ПОВЗТИ́ (пересуватися поповзом у певному напрямку), ЛІ́ЗТИ, ПЛАЗУВА́ТИ, ПРОПОВЗА́ТИ[ПРОПО́ВЗУВАТИрідше] (повз когось, щось); КОЛІНКУВА́ТИрозм. (на колінах); РАЧКУВА́ТИрозм. (спираючись на коліна і руки); ПЛАСТУВА́ТИ (на животі). Деколи повзе по куширу гадюка (Є. Гребінка); Остап повзе. Йому трудно, кожну купину доводиться брати з бою (М. Коцюбинський); Летіла ворона понад морем; дивиться - лізе рак (О. Стороженко); Я вже міркую, куди бйого й собі зникнути, як із темряви шипить: - Плазуйте до мене... Плазую... Натикаюся на хлопця, що теж плазує... (Д. Бузько); Спочатку з труби виліз Гайсин. В руках він тримав золотий медальйон. За ним колінкувала Зося й істерично кричала: - Віддай, віддай! (П. Панч); - Тепер карабкайтесь, рачкуйте! - заволав режисер. Артист чіплявся за рівну землю, повз... (С. Олійник). - Пор. 1. по́взати.

ПРОЛА́ЗИТИ (повзучи або майже притискаючись до поверхні всім тілом, лізти кудись крізь вузький отвір, прохід тощо, пробиратися вперед поміж чимсь, кимсь), ПРОЛІЗА́ТИ, ПРОПОВЗА́ТИ[ПРОПО́ВЗУВАТИ], ПРОСЛИЗА́ТИ (спритно, швидко, легко). - Док.: пролі́зти, проповзти́, прослизну́ти. Часом їй доводилось продиратися через таку гущину, що вона [Соломія] ледве пролазила поміж жовтими стінами (М. Коцюбинський); Густі ліси вкривали гори й яри, неначе густе руно, в котрому навіть було трудно пролізти людині, а конем не можна було пропхатись нізащо в світі (І. Нечуй-Левицький); Раз у раз спиняючися, перечікуючи і припадаючи до землі, проповзла вона метрів із п’ятнадцять (Ю. Смолич); До теплушки з кіньми тихенько відсовуються двері, і якась тінь прослизає до щілини (Ю. Яновський).