмітливий і т. ін. — Ловко зметикував [бригадир].., в нього макітра розуму! (Ю. Яновський). до́бра макі́тра ро́зуму. — Давайте поради! В вас же розуму добра макітра (І. Нечуй-Левицький).

добра́ти [до] ро́зуму (глу́зду, то́лку, ума́ і т. ін.) у чому і без додатка. Додуматися до чого-небудь, зробити певний висновок. Певні були [селяни], що ті [коноводи] не втечуть.., але не могли добрати розуму, як їх узяти (Б. Грінченко); Він і зараз ніяк до розуму не добере — хто б таки його листа міг віднайти? (А. Головко); — Не доберу я толку в твоїх речах,— каже Петро (П. Куліш); // Незрозуміло. А воно й місто зараз — до ума не добереш: завод же стоїть і тютюнові фабрики — бастують робітники (А. Головко).

добра́ти [до] ро́зуму (глу́зду, то́лку, ума́ і т. ін.) у чому і без додатка. Додуматися до чого-небудь, зробити певний висновок. Певні були [селяни], що ті [коноводи] не втечуть.., але не могли добрати розуму, як їх узяти (Б. Грінченко); Він і зараз ніяк до розуму не добере — хто б таки його листа міг віднайти? (А. Головко); — Не доберу я толку в твоїх речах,— каже Петро (П. Куліш); // Незрозуміло. А воно й місто зараз — до ума не добереш: завод же стоїть і тютюнові фабрики — бастують робітники (А. Головко).

дово́дити / довести́ до ро́зуму (до ума́, до глу́зду). 1. кого і без додатка. Виховувати, ростити (про дітей). — Щоб вам [Галі і Чіпці], мої рідні, щасливо вік звікувати та своїх діток до розуму довести! (Панас Мирний); Тепла хвиля підмиває серце матері, як вода калину, щасливою сльозою очі криються: усіх же вигодувала та виняньчила та й до розуму довела (Григорій Тютюнник); Не той батько, що зродив, а той, що до ума довів (Укр.. присл..); Няньчить її й доглядає [ненька].., Обчісує й одягає, До глузду доводить (П. Гулак-Артемовський).

2. що. Здійснювати, успішно виконувати що-небудь, справлятися з чимсь. — Багацько таких, що на готовеньке зазіхають, та мало таких, що до ума що-небудь доводять (Л. Яновська); — Позичити [насіння] не штука,— відповів голова,— та дивіться, щоб до ума довели (М. Рудь).

3. кого. Наставляти, повчати кого-небудь. Параска ще довго корила хатніх, до ума доводила невістку (К. Гордієнко).

дово́дити / довести́ до ро́зуму (до ума́, до глу́зду). 1. кого і без додатка. Виховувати, ростити (про дітей). — Щоб вам [Галі і Чіпці], мої рідні, щасливо вік звікувати та своїх діток до розуму довести! (Панас Мирний); Тепла хвиля підмиває серце матері, як вода калину, щасливою сльозою очі криються: усіх же вигодувала та виняньчила та й до розуму довела (Григорій Тютюнник); Не той батько, що зродив, а той, що до ума довів (Укр.. присл..); Няньчить її й доглядає [ненька].., Обчісує й одягає, До глузду доводить (П. Гулак-Артемовський).

2. що. Здійснювати, успішно виконувати що-небудь, справлятися з чимсь. — Багацько таких, що на готовеньке зазіхають, та мало таких, що до ума що-небудь доводять (Л. Яновська); — Позичити [насіння] не штука,— відповів голова,— та дивіться, щоб до ума довели (М. Рудь).

3. кого. Наставляти, повчати кого-небудь. Параска ще довго корила хатніх, до ума доводила невістку (К. Гордієнко).

дохо́дити / дійти́ свої́м (вла́сним) ро́зумом чого, до чого. Осягати, усвідомлювати зміст, значення і т. ін. чого-небудь самостійно, без сторонньої допомоги. Спати більше Гордій не міг. Він боявся щось проґавити, а все необхідно бачити на власні очі і дійти всього своїм розумом (О. Копиленко); Любить Іван Іванович до всього власним розумом дійти, руки своєї докласти (З газети).

дохо́дити / дійти́ свої́м (вла́сним) ро́зумом чого, до чого. Осягати, усвідомлювати зміст, значення і т. ін. чого-небудь самостійно, без сторонньої допомоги. Спати більше Гордій не міг. Він боявся щось проґавити, а все необхідно бачити на власні очі і дійти всього своїм розумом (О. Копиленко); Любить Іван Іванович до всього власним розумом дійти, руки своєї докласти (З газети).

ду́мка спа́ла / спада́є [на ро́зум] кому. Хто-небудь додумався до чогось. — Я і сам додумався, і з стариками радився, так нікому така думка не спала на розум (Г. Квітка-Основ’яненко); Одній Марині спала думка на розум повернутися якнайшвидше додому (З газети); Хто б міг подумати, що .. доведеться воювати не лише з армією, а з цілою Росією. Ні, такі думки не спадали Наполеонові (П. Кочура).

ду́мка спа́ла / спада́є [на ро́зум] кому. Хто-небудь додумався до чогось. — Я і сам додумався, і з стариками радився, так нікому така думка не спала на розум (Г. Квітка-Основ’яненко); Одній Марині спала думка на розум повернутися якнайшвидше додому (З газети); Хто б міг подумати, що .. доведеться воювати не лише з армією, а з цілою Росією. Ні, такі думки не спадали Наполеонові (П. Кочура).

жи́ти за́днім умо́м (ро́зумом). Правильно оцінювати свої дії та вчинки лише після їх звершення, здійснення. — І отак я все життя — заднім умом живу. Ну, чого я з дому поїхала?! І куди мене лиха година несе! (А. Головко).

жи́ти свої́м ро́зумом (умо́м). Дотримуватися власних поглядів, переконань і т. ін. — Не майте гніву на мене, коли не так щось. Думаєш порадити, помогти, а кому ті поради потрібні. Кожен живе своїм розумом, на чужий не зважає (Є. Гуцало); — Оце накрутив,— промовив Килигей упівголоса, прочитавши Куликів меморандум.— І складно й жалібно. Хто це тобі так — чи не до дяка ходив? Кулик несподівано образився: — Своїм умом живу (О. Гончар).

жи́ти чужи́м ро́зумом. Дотримуватися не власних, а чиїхсь поглядів, переконань і т. ін. — Ні, нічого не скажу зараз. Бо нічого ще до пуття не знаю. А чужим розумом жити не хочу. Розберуся трохи в цьому сам, тоді й поговоримо (А. Головко); [Алік:] Я хочу вчитися і буду вчитися. Щоб знати все, розумієте, все! Більше за вас, більше за всіх... за всіх отих безмозких нікчем, які живуть чужим розумом (Л. Дмитерко).

забіга́ти / забі́гти напере́д (впере́д). 1. Порушувати послідовність, логічний хід розповіді, викладу чого-небудь і т. ін. І ще... і ще одна причина не давала спати Касію. Та не будемо забігати наперед (І. Микитенко); А втім, додому Іван Іванович дійде тільки за якісь півгодини, і тому дозвольте забігти вперед і одрекомендувати його сім’ю (М. Хвильовий).

2. Робити що-небудь, намагатися дізнатися про щось передчасно, випереджаючи події. Захоплений, невтомний, він уперто перемагав труднощі, добре засвоював предмет, нетерпеливо забігав наперед, бажаючи більше знати (Г. Коцюба); Він [Андрій] не хотів знати про це [про розстріли] з двох причин: перша — страшно забігати наперед (І. Багряний). забіга́ти дале́ко (наперед) ро́зумом. [Юлія:] Ех, пане, занадто далеко ви своїм розумом забігаєте. Буде з вас і того, що досі сказала (І. Франко); [Хаїм:] Чи хоче пан, щоб я вже йому потанцював? [Пан:] Не забігай наперед розумом, щоб не звихнувся (М. Кропивницький).

забіга́ти / забі́гти напере́д (впере́д). 1. Порушувати послідовність, логічний хід розповіді, викладу чого-небудь і т. ін. І ще... і ще одна причина не давала спати Касію. Та не будемо забігати наперед (І. Микитенко); А втім, додому Іван Іванович дійде тільки за якісь півгодини, і тому дозвольте забігти вперед і одрекомендувати його сім’ю (М. Хвильовий).

2. Робити що-небудь, намагатися дізнатися про щось передчасно, випереджаючи події. Захоплений, невтомний, він уперто перемагав труднощі, добре засвоював предмет, нетерпеливо забігав наперед, бажаючи більше знати (Г. Коцюба); Він [Андрій] не хотів знати про це [про розстріли] з двох причин: перша — страшно забігати наперед (І. Багряний). забіга́ти дале́ко (наперед) ро́зумом. [Юлія:] Ех, пане, занадто далеко ви своїм розумом забігаєте. Буде з вас і того, що досі сказала (І. Франко); [Хаїм:] Чи хоче пан, щоб я вже йому потанцював? [Пан:] Не забігай наперед розумом, щоб не звихнувся (М. Кропивницький).

загуби́ти / рідше губи́ти ро́зум (тя́му). Втратити здатність логічно, обдумано діяти; стати несамовитим, не контролювати своїх вчинків. Солдат був напідпитку, знов мазнув Анрі-Жака по всіх вусах і заіржав, а коли той, загубивши тяму, поліз битися, схопив його в оберемок (Ю. Яновський); З ним ніхто не хотів сідати за стіл, тому що від чарки Псякревський губив розум (Казки Буковини..); // Бути психічно хворим, божевільним. Я ходив по лісі і збирав дрова для куховарні. Підмітав і прибирав колії разом з дурником-ченцем, що давно вже загубив був свій розум (Ю. Яновський). погуби́ти ро́зум. Страх вона його любила, Аж розум ввесь свій погубила (І. Котляревський); Коли ж я знаю, що сьому не можна бути, і бачу свою Марусю, що зовсім розум погубила, полюбивши тебе, .. вона тепер рада за тобою хоч на край світу (Г. Квітка-Основ’яненко).

замути́ти го́лову (ро́зум) чию (чий), кому. Позбавити кого-небудь здатності логічно мислити, тверезо сприймати та оцінювати дійсність. Замутили любощі та ревнощі йому голову, запив-загуляв воїн і забув, по якій землі ходить (І. Волошин); — Прости, Рустеме, за ті необачні слова, що я досі писала й говорила. Шайтан замутив тоді мій розум (М. Коцюбинський).

па́морочити / запа́морочити го́лову (ро́зум, свідо́мість і т. ін.). 1. Позбавляти кого-небудь здатності чітко мислити або заважати тверезо і реально сприймати щось. Хатня задуха паморочить голову, руки мимохіть простягаються до вікна (Дніпрова Чайка). Вулиця здавалася тісною, а тиша, глибока й тривожна, бентежила серця, паморочила розум (С. Воскрекасенко); // Виклика́ти стан, схожий на сп’яніння; п’янити. Їй [весні] додають сили й краси не самі солов’їні співи, але й пахощі, що забивають дух, тамують биття серця і паморочать свідомість (Ю. Смолич).

