-1-
дієслово недоконаного виду
Словник відмінків
Інфінітив | омина́ти |
| однина | множина |
Наказовий спосіб |
1 особа | | омина́ймо |
2 особа | омина́й | омина́йте |
МАЙБУТНІЙ ЧАС |
1 особа | омина́тиму | омина́тимемо, омина́тимем |
2 особа | омина́тимеш | омина́тимете |
3 особа | омина́тиме | омина́тимуть |
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС |
1 особа | омина́ю | омина́ємо, омина́єм |
2 особа | омина́єш | омина́єте |
3 особа | омина́є | омина́ють |
Активний дієприкметник |
|
Дієприслівник |
омина́ючи |
МИНУЛИЙ ЧАС |
чол. р. | омина́в | омина́ли |
жін. р. | омина́ла |
сер. р. | омина́ло |
Активний дієприкметник |
|
Пасивний дієприкметник |
|
Безособова форма |
|
Дієприслівник |
омина́вши |
Словник синонімів
МИНА́ТИ (пересуваючись, залишати позаду або збоку; іти, їхати, пливти, летіти не зупиняючись, не звертаючи уваги), ОБМИНА́ТИ [ОМИНА́ТИ], ПОМИНА́ТИ, ПРОМИНА́ТИ, ЛИША́ТИ у спол. із сл. за собою. - Док.: мину́ти, обмину́ти [омину́ти], помину́ти, промину́ти, лиши́ти. Поїзд минає, не зупиняючись, якусь невеличку станційку (П. Колесник); Антон ішов провулками, обминаючи гомінливі потоки, що часто перетинали шлях (С. Чорнобривець); От з того часу оминають нас опришки, бо тут, у Яворові, нещасливе місце для них (Г. Хоткевич); - Карпе! держи цабе! - крикнув батько на сина. - Поминай колесом отой каторжний горбок (І. Нечуй-Левицький); Чути було, як застукотіли колеса, проминаючи будинок (Панас Мирний); Тихович смутними очима поглядав на хати й оселі, що лишав за собою (М. Коцюбинський). . - Пор. 1. обмина́ти.
ОБМИНА́ТИ [ОМИНА́ТИ] (звертати з прямого шляху, напрямку, рухатися стороною, минаючи кого-, що-небудь), ОБГИНА́ТИ [ОГИНА́ТИ], ОБХО́ДИТИ, ОБ’ЇЖДЖАТИ, ОБ’ЇЗДИ́ТИ (їдучи); ОББІГА́ТИ (біжучи); ОБЛІТА́ТИ (летячи); ПОМИНА́ТИ розм., ОБТІКА́ТИ рідше, ВИМИНА́ТИ діал. - Док.: обмину́ти [омину́ти], обігну́ти, обійти́, об’ї́хати, оббі́гти, облеті́ти, помину́ти, обтекти́, ви́минути. Тихозоров з Черняєвою продиралися крізь хащі,.. обминали дикі плантації лісових кущів (О. Донченко); Оминаючи людей, Терентій виїжджає на гінні дороги (М. Стельмах); І знову їхали [Вітя і Марія] праворуч, огинали якесь озеро, заросле очеретами та кугою (І. Ле); На сонячній стороні рів уже висох так, що не треба його обходити подалеку (П. Козланюк); Довго і марудно доводилося [Косінському] об’їжджати валки піших, широкі ряди кінноти (І. Ле); Це був коротенький товстопикий генерал. Шварц запобігливо оббігав його то зліва, то справа (Д.Ткач); Волох спочатку хотів облетіти грозу, але горизонт зник уже. З усіх боків небо було затягнуто сірою пеленою (В. Собко); - Карпе! Держи-бо цабе! - крикнув батько на сина. - Поминай колесом отой каторжний горбок (І. Нечуй-Левицький); Робітники котилися, підхоплені тільки їм одним відомою силою, і швидко почали обтікати Івана, навіть не штовхнувши (В. Кучер); Де були при сіні люди, там я їх виминав, ховаючись поза копиці (І. Франко). - Пор. 1. мина́ти.
УНИКА́ТИ (намагатися не зустрічатися, не спілкуватися при зустрічі з кимсь), ОБМИНА́ТИ [ОМИНАТИ], ОБХО́ДИТИ, СТОРОНИ́ТИСЯ, ВІДВЕРТА́ТИСЯ від кого, МИНА́ТИ, ОББІГА́ТИ розм., БОКУВА́ТИ від кого, діал. - Док.: уни́кнути, обмину́ти [оминути], обійти́, відверну́тися, мину́ти, оббі́гти. Найбільше уникала [Гафійка] батька, немов боялась його (М. Коцюбинський); Як своє лихо, так Соловейків обминала, щоб тільки не було між нами тієї гризоти (І. Нечуй-Левицький); Мудрого шукай, дурного обходь (прислів’я); Люди стали собі сторонитися їх (Марко Вовчок); Олена переживала вічний страх, що родина чоловіка може відвернутися від неї (Ірина Вільде); Хто доброго чоловіка минає, той щастя не має (прислів’я); - Я не Горпина, що всім [людям] мовчить. І не Хведір, що їх оббігає (Панас Мирний); Усі хлопці до нас ходять, лиш милий бокує (коломийка). - Пор. 1. цура́тися, ухиля́тися.