прориватися 2 значень

-1-
дієслово недоконаного виду
(продірявлюватися; пробиватися)

Словник відмінків

Інфінітив прорива́тися, прорива́тись
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа    
2 особа    
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа    
2 особа    
3 особа прорива́тиметься прорива́тимуться
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа    
2 особа    
3 особа прорива́ється прорива́ються
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
прорива́ючись
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. прорива́вся, прорива́всь прорива́лися, прорива́лись
жін. р. прорива́лася, прорива́лась
сер. р. прорива́лося, прорива́лось
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
прорива́вшись

Словник синонімів

ЛУНА́ТИ (про звуки - поширюватися в просторі, ставати чутним), ЛИ́НУТИпоет.,ЛЕТІ́ТИ, ЛИ́ТИСЯ, НЕСТИ́СЯ, ПІДНО́СИТИСЯ, ТЕКТИ́, ІТИ́[ЙТИ́], ПЛИСТИ́, ПЛИВТИ́, ПЛИ́НУТИ, УДАРЯ́ТИ[ВДАРЯ́ТИ]підсил.,РОЗРИВА́ТИСЯпідсил.,РОЗТИНА́ТИСЯпідсил.,ВИРИВА́ТИСЯ, ПІДІЙМА́ТИСЯ[ПІДНІМА́ТИСЯ] (перев. зі сл. голос, гомін, спів і т. ін.); РОЗНО́СИТИСЯ, ПРОНО́СИТИСЯтільки 3 ос. (миттю розноситися), ЛІТА́ТИ, РОЗТІКА́ТИСЯ, РОЗХО́ДИТИСЯ[РОЗІХО́ДИТИСЯрідко], РОЗЛЯГА́ТИСЯ, РОЗСТЕЛЯ́ТИСЯ, РОЗСТЕ́ЛЮВАТИСЯ, РОЗКО́ЧУВАТИСЯ, РОЗДАВА́ТИСЯрідше,РОЗПОЛО́НЮВАТИСЯрідше (в різні боки); РОКОТА́ТИ[РОКОТІ́ТИрідко] (про рокітливі звуки); ПРОРІ́ЗУВАТИ, ПРОРІЗА́ТИ, ПРОНИ́ЗУВАТИ, ПРОТИНА́ТИ (несподівано різко лунати, порушуючи тишу); ПРОРИВА́ТИСЯ (долаючи шумовий бар’єр, ставати чутним);ПРОБІГА́ТИ, ПРОКО́ЧУВАТИСЯ (раптово виникаючи, поширюватися); РОЗЛУ́НЮВАТИ (поширюватися луною); ПА́ДАТИрозм. (перев. про різкі, уривчасті звуки). - Док.: пролуна́ти, поли́нути, полеті́ти, поли́тися, понести́ся, піднести́ся, потекти́, піти́, поплисти́, попливти́, уда́рити[вда́рити], розірва́тися, розітну́тися, ви́рватися, підійня́тися[підня́тися], рознести́ся, пронести́ся, розтекти́ся, розійти́ся, розлягти́ся, розстели́тися, розкоти́тися, розда́тися, розполони́тися, прорі́зати, прониза́ти, протну́ти, протя́ти, проляща́ти, прорва́тися, пробі́гти, прокоти́тися, упа́сти[впа́сти]. Пісня лунала широко і бурхливо, якмолода повінь (О. Гуреїв); Лине пісня в гаю солов’їна (В. Сосюра); Летів - розлягався той [батьків] вигук аж у край на Ланове, на Ставище (Є. Кротевич); Не хотілося їй зараз нічого, крім одного, - щоб пісня не кінчалась ніколи, щоб лилася й лилася отак, як вічна молодість, як її невгасиме перше кохання... (О. Гончар); Звуки дзвінків на хребті коня неслись далеко в глуху глибінь лісу й там десь ніби губились (О. Кобилянська); За місто, за села, за труд стариків Весільний, веселий підноситься спів (П. Усенко); І пісня текла, мов дзюрчання ключа (В. Бичко); Регочеться мій друг, і луна йде коридорами, як у лісі (Ю. Яновський); Мелодія пливла над сонними дахами, і дивно було чути її цієї темної ночі (О. Донченко); Хвильки звуків пливуть у дзвінкій тиші долини (С. Чорнобривець); Пісня розлягається. Всі люди збираються в одну купу і зазирають за кон, звідкіля плине пісня (І. Карпенко-Карий); От вдаряє акорд.., зразу стає спокійно і затишно (Ю. Смолич); За плечима у юрми билось і розривалось голосіння Маланки та плач жіночий (М. Коцюбинський); З того часу двічі на день над глибокою балкою розтинався голосний шкільний дзвоник (В. Кучер); З самого глибу душі виривається пісня і так любо ллється, так виливається поволі (Панас Мирний); І мідний роздільний дзвін розноситься вгорі, відраховуючи секунди, надаючи