2. кому. Зваблювати кого-небудь, закохувати у себе.  Що з тобою сталося Тетяно?.. Бачу, що Сагайдак тобі остаточно запаморочив голову (С. Добровольський).

3. чим. Зацікавлюючи кого-небудь чимсь, ошукувати, обманювати, розраховуючи на наївність, довірлівість і т. ін. — Так ось що,— Ковалів підійшов до Батури впритул,— не обіцяйте їм золотих гір. Не паморочіть голови великими надіями, .. не кожну річку можна відновити (М. Чабанівський).

зате́мнювати / затемни́ти свідо́мість (ро́зум) чию (чий), кому і без додатка. Позбавляти кого-небудь здатності реально сприймати дійсність. — Не дивувався б я, якби ця гадюча краса затемнила свідомість вісімнадцятилітньому отрокові (Юліан Опільський); Жах скував всі інші її почуття, затемнив розум (В. Собко).

зате́мнювати / затемни́ти свідо́мість (ро́зум) чию (чий), кому і без додатка. Позбавляти кого-небудь здатності реально сприймати дійсність. — Не дивувався б я, якби ця гадюча краса затемнила свідомість вісімнадцятилітньому отрокові (Юліан Опільський); Жах скував всі інші її почуття, затемнив розум (В. Собко).

зато́плювати / затопи́ти ли́хо (ро́зум, го́ре, бі́ду і т. ін.) в ча́рці (в горі́лці). Тамувати, приглушувати важкі почуття, думки, притупляти свідомість, надмірно вживаючи алкогольні напої. — Що ж робив він в ті скривджені дні? Може, в чарці затоплював лихо? (П. Воронько); І гарний сей чоловік, .. зате як загуляє, — роботу .. кинув та й розум затопе [затопить] в горілці (Панас Мирний). у ча́рці го́ренько топи́ти. Роби на других дні та ночі. На хвилю праці не засни; А візьме сум, заплачуть очі — У чарці горенько топи... (П. Грабовський). топи́ти го́ре в чому. Пива він не любив і топив своє горе в абстрактних розмовах про беззахисність людського кохання (Л. Первомайський).

зато́плювати / затопи́ти ли́хо (ро́зум, го́ре, бі́ду і т. ін.) в ча́рці (в горі́лці). Тамувати, приглушувати важкі почуття, думки, притупляти свідомість, надмірно вживаючи алкогольні напої. — Що ж робив він в ті скривджені дні? Може, в чарці затоплював лихо? (П. Воронько); І гарний сей чоловік, .. зате як загуляє, — роботу .. кинув та й розум затопе [затопить] в горілці (Панас Мирний). у ча́рці го́ренько топи́ти. Роби на других дні та ночі. На хвилю праці не засни; А візьме сум, заплачуть очі — У чарці горенько топи... (П. Грабовський). топи́ти го́ре в чому. Пива він не любив і топив своє горе в абстрактних розмовах про беззахисність людського кохання (Л. Первомайський).

зато́плювати / затопи́ти ли́хо (ро́зум, го́ре, бі́ду і т. ін.) в ча́рці (в горі́лці). Тамувати, приглушувати важкі почуття, думки, притупляти свідомість, надмірно вживаючи алкогольні напої. — Що ж робив він в ті скривджені дні? Може, в чарці затоплював лихо? (П. Воронько); І гарний сей чоловік, .. зате як загуляє, — роботу .. кинув та й розум затопе [затопить] в горілці (Панас Мирний). у ча́рці го́ренько топи́ти. Роби на других дні та ночі. На хвилю праці не засни; А візьме сум, заплачуть очі — У чарці горенько топи... (П. Грабовський). топи́ти го́ре в чому. Пива він не любив і топив своє горе в абстрактних розмовах про беззахисність людського кохання (Л. Первомайський).

зато́плювати / затопи́ти ли́хо (ро́зум, го́ре, бі́ду і т. ін.) в ча́рці (в горі́лці). Тамувати, приглушувати важкі почуття, думки, притупляти свідомість, надмірно вживаючи алкогольні напої. — Що ж робив він в ті скривджені дні? Може, в чарці затоплював лихо? (П. Воронько); І гарний сей чоловік, .. зате як загуляє, — роботу .. кинув та й розум затопе [затопить] в горілці (Панас Мирний). у ча́рці го́ренько топи́ти. Роби на других дні та ночі. На хвилю праці не засни; А візьме сум, заплачуть очі — У чарці горенько топи... (П. Грабовський). топи́ти го́ре в чому. Пива він не любив і топив своє горе в абстрактних розмовах про беззахисність людського кохання (Л. Первомайський).

затума́нювати / затума́нити го́лову (ро́зум, рідше о́чі) кому і без додатка. 1. Позбавляти кого-небудь ясності мислення, затьмарювати комусь свідомість. Злість усе не минала, затоплювала всі груди, затуманювала голову (В. Кучер); Страх затуманює очі, і горобець лякає заляканого зайця (М. Трублаїні); // Запаморочувати різким, п’янким запахом. У відкрите вікно війнули пахощі прив’ялого листя, дурманом затуманили голову гауптманові (Ю. Бедзик). нена́че затума́нило в голові́ ро́зум, безос. Як Стефан заколотився був їхати світ за очі, то Євстафієві неначе затуманило в голові розум (С. Чорнобривець). затума́нилося в голові́, безос. Затуманилося Остапові в голові. Не миле ніщо йому (К. Гордієнко).

2. Вводити в оману, дурити кого-небудь. І чого йому було з тими бандитами зв’язуватись? Що він, багач, дука? Підбили, голову затуманили чоловікові, пішов і сам не радий, і їй світ зав’язав (І. Цюпа); Намагався бай заплямувати нове будівництво, брехнею затуманити бідноті очі (О. Донченко).

затума́нювати / затума́нити го́лову (ро́зум, рідше о́чі) кому і без додатка. 1. Позбавляти кого-небудь ясності мислення, затьмарювати комусь свідомість. Злість усе не минала, затоплювала всі груди, затуманювала голову (В. Кучер); Страх затуманює очі, і горобець лякає заляканого зайця (М. Трублаїні); // Запаморочувати різким, п’янким запахом. У відкрите вікно війнули пахощі прив’ялого листя, дурманом затуманили голову гауптманові (Ю. Бедзик). нена́че затума́нило в голові́ ро́зум, безос. Як Стефан заколотився був їхати світ за очі, то Євстафієві неначе затуманило в голові розум (С. Чорнобривець). затума́нилося в голові́, безос. Затуманилося Остапові в голові. Не миле ніщо йому (К. Гордієнко).

2. Вводити в оману, дурити кого-небудь. І чого йому було з тими бандитами зв’язуватись? Що він, багач, дука? Підбили, голову затуманили чоловікові, пішов і сам не радий, і їй світ зав’язав (І. Цюпа); Намагався бай заплямувати нове будівництво, брехнею затуманити бідноті очі (О. Донченко).

збива́ти / зби́ти з ро́зуму (з глу́зду) кого. Зваблювати, спокушати, підштовхувати на нерозумні дії. Хто ж, як не він, отой дука прославлений, Сю сироту загубив? Хто, як не він, стиду, честі позбавлений, дівчину з розуму збив? (П. Грабовський); [Наталя:] То спитайте його: чи я йому що роблю? [Шкандибиха:] Буде й того... Обпоїла чимсь, з глузду збила, та ще мало? (Панас Мирний).

збива́ти / зби́ти з ро́зуму (з глу́зду) кого. Зваблювати, спокушати, підштовхувати на нерозумні дії. Хто ж, як не він, отой дука прославлений, Сю сироту загубив? Хто, як не він, стиду, честі позбавлений, дівчину з розуму збив? (П. Грабовський); [Наталя:] То спитайте його: чи я йому що роблю? [Шкандибиха:] Буде й того... Обпоїла чимсь, з глузду збила, та ще мало? (Панас Мирний).

з вели́кого ро́зуму, ірон. Необдумано, легковажно. Всілякі чутки і всякі люди баламутять теперечки громаду… Один баламутить по дурості своїй, а другий з великого розуму (М. Стельмах).

зво́дити / звести́ з ро́зуму (з ума́) кого. 1. Негативно впливаючи на психіку, викликати в когось почуття роздратування, гніву і т. ін.; доводити кого-небудь до божевілля. Племінничок звів з ума сестру,— сестра божевільна (Панас Мирний); [Софія:] Іди, іди з очей моїх, чарівниця лукава! Іди! Не пали мене своїм поглядом єхидним — ти гірше сатани, ти мене з ума звела, ти одбила у мене чоловіка (І. Карпенко-Карий).

2. Бути причиною невиважених, нерозумних вчинків. Голод зводив з розуму, солдати раді були іти на фронт, щоб тільки одержати нову, кращу одежу і похідний пайок (В. Гжицький); [Яцько:] Казав тобі раз, Казав тобі два, Ой, не пий ти горілочку, Бо зведе з ума! (М. Кропивницький).

3. Захоплювати, полонити кого-небудь; виклика́ти почуття великого кохання. — Якась така підвернеться, що з розуму зведе, забаламутить [сина], і де вже йому тоді про інститут, про науку... (О. Гончар); Анничка своїм дзвінким і бентежливим сміхом та умінням літати на танцях метеликом від парубка до парубка звела з розуму багатьох (М. Івасюк); // Виклика́ти почуття захоплення, схвильованості, неспокою і т. ін. О зорі, зорі, кого ви не зводили з ума! Навіть Матвій Прибиймуха не може заснути такої .. ночі! (І. Цюпа); // Спокушати. [Лицар:] Спізнаються по волі молодята і вже присяги прагнуть — знов неволі... [Служебка:] А ти би як хотів? Звести з ума, та й кинути? Ти мудрий “без присяги”, це кожний захотів би! (Леся Українка). позво́дити з ума́ (про багатьох). Ми тут позводили з ума усіх наших хуторянок (І. Нечуй-Левицький).

зво́дити / звести́ з ро́зуму (з ума́) кого. 1. Негативно впливаючи на психіку, викликати в когось почуття роздратування, гніву і т. ін.; доводити кого-небудь до божевілля. Племінничок звів з ума сестру,— сестра божевільна (Панас Мирний); [Софія:] Іди, іди з очей моїх, чарівниця лукава! Іди! Не пали мене своїм поглядом єхидним — ти гірше сатани, ти мене з ума звела, ти одбила у мене чоловіка (І. Карпенко-Карий).

2. Бути причиною невиважених, нерозумних вчинків. Голод зводив з розуму, солдати раді були іти на фронт, щоб тільки одержати нову, кращу одежу і похідний пайок (В. Гжицький); [Яцько:] Казав тобі раз, Казав тобі два, Ой, не пий ти горілочку, Бо зведе з ума! (М. Кропивницький).

