-1-
дієслово доконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив розворуши́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   розворуші́мо, розворуші́м
2 особа розворуши́ розворуші́ть
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа розворушу́ розвору́шимо, розвору́шим
2 особа розвору́шиш розвору́шите
3 особа розвору́шить розвору́шать
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р. розворуши́в розворуши́ли
жін.р. розворуши́ла
сер.р. розворуши́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
розвору́шений
Безособова форма
розвору́шено
Дієприслівник
розворуши́вши

Словник фразеологізмів

я́три́ти (роз’я́трювати, розтрою́джувати, розвору́шувати і т. ін.) / роз’я́три́ти (розтрою́дити, розворуши́ти і т. ін.) [незаго́йну (да́вню)] ра́ну [в се́рці (в душі́)] кого, чию, рідше кому. Необережними словами, діями змушувати кого-небудь знову морально страждати або переживати щось неприємне. — Не ятріть мою рану, діду. Я й так насилу стримуюсь (Ю. Яновський); Узявши граматику, прочитав він два рядки, але, роз’ятрюючи в серці рану, знов спитав отця Алоїзія: — А скільки років хлопчикові, який грав учора Кіра? (З. Тулуб); Розмова ся розтроюдила їй в серці незагойну рану, Софія пригадувала вчорашній прикрий вечір (Леся Українка); // чим. Викликати важкі спогади, переживання. Офіцер аж до порога провів дідуся. Йому було прикро, що необережною розмовою роз’ятрив незагойну рану в серці старенького (Ю. Збанацький); Микола Іванович розворушив своїми словами давню удовину рану, згадавши Гордія (І. Цюпа).

я́три́ти (роз’я́трювати, розтрою́джувати, розвору́шувати і т. ін.) / роз’я́три́ти (розтрою́дити, розворуши́ти і т. ін.) [незаго́йну (да́вню)] ра́ну [в се́рці (в душі́)] кого, чию, рідше кому. Необережними словами, діями змушувати кого-небудь знову морально страждати або переживати щось неприємне. — Не ятріть мою рану, діду. Я й так насилу стримуюсь (Ю. Яновський); Узявши граматику, прочитав він два рядки, але, роз’ятрюючи в серці рану, знов спитав отця Алоїзія: — А скільки років хлопчикові, який грав учора Кіра? (З. Тулуб); Розмова ся розтроюдила їй в серці незагойну рану, Софія пригадувала вчорашній прикрий вечір (Леся Українка); // чим. Викликати важкі спогади, переживання. Офіцер аж до порога провів дідуся. Йому було прикро, що необережною розмовою роз’ятрив незагойну рану в серці старенького (Ю. Збанацький); Микола Іванович розворушив своїми словами давню удовину рану, згадавши Гордія (І. Цюпа).

я́три́ти (роз’я́трювати, розтрою́джувати, розвору́шувати і т. ін.) / роз’я́три́ти (розтрою́дити, розворуши́ти і т. ін.) [незаго́йну (да́вню)] ра́ну [в се́рці (в душі́)] кого, чию, рідше кому. Необережними словами, діями змушувати кого-небудь знову морально страждати або переживати щось неприємне. — Не ятріть мою рану, діду. Я й так насилу стримуюсь (Ю. Яновський); Узявши граматику, прочитав він два рядки, але, роз’ятрюючи в серці рану, знов спитав отця Алоїзія: — А скільки років хлопчикові, який грав учора Кіра? (З. Тулуб); Розмова ся розтроюдила їй в серці незагойну рану, Софія пригадувала вчорашній прикрий вечір (Леся Українка); // чим. Викликати важкі спогади, переживання. Офіцер аж до порога провів дідуся. Йому було прикро, що необережною розмовою роз’ятрив незагойну рану в серці старенького (Ю. Збанацький); Микола Іванович розворушив своїми словами давню удовину рану, згадавши Гордія (І. Цюпа).

я́три́ти (роз’я́трювати, розтрою́джувати, розвору́шувати і т. ін.) / роз’я́три́ти (розтрою́дити, розворуши́ти і т. ін.) [незаго́йну (да́вню)] ра́ну [в се́рці (в душі́)] кого, чию, рідше кому. Необережними словами, діями змушувати кого-небудь знову морально страждати або переживати щось неприємне. — Не ятріть мою рану, діду. Я й так насилу стримуюсь (Ю. Яновський); Узявши граматику, прочитав він два рядки, але, роз’ятрюючи в серці рану, знов спитав отця Алоїзія: — А скільки років хлопчикові, який грав учора Кіра? (З. Тулуб); Розмова ся розтроюдила їй в серці незагойну рану, Софія пригадувала вчорашній прикрий вечір (Леся Українка); // чим. Викликати важкі спогади, переживання. Офіцер аж до порога провів дідуся. Йому було прикро, що необережною розмовою роз’ятрив незагойну рану в серці старенького (Ю. Збанацький); Микола Іванович розворушив своїми словами давню удовину рану, згадавши Гордія (І. Цюпа).