їм незвичайної ваги і значимості (Ю. Яновський); Нестямний крик пронісся над пасікою і помчався у ліс (Панас Мирний); Долинами пісня літає (Ю. Яновський); А з дверей троїцької церкви.. розтікався прекрасний християнський спів (М. Стельмах); То не срібний дзвоник дзвонить, то її [Галі] голос розходиться по двору (Панас Мирний); Розлягаються тії хори по хуторі і линуть далеко-далеко, в степ розлогий, перебивають один другого, то спільно лунають (Леся Українка); Чужим, далеким смутком розстелявся голос, тремтів невідомими сльозами-іскрами (С. Васильченко); О шостій годині, з першими вибухами в скелях, що гучною луною розкочувались по околицях, він ішов до котлована (Г. Коцюба); Щось важке упало, стукнуло - роздалася луна навкруги... (Панас Мирний); Пісня лине від серця .. Мов весняна ріка, розполонилися голоси (К. Гордієнко); На млинах вода шумить, стогне, рокоче... (Панас Мирний); Глядів [Борис] на бистро пливучу чисту воду, що стиха рокотіла, б’ючись об каміння (І. Франко); Час од часу тишу ночі прорізував хрускіт крижин, що ламалися на залізних хребтах передмостових "сторожів" (А. Шиян); Раптом ясний ранок пронизав дитячий розпачливий, обурений лемент (С. Васильченко); Ніч протинають залпи, крики... (В. Сосюра); Чистий дівочий сопрано, мов золотою ниткою, прорізав оксамитно чорну тишу (Дніпрова Чайка); Раптом крізь шум заводу проривається зойк (І. Микитенко); Грім пробігає над головами юнаків, блискавки яскравішають (В. Бабляк); Наче й тихі стояли дуби та клени і ясени, а все ж над лісом прокочувався таємничий, лякаючий шепіт (А. Шиян); Вийде, бувало, хтось із хати у літню чи в осінню ніч і чує, як далеко-далеко в полі пісня розлунює... (С. Олійник); З туману, як з хмари, плив голос і падав між люди (М. Коцюбинський); Дзвони несподівано впали (М. Коцюбинський). - Пор. доно́ситися.
ПРОБИВА́ТИСЯ (долаючи що-небудь, з’являтися звідкись назовні), ВИБИВА́ТИСЯ, ВИБИВА́ТИрідше, ПРОРІ́ЗУВАТИСЯ[ПРОРІЗА́ТИСЯрідше], ВИТИКА́ТИСЯ, ПРОТИКА́ТИСЯ, ЛІ́ЗТИ, ВИЛА́ЗИТИ, ВИЛІЗА́ТИ, ПРОДИРА́ТИСЯрозм., ВИПИРА́ТИСЯрозм.; ВИРИВА́ТИСЯ, ПРОРИВА́ТИСЯ (рвучко, раптово). - Док.: проби́тися, ви́битися, ви́бити, прорі́затися, ви́ткнутися, проткну́тися, ви́лізти, проде́ртися[продра́тися], ви́пертися, ви́рватися, прорва́тися. З величезної купи уламків і брухту пробивалося жовте полум’я (О. Донченко); А під горою джерело - струмок вибився з-під камінних гір (І. Ле); З пащеки гідри важким гнутим струменем вибивала вода (О. Гончар); Цілу ніч кволився, квиснув Лаврик,- ще один зубик прорізувався (І. Вирган); Батюшка подивився на Марійку, начеб у неї з-під хустки щонайменше прорізалися диявольські роги (М. Стельмах); Ніхто [з дітей] не хотів іти з поля, бо кожному хотілося на власні очі побачити, як витикатимуться чарівні паростки (О. Іваненко); Де-не-де протикався погорблений, порослий мохом козячий глід (В. Земляк); Сонечко так ясно світить і гріє, травиця з землі так і лізе (Панас Мирний); - Коли вилізає саме з землі всяка рослиночка, ото мені радість (О. Довженко); На дорогах продиралась між камінням трава (В. Гжицький); Степове добро починає випиратися з землі квапливо, нестримно, так буйно, ніби під шаром чорнозему розлито (Т. Масенко); Я стояла в коридорі, а на підлозі переді мною - великий рухливий клубок тіл. Час від часу з цього клубка виривались руки (В. Дрозд); Дніпрові хвилі з шумом налітали на зруби, на каміння й тисячами струмочків проривались між ними (Г. Коцюба). - Пор. 1. проступа́ти, 1. пророста́ти.
