ПРИСІДА́ННЯ, ПРИ́СЯДКА (у танці); РЕВЕРА́НС (з шанобливим уклоном або у танці). Юрій потягнувся, аж затріщали суглоби, зробив кілька присідань (П. Загребельний); Перший [дід] присядку веде, Об землю міцно креше там, А другий вслід йому іде Сивобородим кречетом (А. Малишко); Фесенко скочив з фаетона, зробив граціозний не поклін, а якийсь реверанс до усієї компанії загалом (І. Нечуй-Левицький). - Пор. 1. присіда́ти.

ПРИСІДА́ТИ (згинаючи ноги в колінах, більше чи менше опускати корпус), ОСІДА́ТИ, ПРИХИЛЯ́ТИСЯрідше,ПРИСА́ДЖУВАТИСЯдіал. - Док.: присі́сти, осі́сти, прихили́тися. Парубок приходить до сушарні, присідає біля промитого дощами вугілля (М. Стельмах); Маланці забиває дух!.. Не спускаючи очей з вишневого села, тихо осідає вона на коліна (В. Бабляк); Кулі сичали над головами переляканих на смерть людей, що, ридаючи, прихилялися до землі, падали на землю (П. Колесник); На двох жердках, злегка присаджуючись до землі, несуть хлопці цілу копицю сіна (М. Стельмах).

СІДА́ТИ (займати місце на якомусь сидінні, на землі тощо), САДОВИ́ТИСЯрозм., УСІДА́ТИ[ВСІДА́ТИ]діал.; ОПУСКА́ТИСЯ, СПУСКА́ТИСЯрідше (на щось низьке, на землю); УСА́ДЖУВАТИСЯ[ВСА́ДЖУВАТИСЯ], УСІДА́ТИСЯ[ВСІДА́ТИСЯ]розм. (зручно влаштовуючись); ПРИСІДА́ТИ (ненадовго); ОСІДА́ТИ (повільно, важко); ПА́ДАТИ, ПЛЮ́ХАТИСЯрозм. (швидко або незграбно); ПІДСА́ДЖУВАТИСЯ (до когось, на щось). - Док.: сі́сти, усі́сти[всі́сти], опусти́тися, спусти́тися, усадови́тися[всадови́тися], усі́стися[всі́стися], присі́сти, осі́сти, упа́сти[впа́сти], плю́хнутися, підсі́сти. - Сідайте ж! - показала вона рукою на стілець. Бичковський сів (І. Нечуй-Левицький); Заграй востаннє на сопілку І на коня скоріш сідай (В. Сосюра); [Прохор:] Милості просимо садовитися. [Сільський староста:] Можна і сісти (М. Кропивницький); Важко опускається звіровод на лаву (О. Довженко); Єнченко запалив цигарку і в задумі опустився на стілець (П. Автомонов); Балабуха.. несміливо опустився на стілець (І. Нечуй-Левицький); Одного дня Зогак усадовився На троні, зробленім з кісток слонових (А. Кримський); Андрійко всаджувався на стільці,.. клав собі на коліна якусь товсту книжку (Ю. Бедзик); - Доня не зрозуміла батька.. - сказав він, усідаючись біля ложа (Д. Міщенко); Тетяна Василівна ждала, доки вони всядуться (П. Загребельний); Юрко плюхається поряд з Вітькою на призьбу (О. Сизоненко).