я́три́ти (роз’я́трювати, розтрою́джувати, розвору́шувати і т. ін.) / роз’я́три́ти (розтрою́дити, розворуши́ти і т. ін.) [незаго́йну (да́вню)] ра́ну [в се́рці (в душі́)] кого, чию, рідше кому. Необережними словами, діями змушувати кого-небудь знову морально страждати або переживати щось неприємне. — Не ятріть мою рану, діду. Я й так насилу стримуюсь (Ю. Яновський); Узявши граматику, прочитав він два рядки, але, роз’ятрюючи в серці рану, знов спитав отця Алоїзія: — А скільки років хлопчикові, який грав учора Кіра? (З. Тулуб); Розмова ся розтроюдила їй в серці незагойну рану, Софія пригадувала вчорашній прикрий вечір (Леся Українка); // чим. Викликати важкі спогади, переживання. Офіцер аж до порога провів дідуся. Йому було прикро, що необережною розмовою роз’ятрив незагойну рану в серці старенького (Ю. Збанацький); Микола Іванович розворушив своїми словами давню удовину рану, згадавши Гордія (І. Цюпа).

я́три́ти (роз’я́трювати, розтрою́джувати, розвору́шувати і т. ін.) / роз’я́три́ти (розтрою́дити, розворуши́ти і т. ін.) [незаго́йну (да́вню)] ра́ну [в се́рці (в душі́)] кого, чию, рідше кому. Необережними словами, діями змушувати кого-небудь знову морально страждати або переживати щось неприємне. — Не ятріть мою рану, діду. Я й так насилу стримуюсь (Ю. Яновський); Узявши граматику, прочитав він два рядки, але, роз’ятрюючи в серці рану, знов спитав отця Алоїзія: — А скільки років хлопчикові, який грав учора Кіра? (З. Тулуб); Розмова ся розтроюдила їй в серці незагойну рану, Софія пригадувала вчорашній прикрий вечір (Леся Українка); // чим. Викликати важкі спогади, переживання. Офіцер аж до порога провів дідуся. Йому було прикро, що необережною розмовою роз’ятрив незагойну рану в серці старенького (Ю. Збанацький); Микола Іванович розворушив своїми словами давню удовину рану, згадавши Гордія (І. Цюпа).

я́три́ти (роз’я́трювати, розтрою́джувати, розвору́шувати і т. ін.) / роз’я́три́ти (розтрою́дити, розворуши́ти і т. ін.) [незаго́йну (да́вню)] ра́ну [в се́рці (в душі́)] кого, чию, рідше кому. Необережними словами, діями змушувати кого-небудь знову морально страждати або переживати щось неприємне. — Не ятріть мою рану, діду. Я й так насилу стримуюсь (Ю. Яновський); Узявши граматику, прочитав він два рядки, але, роз’ятрюючи в серці рану, знов спитав отця Алоїзія: — А скільки років хлопчикові, який грав учора Кіра? (З. Тулуб); Розмова ся розтроюдила їй в серці незагойну рану, Софія пригадувала вчорашній прикрий вечір (Леся Українка); // чим. Викликати важкі спогади, переживання. Офіцер аж до порога провів дідуся. Йому було прикро, що необережною розмовою роз’ятрив незагойну рану в серці старенького (Ю. Збанацький); Микола Іванович розворушив своїми словами давню удовину рану, згадавши Гордія (І. Цюпа).

я́три́ти (роз’я́трювати, розтрою́джувати, розвору́шувати і т. ін.) / роз’я́три́ти (розтрою́дити, розворуши́ти і т. ін.) [незаго́йну (да́вню)] ра́ну [в се́рці (в душі́)] кого, чию, рідше кому. Необережними словами, діями змушувати кого-небудь знову морально страждати або переживати щось неприємне. — Не ятріть мою рану, діду. Я й так насилу стримуюсь (Ю. Яновський); Узявши граматику, прочитав він два рядки, але, роз’ятрюючи в серці рану, знов спитав отця Алоїзія: — А скільки років хлопчикові, який грав учора Кіра? (З. Тулуб); Розмова ся розтроюдила їй в серці незагойну рану, Софія пригадувала вчорашній прикрий вечір (Леся Українка); // чим. Викликати важкі спогади, переживання. Офіцер аж до порога провів дідуся. Йому було прикро, що необережною розмовою роз’ятрив незагойну рану в серці старенького (Ю. Збанацький); Микола Іванович розворушив своїми словами давню удовину рану, згадавши Гордія (І. Цюпа).

я́три́ти (роз’я́трювати, розтрою́джувати, розвору́шувати і т. ін.) / роз’я́три́ти (розтрою́дити, розворуши́ти і т. ін.) [незаго́йну (да́вню)] ра́ну [в се́рці (в душі́)] кого, чию, рідше кому. Необережними словами, діями змушувати кого-небудь знову морально страждати або переживати щось неприємне. — Не ятріть мою рану, діду. Я й так насилу стримуюсь (Ю. Яновський); Узявши граматику, прочитав він два рядки, але, роз’ятрюючи в серці рану, знов спитав отця Алоїзія: — А скільки років хлопчикові, який грав учора Кіра? (З. Тулуб); Розмова ся розтроюдила їй в серці незагойну рану, Софія пригадувала вчорашній прикрий вечір (Леся Українка); // чим. Викликати важкі спогади, переживання. Офіцер аж до порога провів дідуся. Йому було прикро, що необережною розмовою роз’ятрив незагойну рану в серці старенького (Ю. Збанацький); Микола Іванович розворушив своїми словами давню удовину рану, згадавши Гордія (І. Цюпа).