-1-
дієслово недоконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив одяга́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   одяга́ймо
2 особа одяга́й одяга́йте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа одяга́тиму одяга́тимемо, одяга́тимем
2 особа одяга́тимеш одяга́тимете
3 особа одяга́тиме одяга́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа одяга́ю одяга́ємо, одяга́єм
2 особа одяга́єш одяга́єте
3 особа одяга́є одяга́ють
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
одяга́ючи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. одяга́в одяга́ли
жін. р. одяга́ла
сер. р. одяга́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
одяга́вши

Словник синонімів

НАДІВА́ТИ (приладжувати, прикріплювати щось на чому-небудь; надягати головний убір, окуляри, маску тощо),НАДЯГА́ТИ, ОДЯГА́ТИ, НАКЛАДА́ТИрозм.,НАПИНА́ТИрозм.,НАСА́ДЖУВАТИрозм.,НАЧІ́ПЛЮВАТИрозм.,ЧІПЛЯ́ТИрозм.;НАТЯГА́ТИ[НАТЯ́ГУВАТИ] (із зусиллям); НАСУВА́ТИ[НАСО́ВУВАТИ]розм. (про головний убір - глибоко й щільно). - Док.: наді́ти, надягти́[надягну́ти], одягти́[одягну́ти], накла́сти, наложи́тирозм.нап’ясти́, насади́ти, начепи́ти, почепи́ти, натягти́[натягну́ти], насу́нути. - Виймайте ж із стріх гвинтівки, надівайте патронташі і - гайда! (А. Головко); Любов входить і надіває абажурна лампу (Леся Українка); Коли корова, не надівай сідла (прислів’я); Роман Блаженко теж надягає на міну додаткові заряди (О. Гончар); Камо мовчки простягає руки, санітар одягає наручники йому (О. Левада); Він ще не встиг накласти окуляри, погано бачив (М. Коцюбинський); Трохи згодом нап’яли на його [Максима] мундир, муницію [амуніцію] - ранець, каску (Панас Мирний); Він витяг окуляри в залізній оправі і поважно насадив їх на носа (В. Собко); - Я розхвилювалася.. Переодяглась, начепила капелюха.Пішла (Ю. Яновський); Кайдашенко вже натягав поглибше на очі свою заячу шапку (М. Чабанівський); Микола міцно зуби стис, Кашкет насунув аж на брови (М. Рильський).
НАДЯГА́ТИщо (про одяг),ОДЯГА́ТИ, ВДЯГА́ТИ[УДЯГА́ТИ], НАДІВА́ТИ, УБИРА́ТИ[ВБИРА́ТИ]розм.; НАТЯГА́ТИ[НАТЯ́ГУВАТИ]розм., НАТА́СКУВАТИрозм., НАЦУ́ПЛЮВАТИрозм. (звичайно з деяким зусиллям); ВЛА́ЗИТИ[УЛА́ЗИТИ]розм., ВЛІЗА́ТИ[УЛІЗА́ТИ]розм. (у що - із зусиллям протискуючись); НАКИДА́ТИ, НАПИНА́ТИрозм., НАЧІ́ПЛЮВАТИрозм. (наспіх, недбало надягати на верхню частину тіла). - Док.: надягну́ти[надягти́], одягну́ти[одягти́], вдягну́ти[удягну́ти], вдягти́[удягти́], наді́ти, убра́ти[вбра́ти], натягну́ти[натягти́], натаска́ти, нацу́пити, влі́зти[улі́зти], наки́нути, напну́ти[нап’ясти́], начепи́ти. Раз став він свиту надягать, Аж дивиться - рукава вже продрались (Л. Глібов); Джмелик бере із лави штани, спокійно одягає їх (Григорій Тютюнник); Він запріг коней, удяг кожушину і виїхав з двору (М. Коцюбинський); Ні весільного серпанку на голові, ні білої сукні, ні гірлянди, нічого того вона не зохотилась надівати (І. Нечуй-Левицький); То ви-то нову спідничку вбрали? (Леся Українка); Підводжусь, беру шолом, натягаю шинель, підперізуюсь ремінцем і простую до виходу (П. Колесник); Чоловік, скинувши чисту сорочку, що вже встиг був одягти, знов нацуплює на себе робоче і лізе під черево Кузьминого бегемота [бульдозера] (О. Гончар); - Але якби довелось потім після сукні знов улазити в спідницю, - як би то воно здавалося? (І. Нечуй-Левицький); Ніна швидко взуває високі боти, накидає на плечі пальто і виходить (О. Донченко); Часом серед роботи їй хотілося скинути з себе увесь отой пропахлий глиною страхолюдний одяг, який вона напинала (Л. Первомайський); З гущини вискочив Грицько Хрін, десь опудало на коноплях узяв, начепив синю дерту ногавицю, куценького брилика нап’яв (К. Гордієнко). - Пор. 2. носи́ти, 1. одяга́ти.
