-1-
дієслово недоконаного виду
[рідко]

Словник відмінків

Інфінітив розполо́нюватися, розполо́нюватись
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа    
2 особа    
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа    
2 особа    
3 особа розполо́нюватиметься розполо́нюватимуться
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа    
2 особа    
3 особа розполо́нюється розполо́нюються
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
розполо́нюючись*
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. розполо́нювався, розполо́нювавсь розполо́нювалися, розполо́нювались
жін. р. розполо́нювалася, розполо́нювалась
сер. р. розполо́нювалося, розполо́нювалось
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
розполо́нювавшись

Словник синонімів

ЛУНА́ТИ (про звуки - поширюватися в просторі, ставати чутним), ЛИ́НУТИпоет.,ЛЕТІ́ТИ, ЛИ́ТИСЯ, НЕСТИ́СЯ, ПІДНО́СИТИСЯ, ТЕКТИ́, ІТИ́[ЙТИ́], ПЛИСТИ́, ПЛИВТИ́, ПЛИ́НУТИ, УДАРЯ́ТИ[ВДАРЯ́ТИ]підсил.,РОЗРИВА́ТИСЯпідсил.,РОЗТИНА́ТИСЯпідсил.,ВИРИВА́ТИСЯ, ПІДІЙМА́ТИСЯ[ПІДНІМА́ТИСЯ] (перев. зі сл. голос, гомін, спів і т. ін.); РОЗНО́СИТИСЯ, ПРОНО́СИТИСЯтільки 3 ос. (миттю розноситися), ЛІТА́ТИ, РОЗТІКА́ТИСЯ, РОЗХО́ДИТИСЯ[РОЗІХО́ДИТИСЯрідко], РОЗЛЯГА́ТИСЯ, РОЗСТЕЛЯ́ТИСЯ, РОЗСТЕ́ЛЮВАТИСЯ, РОЗКО́ЧУВАТИСЯ, РОЗДАВА́ТИСЯрідше,РОЗПОЛО́НЮВАТИСЯрідше (в різні боки); РОКОТА́ТИ[РОКОТІ́ТИрідко] (про рокітливі звуки); ПРОРІ́ЗУВАТИ, ПРОРІЗА́ТИ, ПРОНИ́ЗУВАТИ, ПРОТИНА́ТИ (несподівано різко лунати, порушуючи тишу); ПРОРИВА́ТИСЯ (долаючи шумовий бар’єр, ставати чутним);ПРОБІГА́ТИ, ПРОКО́ЧУВАТИСЯ (раптово виникаючи, поширюватися); РОЗЛУ́НЮВАТИ (поширюватися луною); ПА́ДАТИрозм. (перев. про різкі, уривчасті звуки). - Док.: пролуна́ти, поли́нути, полеті́ти, поли́тися, понести́ся, піднести́ся, потекти́, піти́, поплисти́, попливти́, уда́рити[вда́рити], розірва́тися, розітну́тися, ви́рватися, підійня́тися[підня́тися], рознести́ся, пронести́ся, розтекти́ся, розійти́ся, розлягти́ся, розстели́тися, розкоти́тися, розда́тися, розполони́тися, прорі́зати, прониза́ти, протну́ти, протя́ти, проляща́ти, прорва́тися, пробі́гти, прокоти́тися, упа́сти[впа́сти]. Пісня лунала широко і бурхливо, якмолода повінь (О. Гуреїв); Лине пісня в гаю солов’їна (В. Сосюра); Летів - розлягався той [батьків] вигук аж у край на Ланове, на Ставище (Є. Кротевич); Не хотілося їй зараз нічого, крім одного, - щоб пісня не кінчалась ніколи, щоб лилася й лилася отак, як вічна молодість, як її невгасиме перше кохання... (О. Гончар); Звуки дзвінків на хребті коня неслись далеко в глуху глибінь лісу й там десь ніби губились (О. Кобилянська); За місто, за села, за труд стариків Весільний, веселий підноситься спів (П. Усенко); І пісня текла, мов дзюрчання ключа (В. Бичко); Регочеться мій друг, і луна йде коридорами, як у лісі (Ю. Яновський); Мелодія пливла над сонними дахами, і дивно було чути її цієї темної ночі (О. Донченко); Хвильки звуків пливуть у дзвінкій тиші долини (С. Чорнобривець); Пісня розлягається. Всі люди збираються в одну купу і зазирають за кон, звідкіля плине пісня (І. Карпенко-Карий); От вдаряє акорд.., зразу стає спокійно і затишно (Ю. Смолич); За плечима