ПРОБИРА́ТИСЯ (іти, їхати, проходити кудись з труднощами, долаючи перешкоди тощо), ПРОБИВА́ТИСЯ, ПРОРИВА́ТИСЯ, ПРОДИРА́ТИСЯпідсил., ПРОСО́ЧУВАТИСЯрозм., ПРОСО́ТУВАТИСЯрозм., ДЕ́РТИСЯ[ДРА́ТИСЯ] розм., ПРОДРЯ́ПУВАТИСЯ розм.; ТИ́СНУТИСЯ, ПРОТИСКА́ТИСЯ, ТІСНИ́ТИСЯ, ТО́ВПИТИСЯрозм., ПРОТО́ВПЛЮВАТИСЯ розм., ПХА́ТИСЯрозм., ПРОПИХА́ТИСЯрозм., ПЕРЕПИХА́ТИСЯрозм., ЛІ́ЗТИрозм., ПРОЛА́ЗИТИрозм., ПРОЛІЗА́ТИрозм., ПРОСО́ВУВАТИСЯ[ПРОСУВА́ТИСЯ]розм. (між кимсь, чимсь); ПРОКРАДА́ТИСЯ, ПРОХО́ПЛЮВАТИСЯ, ПРОСЛИЗА́ТИ, ПРОШМИ́ГУВАТИрозм. (швидко, непомітно). - Док.: пробра́тися, проби́тися, прорва́тися, продра́тися[проде́ртися], просочи́тися, просота́тися[просотитисярідше], продря́патися, проти́снутися, проти́скатися, протісни́тися, пото́впитися, дото́впитися, прото́впитися, пропха́тися[пропхну́тися], перепха́тися[перепхну́тися], пролі́зти, просу́нутися, прокра́стися, прохопи́тися, прослизну́ти, прошмигну́ти. Нелегко було пробиратися тим лісом, та Іван взяв до рук меча й став собі прорубувати дорогу (казка); Ішли [полонянки] ночами, обминаючи села і міста. Лісами пробивалися, відгадуючи шлях по зорях (І. Цюпа); - Вони прорвалися крізь збуджений натовп (В. Кучер); Мандрівники швидко продиралися крізь нетрі (М. Трублаїні); Я знову відчув під собою ті хребти, по яких ми торік дерлися на захід (О. Гончар); Як я тудою уперше продряпався, то пика в мене стала, як писанка (Марко Вовчок); - Коло яток людей - тьма-тьмуща, наче на Великдень. Тиснемось і ми туди (М. Стельмах); Замість розширятися, дедалі вужчає тунель, котрим захоплено женемося, і все тяжче стає протискатися (О. Забужко); Народ за військом копошився, Всяк товпився, всяк ліз, тіснився, Побоїщу щоб зріть кінець (І. Котляревський); За народом так насилу протовпилися [попи] до хати (Г. Квітка-Основ’яненко); Церква заметушилася. Став мир до дверей пхатись, стали люди виходити (Марко Черемшина); Мама бере його за руку й веде до костьолу. Ледве можуть перепхатися (А. Крушельницький); Фотографи пролазили крізь натовп аж до комісара (Ю. Яновський); Густі ліси вкривали гори й яри, неначе густе руно, в котрому навіть було трудно пролізти людині, а конем не можна було пропхатись нізащо в світі (І. Нечуй-Левицький); Треба прокрадатися царинками, по мокрій траві, треба обережно через воринє штрикати, аби не заскрипіло, аби псів не будило (Г. Хоткевич); Міст і проспект були пустинні - вони були нічиї, але й прохопитися через них під вогнем козачої польової артилерії змоги не було (Ю. Смолич); Загін мав непомітно прослизнути між цими селами, аби ніде не виявити себе і не ув’язатися в бій (І. Головченко і О. Мусієнко); Щораз, коли Петро Дорощук підходив до своєї оселі, йому завжди хотілося прошмигнути через Гилаків двір непоміченим (М. Ю. Тарновський).
