ГРА́ТИу що, чого й без додатка (брати участь у якій-небудь грі), ГРА́ТИСЯу що, БА́ВИТИСЯу що, чого,ГУЛЯ́ТИу що, розм.,ГУЛЯ́ТИСЯу що, розм.;РІ́ЗАТИСЯу що, розм.,ДУ́ТИСЯу що, фам. (з азартом, перев. у карти); КОЗИРЯ́ТИбез додатка, розм. (у карти); ПЕРЕКИДА́ТИСЯрозм. (перев. у карти - нашвидку). - Док.: погра́ти, погра́тися, поба́витися, погуля́ти, погуля́тися, порі́затися, переки́нутися. Коли б воля - побіг би він тепер на вулицю до хлопців, у м’яча грати, свинку туряти (Панас Мирний); Хлопчики із сміхом та вереском гралися в сніжки (З. Тулуб); В сквері діти бавляться "в війну" (В. Бичко); - Бавимося ковалевої паняночки! (Ірина Вільде); Чоловіки гуляли в карти (Г. Епік); У м’яча гулялися дівчатка (П. Тичина); Біля приміщення варти, у холодку, гурт гайдамаків ріжуться в карти (А. Головко); - Ну, як же він там? - Нібито в карти дується на всю (А. Головко); На гроші там не козиряли, А в кітьки крашанками грали (І. Котляревський); Увечері зібралося в Енгельгардта кілька друзів - за чаркою доброго вина у карти перекинутися (О. Іваненко).

ПОРА́НИТИСЯ (заподіяти собі рану, рани), ПОКАЛІ́ЧИТИСЯ, УШКРЯ́БНУТИСЯ[ВШКРЯ́БНУТИСЯ] (звич. не сильно); УРІ́ЗАТИСЯ[ВРІ́ЗАТИСЯ], ПОРІ́ЗАТИСЯ (чимось гострим); УРУБА́ТИСЯ[ВРУБА́ТИСЯ] (рубаючи). Часто трапляється, що, працюючи на полі, доводиться поранитися (М. Носаль); Як пролазив Митруньо крізь пліт, то з поспіху роздер на собі сорочину й покалічився в личко (Лесь Мартович); - А ваша голова? - запитав Саїд. - Пусте. Я ж надміру важкий і, падаючи, вшкрябнувся об колесо (І. Ле); - Відійди, сонечко, бо можу врізатись. - Обшкрябуйся швидше та їдьмо! - Спершу глянемо, що там у нього, - складаючи бритву, каже Левко Іванович (О. Гончар); Чоловік ногу врубав - ..робив до воза люшню і врубався (Б. Грінченко).