-1-
дієслово недоконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив оклика́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   оклика́ймо
2 особа оклика́й оклика́йте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа оклика́тиму оклика́тимемо, оклика́тимем
2 особа оклика́тимеш оклика́тимете
3 особа оклика́тиме оклика́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа оклика́ю оклика́ємо, оклика́єм
2 особа оклика́єш оклика́єте
3 особа оклика́є оклика́ють
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
оклика́ючи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. оклика́в оклика́ли
жін. р. оклика́ла
сер. р. оклика́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
окли́каний
Безособова форма
окли́кано
Дієприслівник
оклика́вши

Словник синонімів

КЛИ́КАТИ (голосом, жестом просити наблизитися, обізватися, зайти тощо), ПОКЛИКА́ТИрозм.,ЗВА́ТИрозм.; ГУКА́ТИ, НАГУ́КУВАТИ (голосно); ВОЛА́ТИ (голосно, просячи допомоги); МАНИ́ТИ, ПРИМА́НЮВАТИ (просити підійти, роблячи певні знаки рукою, поглядом тощо); ПІДКЛИКА́ТИ, ПРИКЛИКА́ТИ, ПРИКЛИ́КУВАТИ, ПІДЗИВА́ТИ, ПРИЗИВА́ТИрозм. (жестом, голосом просити або вимагати підійти); ЗАКЛИКА́ТИ, ЗАЗИВА́ТИрозм. (просити кого-небудь зайти кудись, в якесь приміщення); УКЛИКА́ТИ[ВКЛИКА́ТИ]розм.,УЗИВА́ТИ[ВЗИВА́ТИ]діал. (просити зайти в якесь приміщення, всередину чогось). - Док.: покли́кати, покли́кнути, позва́ти, гукну́ти, гукону́типідсил.нагука́ти, нагукну́ти, помани́ти, примани́ти, підкли́кати, прикли́кати, підізва́ти, призва́ти, закли́кати, зазва́ти, укли́кати[вкли́кати], узва́ти[взва́ти], увізва́ти[ввізва́ти]. Микола кликав вечерять (М. Коцюбинський); Брате милий, брате-соколоньку, Ти покинув сестру-сиротоньку, А я ходжу-покликаю, Як зозуля в темнім гаю: - Ой, вернися з далекого краю! (пісня); Кирило Тур вийшов із хати і почав звати свистом свого коня з гаю (П. Куліш); - А йдіть сюди! - гукає старший хлопчик (М. Коцюбинський); - Я знаю, ти зараз можеш нагукати солдата, але не клопочися даремно, - вони мене не впіймають (В. Кучер); - Хтів тікати з того видовиська. Коли це нагукує пан професор. Пішов (Ю. Яновський); - То чого ж вона ще на поміч волає? (І. Цюпа); Грицько, сівши в однім кінці хати на лавці, манив до себе дитину (Ганна Барвінок); Настя часто бачить її в садах, підкликає і щиро балакає з нею (З. Тулуб); Тут він двох щонайвірніших Слуг до себе прикликає (Леся Українка); Як скінчилась муштра, командир підізвав до себе Івана і на мене кивнув. Підійшов.. і я (О. Стороженко); Мати сина призиває: - Вернись, синку, вернись, синку, Додомоньку - Змию тобі головоньку (пісня); Старий батько З усієї сили З молодицями танцює, Та двір вимітає, Та прихожих, проїзжачих У двір закликає (Т. Шевченко); - Ідіть до царя, вашого батька, та й зазивайте його до мене обідати (О. Стороженко); Вона усе виходила дивитись, вкликала, дожидала - нікого не було цілу ніч (Марко Вовчок); Узивають її в хату, питаю: - Чи підеш, чи ні? (Словник Б. Грінченка). - Пор. 1. оклика́ти.
ОКЛИКА́ТИ (називати когось на ім’я або покликом привертати до себе його увагу), ОКРИКА́ТИ, ОКРИ́КУВАТИ, НАКЛИКА́ТИ. - Док.: окликнути, окри́кнути, накли́кати. - Блаженко! - окликає Сагайда старшого, й брати зупиняються обидва (О. Гончар); - Ей, Гривку, тобі що таке? - окрикнув його Кіт Мурко (І. Франко); Коли невістка побігла в хату, дід став за нею накликати (Марко Черемшина). - Пор. 1. кли́кати.