ПРОНИКА́ТИкуди (про світло, запахи, звуки, повітря, рідину тощо - крізь отвори, щілини, негусту речовину потрапляти назовні або всередину чогось), ПРОХО́ДИТИ, ПРОБИВА́ТИСЯ, ПРОСО́ЧУВАТИСЯ, ПРОСОТУВАТИСЯ, ЦІДИ́ТИСЯ, ПРОЦІ́ДЖУВАТИСЯ, ПРОСЯКА́ТИ, ПРОБИРА́ТИСЯрозм., ДОБИРА́ТИСЯрозм., ПРОМИКА́ТИСЯ[ПРОМИ́КУВАТИСЯ]розм., ПРОЛА́ЗИТИрозм.,ПРОЛІЗАТИрозм.,ПРОКРАДА́ТИСЯрозм., ПРОЛИ́ЗУВАТИСЯдіал.; ПРОРИВА́ТИСЯ, ПРОДИРА́ТИСЯ, ВДИРА́ТИСЯ[УДИРА́ТИСЯ] (перев. раптово, сильним струменем); ПРОНИ́ЗУВАТИ що, ПРОРІ́ЗУВАТИ[ПРОРІЗА́ТИ]що, ПРОРІ́ЗУВАТИСЯ[ПРОРІЗА́ТИСЯ], ВРІ́ЗУВАТИСЯ[ВРІЗА́ТИСЯ], УРІ́ЗУВАТИСЯ[УРІЗА́ТИСЯ], ПРОСІВА́ТИСЯ, ПРОСІ́ЮВАТИСЯ, ПРОЗИРА́ТИкрізь що, ПРОЙМА́ТИщо, ПРОТИНА́ТИщо (про світлові промені); ВХО́ДИТИ[ВВІХО́ДИТИ][УХО́ДИТИ][УВІХО́ДИТИ] (всередину чогось). - Док.: прони́кнути[прони́кти], пройти́, проби́тися, просочи́тися, просотатися[просотитисярідше], проціди́тися, прося́кнути[прося́кти], пробра́тися, добра́тися[дібра́тися], промкну́тися, пролі́зти, прокра́стися, прорва́тися, продра́тися[проде́ртися], вде́ртися[уде́ртися], прониза́ти, прорі́зати, прорі́затися, врі́затися[урізатися], просі́ятися, прозирну́ти, пройня́ти, протну́ти[протя́ти], ввійти́[увійти́]. Крізь стіни в кімнату проникали приглушені звуки музики (С. Чорнобривець); Звуки проходять крізь стіни, і засуви хатні не можуть Їх зупинити (переклад М. Зерова); Ліс густий, дрімучий, темний, Споконвічний ліс росте, Не проб’ється навіть сонце Крізь гілля його густе (О. Олесь); З краників непомітними щілинами просочувалася пара (С. Чорнобривець); Короткий зимовий день тьмянів і просотувався надвечірньою синявою (С. Голованівський); Крізь щілини в дверях у хлів цідилося жовте світло (Ю. Мушкетик); Обоє курили. Дим сотався кільцями, проціджуючись у відчинене вікно (Є. Гуцало); Проміння сонця, майже поземне, просякло крізь густе мереживо листя (В. Собко); Мороз пробирався під одежу до тіла (В. Кучер); Дим з печів йде через вивід на горище й промикується через драниці (І. Нечуй-Левицький); Мороз розбивав стіни й пролазив у хату (Г. Епік); У щілини вікон прокрадалося виття завірюхи (І. Ле і О. Левада); Стіжки збіжжя й сіна виглядали мов купи розжареного вугля, а з їх середини де-де пролизувалися біляві огневі пасма (І. Франко); Всі шпилі чорніли в тіні, а між ними в долині проривався світ пучками, .. пронизував кожний верх дерева (І. Нечуй-Левицький); Спалахи пострілів продиралися крізь дим і водяні смерчі (Ю. Мушкетик); З вулиці у двері Вдирається весняний вітерець (В. Мисик); Сонце прорізувало чорну тінь густого лісу (Панас Мирний); Вже споночіло. Кілька ліхтарів слабеньким світлом прорізали темряву (Є. Гуцало); В хліві досить темно, тільки де-не-де крізь малі просвіти прорізується сонячне проміння знадвору (Леся Українка); Крізь щільне запинало хмар прорізався світляний меч променя (І. Волошин); У тишу високими металевими нотами врізається музика (В. Собко); Над колонами має бути різнокольорове скло, крізь яке просіватиметься сонячне проміння (Л. Смілянський); Сонце в місті прозира, - лискотить сосни кора... (П. Тичина); Не пройме сонце лип густих, Озерні плеса спокоєм налито (М. Шеремет); Мов якісь пожари в небі й на землі, Протинають хмари блискавок шаблі (В. Сосюра); Бліде зимове світло входило в хату знадвору (М. Коцюбинський). - Пор. 1. наби́тися.