ОДЯГА́ТИкого у що (покривати одягом кого-небудь), ВДЯГА́ТИ[УДЯГА́ТИ], УБИРА́ТИ[ВБИРА́ТИ], ОДІВА́ТИрозм.,ЗОДЯГА́ТИрозм.,ВОДИ́ТИу чому, розм.,ОБЛАЧА́ТИзаст., уроч., ірон.;НАРЯДЖА́ТИ (одягати кого-небудь у гарне, святкове вбрання), ОБРЯДЖА́ТИрозм.; ВИРЯДЖА́ТИ, РОЗРЯДЖА́ТИрозм.,ВИЧЕПУ́РЮВАТИрозм. (надто гарно, пишно, чепурно); ПРИОДЯГА́ТИрозм. (пристойно); ПРИБИРА́ТИрозм. (гарно та охайно; покійника, готуючи до похорону). - Док.: одягти́[одягну́ти], вдягну́ти[удягну́ти], вдягти́[удягти́], убра́ти[вбра́ти], оді́ти, зоді́ти, зодягти́[зодягну́ти], облачи́ти, наряди́ти, обряди́ти, ви́рядити, розряди́ти, ви́чепурити, прихаху́литидіал.приодягти[приодягнути], прибра́ти. Привезли [дітей] за місто у великий сірий дім. Позносили дітей всередину, мили гарячою водою, одягли в чисті сорочки (Ю. Яновський); Галя почала його вдягати, обувати чоботи (Б. Грінченко); Здивувалися Федір і Марина як і справді почали їх мити, чесати, в нову одежу вбирати (Панас Мирний); Воєвода з похмурою неквапливістю прикидав, як слід зодягти свого нового прислужника (П. Загребельний); Що ти мене, як старця, у драному водиш (Словник Б. Грінченка); Облачили мене в сірячину ветхую, в постоли дранії,.. у путь супроводили (Я. Баш); Ув оксамит стареньку нарядили, У золотом гаптовані патинки (П. Куліш); У білій сорочці та ще і з манишкою дядя Гриша. Тільки що надів оце.. - радо усміхнений. - Оце так обрядила! Спасибі, Олянко! (А. Головко); [Світилки і свашки:] На нас сорочка з китайки. Нас мати виряджала, з скрині сорочку давала (І. Нечуй-Левицький); Пані її приодягла хороше, у городі пошили їй керсет і юпку, і черевики купили (Ганна Барвінок). - Пор. 1. надяга́ти.
ОДЯГА́ТИрозм. (забезпечувати одягом кого-небудь), ВДЯГА́ТИ[УДЯГА́ТИ]розм.,УБИРА́ТИ[ВБИРА́ТИ]розм.,ОДІВА́ТИрозм.,ЗОДЯГА́ТИрозм. - Док.: одягти́[одягну́ти], вдягну́ти[удягну́ти], вдягти́[удягти́], убра́ти[вбра́ти], оді́ти[зоді́ти], зодягти́[зодягну́ти]. У княжій дружині його одягали, годували, тут, на горі, він мав дах над головою (С. Скляренко); Він роздавав людям гроші, годував і вдягав нужденних, навіть зціляв від найтяжчих хвороб... Така була легенда про Котовського (Ю. Смолич); Защебече [соловейко] на калині - ніхто не минає. Чи багатий, кого доля, Як мати дитину, Убирає, доглядає, - Не мине калину (Т. Шевченко); Біленьке, маленьке увесь світ одіває (загадка); [Парубок:] Поберемося з тобою ія одіну, приберу тебе, як квіточку (С. Васильченко); Сиріт годує, зодягає, повністю утримує колгосп (В. Кучер).