3. Захоплювати, полонити кого-небудь; виклика́ти почуття великого кохання. — Якась така підвернеться, що з розуму зведе, забаламутить [сина], і де вже йому тоді про інститут, про науку... (О. Гончар); Анничка своїм дзвінким і бентежливим сміхом та умінням літати на танцях метеликом від парубка до парубка звела з розуму багатьох (М. Івасюк); // Виклика́ти почуття захоплення, схвильованості, неспокою і т. ін. О зорі, зорі, кого ви не зводили з ума! Навіть Матвій Прибиймуха не може заснути такої .. ночі! (І. Цюпа); // Спокушати. [Лицар:] Спізнаються по волі молодята і вже присяги прагнуть — знов неволі... [Служебка:] А ти би як хотів? Звести з ума, та й кинути? Ти мудрий “без присяги”, це кожний захотів би! (Леся Українка). позво́дити з ума́ (про багатьох). Ми тут позводили з ума усіх наших хуторянок (І. Нечуй-Левицький).

здоро́вий глузд (ро́зум). Тверезе розуміння, сприймання чого-небудь; розсудливість. Було в селі кілька вічних опозиціонерів.., але здоровий глузд наказував Аркадієві саме їх не чіпати (Ірина Вільде); Здоровий глузд підказував йому, що в місті не можна затримуватися ні на годину (В. Собко); Всупереч живим фактам, наперекір здоровому розуму ці горе-теоретики твердять про “відмирання” народної творчості (М. Рильський).

з дурно́го ро́зуму. 1. Не усвідомлюючи чого-небудь через молодість, недосвідченість і т. ін. [Сиклета:] ..Своєї землі ні борозни, ні ступня! Вийшла я з дурного розуму за безземельного (Грицько Григоренко); — Авжеж, яка я для них мати? Сиротами позалишала з дурного розуму, то немає мені прощення, їхня правда (Є. Гуцало).

2. Легковажно, не подумавши і т. ін. [Лизя:] Хай краще Пантелеймон Петрович поможе в печі розпалити. [Гиря:] Ще що скажи з дурного розуму! (М. Куліш); Вона з дурного розуму вдарилася в лірику.. Владислав оцінить її натяки як чергове захоплення легковажної жінки (Л. Дмитерко).

зійти́ / схо́дити з ума́ (з ро́зуму, з глу́зду). 1. Стати психічно хворим, збожеволіти. Час давно б зрозуміти жандармським чинам, що коли б він і був симулянтом насправді, то в лікарні давно вже зійшов би з ума (О. Левада); Ти дала мені тільки розхитані нерви,— і от тепер я чую, що зійду з глузду... (Г. Хоткевич); // Поводитися безглуздо, нерозумно. — Де криниця, а де я..? Чи я з ума зійшла, чи що?.. (Г. Квітка-Основ’яненко); — От, видите, бігме, я вже забула, так мені баки забили. З розуму сходжу (Л. Мартович).

2. за ким, рідше по чому. Виявляти надмірне захоплення, полонившись ким-, чим-небудь; упадати за кимсь. Панянки з ума сходили по його красі, по його норову веселому-сміхотворному (Панас Мирний); Славка... якраз в ту пору буквально з розуму сходила за тим гульвісою (Ірина Вільде).

з ро́зумом. 1. зі сл. жи́ти, роби́ти і т. ін. Так, як належить, як потрібно; обдумано. Апарат велика річ. Апаратом, та ще й з розумом, все можна зробити. Це вже був одвертий цинізм, і він не міг не обурити товаришку Люсю (М. Хвильовий); — Мені здається,— відрубав Несвітайло,— що й директиву треба виконувати з розумом (В. Вільний);

2. Такий, як належить. — З розумом фата [дівчина]! — тріумфував Йон і приступивсь ближче до дівчини (М. Коцюбинський).

3. Тямущий, розумний. Новопризначеному голові троянівці були раді: хлопець молодий, з розумом, такий діло поведе (Григорій Тютюнник); [Отаман:] Я ціную сміливість і відвагу їх батьків. Та й вони хлопці з розумом, нехай живуть (Легенди..).

з глу́зду (з ро́зуму) з’ї́хати (зсу́нутися, спа́сти і т. ін.). Збожеволіти, стати психічно хворим, несамовитим. — Ти що, з глузду з’їхав? — лається жінка [з чоловіком] (Нар. опов.); — Хіба я таки сказився чи з глузду з’їхав, щоб одрізувать землю,— сказав Карпо (І. Нечуй-Левицький); — Схаменися, Миколо! Ти ж статечна людина: Ніколи не водилось такого за тобою, хлопець розсудливий, а зараз мов би з глузду з’їхав (М. Лазорський); — Та я бачу, що ви вже зовсім з’їхали з розуму, а не тільки трохи, як мені казали... (Ірина Вільде); — Немає в мене більше дочки, як Явдоха! А вона ще не зсунулася з глузду, щоб проти батька іти! (Панас Мирний); Ні, наші козаки ще з розуму не спали, Щоб Вовка од біди сховали! (Л. Глібов); [Рябина:] Чи ти, старий, одурів, чи з розуму сплив? Та за що дерево путаєш? (І. Франко).

з глу́зду (з ро́зуму) з’ї́хати (зсу́нутися, спа́сти і т. ін.). Збожеволіти, стати психічно хворим, несамовитим. — Ти що, з глузду з’їхав? — лається жінка [з чоловіком] (Нар. опов.); — Хіба я таки сказився чи з глузду з’їхав, щоб одрізувать землю,— сказав Карпо (І. Нечуй-Левицький); — Схаменися, Миколо! Ти ж статечна людина: Ніколи не водилось такого за тобою, хлопець розсудливий, а зараз мов би з глузду з’їхав (М. Лазорський); — Та я бачу, що ви вже зовсім з’їхали з розуму, а не тільки трохи, як мені казали... (Ірина Вільде); — Немає в мене більше дочки, як Явдоха! А вона ще не зсунулася з глузду, щоб проти батька іти! (Панас Мирний); Ні, наші козаки ще з розуму не спали, Щоб Вовка од біди сховали! (Л. Глібов); [Рябина:] Чи ти, старий, одурів, чи з розуму сплив? Та за що дерево путаєш? (І. Франко).

спа́сти (сплисти́) з ро́зуму. Збожеволіти. Ні, наші козаки ще з розуму не спали, Щоб Вовка од біди сховали! (Л. Глібов); [Рябина:] Чи ти, старий, здурів, Чи з розуму сплив? Та за що дерево путаєш? (І. Франко). з ро́зуму спа́стися. З ледащим [ледачим] спознався — з розуму спався (Укр.. присл..).

ку́рячий (коро́ткий) ро́зум у кого і без додатка, зневажл. Хто-небудь розумово обмежений, неспроможний тверезо мислити. — Правду казавши, я мала його [Лордена] за розумнішого чоловіка, а тепер переконуюсь, що в нього курячий розум (О. Кобилянська); — Яка уже бісова натура! Недаром кажуть: “Волос довгий, та розум короткий(Панас Мирний).

крути́ти / покрути́ти мі́зками (мо́зком, голово́ю, ро́зумом і т. ін.). Думати, мислити, міркувати. Виходить, ще краще треба крутити мізками, щоб когось перехитрити (М. Стельмах); — Тут треба багато міркування, треба добре головою крутить! (І. Нечуй-Левицький).

ку́рячий (коро́ткий) ро́зум у кого і без додатка, зневажл. Хто-небудь розумово обмежений, неспроможний тверезо мислити. — Правду казавши, я мала його [Лордена] за розумнішого чоловіка, а тепер переконуюсь, що в нього курячий розум (О. Кобилянська); — Яка уже бісова натура! Недаром кажуть: “Волос довгий, та розум короткий(Панас Мирний).

макі́тра ро́зуму в кого, жарт. Хтоcь розумний, розсудливий, кмітливий і т. ін. — Ловко зметикував [бригадир].., в нього макітра розуму! (Ю. Яновський). до́бра макі́тра ро́зуму. — Давайте поради! В вас же розуму добра макітра (І. Нечуй-Левицький).

ма́ти ро́зум [у голові́]. Бути кмітливим, розумним, розважливим і т. ін. Коли ти маєш Перли, То й розум май І перед Свинями не розсипай (Л. Глібов); — Я не сказав би, — кохати не заборониш… Але ж батьки повинні мати розум у голові — то річ інша (Ю. Яновський); // Не робити необдуманих вчинків. Дорога кепська: чи саньми, чи возом — не розбереш. Подекуди й човном Не вадило б… Розумні — майте розум, Сидіть удома (М. Рильський).

ма́ти ро́зум [у голові́]. Бути кмітливим, розумним, розважливим і т. ін. Коли ти маєш Перли, То й розум май І перед Свинями не розсипай (Л. Глібов); — Я не сказав би, — кохати не заборониш… Але ж батьки повинні мати розум у голові — то річ інша (Ю. Яновський); // Не робити необдуманих вчинків. Дорога кепська: чи саньми, чи возом — не розбереш. Подекуди й човном Не вадило б… Розумні — майте розум, Сидіть удома (М. Рильський).

ма́ти свій ро́зум [у голові́]. 1. Діяти по-своєму, на власний розсуд, незалежно від інших. Людей питай, а свій розум май (М. Номис); [Робітник:] Ти гадаєш, небоже, що то мала робота — сімсот овець! Адже то живе, адже то кожде [кожне] свій розум має (І. Франко).

2. для чого і без додатка.Приймати самостійно рішення, вважаючи їх правильними. Волосний сказав, що Мелашка не маленька, а коли зосталась у Києві, то вона мала свій розум у голові для того (І.Нечуй-Левицький).

ма́ти свій ро́зум [у голові́]. 1. Діяти по-своєму, на власний розсуд, незалежно від інших. Людей питай, а свій розум май (М. Номис); [Робітник:] Ти гадаєш, небоже, що то мала робота — сімсот овець! Адже то живе, адже то кожде [кожне] свій розум має (І. Франко).

2. для чого і без додатка.Приймати самостійно рішення, вважаючи їх правильними. Волосний сказав, що Мелашка не маленька, а коли зосталась у Києві, то вона мала свій розум у голові для того (І.Нечуй-Левицький).

тьма́риться (тумані́є, му́титься і т. ін.) / потьма́рився (помути́вся) ро́зум кому, у кого, чий і без додатка. Хто-небудь під впливом чогось втрачає ясність думки, мислення. Сміх так вразив Свирида Яковлевича, що він, задихаючись, став біля воріт, не знаючи, чи не тьмариться йому розум (М. Стельмах); Страшні думки вставали в Зіньковій голові, вони пекли його, палили, що аж розум його туманів (Б. Грінченко); — Як я здумаю про те [минуле], то в мене розум мутиться, в очах плями замріють!.. (Панас Мирний); Стис мені серце холод льодовий, розум потьмарився, І від тяжкого жаху я прокинувсь (Леся Українка); — Бий мене! Карай мене, Романе. Мій злочин. Я заслужив. Сам не знаю, що зі мною робилося… Мабуть, розум помутивсь у мене (А. Шиян).

