-1-
дієслово недоконаного виду
Словник відмінків
Інфінітив | розко́чувати |
| однина | множина |
Наказовий спосіб |
1 особа | | розко́чуймо |
2 особа | розко́чуй | розко́чуйте |
МАЙБУТНІЙ ЧАС |
1 особа | розко́чуватиму | розко́чуватимемо, розко́чуватимем |
2 особа | розко́чуватимеш | розко́чуватимете |
3 особа | розко́чуватиме | розко́чуватимуть |
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС |
1 особа | розко́чую | розко́чуємо, розко́чуєм |
2 особа | розко́чуєш | розко́чуєте |
3 особа | розко́чує | розко́чують |
Активний дієприкметник |
|
Дієприслівник |
розко́чуючи |
МИНУЛИЙ ЧАС |
чол. р. | розко́чував | розко́чували |
жін. р. | розко́чувала |
сер. р. | розко́чувало |
Активний дієприкметник |
|
Пасивний дієприкметник |
|
Безособова форма |
|
Дієприслівник |
розко́чувавши |
Словник синонімів
ВІДКО́ЧУВАТИ (відгинати закочені догори краї рукавів, холош і т.ін.), ВІДГОРТА́ТИ, ВІДСУ́КУВАТИ, РОЗКО́ЧУВАТИ рідше. - Док.: відкоти́ти, відгорну́ти, відсука́ти, розкоти́ти. Він відкотив рукава, розгладив їх (Ю. Шовкопляс); Відгорнути комір; Розкочувати холоші.
ПОШИ́РЮВАТИ (бути джерелом або носієм звуку, запаху, що розходиться у просторі), ШИ́РИТИ, РОЗНО́СИТИ, РОЗСТЕЛЯ́ТИ, РОЗПУСКА́ТИ, РОЗСІВА́ТИ, СІ́ЯТИ, РОЗТО́ЧУВАТИ (запах); ПРОКО́ЧУВАТИ, РОЗКО́ЧУВАТИ (звук). - Док.: поши́рити, рознести́, розстели́ти, розпусти́ти, розсі́яти, розточи́ти, прокоти́ти, розкоти́ти. Топала [друкарка] каблучками по коридору, поширюючи після себе приємний запах гострих духів (Григорій Тютюнник); Липа запах медовий ширила (Уляна Кравченко); Вітер без гуку пролітав над селом, ні шуму лісового, ні співів пташиних він не розносив, тихо було (Леся Українка); Степан Васильович тихенько-тихенько розстеляє пісню над пшеницями (М. Стельмах); В кутку біля Валерика сидів, розпускаючи запах карболки, ветлікар Кундзюба (О. Гончар); Полонина оживала: видзвонювала пташиним співом, трембітала, розсівала високі звуки флояри й сопілки (Я. Стецюк); Дзень-дзелень-дзень... Сіють дзвіночки прозорі, а за прудкими ногами коняки пливуть санчата (М. Коцюбинський); Розпалив [кухар] огонь і заходився пекти птицю; вона вже майже спеклась і розточувала навкруги приємний аромат (переклад М. Лукаша); Грають сурми, Барабан бідовий Лунко прокочує Дріб з далини (Л. Первомайський); З озерця з глухим ревінням вирвався водяний стовп. Метнувшись метрів на три вгору, він ляснув шумним водопадом, розкотивши навколо луну (О. Донченко).
РОЗГОРТА́ТИ [РОЗГО́РТУВАТИ] (розправляти щось згорнуте, складене, скручене), РОЗВЕРТА́ТИ [РОЗВІ́РЧУВАТИ], РОЗПУСКА́ТИ, РОЗВИВА́ТИ розм.; РОЗМО́ТУВАТИ, РОЗКРУ́ЧУВАТИ, РОЗКО́ЧУВАТИ, РОЗКА́ЧУВАТИ (рулон, сувій тощо); РОЗКУ́ТУВАТИ (одяг, покриття тощо); РОЗПОВИВА́ТИ (дитину з пелюшок). - Док.: розгорну́ти, розверну́ти, розверті́ти, розпусти́ти, розви́ти [розви́нути], розмота́ти, розкрути́ти, розкоти́ти, розкача́ти [розката́ти], розку́тати, розпови́ти. Глянув Іван накруги - і почав розгортати кожухи, в яких, як у гнізді, стиха пустуючи, кублились в одних сорочечках діти (С. Васильченко); Не розвертай, султане, Хорогви Магомета (П. ГулакАртемовський); Вона сіла на канапі й почала розвірчувати голову з вуаля (І. Нечуй-Левицький); Подихав вітерець. Деякі барки розпускають вітрила (М. Коцюбинський); Рука його тремтіла, коли розв’язував шнурок і розвивав газету (І. Франко); Уляна так змерзла, що не могла розв’язати шалі, і Орися допомагала розмотувати (Григорій Тютюнник); Андрій Іванов розв’язав поворозки і почав розкручувати полотнище прапора (Ю. Смолич); Гречкун розгонистим рухом розкотив на столі пожовклу, протерту на згинах карту (Ю. Бедзик); - А чого ти шинелю не розкатаєш?.. Розкатай, надінь (О. Гончар); Соломія гладить Катрю по голові, розкутує хустку (В. Кучер); Воно сповитеє кричало У холодочку за снопом. Розповила, нагодувала (Т. Шевченко).