-1-
дієслово недоконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив розві́шувати
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   розві́шуймо
2 особа розві́шуй розві́шуйте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа розві́шуватиму розві́шуватимемо, розві́шуватимем
2 особа розві́шуватимеш розві́шуватимете
3 особа розві́шуватиме розві́шуватимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа розві́шую розві́шуємо, розві́шуєм
2 особа розві́шуєш розві́шуєте
3 особа розві́шує розві́шують
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
розві́шуючи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. розві́шував розві́шували
жін. р. розві́шувала
сер. р. розві́шувало
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
розві́шуваний
Безособова форма
розві́шувано
Дієприслівник
розві́шувавши

Словник фразеологізмів

розві́шувати / розві́шати (розві́сити) ву́ха (у́ха). 1. перев. зі сл. слу́хати, ірон. З непідробною цікавістю, з великим захопленням (хоч розповідь, інформація не варта уваги). Іноді почне [Грицько] верзти таке, як той москаль, що вернувся в рідне село по білету. Хлопці слухають, уха розвішавши, роти пороззявлявши (Панас Мирний); Бабоньки, чого розвісили вуха, баламутство слухаючи? (М. Стельмах).

2. Виявляти великий інтерес до чогось. Я знов розвішував вуха, слухаючи їх оповідань, жартів, вигадок (І. Франко).

3. несхв. Заслухавшись, захопившись чиєюсь розповіддю, розмовою з ким-небудь, забувати про все інше. — І тобі отсе [оце], запорожцеві, отшельникові [самітникові] не сором признатись? — каже Шрам, бо й він, старий, розвішав уші, як поніс той свої баляндраси (П. Куліш); Кидає [Терентій] шапку на лаву і одразу ж ошпарює Уляну невилитою злобою: — А ти чого вуха, мов лопухи на смітнику, розвісила? Чом і досі не бачу сніданку на столі? (М. Стельмах).

4. перев. док., зневажл. Довірливо слухаючи, повірити в почуте. [Юда:] “Я заспокою вас… Я вас потішу…” Аякже, сподівайся! Він [Месія] здалека спокоєм і потіхою манив, а скоро хто було розвісить вуха і справді піде з ним, як я дурний, тому таке ярмо він клав на шию, що аж додолу гнуло (Леся Українка); Набрехав їм [Масло], а вони й вуха розвісили (А. Хижняк); — Йому тут наплескали деякі, а він розвісить вуха, як лопухи, і слухає,— не здавалась Щуренко (А. М’ястківський).

розві́шувати / розві́шати (розві́сити) ву́ха (у́ха). 1. перев. зі сл. слу́хати, ірон. З непідробною цікавістю, з великим захопленням (хоч розповідь, інформація не варта уваги). Іноді почне [Грицько] верзти таке, як той москаль, що вернувся в рідне село по білету. Хлопці слухають, уха розвішавши, роти пороззявлявши (Панас Мирний); Бабоньки, чого розвісили вуха, баламутство слухаючи? (М. Стельмах).

2. Виявляти великий інтерес до чогось. Я знов розвішував вуха, слухаючи їх оповідань, жартів, вигадок (І. Франко).

3. несхв. Заслухавшись, захопившись чиєюсь розповіддю, розмовою з ким-небудь, забувати про все інше. — І тобі отсе [оце], запорожцеві, отшельникові [самітникові] не сором признатись? — каже Шрам, бо й він, старий, розвішав уші, як поніс той свої баляндраси (П. Куліш); Кидає [Терентій] шапку на лаву і одразу ж ошпарює Уляну невилитою злобою: — А ти чого вуха, мов лопухи на смітнику, розвісила? Чом і досі не бачу сніданку на столі? (М. Стельмах).

4. перев. док., зневажл. Довірливо слухаючи, повірити в почуте. [Юда:] “Я заспокою вас… Я вас потішу…” Аякже, сподівайся! Він [Месія] здалека спокоєм і потіхою манив, а скоро хто було розвісить вуха і справді піде з ним, як я дурний, тому таке ярмо він клав на шию, що аж додолу гнуло (Леся Українка); Набрехав їм [Масло], а вони й вуха розвісили (А. Хижняк); — Йому тут наплескали деякі, а він розвісить вуха, як лопухи, і слухає,— не здавалась Щуренко (А. М’ястківський).