набира́тися / набра́тися ро́зуму (ума́, уму́-ро́зуму). Поповнювати свої знання, набувати життєвого досвіду. — Це наша школа, .. де наша дітвора навчається всьому та набирається розуму (Панас Мирний); Як віз ламається, чумак ума набирається (Укр.. присл..); — Нам треба хати-читальні, щоб .. уму-розуму набиратися (В. Речмедін); З розумним розуму наберешся, а з дурнем і останній згубиш (Укр.. присл..); — Що вже розумний, то розумний, бо набрався розуму од розумних людей (І. Нечуй-Левицький).

набира́тися / набра́тися ро́зуму (ума́, уму́-ро́зуму). Поповнювати свої знання, набувати життєвого досвіду. — Це наша школа, .. де наша дітвора навчається всьому та набирається розуму (Панас Мирний); Як віз ламається, чумак ума набирається (Укр.. присл..); — Нам треба хати-читальні, щоб .. уму-розуму набиратися (В. Речмедін); З розумним розуму наберешся, а з дурнем і останній згубиш (Укр.. присл..); — Що вже розумний, то розумний, бо набрався розуму од розумних людей (І. Нечуй-Левицький).

набира́тися / набра́тися ро́зуму (ума́, уму́-ро́зуму). Поповнювати свої знання, набувати життєвого досвіду. — Це наша школа, .. де наша дітвора навчається всьому та набирається розуму (Панас Мирний); Як віз ламається, чумак ума набирається (Укр.. присл..); — Нам треба хати-читальні, щоб .. уму-розуму набиратися (В. Речмедін); З розумним розуму наберешся, а з дурнем і останній згубиш (Укр.. присл..); — Що вже розумний, то розумний, бо набрався розуму од розумних людей (І. Нечуй-Левицький).

набира́тися / набра́тися ро́зуму (ума́, уму́-ро́зуму). Поповнювати свої знання, набувати життєвого досвіду. — Це наша школа, .. де наша дітвора навчається всьому та набирається розуму (Панас Мирний); Як віз ламається, чумак ума набирається (Укр.. присл..); — Нам треба хати-читальні, щоб .. уму-розуму набиратися (В. Речмедін); З розумним розуму наберешся, а з дурнем і останній згубиш (Укр.. присл..); — Що вже розумний, то розумний, бо набрався розуму од розумних людей (І. Нечуй-Левицький).

наво́дити (наверта́ти) / навести́ (наверну́ти) на ро́зум (на ум) кого і без додатка. Навчати когось не робити безглуздих вчинків, діяти розважливо, обдумано; наставляти. — Це дяка така матері, що тебе на розум наводила? (Панас Мирний); Хто спішить, той людей смішить, а хто тихо ходить, той на ум наводить (Укр.. присл..); Піп Наум бабу навів на ум: вона порося продала, а гроші попові віддала (Укр.. присл..); [Дрейсігер:] Нехай вже тепер хто прийде та наверне його на розум (Леся Українка); Чому не видно ніде євшан-зілля, яке навертає людину на розум..? (М. Чабанівський).

наво́дити (наверта́ти) / навести́ (наверну́ти) на ро́зум (на ум) кого і без додатка. Навчати когось не робити безглуздих вчинків, діяти розважливо, обдумано; наставляти. — Це дяка така матері, що тебе на розум наводила? (Панас Мирний); Хто спішить, той людей смішить, а хто тихо ходить, той на ум наводить (Укр.. присл..); Піп Наум бабу навів на ум: вона порося продала, а гроші попові віддала (Укр.. присл..); [Дрейсігер:] Нехай вже тепер хто прийде та наверне його на розум (Леся Українка); Чому не видно ніде євшан-зілля, яке навертає людину на розум..? (М. Чабанівський).

наво́дити (наверта́ти) / навести́ (наверну́ти) на ро́зум (на ум) кого і без додатка. Навчати когось не робити безглуздих вчинків, діяти розважливо, обдумано; наставляти. — Це дяка така матері, що тебе на розум наводила? (Панас Мирний); Хто спішить, той людей смішить, а хто тихо ходить, той на ум наводить (Укр.. присл..); Піп Наум бабу навів на ум: вона порося продала, а гроші попові віддала (Укр.. присл..); [Дрейсігер:] Нехай вже тепер хто прийде та наверне його на розум (Леся Українка); Чому не видно ніде євшан-зілля, яке навертає людину на розум..? (М. Чабанівський).

наво́дити (наверта́ти) / навести́ (наверну́ти) на ро́зум (на ум) кого і без додатка. Навчати когось не робити безглуздих вчинків, діяти розважливо, обдумано; наставляти. — Це дяка така матері, що тебе на розум наводила? (Панас Мирний); Хто спішить, той людей смішить, а хто тихо ходить, той на ум наводить (Укр.. присл..); Піп Наум бабу навів на ум: вона порося продала, а гроші попові віддала (Укр.. присл..); [Дрейсігер:] Нехай вже тепер хто прийде та наверне його на розум (Леся Українка); Чому не видно ніде євшан-зілля, яке навертає людину на розум..? (М. Чабанівський).

навча́ти (вчи́ти) / навчи́ти ро́зуму ([до́брому] ро́зумові, уму́-ро́зуму) кого. Виховувати когось відповідно до усталених норм, правил, звичаїв і т. ін. І книжки читатимеш, скільки захочеться, і людських дітей розуму будеш навчати (М. Стельмах); Хіба ж я її не гляділа, хіба не ростила, доброму розумові не навчала? (Панас Мирний); — Хівря з серця почала Наталцю бити — уму-розуму вчити (Грицько Григоренко); Подумав, подумав [горобчик] та й почав просити курку: — Навчіть мене розуму, пані матусю! (Леся Українка). навчи́ти на до́брий ро́зум. — А дитина наша,— каже,— ще молоденька, нехай ми ще самі її покохаємо та навчимо на розум добрий (Марко Вовчок). навча́ти добру́ і ро́зуму. Доглядала ж [мати] сама його, сама й навчала Добру і розуму (Т. Шевченко).

навча́ти (вчи́ти) / навчи́ти ро́зуму ([до́брому] ро́зумові, уму́-ро́зуму) кого. Виховувати когось відповідно до усталених норм, правил, звичаїв і т. ін. І книжки читатимеш, скільки захочеться, і людських дітей розуму будеш навчати (М. Стельмах); Хіба ж я її не гляділа, хіба не ростила, доброму розумові не навчала? (Панас Мирний); — Хівря з серця почала Наталцю бити — уму-розуму вчити (Грицько Григоренко); Подумав, подумав [горобчик] та й почав просити курку: — Навчіть мене розуму, пані матусю! (Леся Українка). навчи́ти на до́брий ро́зум. — А дитина наша,— каже,— ще молоденька, нехай ми ще самі її покохаємо та навчимо на розум добрий (Марко Вовчок). навча́ти добру́ і ро́зуму. Доглядала ж [мати] сама його, сама й навчала Добру і розуму (Т. Шевченко).

навча́ти (вчи́ти) / навчи́ти ро́зуму ([до́брому] ро́зумові, уму́-ро́зуму) кого. Виховувати когось відповідно до усталених норм, правил, звичаїв і т. ін. І книжки читатимеш, скільки захочеться, і людських дітей розуму будеш навчати (М. Стельмах); Хіба ж я її не гляділа, хіба не ростила, доброму розумові не навчала? (Панас Мирний); — Хівря з серця почала Наталцю бити — уму-розуму вчити (Грицько Григоренко); Подумав, подумав [горобчик] та й почав просити курку: — Навчіть мене розуму, пані матусю! (Леся Українка). навчи́ти на до́брий ро́зум. — А дитина наша,— каже,— ще молоденька, нехай ми ще самі її покохаємо та навчимо на розум добрий (Марко Вовчок). навча́ти добру́ і ро́зуму. Доглядала ж [мати] сама його, сама й навчала Добру і розуму (Т. Шевченко).

навча́ти (вчи́ти) / навчи́ти ро́зуму ([до́брому] ро́зумові, уму́-ро́зуму) кого. Виховувати когось відповідно до усталених норм, правил, звичаїв і т. ін. І книжки читатимеш, скільки захочеться, і людських дітей розуму будеш навчати (М. Стельмах); Хіба ж я її не гляділа, хіба не ростила, доброму розумові не навчала? (Панас Мирний); — Хівря з серця почала Наталцю бити — уму-розуму вчити (Грицько Григоренко); Подумав, подумав [горобчик] та й почав просити курку: — Навчіть мене розуму, пані матусю! (Леся Українка). навчи́ти на до́брий ро́зум. — А дитина наша,— каже,— ще молоденька, нехай ми ще самі її покохаємо та навчимо на розум добрий (Марко Вовчок). навча́ти добру́ і ро́зуму. Доглядала ж [мати] сама його, сама й навчала Добру і розуму (Т. Шевченко).

наставля́ти (направля́ти) / наста́вити (напра́вити) на [до́брий] ро́зум кого. Навчати кого-небудь дотримуватися певних норм, традицій у поведінці, діях та вчинках; скеровувати в правильному напрямку. Тихий був Василько, розсудливий.— Хто його на розум наставляв, Господь його знає (Марко Вовчок); Вони [дочки] ходили на роботу в колгосп, а мати поралася дома й на добрий розум їх наставляла (І. Вирган); Хто собою керувать не вміє, той і другого на розум не наставить (Укр.. присл..); Падала Мотря перед пречистою на коліна й молила її тихим гарячим словом, щоб вона берегла її дитину од лихої години, щоб направила його на добрий розум (Панас Мирний).

наставля́ти (направля́ти) / наста́вити (напра́вити) на [до́брий] ро́зум кого. Навчати кого-небудь дотримуватися певних норм, традицій у поведінці, діях та вчинках; скеровувати в правильному напрямку. Тихий був Василько, розсудливий.— Хто його на розум наставляв, Господь його знає (Марко Вовчок); Вони [дочки] ходили на роботу в колгосп, а мати поралася дома й на добрий розум їх наставляла (І. Вирган); Хто собою керувать не вміє, той і другого на розум не наставить (Укр.. присл..); Падала Мотря перед пречистою на коліна й молила її тихим гарячим словом, щоб вона берегла її дитину од лихої години, щоб направила його на добрий розум (Панас Мирний).