-2-
дієслово недоконаного виду
(риючи, просуватися)

Словник відмінків

Інфінітив прорива́тися, прорива́тись
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа    
2 особа    
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа    
2 особа    
3 особа прорива́тиметься прорива́тимуться
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа    
2 особа    
3 особа прорива́ється прорива́ються
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
прорива́ючись
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. прорива́вся, прорива́всь прорива́лися, прорива́лись
жін. р. прорива́лася, прорива́лась
сер. р. прорива́лося, прорива́лось
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
прорива́вшись

Словник синонімів

ЛУНА́ТИ (про звуки - поширюватися в просторі, ставати чутним), ЛИ́НУТИпоет.,ЛЕТІ́ТИ, ЛИ́ТИСЯ, НЕСТИ́СЯ, ПІДНО́СИТИСЯ, ТЕКТИ́, ІТИ́[ЙТИ́], ПЛИСТИ́, ПЛИВТИ́, ПЛИ́НУТИ, УДАРЯ́ТИ[ВДАРЯ́ТИ]підсил.,РОЗРИВА́ТИСЯпідсил.,РОЗТИНА́ТИСЯпідсил.,ВИРИВА́ТИСЯ, ПІДІЙМА́ТИСЯ[ПІДНІМА́ТИСЯ] (перев. зі сл. голос, гомін, спів і т. ін.); РОЗНО́СИТИСЯ, ПРОНО́СИТИСЯтільки 3 ос. (миттю розноситися), ЛІТА́ТИ, РОЗТІКА́ТИСЯ, РОЗХО́ДИТИСЯ[РОЗІХО́ДИТИСЯрідко], РОЗЛЯГА́ТИСЯ, РОЗСТЕЛЯ́ТИСЯ, РОЗСТЕ́ЛЮВАТИСЯ, РОЗКО́ЧУВАТИСЯ, РОЗДАВА́ТИСЯрідше,РОЗПОЛО́НЮВАТИСЯрідше (в різні боки); РОКОТА́ТИ[РОКОТІ́ТИрідко] (про рокітливі звуки); ПРОРІ́ЗУВАТИ, ПРОРІЗА́ТИ, ПРОНИ́ЗУВАТИ, ПРОТИНА́ТИ (несподівано різко лунати, порушуючи тишу); ПРОРИВА́ТИСЯ (долаючи шумовий бар’єр, ставати чутним);ПРОБІГА́ТИ, ПРОКО́ЧУВАТИСЯ (раптово виникаючи, поширюватися); РОЗЛУ́НЮВАТИ (поширюватися луною); ПА́ДАТИрозм. (перев. про різкі, уривчасті звуки). - Док.: пролуна́ти, поли́нути, полеті́ти, поли́тися, понести́ся, піднести́ся, потекти́, піти́, поплисти́, попливти́, уда́рити[вда́рити], розірва́тися, розітну́тися, ви́рватися, підійня́тися[підня́тися], рознести́ся, пронести́ся, розтекти́ся, розійти́ся, розлягти́ся, розстели́тися, розкоти́тися, розда́тися, розполони́тися, прорі́зати, прониза́ти, протну́ти, протя́ти, проляща́ти, прорва́тися, пробі́гти, прокоти́тися, упа́сти[впа́сти]. Пісня лунала широко і бурхливо, якмолода повінь (О. Гуреїв); Лине пісня в гаю солов’їна (В. Сосюра); Летів - розлягався той [батьків] вигук аж у край на Ланове, на Ставище (Є. Кротевич); Не хотілося їй зараз нічого, крім одного, - щоб пісня не кінчалась ніколи, щоб лилася й лилася отак, як вічна молодість, як її невгасиме перше кохання... (О. Гончар); Звуки дзвінків на хребті коня неслись далеко в глуху глибінь лісу й там десь ніби губились (О. Кобилянська); За місто, за села, за труд стариків Весільний, веселий підноситься спів (П. Усенко); І пісня текла, мов дзюрчання ключа (В. Бичко); Регочеться мій друг, і луна йде коридорами, як у лісі (Ю. Яновський); Мелодія пливла над сонними дахами, і дивно було чути її цієї темної ночі (О. Донченко); Хвильки звуків пливуть у дзвінкій тиші долини (С. Чорнобривець); Пісня розлягається. Всі люди збираються в одну купу і зазирають за кон, звідкіля плине пісня (І. Карпенко-Карий); От вдаряє акорд.., зразу стає спокійно і затишно (Ю. Смолич); За плечима у юрми билось і розривалось голосіння Маланки та плач жіночий (М. Коцюбинський); З того часу двічі на день над глибокою балкою розтинався голосний шкільний дзвоник (В. Кучер); З самого глибу душі виривається пісня і так любо ллється, так виливається поволі (Панас Мирний); І мідний роздільний дзвін розноситься вгорі, відраховуючи секунди, надаючи їм незвичайної