у юрми билось і розривалось голосіння Маланки та плач жіночий (М. Коцюбинський); З того часу двічі на день над глибокою балкою розтинався голосний шкільний дзвоник (В. Кучер); З самого глибу душі виривається пісня і так любо ллється, так виливається поволі (Панас Мирний); І мідний роздільний дзвін розноситься вгорі, відраховуючи секунди, надаючи їм незвичайної ваги і значимості (Ю. Яновський); Нестямний крик пронісся над пасікою і помчався у ліс (Панас Мирний); Долинами пісня літає (Ю. Яновський); А з дверей троїцької церкви.. розтікався прекрасний християнський спів (М. Стельмах); То не срібний дзвоник дзвонить, то її [Галі] голос розходиться по двору (Панас Мирний); Розлягаються тії хори по хуторі і линуть далеко-далеко, в степ розлогий, перебивають один другого, то спільно лунають (Леся Українка); Чужим, далеким смутком розстелявся голос, тремтів невідомими сльозами-іскрами (С. Васильченко); О шостій годині, з першими вибухами в скелях, що гучною луною розкочувались по околицях, він ішов до котлована (Г. Коцюба); Щось важке упало, стукнуло - роздалася луна навкруги... (Панас Мирний); Пісня лине від серця .. Мов весняна ріка, розполонилися голоси (К. Гордієнко); На млинах вода шумить, стогне, рокоче... (Панас Мирний); Глядів [Борис] на бистро пливучу чисту воду, що стиха рокотіла, б’ючись об каміння (І. Франко); Час од часу тишу ночі прорізував хрускіт крижин, що ламалися на залізних хребтах передмостових "сторожів" (А. Шиян); Раптом ясний ранок пронизав дитячий розпачливий, обурений лемент (С. Васильченко); Ніч протинають залпи, крики... (В. Сосюра); Чистий дівочий сопрано, мов золотою ниткою, прорізав оксамитно чорну тишу (Дніпрова Чайка); Раптом крізь шум заводу проривається зойк (І. Микитенко); Грім пробігає над головами юнаків, блискавки яскравішають (В. Бабляк); Наче й тихі стояли дуби та клени і ясени, а все ж над лісом прокочувався таємничий, лякаючий шепіт (А. Шиян); Вийде, бувало, хтось із хати у літню чи в осінню ніч і чує, як далеко-далеко в полі пісня розлунює... (С. Олійник); З туману, як з хмари, плив голос і падав між люди (М. Коцюбинський); Дзвони несподівано впали (М. Коцюбинський). - Пор. доно́ситися.
РОЗРОСТА́ТИСЯ (про рослинність - ставати більшим, густішим, робити відгалуження тощо), РОЗПОЛО́НЮВАТИСЯрозм.; РОЗКУ́ЩУВАТИСЯ (рости кущем, кущами - перев. про злаки); РОЗГАЛУ́ЖУВАТИСЯ (утворюючи пагони, бічні корінці тощо); ПОРОСТА́ТИ (густо, у великій кількості). - Док.: розрости́ся, розполони́тися, розбуя́тисярозм.розку́щитися, розгалу́зитися, порости́. Дерева, посаджені три і чотири роки тому, тепер добре почали розростатись, ряснішати (Л. Смілянський); Тепер малий садок, а як розполониться, то буде дуже гарний. Он ба, як малина розполонилась (Словник Б. Грінченка); Вони... підв’язували той кущ чаушу-винограду, що, розбуявшись, ласкаво шелестів на них листям та вився пагінням (О. Гончар); Жито було, правда, кволеньке, а пшениця розкущилась (В. Земляк); - Це гілляста пшениця.. Бачите, як розгалужується колосок? (С. Журахович); Геть-геть по ланах поростають, як зелені сади, як виногради, густі та чорні кропиви (С. Васильченко). - Пор. буя́ти.