наставля́ти (направля́ти) / наста́вити (напра́вити) на [до́брий] ро́зум кого. Навчати кого-небудь дотримуватися певних норм, традицій у поведінці, діях та вчинках; скеровувати в правильному напрямку. Тихий був Василько, розсудливий.— Хто його на розум наставляв, Господь його знає (Марко Вовчок); Вони [дочки] ходили на роботу в колгосп, а мати поралася дома й на добрий розум їх наставляла (І. Вирган); Хто собою керувать не вміє, той і другого на розум не наставить (Укр.. присл..); Падала Мотря перед пречистою на коліна й молила її тихим гарячим словом, щоб вона берегла її дитину од лихої години, щоб направила його на добрий розум (Панас Мирний).

наставля́ти (направля́ти) / наста́вити (напра́вити) на [до́брий] ро́зум кого. Навчати кого-небудь дотримуватися певних норм, традицій у поведінці, діях та вчинках; скеровувати в правильному напрямку. Тихий був Василько, розсудливий.— Хто його на розум наставляв, Господь його знає (Марко Вовчок); Вони [дочки] ходили на роботу в колгосп, а мати поралася дома й на добрий розум їх наставляла (І. Вирган); Хто собою керувать не вміє, той і другого на розум не наставить (Укр.. присл..); Падала Мотря перед пречистою на коліна й молила її тихим гарячим словом, щоб вона берегла її дитину од лихої години, щоб направила його на добрий розум (Панас Мирний).

на ро́зум кво́лий. Розумово обмежений, недоумкуватий. Царський [син] серцем був, як звір.. Незугарний, низькочолий І на розум вельми кволий (Л. Первомайський).

наставля́ти (направля́ти) / наста́вити (напра́вити) на [до́брий] ро́зум кого. Навчати кого-небудь дотримуватися певних норм, традицій у поведінці, діях та вчинках; скеровувати в правильному напрямку. Тихий був Василько, розсудливий.— Хто його на розум наставляв, Господь його знає (Марко Вовчок); Вони [дочки] ходили на роботу в колгосп, а мати поралася дома й на добрий розум їх наставляла (І. Вирган); Хто собою керувать не вміє, той і другого на розум не наставить (Укр.. присл..); Падала Мотря перед пречистою на коліна й молила її тихим гарячим словом, щоб вона берегла її дитину од лихої години, щоб направила його на добрий розум (Панас Мирний).

наставля́ти (направля́ти) / наста́вити (напра́вити) на [до́брий] ро́зум кого. Навчати кого-небудь дотримуватися певних норм, традицій у поведінці, діях та вчинках; скеровувати в правильному напрямку. Тихий був Василько, розсудливий.— Хто його на розум наставляв, Господь його знає (Марко Вовчок); Вони [дочки] ходили на роботу в колгосп, а мати поралася дома й на добрий розум їх наставляла (І. Вирган); Хто собою керувать не вміє, той і другого на розум не наставить (Укр.. присл..); Падала Мотря перед пречистою на коліна й молила її тихим гарячим словом, щоб вона берегла її дитину од лихої години, щоб направила його на добрий розум (Панас Мирний).

наставля́ти (направля́ти) / наста́вити (напра́вити) на [до́брий] ро́зум кого. Навчати кого-небудь дотримуватися певних норм, традицій у поведінці, діях та вчинках; скеровувати в правильному напрямку. Тихий був Василько, розсудливий.— Хто його на розум наставляв, Господь його знає (Марко Вовчок); Вони [дочки] ходили на роботу в колгосп, а мати поралася дома й на добрий розум їх наставляла (І. Вирган); Хто собою керувать не вміє, той і другого на розум не наставить (Укр.. присл..); Падала Мотря перед пречистою на коліна й молила її тихим гарячим словом, щоб вона берегла її дитину од лихої години, щоб направила його на добрий розум (Панас Мирний).

наставля́ти (направля́ти) / наста́вити (напра́вити) на [до́брий] ро́зум кого. Навчати кого-небудь дотримуватися певних норм, традицій у поведінці, діях та вчинках; скеровувати в правильному напрямку. Тихий був Василько, розсудливий.— Хто його на розум наставляв, Господь його знає (Марко Вовчок); Вони [дочки] ходили на роботу в колгосп, а мати поралася дома й на добрий розум їх наставляла (І. Вирган); Хто собою керувать не вміє, той і другого на розум не наставить (Укр.. присл..); Падала Мотря перед пречистою на коліна й молила її тихим гарячим словом, щоб вона берегла її дитину од лихої години, щоб направила його на добрий розум (Панас Мирний).

бі́́дний (небага́́тий) на ро́́зум. Тупий, нетямущий. — Ой,— каже [Голота],— татарине, ой .. бородатий! Либонь же ти на розум небагатий: ще ти козака у руки не взяв, А вже за його й гроші пощитав [полічив] (Укр.. думи..).

не твого́ (мого́, його́ і т. ін.) ро́зуму (ума́, но́са) ді́ло. Хто-небудь не повинен втручатися; кого-небудь не стосується щось. Коли дівчина зрозуміла, що то з торгу продають її молодість, ускочила в хату з плачем.— Тату .. Нікуди я не піду від вас…— А це не твого розуму діло! (М. Стельмах); — Послано тебе орати, так ори.— Ти розумний вказувати, а попробуй сам. Норми такі попридумували, що доки віл виконає, сам ляже в борозну.— Не твого розуму діло (Григорій Тютюнник); — Доки вже вони [багатії] будуть і драти? — Не нашого то ума діло .. Сказано — дай, то й віддай (Панас Мирний); [Семен:] Ти даремно ображаєш Оксану. [Андрій:] Не твого носа це діло (З. Мороз); // Хто-небудь не розуміє, не здатний розібратися в чомусь. — Ет, одчепись! Не твого розуму діло. Неблагочестиво для мене голитись та чепуритись,— одказував Соломії Роман (І. Нечуй-Левицький).

не твого́ (мого́, його́ і т. ін.) ро́зуму (ума́, но́са) ді́ло. Хто-небудь не повинен втручатися; кого-небудь не стосується щось. Коли дівчина зрозуміла, що то з торгу продають її молодість, ускочила в хату з плачем.— Тату .. Нікуди я не піду від вас…— А це не твого розуму діло! (М. Стельмах); — Послано тебе орати, так ори.— Ти розумний вказувати, а попробуй сам. Норми такі попридумували, що доки віл виконає, сам ляже в борозну.— Не твого розуму діло (Григорій Тютюнник); — Доки вже вони [багатії] будуть і драти? — Не нашого то ума діло .. Сказано — дай, то й віддай (Панас Мирний); [Семен:] Ти даремно ображаєш Оксану. [Андрій:] Не твого носа це діло (З. Мороз); // Хто-небудь не розуміє, не здатний розібратися в чомусь. — Ет, одчепись! Не твого розуму діло. Неблагочестиво для мене голитись та чепуритись,— одказував Соломії Роман (І. Нечуй-Левицький).

затума́нювати / затума́нити го́лову (ро́зум, рідше о́чі) кому і без додатка. 1. Позбавляти кого-небудь ясності мислення, затьмарювати комусь свідомість. Злість усе не минала, затоплювала всі груди, затуманювала голову (В. Кучер); Страх затуманює очі, і горобець лякає заляканого зайця (М. Трублаїні); // Запаморочувати різким, п’янким запахом. У відкрите вікно війнули пахощі прив’ялого листя, дурманом затуманили голову гауптманові (Ю. Бедзик). нена́че затума́нило в голові́ ро́зум, безос. Як Стефан заколотився був їхати світ за очі, то Євстафієві неначе затуманило в голові розум (С. Чорнобривець). затума́нилося в голові́, безос. Затуманилося Остапові в голові. Не миле ніщо йому (К. Гордієнко).

2. Вводити в оману, дурити кого-небудь. І чого йому було з тими бандитами зв’язуватись? Що він, багач, дука? Підбили, голову затуманили чоловікові, пішов і сам не радий, і їй світ зав’язав (І. Цюпа); Намагався бай заплямувати нове будівництво, брехнею затуманити бідноті очі (О. Донченко).

не по́вно ро́зуму (ума́) у кого. Хто-небудь розумово обмежений, не може правильно мислити, діяти, оцінювати щось. — Хіба ти не помітив по ній, що вона й здавну навіжена була?..— І справді,— вхопився пан за те слово,— не повно в неї ума було! (Марко Вовчок).

не прибра́ти глу́зду (ро́зуму, ума́ і т. ін.) щодо чого. Не знайти якогось певного рішення; не збагнути чогось. — Тепер не приберу більш глузду, Як тут сих поселить прочан (І. Котляревський); [Дзюба:] Коли б ти знала, Лесечко, яке мене лихо спіткало. Розуму не приберу, що й робити (І. Кочерга); [Кіндрат Антонович:] Я вже й ума не приберу, як на це діло дивитись (М. Кропивницький).

не при своє́му (при свої́м) ро́зумі (умі́). Розумово обмежений, не здатний правильно мислити, діяти, оцінювати щось. — А що поробляєш, чоловіче? — повторив. І знову мовчання. “А, та це дурний Тодосик,— догадався дід.— Від народження не при своєму розумі. Ох горе”! (О. Донченко); [Одарка:] Та що це ти плещеш таке? Мов не при своїм умі (Панас Мирний). не при умі́. Така вона [Горпина] стала якась не при умі (Марко Вовчок).

не при своє́му (при свої́м) ро́зумі (умі́). Розумово обмежений, не здатний правильно мислити, діяти, оцінювати щось. — А що поробляєш, чоловіче? — повторив. І знову мовчання. “А, та це дурний Тодосик,— догадався дід.— Від народження не при своєму розумі. Ох горе”! (О. Донченко); [Одарка:] Та що це ти плещеш таке? Мов не при своїм умі (Панас Мирний). не при умі́. Така вона [Горпина] стала якась не при умі (Марко Вовчок).

не спо́вна́ ро́зуму. Дурний. — Кому вони [військові заняття] потрібні? — скипів полковник, ще думаючи, що новоприбулий або насміхається над ними, або не сповна розуму (М. Стельмах).

неспо́вна́ ро́зуму. Розумово обмежений, ненормальний і т. ін.; дурнуватий. — Нічого не можу збагнути, ти або хворий, або несповна розуму, або просто граєш чергову комедію,— вже гнівалась Ганка (В. Собко); Вона була — немов несповна розуму. Накручувала на руку косу, дивилася осклянілими очима в куток (Ю. Мушкетик); — Еге, згадають!.. — неусмішлива Григорівна пробує всміхнутися. — Скажуть: От баба, несповна розуму, задурно хату віддала” (С. Журахович).