ваги і значимості (Ю. Яновський); Нестямний крик пронісся над пасікою і помчався у ліс (Панас Мирний); Долинами пісня літає (Ю. Яновський); А з дверей троїцької церкви.. розтікався прекрасний християнський спів (М. Стельмах); То не срібний дзвоник дзвонить, то її [Галі] голос розходиться по двору (Панас Мирний); Розлягаються тії хори по хуторі і линуть далеко-далеко, в степ розлогий, перебивають один другого, то спільно лунають (Леся Українка); Чужим, далеким смутком розстелявся голос, тремтів невідомими сльозами-іскрами (С. Васильченко); О шостій годині, з першими вибухами в скелях, що гучною луною розкочувались по околицях, він ішов до котлована (Г. Коцюба); Щось важке упало, стукнуло - роздалася луна навкруги... (Панас Мирний); Пісня лине від серця .. Мов весняна ріка, розполонилися голоси (К. Гордієнко); На млинах вода шумить, стогне, рокоче... (Панас Мирний); Глядів [Борис] на бистро пливучу чисту воду, що стиха рокотіла, б’ючись об каміння (І. Франко); Час од часу тишу ночі прорізував хрускіт крижин, що ламалися на залізних хребтах передмостових "сторожів" (А. Шиян); Раптом ясний ранок пронизав дитячий розпачливий, обурений лемент (С. Васильченко); Ніч протинають залпи, крики... (В. Сосюра); Чистий дівочий сопрано, мов золотою ниткою, прорізав оксамитно чорну тишу (Дніпрова Чайка); Раптом крізь шум заводу проривається зойк (І. Микитенко); Грім пробігає над головами юнаків, блискавки яскравішають (В. Бабляк); Наче й тихі стояли дуби та клени і ясени, а все ж над лісом прокочувався таємничий, лякаючий шепіт (А. Шиян); Вийде, бувало, хтось із хати у літню чи в осінню ніч і чує, як далеко-далеко в полі пісня розлунює... (С. Олійник); З туману, як з хмари, плив голос і падав між люди (М. Коцюбинський); Дзвони несподівано впали (М. Коцюбинський). - Пор. доно́ситися.
ПРОБИВА́ТИСЯ (долаючи що-небудь, з’являтися звідкись назовні), ВИБИВА́ТИСЯ, ВИБИВА́ТИрідше, ПРОРІ́ЗУВАТИСЯ[ПРОРІЗА́ТИСЯрідше], ВИТИКА́ТИСЯ, ПРОТИКА́ТИСЯ, ЛІ́ЗТИ, ВИЛА́ЗИТИ, ВИЛІЗА́ТИ, ПРОДИРА́ТИСЯрозм., ВИПИРА́ТИСЯрозм.; ВИРИВА́ТИСЯ, ПРОРИВА́ТИСЯ (рвучко, раптово). - Док.: проби́тися, ви́битися, ви́бити, прорі́затися, ви́ткнутися, проткну́тися, ви́лізти, проде́ртися[продра́тися], ви́пертися, ви́рватися, прорва́тися. З величезної купи уламків і брухту пробивалося жовте полум’я (О. Донченко); А під горою джерело - струмок вибився з-під камінних гір (І. Ле); З пащеки гідри важким гнутим струменем вибивала вода (О. Гончар); Цілу ніч кволився, квиснув Лаврик,- ще один зубик прорізувався (І. Вирган); Батюшка подивився на Марійку, начеб у неї з-під хустки щонайменше прорізалися диявольські роги (М. Стельмах); Ніхто [з дітей] не хотів іти з поля, бо кожному хотілося на власні очі побачити, як витикатимуться чарівні паростки (О. Іваненко); Де-не-де протикався погорблений, порослий мохом козячий глід (В. Земляк); Сонечко так ясно світить і гріє, травиця з землі так і лізе (Панас Мирний); - Коли вилізає саме з землі всяка рослиночка, ото мені радість (О. Довженко); На дорогах продиралась між камінням трава (В. Гжицький); Степове добро починає випиратися з землі квапливо, нестримно, так буйно, ніби під шаром чорнозему розлито (Т. Масенко); Я стояла в коридорі, а на підлозі переді мною - великий рухливий клубок тіл. Час від часу з цього клубка виривались руки (В. Дрозд); Дніпрові хвилі з шумом налітали на зруби, на каміння й тисячами струмочків проривались між ними (Г. Коцюба). - Пор. 1. проступа́ти, 1. пророста́ти.