ОДЯГА́ТИСЯу що і без додатка (покривати себе яким-небудь одягом), УБИРА́ТИСЯ[ВБИРА́ТИСЯ], ВДЯГА́ТИСЯ[УДЯГА́ТИСЯ], ОДЯГА́ТИ, ОДІВА́ТИСЯрозм.,ОДІВА́ТИрозм.,ЗОДЯГА́ТИСЯрозм.,РЯДИ́ТИСЯірон.,ОБЛАЧА́ТИСЯзаст.; НАРЯДЖА́ТИСЯ (в гарне, святкове вбрання), ОБРЯДЖА́ТИСЯрозм.;ВИРЯДЖА́ТИСЯ, РОЗРЯДЖА́ТИСЯрозм.,ВИЧЕПУ́РЮВАТИСЯрозм.,РОЗЧЕПУ́РЮВАТИСЯрозм. (надто гарно, пишно, чепурно); ПРИОДЯГА́ТИСЯрозм. (пристойно); ПРИБИРА́ТИСЯ (гарно й охайно). - Док.: одягти́ся[одягну́тися], убра́тися[вбра́тися], вдягтися[удягтися], вдягнутися[удягнутися], оді́тися, оді́ти, зодягти́ся[зодягну́тися], облачи́тися, наряди́тися, обряди́тися, ви́рядитися, розряди́тися, ви́чепуритися, розчепури́тися, ви́франтитися, прифранти́тися, прихаху́литисядіал.приодягти́ся[приодягну́тися], прибра́тися. Устав Артем. І зразу ж, щоб не так холодно було, вмився холодною водою, потім став одягатися (А. Головко); Убирайся, молодий козаче, - Завтра, завтра похід буде (пісня); Дівчина схоплюється і починає швидко вдягатись (О. Донченко); Почав [Дмитро] одягати кожушок (М. Стельмах); Маня.., судорожно тремтячи, складала свої речі та одівалася в дорогу (І. Франко); Не запалюючи світла, щоб не розбудити сім’ї, став [Оксен] зодягатися, глухо покашлюючи (Григорій Тютюнник); Платон Зубов зустрів військового суддю люб’язно, хоч і не потрудився облачитися як слід (С. Добровольський); І наряджається, і чепуриться [Оксана] щодня (Г. Квітка-Основ’яненко); - Чого це ти вирядилась, як на май чи на Великодню неділю? - запитав (Є. Гуцало); - Роздягайся... Давай сюди пальто, циліндр. Вифрантився! Одразу й не впізнати (М. Олійник); Мій тесть мріяв і приодягтися, бо за час війни добре-таки обносився (Ю. Мокрієв); Аж ось іде в хату Кирило Тур, удаючи з себе такого веселого молодця, що ти б сказав - він на весілля прибравсь (П. Куліш). - Пор. 1. надяга́ти.
УКРИВА́ТИ[ВКРИВА́ТИ] (про суцільну масу чого-небудь, рослинність тощо - заповнювати густо собою якусь поверхню, якийсь простір, предмет), ПОКРИВА́ТИ, КРИ́ТИ, ЗАСТИЛА́ТИ[ЗАСТЕЛЯ́ТИ], УСТЕЛЯ́ТИ[ВСТЕЛЯ́ТИ], УСТИЛА́ТИ[ВСТИЛА́ТИ], УСТЕ́ЛЮВАТИ[ВСТЕ́ЛЮВАТИ], УСІВА́ТИ[ВСІВА́ТИ], ЗАТЯГА́ТИ, ОБЛІ́ПЛЮВАТИ, ОБЛИПА́ТИрозм.; ОБСИПА́ТИ[ОСИПА́ТИ], ПРИТРУ́ШУВАТИ, ПРИПОРО́ШУВАТИ, ПРИПУ́ДРЮВАТИ, ОПУ́ШУВАТИ, ОДЯГА́ТИрозм. (лягати шаром, випадати на якусь поверхню); ПОЙМА́ТИ (покривати собою - про воду). - Док.: укри́ти[вкри́ти], покри́ти, застели́ти, устели́ти[встели́ти], усла́ти[всла́ти], усі́яти[всі́яти], засі́яти, затягну́ти, затягти, обліпи́ти, обли́пнути, обси́пати[оси́пати], притруси́ти, припороши́ти, припу́дрити, напу́дрити, опуши́ти, одягну́ти, одягти́, пойня́ти (вкрити тонким шаром). Блакитні широкі долини.. вкриті буйними травами, квітами, свічадами озер (І. Багряний); Настане літо; жовтий цвіт Укриє липу до вершини (Я. Щоголів); Всю долину покрив квіток весняних цілий ліс (Леся Українка); Пухкийсніговий килим застеляв обидва береги (Я. Качура); Сльози застелили очі (А. Головко); Холодна цвіль затягнула мармурові плити (В. Кучер); Зелені здорові абрикоси густо обліплювали гілки (І. Нечуй-Левицький); Білий цвіт вишні обсипає хату пелюстками (М. Стельмах); Сніг перестав іти, але за ніч притрусив дахи (С. Скляренко); Густий іній опушував дерева (В. Собко); Мхи одягали камінь зеленим шовком (М. Коцюбинський); Розлилася вода, пойняла береги (П. Грабовський).

Словник антонімів

ОДЯГАТИ РОЗДЯГАТИ
Натягати одяг на кого-н. Знімати одяг з кого-н.
Одягатироздягати дитину, людину, ляльку, чоловіка, хворого. Одягати в костюм, в плащ, в сорочку, у (все) нове, у (все) старе ~  роздягати костюм, плащ, сорочку; з (усього) нового, з (усього) старого. Без труднощів, відразу, із задоволенням, зразу,  моментально, нашвидкуруч, повільно, спокійно, швидко одягатироздягати.  Бажати, прагнути, хотіти одягати кого-н. ~ роздягати кого-н.
Зима одягає, а літо - роздягає (Народне прислів’я). Джмелик бере із лави штани, спокійно одягає їх... Юля розуміла брутальність їхніх натяків і бачила, як вони роздягають її очима (Г. Тютюнник).
Одягання ~роздягання, одягатися ~роздягатися, одягнений ~роздягнений Пор. ще: ГОЛИЙ ~ ОДЯГНЕНИЙ