не твого́ (мого́, його́ і т. ін.) ро́зуму (ума́, но́са) ді́ло. Хто-небудь не повинен втручатися; кого-небудь не стосується щось. Коли дівчина зрозуміла, що то з торгу продають її молодість, ускочила в хату з плачем.— Тату .. Нікуди я не піду від вас…— А це не твого розуму діло! (М. Стельмах); — Послано тебе орати, так ори.— Ти розумний вказувати, а попробуй сам. Норми такі попридумували, що доки віл виконає, сам ляже в борозну.— Не твого розуму діло (Григорій Тютюнник); — Доки вже вони [багатії] будуть і драти? — Не нашого то ума діло .. Сказано — дай, то й віддай (Панас Мирний); [Семен:] Ти даремно ображаєш Оксану. [Андрій:] Не твого носа це діло (З. Мороз); // Хто-небудь не розуміє, не здатний розібратися в чомусь. — Ет, одчепись! Не твого розуму діло. Неблагочестиво для мене голитись та чепуритись,— одказував Соломії Роман (І. Нечуй-Левицький).

па́морочити / запа́морочити го́лову (ро́зум, свідо́мість і т. ін.). 1. Позбавляти кого-небудь здатності чітко мислити або заважати тверезо і реально сприймати щось. Хатня задуха паморочить голову, руки мимохіть простягаються до вікна (Дніпрова Чайка). Вулиця здавалася тісною, а тиша, глибока й тривожна, бентежила серця, паморочила розум (С. Воскрекасенко); // Виклика́ти стан, схожий на сп’яніння; п’янити. Їй [весні] додають сили й краси не самі солов’їні співи, але й пахощі, що забивають дух, тамують биття серця і паморочать свідомість (Ю. Смолич).

2. кому. Зваблювати кого-небудь, закохувати у себе.  Що з тобою сталося Тетяно?.. Бачу, що Сагайдак тобі остаточно запаморочив голову (С. Добровольський).

3. чим. Зацікавлюючи кого-небудь чимсь, ошукувати, обманювати, розраховуючи на наївність, довірлівість і т. ін. — Так ось що,— Ковалів підійшов до Батури впритул,— не обіцяйте їм золотих гір. Не паморочіть голови великими надіями, .. не кожну річку можна відновити (М. Чабанівський).

пита́ти ро́зуму в кого. Сподіватися на розумні дії кого-небудь, на чиюсь розважливість і т. ін. Одважилось [щеня] вхопить Шматок м’ясця, щоб не кортіло. Лев бачить, що воно зробило, Та змилосердився — мовчить, Бо у щеняти якого розуму питати?.. (Л. Глібов).

пита́тися чужо́го ро́зуму. Звертатися до кого-небудь за настановою, порадою. Щоб часом дарма не блудить, чужого розуму питайся (Укр.. присл..).

поверта́ти / поверну́ти [свої́м] ро́зумом (мо́зком). Думати, мізкувати, міркувати. Він мусив тепер повертати своїм розумом: взяв у одного дуже багатого польського графа в посесію село Журавку і став посесором (І. Нечуй-Левицький); В стороні від людей, од життя, не знавши ні нужди, ні клопоту.., привикла [Галя] сама повертати своїм розумом (Панас Мирний);

поверта́ти / поверну́ти [свої́м] ро́зумом (мо́зком). Думати, мізкувати, міркувати. Він мусив тепер повертати своїм розумом: взяв у одного дуже багатого польського графа в посесію село Журавку і став посесором (І. Нечуй-Левицький); В стороні від людей, од життя, не знавши ні нужди, ні клопоту.., привикла [Галя] сама повертати своїм розумом (Панас Мирний);

поверта́ти / поверну́ти [свої́м] ро́зумом (мо́зком). Думати, мізкувати, міркувати. Він мусив тепер повертати своїм розумом: взяв у одного дуже багатого польського графа в посесію село Журавку і став посесором (І. Нечуй-Левицький); В стороні від людей, од життя, не знавши ні нужди, ні клопоту.., привикла [Галя] сама повертати своїм розумом (Панас Мирний);

поверта́ти / поверну́ти [свої́м] ро́зумом (мо́зком). Думати, мізкувати, міркувати. Він мусив тепер повертати своїм розумом: взяв у одного дуже багатого польського графа в посесію село Журавку і став посесором (І. Нечуй-Левицький); В стороні від людей, од життя, не знавши ні нужди, ні клопоту.., привикла [Галя] сама повертати своїм розумом (Панас Мирний);

загуби́ти / рідше губи́ти ро́зум (тя́му). Втратити здатність логічно, обдумано діяти; стати несамовитим, не контролювати своїх вчинків. Солдат був напідпитку, знов мазнув Анрі-Жака по всіх вусах і заіржав, а коли той, загубивши тяму, поліз битися, схопив його в оберемок (Ю. Яновський); З ним ніхто не хотів сідати за стіл, тому що від чарки Псякревський губив розум (Казки Буковини..); // Бути психічно хворим, божевільним. Я ходив по лісі і збирав дрова для куховарні. Підмітав і прибирав колії разом з дурником-ченцем, що давно вже загубив був свій розум (Ю. Яновський). погуби́ти ро́зум. Страх вона його любила, Аж розум ввесь свій погубила (І. Котляревський); Коли ж я знаю, що сьому не можна бути, і бачу свою Марусю, що зовсім розум погубила, полюбивши тебе, .. вона тепер рада за тобою хоч на край світу (Г. Квітка-Основ’яненко).

ріши́тися (позбу́тися) ро́зуму (ума́, глу́зду). Втратити здатність нормально мислити, діяти і т. ін.; збожеволіти. Всі так ізвикли [звикли] бачити його без подружжя, що надзвичайно здивувалися, почувшися [почувши], що він має одружитися..— От, на старість розуму рішився! (Б. Грінченко); — Цей Павло ума рішився: от сам на себе і зводить лихо — чуєте? (Марко Вовчок); — Уже ж або обпоїла, або підкурила чимсь. А тільки він з її волі ніяк не вийде: мов тая дитина, за спідницю держиться, зовсім свого глузду рішився! (Дніпрова Чайка); От вернувся [художник], відчинив лиш двері І — остовпів!.. На полотні якісь химери, Строкаті кола, плями… Наче хто топтавсь [по картині] .. Художник глузду не позбувся трохи (А. Косматенко).

крути́ти / покрути́ти мі́зками (мо́зком, голово́ю, ро́зумом і т. ін.). Думати, мислити, міркувати. Виходить, ще краще треба крутити мізками, щоб когось перехитрити (М. Стельмах); — Тут треба багато міркування, треба добре головою крутить! (І. Нечуй-Левицький).

тьма́риться (тумані́є, му́титься і т. ін.) / потьма́рився (помути́вся) ро́зум кому, у кого, чий і без додатка. Хто-небудь під впливом чогось втрачає ясність думки, мислення. Сміх так вразив Свирида Яковлевича, що він, задихаючись, став біля воріт, не знаючи, чи не тьмариться йому розум (М. Стельмах); Страшні думки вставали в Зіньковій голові, вони пекли його, палили, що аж розум його туманів (Б. Грінченко); — Як я здумаю про те [минуле], то в мене розум мутиться, в очах плями замріють!.. (Панас Мирний); Стис мені серце холод льодовий, розум потьмарився, І від тяжкого жаху я прокинувсь (Леся Українка); — Бий мене! Карай мене, Романе. Мій злочин. Я заслужив. Сам не знаю, що зі мною робилося… Мабуть, розум помутивсь у мене (А. Шиян).

тьма́риться (тумані́є, му́титься і т. ін.) / потьма́рився (помути́вся) ро́зум кому, у кого, чий і без додатка. Хто-небудь під впливом чогось втрачає ясність думки, мислення. Сміх так вразив Свирида Яковлевича, що він, задихаючись, став біля воріт, не знаючи, чи не тьмариться йому розум (М. Стельмах); Страшні думки вставали в Зіньковій голові, вони пекли його, палили, що аж розум його туманів (Б. Грінченко); — Як я здумаю про те [минуле], то в мене розум мутиться, в очах плями замріють!.. (Панас Мирний); Стис мені серце холод льодовий, розум потьмарився, І від тяжкого жаху я прокинувсь (Леся Українка); — Бий мене! Карай мене, Романе. Мій злочин. Я заслужив. Сам не знаю, що зі мною робилося… Мабуть, розум помутивсь у мене (А. Шиян).

потьма́рити ро́зум (ум, мо́зок і т. ін.) чий, кому і без додатка. Позбавити кого-небудь чіткості сприйняття, розуміння і т. ін.; запаморочити когось. [Лицар:] Мені темниця очі засліпила, мені неволя розум потьмарила (Леся Українка); Хвилювання потьмарило мозок, він [Харкевич] мало не зірвався і ледве встиг перехопитися за інший гак [на стіні] закляклою рукою (С. Голованівський).

прихо́дити / прийти́ до ро́зуму. Ставати розумним, кмітливим, розважливим і т. ін. От і почав наш горобчик до розуму приходити,— годі сваритися! (Леся Українка); // Ставати старшим, дорослішим, досягати певного віку. Кожній дитині він [батько] справляв примірник Біблії, коли та [дитина] приходила до розуму (М. Грушевський).

прийти́ / прихо́дити в го́лову (на ро́зум, на ум і т. ін.) кому, що. 1. перев. безос. Задумати, вирішити щось зробити (про плани, дії і т. ін.). Йому чогось прийшло в голову: треба переховати халявки, щоб дяк не вкрав часом (С. Васильченко); Складав старий стіжок соломи за хлівом, цілий день старався і вже вершити почав, як прийшло йому в голову чогось у хату сходити (Григорій Тютюнник).

2. З’явитися, виникнути (про думки, здогади і т. ін.). О зміні [про зміну] годин і о їх порядку [про їх порядок] не мав [Тимофій] найменшого поняття, тому ляпнув мені першу-ліпшу цифру, котра прийшла йому на розум (Г. Хоткевич); Раптом Соломія зупинилась і мало не зомліла од страшної думки. Їй прийшло до голови, що вона може не знайти Остапа, бо нічим не значила своєї дороги (М. Коцюбинський); // Згадатися, пригадатися. Як-то часто приходять мені на ум молоді літа: де що було, як… (Марко Вовчок).

прихо́дити / прийти́ до ро́зуму. Ставати розумним, кмітливим, розважливим і т. ін. От і почав наш горобчик до розуму приходити,— годі сваритися! (Леся Українка); // Ставати старшим, дорослішим, досягати певного віку. Кожній дитині він [батько] справляв примірник Біблії, коли та [дитина] приходила до розуму (М. Грушевський).

прийти́ / прихо́дити в го́лову (на ро́зум, на ум і т. ін.) кому, що. 1. перев. безос. Задумати, вирішити щось зробити (про плани, дії і т. ін.). Йому чогось прийшло в голову: треба переховати халявки, щоб дяк не вкрав часом (С. Васильченко); Складав старий стіжок соломи за хлівом, цілий день старався і вже вершити почав, як прийшло йому в голову чогось у хату сходити (Григорій Тютюнник).