ПРОБИРА́ТИСЯ (іти, їхати, проходити кудись з труднощами, долаючи перешкоди тощо), ПРОБИВА́ТИСЯ, ПРОРИВА́ТИСЯ, ПРОДИРА́ТИСЯпідсил., ПРОСО́ЧУВАТИСЯрозм., ПРОСО́ТУВАТИСЯрозм., ДЕ́РТИСЯ[ДРА́ТИСЯ] розм., ПРОДРЯ́ПУВАТИСЯ розм.; ТИ́СНУТИСЯ, ПРОТИСКА́ТИСЯ, ТІСНИ́ТИСЯ, ТО́ВПИТИСЯрозм., ПРОТО́ВПЛЮВАТИСЯ розм., ПХА́ТИСЯрозм., ПРОПИХА́ТИСЯрозм., ПЕРЕПИХА́ТИСЯрозм., ЛІ́ЗТИрозм., ПРОЛА́ЗИТИрозм., ПРОЛІЗА́ТИрозм., ПРОСО́ВУВАТИСЯ[ПРОСУВА́ТИСЯ]розм. (між кимсь, чимсь); ПРОКРАДА́ТИСЯ, ПРОХО́ПЛЮВАТИСЯ, ПРОСЛИЗА́ТИ, ПРОШМИ́ГУВАТИрозм. (швидко, непомітно). - Док.: пробра́тися, проби́тися, прорва́тися, продра́тися[проде́ртися], просочи́тися, просота́тися[просотитисярідше], продря́патися, проти́снутися, проти́скатися, протісни́тися, пото́впитися, дото́впитися, прото́впитися, пропха́тися[пропхну́тися], перепха́тися[перепхну́тися], пролі́зти, просу́нутися, прокра́стися, прохопи́тися, прослизну́ти, прошмигну́ти. Нелегко було пробиратися тим лісом, та Іван взяв до рук меча й став собі прорубувати дорогу (казка); Ішли [полонянки] ночами, обминаючи села і міста. Лісами пробивалися, відгадуючи шлях по зорях (І. Цюпа); - Вони прорвалися крізь збуджений натовп (В. Кучер); Мандрівники швидко продиралися крізь нетрі (М. Трублаїні); Я знову відчув під собою ті хребти, по яких ми торік дерлися на захід (О. Гончар); Як я тудою уперше продряпався, то пика в мене стала, як писанка (Марко Вовчок); - Коло яток людей - тьма-тьмуща, наче на Великдень. Тиснемось і ми туди (М. Стельмах); Замість розширятися, дедалі вужчає тунель, котрим захоплено женемося, і все тяжче стає протискатися (О. Забужко); Народ за військом копошився, Всяк товпився, всяк ліз, тіснився, Побоїщу щоб зріть кінець (І. Котляревський); За народом так насилу протовпилися [попи] до хати (Г. Квітка-Основ’яненко); Церква заметушилася. Став мир до дверей пхатись, стали люди виходити (Марко Черемшина); Мама бере його за руку й веде до костьолу. Ледве можуть перепхатися (А. Крушельницький); Фотографи пролазили крізь натовп аж до комісара (Ю. Яновський); Густі ліси вкривали гори й яри, неначе густе руно, в котрому навіть було трудно пролізти людині, а конем не можна було пропхатись нізащо в світі (І. Нечуй-Левицький); Треба прокрадатися царинками, по мокрій траві, треба обережно через воринє штрикати, аби не заскрипіло, аби псів не будило (Г. Хоткевич); Міст і проспект були пустинні - вони були нічиї, але й прохопитися через них під вогнем козачої польової артилерії змоги не було (Ю. Смолич); Загін мав непомітно прослизнути між цими селами, аби ніде не виявити себе і не ув’язатися в бій (І. Головченко і О. Мусієнко); Щораз, коли Петро Дорощук підходив до своєї оселі, йому завжди хотілося прошмигнути через Гилаків двір непоміченим (М. Ю. Тарновський).