2. З’явитися, виникнути (про думки, здогади і т. ін.). О зміні [про зміну] годин і о їх порядку [про їх порядок] не мав [Тимофій] найменшого поняття, тому ляпнув мені першу-ліпшу цифру, котра прийшла йому на розум (Г. Хоткевич); Раптом Соломія зупинилась і мало не зомліла од страшної думки. Їй прийшло до голови, що вона може не знайти Остапа, бо нічим не значила своєї дороги (М. Коцюбинський); // Згадатися, пригадатися. Як-то часто приходять мені на ум молоді літа: де що було, як… (Марко Вовчок).

ріши́тися (позбу́тися) ро́зуму (ума́, глу́зду). Втратити здатність нормально мислити, діяти і т. ін.; збожеволіти. Всі так ізвикли [звикли] бачити його без подружжя, що надзвичайно здивувалися, почувшися [почувши], що він має одружитися..— От, на старість розуму рішився! (Б. Грінченко); — Цей Павло ума рішився: от сам на себе і зводить лихо — чуєте? (Марко Вовчок); — Уже ж або обпоїла, або підкурила чимсь. А тільки він з її волі ніяк не вийде: мов тая дитина, за спідницю держиться, зовсім свого глузду рішився! (Дніпрова Чайка); От вернувся [художник], відчинив лиш двері І — остовпів!.. На полотні якісь химери, Строкаті кола, плями… Наче хто топтавсь [по картині] .. Художник глузду не позбувся трохи (А. Косматенко).

розкида́ти / розки́нути ро́зумом (умо́м, мі́зками, голово́ю і т. ін.). 1. Напружено, зосереджено думати, шукаючи виходу із якогось становища. Чого він тільки не робив, як не розкидав своїм розумом..— ніщо не помагало! (Панас Мирний); Невже ти не можеш нічого зробити?.. Ану ж бо розкинь розумом, ти ж міцний хлопець (М. Ю. Тарновський); Присіли го [його] довги [борги], так нема що казати… Розкидав тепер головою на всі боки (Г. Хоткевич).

2. Думати, розмірковувати над чимось. Ми з моїм приятелем-італійцем довго вчились механіки, довго розкидали розумом та роздивлялись, як зроблені дзиґарі на баштах, і .. самі наважились зробити такий годинник, тільки маленький (М. Коцюбинський); Хто вона така [Марта], щоб я нею милувалася? Артистка? Хазяйка? Та у неї і хвоста в хліві нема, не те що корови. ..Тепер візьміть і розкиньте умом: чи варто ж їй справляти іменини? Та ще такі .. на все село?.. (І. Рябокляч); Ми ліниві думкою і не хочемо розкинути мізками, чому такий популярний двотомний роман В. Малика “Таємний посол” (З газети).

розкида́ти / розки́нути ро́зумом (умо́м, мі́зками, голово́ю і т. ін.). 1. Напружено, зосереджено думати, шукаючи виходу із якогось становища. Чого він тільки не робив, як не розкидав своїм розумом..— ніщо не помагало! (Панас Мирний); Невже ти не можеш нічого зробити?.. Ану ж бо розкинь розумом, ти ж міцний хлопець (М. Ю. Тарновський); Присіли го [його] довги [борги], так нема що казати… Розкидав тепер головою на всі боки (Г. Хоткевич).

2. Думати, розмірковувати над чимось. Ми з моїм приятелем-італійцем довго вчились механіки, довго розкидали розумом та роздивлялись, як зроблені дзиґарі на баштах, і .. самі наважились зробити такий годинник, тільки маленький (М. Коцюбинський); Хто вона така [Марта], щоб я нею милувалася? Артистка? Хазяйка? Та у неї і хвоста в хліві нема, не те що корови. ..Тепер візьміть і розкиньте умом: чи варто ж їй справляти іменини? Та ще такі .. на все село?.. (І. Рябокляч); Ми ліниві думкою і не хочемо розкинути мізками, чому такий популярний двотомний роман В. Малика “Таємний посол” (З газети).

ро́зуму не позича́ти кому. Хто-небудь дуже розумний, тямущий. Ще рік і вона закінчить текстильний інститут, буде працювати на фабриці. Видно й тепер дочці не позичати розуму (П. Автомонов).

голови́ (ро́зуму, ума́ і т. ін.) не прикла́сти. Не можна зрозуміти, збагнути, знайти причину чого-небудь, розв’язати, вирішити щось. — Ніяк голови не прикладу, де ти міг сало дістати? (М. Стельмах); Кривоніс думав і не міг прикласти розуму, де б дістав її [Ярину] Єремія в поході? (П. Панч); — І чого ви полізли до нас, ума не прикладу? У вас же своя ланка, свої буряки (В. Кучер). ро́зуму (ума́) не приложи́ти. Стояв-стояв пан Уласович довгенько і розуму не приложить, що йому теперечки на світі робити (Г. Квітка-Основ’яненко); [Олекса:] Я ума не приложу, що тут коїлось? (І. Карпенко-Карий).

голови́ (ро́зуму, ума́ і т. ін.) не прикла́сти. Не можна зрозуміти, збагнути, знайти причину чого-небудь, розв’язати, вирішити щось. — Ніяк голови не прикладу, де ти міг сало дістати? (М. Стельмах); Кривоніс думав і не міг прикласти розуму, де б дістав її [Ярину] Єремія в поході? (П. Панч); — І чого ви полізли до нас, ума не прикладу? У вас же своя ланка, свої буряки (В. Кучер). ро́зуму (ума́) не приложи́ти. Стояв-стояв пан Уласович довгенько і розуму не приложить, що йому теперечки на світі робити (Г. Квітка-Основ’яненко); [Олекса:] Я ума не приложу, що тут коїлось? (І. Карпенко-Карий).

сплива́ти (спада́ти) / сплисти́ (спа́сти, спливти́) на ум (на ро́зум) кому і без додатка. Несподівано з’являтися, виникати у кого-небудь у думці, у думках (переважно про недобрі наміри, бажання і т. ін.). — [Брати] не тільки те чинили, що шляхетним людям пристало, а й те витворяли, що їм на молодечий ум спливало (Переклад М. Лукаша); Лаврінові спала на ум думка, чи не покусала часом матері скажена собака (І. Нечуй-Левицький); От ідуть дівчата: Олена, як та сорока, скрегоче, що на ум збреде, а Маруся буцімто і слуха, та усе про своє гада… (Г. Квітка-Основ’яненко).

спа́сти (сплисти́) з ро́зуму. Збожеволіти. Ні, наші козаки ще з розуму не спали, Щоб Вовка од біди сховали! (Л. Глібов); [Рябина:] Чи ти, старий, здурів, Чи з розуму сплив? Та за що дерево путаєш? (І. Франко). з ро́зуму спа́стися. З ледащим [ледачим] спознався — з розуму спався (Укр.. присл..).

сплива́ти (спада́ти) / сплисти́ (спа́сти, спливти́) на ум (на ро́зум) кому і без додатка. Несподівано з’являтися, виникати у кого-небудь у думці, у думках (переважно про недобрі наміри, бажання і т. ін.). — [Брати] не тільки те чинили, що шляхетним людям пристало, а й те витворяли, що їм на молодечий ум спливало (Переклад М. Лукаша); Лаврінові спала на ум думка, чи не покусала часом матері скажена собака (І. Нечуй-Левицький); От ідуть дівчата: Олена, як та сорока, скрегоче, що на ум збреде, а Маруся буцімто і слуха, та усе про своє гада… (Г. Квітка-Основ’яненко).

сплива́ти (спада́ти) / сплисти́ (спа́сти, спливти́) на ум (на ро́зум) кому і без додатка. Несподівано з’являтися, виникати у кого-небудь у думці, у думках (переважно про недобрі наміри, бажання і т. ін.). — [Брати] не тільки те чинили, що шляхетним людям пристало, а й те витворяли, що їм на молодечий ум спливало (Переклад М. Лукаша); Лаврінові спала на ум думка, чи не покусала часом матері скажена собака (І. Нечуй-Левицький); От ідуть дівчата: Олена, як та сорока, скрегоче, що на ум збреде, а Маруся буцімто і слуха, та усе про своє гада… (Г. Квітка-Основ’яненко).

сплива́ти (спада́ти) / сплисти́ (спа́сти, спливти́) на ум (на ро́зум) кому і без додатка. Несподівано з’являтися, виникати у кого-небудь у думці, у думках (переважно про недобрі наміри, бажання і т. ін.). — [Брати] не тільки те чинили, що шляхетним людям пристало, а й те витворяли, що їм на молодечий ум спливало (Переклад М. Лукаша); Лаврінові спала на ум думка, чи не покусала часом матері скажена собака (І. Нечуй-Левицький); От ідуть дівчата: Олена, як та сорока, скрегоче, що на ум збреде, а Маруся буцімто і слуха, та усе про своє гада… (Г. Квітка-Основ’яненко).

спа́сти (сплисти́) з ро́зуму. Збожеволіти. Ні, наші козаки ще з розуму не спали, Щоб Вовка од біди сховали! (Л. Глібов); [Рябина:] Чи ти, старий, здурів, Чи з розуму сплив? Та за що дерево путаєш? (І. Франко). з ро́зуму спа́стися. З ледащим [ледачим] спознався — з розуму спався (Укр.. присл..).

сплива́ти (спада́ти) / сплисти́ (спа́сти, спливти́) на ум (на ро́зум) кому і без додатка. Несподівано з’являтися, виникати у кого-небудь у думці, у думках (переважно про недобрі наміри, бажання і т. ін.). — [Брати] не тільки те чинили, що шляхетним людям пристало, а й те витворяли, що їм на молодечий ум спливало (Переклад М. Лукаша); Лаврінові спала на ум думка, чи не покусала часом матері скажена собака (І. Нечуй-Левицький); От ідуть дівчата: Олена, як та сорока, скрегоче, що на ум збреде, а Маруся буцімто і слуха, та усе про своє гада… (Г. Квітка-Основ’яненко).

сповна́ ро́зуму. Уживається для вираження здивування, застереження, коли хтось діє необачно, необдумано. — Опам’ятайсь, Карпе! Що ти вигадав: по-панському схотів жити, кров свою одмінити? Чи ти сповна розуму..? (М. Коцюбинський).

втрача́ти (тра́тити) / втра́тити (стра́тити) ро́зум (глузд). 1. Переставати нормально мислити, поводитися; ставати божевільним. — Говорили поміж себе люди, що дід зовсім розум втратив, де ж таки — ходить та й ходить, аж до сусідньої області забивається, гасає, як той Марко по пеклу (Ю. Яновський); Хто глянув би збоку на цей розгардіяш, міг би подумати, що тут люди втратили глузд і тільки шаленіють, не тямлячи себе, замкнуті в цій клітці, сповнені пекучої задухи (О. Гончар); — Вона стратила розум, збожеволіла,— загомоніли молодиці (І. Нечуй-Левицький); Якого страху набралася вона тоді в поганім тім млині, мало розуму не стратила (О. Кобилянська); [Маруся:] Моя мати! Тут, в Цареграді! Ні! Я доспівалась... Я з горя притужила тінь своєї матері... Мабуть, вмерла моя мати!.. Боже мій, поможи мені! Я, здається, стратила розум (О. Левада).

2. Бути неспроможним обдумано діяти у складній ситуації; губитися. — Усі знають, що Софроній, хитрющий і зухвалий, нікого не боїться й ніколи не втрачає глузду (М. Івасюк); [Орест:] Сам я, може, й не піду на риск,.. але коли мене захопить яка стороння стихійна сила, тоді я трачу розум! (Леся Українка); І не думав, і не гадав ніколи він, що Тихін отакий легковірний: хтось белькнув дурним язиком, а він уже й глузд втратив (А. Головко).

стра́титися ро́зуму. Збожеволіти. Боронь Боже, хто з людей почув би Стефана, то подумав би, що стратився розуму (С. Чорнобривець).

зійти́ / схо́дити з ума́ (з ро́зуму, з глу́зду). 1. Стати психічно хворим, збожеволіти. Час давно б зрозуміти жандармським чинам, що коли б він і був симулянтом насправді, то в лікарні давно вже зійшов би з ума (О. Левада); Ти дала мені тільки розхитані нерви,— і от тепер я чую, що зійду з глузду... (Г. Хоткевич); // Поводитися безглуздо, нерозумно. — Де криниця, а де я..? Чи я з ума зійшла, чи що?.. (Г. Квітка-Основ’яненко); — От, видите, бігме, я вже забула, так мені баки забили. З розуму сходжу (Л. Мартович).

2. за ким, рідше по чому. Виявляти надмірне захоплення, полонившись ким-, чим-небудь; упадати за кимсь. Панянки з ума сходили по його красі, по його норову веселому-сміхотворному (Панас Мирний); Славка... якраз в ту пору буквально з розуму сходила за тим гульвісою (Ірина Вільде).

зійти́ / схо́дити з ума́ (з ро́зуму, з глу́зду). 1. Стати психічно хворим, збожеволіти. Час давно б зрозуміти жандармським чинам, що коли б він і був симулянтом насправді, то в лікарні давно вже зійшов би з ума (О. Левада); Ти дала мені тільки розхитані нерви,— і от тепер я чую, що зійду з глузду... (Г. Хоткевич); // Поводитися безглуздо, нерозумно. — Де криниця, а де я..? Чи я з ума зійшла, чи що?.. (Г. Квітка-Основ’яненко); — От, видите, бігме, я вже забула, так мені баки забили. З розуму сходжу (Л. Мартович).

2. за ким, рідше по чому. Виявляти надмірне захоплення, полонившись ким-, чим-небудь; упадати за кимсь. Панянки з ума сходили по його красі, по його норову веселому-сміхотворному (Панас Мирний); Славка... якраз в ту пору буквально з розуму сходила за тим гульвісою (Ірина Вільде).

втрача́ти (тра́тити) / втра́тити (стра́тити) ро́зум (глузд). 1. Переставати нормально мислити, поводитися; ставати божевільним. — Говорили поміж себе люди, що дід зовсім розум втратив, де ж таки — ходить та й ходить, аж до сусідньої області забивається, гасає, як той Марко по пеклу (Ю. Яновський); Хто глянув би збоку на цей розгардіяш, міг би подумати, що тут люди втратили глузд і тільки шаленіють, не тямлячи себе, замкнуті в цій клітці, сповнені пекучої задухи (О. Гончар); — Вона стратила розум, збожеволіла,— загомоніли молодиці (І. Нечуй-Левицький); Якого страху набралася вона тоді в поганім тім млині, мало розуму не стратила (О. Кобилянська); [Маруся:] Моя мати! Тут, в Цареграді! Ні! Я доспівалась... Я з горя притужила тінь своєї матері... Мабуть, вмерла моя мати!.. Боже мій, поможи мені! Я, здається, стратила розум (О. Левада).

2. Бути неспроможним обдумано діяти у складній ситуації; губитися. — Усі знають, що Софроній, хитрющий і зухвалий, нікого не боїться й ніколи не втрачає глузду (М. Івасюк); [Орест:] Сам я, може, й не піду на риск,.. але коли мене захопить яка стороння стихійна сила, тоді я трачу розум! (Леся Українка); І не думав, і не гадав ніколи він, що Тихін отакий легковірний: хтось белькнув дурним язиком, а він уже й глузд втратив (А. Головко).

держа́ти (трима́ти) язи́к дале́ко від ро́зуму. Говорити що-небудь безглузде, непродумане. — А ти [Харитоне] язика далеко від розуму не держи! — вже замирливо кинув Боженко, добуваючи капшук, щоб перекурити, після хвилювання (Ю. Смолич).

тьма́риться (тумані́є, му́титься і т. ін.) / потьма́рився (помути́вся) ро́зум кому, у кого, чий і без додатка. Хто-небудь під впливом чогось втрачає ясність думки, мислення. Сміх так вразив Свирида Яковлевича, що він, задихаючись, став біля воріт, не знаючи, чи не тьмариться йому розум (М. Стельмах); Страшні думки вставали в Зіньковій голові, вони пекли його, палили, що аж розум його туманів (Б. Грінченко); — Як я здумаю про те [минуле], то в мене розум мутиться, в очах плями замріють!.. (Панас Мирний); Стис мені серце холод льодовий, розум потьмарився, І від тяжкого жаху я прокинувсь (Леся Українка); — Бий мене! Карай мене, Романе. Мій злочин. Я заслужив. Сам не знаю, що зі мною робилося… Мабуть, розум помутивсь у мене (А. Шиян).

тьма́риться (тумані́є, му́титься і т. ін.) / потьма́рився (помути́вся) ро́зум кому, у кого, чий і без додатка. Хто-небудь під впливом чогось втрачає ясність думки, мислення. Сміх так вразив Свирида Яковлевича, що він, задихаючись, став біля воріт, не знаючи, чи не тьмариться йому розум (М. Стельмах); Страшні думки вставали в Зіньковій голові, вони пекли його, палили, що аж розум його туманів (Б. Грінченко); — Як я здумаю про те [минуле], то в мене розум мутиться, в очах плями замріють!.. (Панас Мирний); Стис мені серце холод льодовий, розум потьмарився, І від тяжкого жаху я прокинувсь (Леся Українка); — Бий мене! Карай мене, Романе. Мій злочин. Я заслужив. Сам не знаю, що зі мною робилося… Мабуть, розум помутивсь у мене (А. Шиян).

увійти́ у ро́зум. Досягти інтелектуального та повного фізичного розвитку; стати дорослим. Хоч ми й тут лісову хатку опорядкували собі гарненько — є в нас і криничка глибоченька, маємо і городчик, і пашні трохи… — усе гаразд, усе добре, та не батьківщина, що там родилась і хрестилась, молодою співала, увійшовши у розум, горувала… (Марко Вовчок).

ум за ро́зум захо́дить / зайшо́в у кого. Хто-небудь втрачає здатність тверезо, розумно діяти. — В мене вже аж ум за розум заходить од високих нематеріальних любощів (І. Нечуй-Левицький).

ум за ро́зум захо́дить / зайшо́в у кого. Хто-небудь втрачає здатність тверезо, розумно діяти. — В мене вже аж ум за розум заходить од високих нематеріальних любощів (І. Нечуй-Левицький).

чи при (не, в) [своє́му] ро́зумі (ро́зумові) хто. Уживається для вираження здивування, застереження при необачних, необдуманих діях кого-небудь. [Матушка гуменя:] Свят! Cвят! Чи ти при своєму розумові, чоловіче? (Панас Мирний); Коли стурбована Христинка стала на порозі, він одразу пригорнув її до себе.— Чи ти, Левку, не в своєму розумі? — зашипіла дівчина, вислизнула з його рук (М. Стельмах); [Мальванов:] Та чи ти при розумі? Чого ти приїхала! Тобі ж не можна виходити, та ще в таку жахливу погоду! (І. Кочерга). чи з ро́зумом? — Чи ти з розумом, дівчино? Летить, женеться, наче її хто в спину штовха (В. Винниченко).

чи при (не, в) [своє́му] ро́зумі (ро́зумові) хто. Уживається для вираження здивування, застереження при необачних, необдуманих діях кого-небудь. [Матушка гуменя:] Свят! Cвят! Чи ти при своєму розумові, чоловіче? (Панас Мирний); Коли стурбована Христинка стала на порозі, він одразу пригорнув її до себе.— Чи ти, Левку, не в своєму розумі? — зашипіла дівчина, вислизнула з його рук (М. Стельмах); [Мальванов:] Та чи ти при розумі? Чого ти приїхала! Тобі ж не можна виходити, та ще в таку жахливу погоду! (І. Кочерга). чи з ро́зумом? — Чи ти з розумом, дівчино? Летить, женеться, наче її хто в спину штовха (В. Винниченко).

чи при (не, в) [своє́му] ро́зумі (ро́зумові) хто. Уживається для вираження здивування, застереження при необачних, необдуманих діях кого-небудь. [Матушка гуменя:] Свят! Cвят! Чи ти при своєму розумові, чоловіче? (Панас Мирний); Коли стурбована Христинка стала на порозі, він одразу пригорнув її до себе.— Чи ти, Левку, не в своєму розумі? — зашипіла дівчина, вислизнула з його рук (М. Стельмах); [Мальванов:] Та чи ти при розумі? Чого ти приїхала! Тобі ж не можна виходити, та ще в таку жахливу погоду! (І. Кочерга). чи з ро́зумом? — Чи ти з розумом, дівчино? Летить, женеться, наче її хто в спину штовха (В. Винниченко).

чи при (не, в) [своє́му] ро́зумі (ро́зумові) хто. Уживається для вираження здивування, застереження при необачних, необдуманих діях кого-небудь. [Матушка гуменя:] Свят! Cвят! Чи ти при своєму розумові, чоловіче? (Панас Мирний); Коли стурбована Христинка стала на порозі, він одразу пригорнув її до себе.— Чи ти, Левку, не в своєму розумі? — зашипіла дівчина, вислизнула з його рук (М. Стельмах); [Мальванов:] Та чи ти при розумі? Чого ти приїхала! Тобі ж не можна виходити, та ще в таку жахливу погоду! (І. Кочерга). чи з ро́зумом? — Чи ти з розумом, дівчино? Летить, женеться, наче її хто в спину штовха (В. Винниченко).

як (мов, на́че і т. ін.) всі ро́зуми пої́сти. Уживається для підсилення ознаки; дуже, надто, занадто. Мудрий, як би всі розуми поїв (М. Номис); Наші — такі всі розумні, наче всі розуми поїли (Марко Вовчок).

як (мов, нена́че і т. ін.) ро́зум розгуби́ти. Втратити здатність діяти обдумано, помірковано. На те лихо неначе розум розгубив він на порозі при зустрічі з графинею (Іван Ле).