ПРОНИКА́ТИкуди (про світло, запахи, звуки, повітря, рідину тощо - крізь отвори, щілини, негусту речовину потрапляти назовні або всередину чогось), ПРОХО́ДИТИ, ПРОБИВА́ТИСЯ, ПРОСО́ЧУВАТИСЯ, ПРОСОТУВАТИСЯ, ЦІДИ́ТИСЯ, ПРОЦІ́ДЖУВАТИСЯ, ПРОСЯКА́ТИ, ПРОБИРА́ТИСЯрозм., ДОБИРА́ТИСЯрозм., ПРОМИКА́ТИСЯ[ПРОМИ́КУВАТИСЯ]розм., ПРОЛА́ЗИТИрозм.,ПРОЛІЗАТИрозм.,ПРОКРАДА́ТИСЯрозм., ПРОЛИ́ЗУВАТИСЯдіал.; ПРОРИВА́ТИСЯ, ПРОДИРА́ТИСЯ, ВДИРА́ТИСЯ[УДИРА́ТИСЯ] (перев. раптово, сильним струменем); ПРОНИ́ЗУВАТИ що, ПРОРІ́ЗУВАТИ[ПРОРІЗА́ТИ]що, ПРОРІ́ЗУВАТИСЯ[ПРОРІЗА́ТИСЯ], ВРІ́ЗУВАТИСЯ[ВРІЗА́ТИСЯ], УРІ́ЗУВАТИСЯ[УРІЗА́ТИСЯ], ПРОСІВА́ТИСЯ, ПРОСІ́ЮВАТИСЯ, ПРОЗИРА́ТИкрізь що, ПРОЙМА́ТИщо, ПРОТИНА́ТИщо (про світлові промені); ВХО́ДИТИ[ВВІХО́ДИТИ][УХО́ДИТИ][УВІХО́ДИТИ] (всередину чогось). - Док.: прони́кнути[прони́кти], пройти́, проби́тися, просочи́тися, просотатися[просотитисярідше], проціди́тися, прося́кнути[прося́кти], пробра́тися, добра́тися[дібра́тися], промкну́тися, пролі́зти, прокра́стися, прорва́тися, продра́тися[проде́ртися], вде́ртися[уде́ртися], прониза́ти, прорі́зати, прорі́затися, врі́затися[урізатися], просі́ятися, прозирну́ти, пройня́ти, протну́ти[протя́ти], ввійти́[увійти́]. Крізь стіни в кімнату проникали приглушені звуки музики (С. Чорнобривець); Звуки проходять крізь стіни, і засуви хатні не можуть Їх зупинити (переклад М. Зерова); Ліс густий, дрімучий, темний, Споконвічний ліс росте, Не проб’ється навіть сонце Крізь гілля його густе (О. Олесь); З краників непомітними щілинами просочувалася пара (С. Чорнобривець); Короткий зимовий день тьмянів і просотувався надвечірньою синявою (С. Голованівський); Крізь щілини в дверях у хлів цідилося жовте світло (Ю. Мушкетик); Обоє курили. Дим сотався кільцями, проціджуючись у відчинене вікно (Є. Гуцало); Проміння сонця, майже поземне, просякло крізь густе мереживо листя (В. Собко); Мороз пробирався під одежу до тіла (В. Кучер); Дим з печів йде через вивід на горище й промикується через драниці (І. Нечуй-Левицький); Мороз розбивав стіни й пролазив у хату (Г. Епік); У щілини вікон прокрадалося виття завірюхи (І. Ле і О. Левада); Стіжки збіжжя й сіна виглядали мов купи розжареного вугля, а з їх середини де-де пролизувалися біляві огневі пасма (І. Франко); Всі шпилі чорніли в тіні, а між ними в долині проривався світ пучками, .. пронизував кожний верх дерева (І. Нечуй-Левицький); Спалахи пострілів продиралися крізь дим і водяні смерчі (Ю. Мушкетик); З вулиці у двері Вдирається весняний вітерець (В. Мисик); Сонце прорізувало чорну тінь густого лісу (Панас Мирний); Вже споночіло. Кілька ліхтарів слабеньким світлом прорізали темряву (Є. Гуцало); В хліві досить темно, тільки де-не-де крізь малі просвіти прорізується сонячне проміння знадвору (Леся Українка); Крізь щільне запинало хмар прорізався світляний меч променя (І. Волошин); У тишу високими металевими нотами врізається музика (В. Собко); Над колонами має бути різнокольорове скло, крізь яке просіватиметься сонячне проміння (Л. Смілянський); Сонце в місті прозира, - лискотить сосни кора... (П. Тичина); Не пройме сонце лип густих, Озерні плеса спокоєм налито (М. Шеремет); Мов якісь пожари в небі й на землі, Протинають хмари блискавок шаблі (В. Сосюра); Бліде зимове світло входило в хату знадвору (М. Коцюбинський). - Пор. 1. наби́тися.

Словник відмінків

Інфінітив прорива́тися, прорива́тись
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   прорива́ймося, прорива́ймось
2 особа прорива́йся, прорива́йсь прорива́йтеся, прорива́йтесь
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа прорива́тимуся, прорива́тимусь прорива́тимемося, прорива́тимемось, прорива́тимемся
2 особа прорива́тимешся прорива́тиметеся, прорива́тиметесь
3 особа прорива́тиметься прорива́тимуться
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа прорива́юся, прорива́юсь прорива́ємося, прорива́ємось, прорива́ємся
2 особа прорива́єшся прорива́єтеся, прорива́єтесь
3 особа прорива́ється прорива́ються
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
прорива́ючись
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. прорива́вся, прорива́всь прорива́лися, прорива́лись
жін. р. прорива́лася, прорива́лась
сер. р. прорива́лося, прорива́лось
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
прорива́вшись