-1-
дієслово доконаного виду
[рідко]

Словник відмінків

Інфінітив одубі́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   одубі́ймо
2 особа одубі́й одубі́йте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа одубі́ю одубі́ємо, одубі́єм
2 особа одубі́єш одубі́єте
3 особа одубі́є одубі́ють
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р. одубі́в одубі́ли
жін.р. одубі́ла
сер.р. одубі́ло
Активний дієприкметник
одубі́лий
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
одубі́вши

Словник синонімів

ЗАКЛЯ́КНУТИ (про людину та частину її тіла - утратити від холоду чутливість, рухливість, гнучкість тощо), ЗАКЛЯ́КТИ, ЗАСТИ́ГНУТИ, ЗАСТИ́ГТИ, ОКЛЯ́КНУТИ, ЗАЦІПЕНІ́ТИ, ЗАДУБІ́ТИ, ЗАКОСТЕНІ́ТИ, ОКОСТЕНІ́ТИ, СКОСТЕНІ́ТИрідше, ЗАДЕРЕВ’ЯНІ́ТИ, ОДЕРЕВ’ЯНІ́ТИ, ПОТЕ́РПНУТИ, ПОТЕ́РПТИ, ЗАКОЦЮ́БНУТИрозм.,ЗАКОЦЮ́БТИрозм.,ОДУБІ́ТИрозм.,ОДУБЕНІ́ТИрозм., ОКОЛІ́ТИрозм.,ЗАЦУПІ́ТИрозм.,ПОГРА́БІТИрозм.,ПОГРА́БНУТИрозм.,ЗАДЕРЕВІ́ТИрозм.,СКАЧАНІ́ТИдіал., ОДЕРЕВІ́ТИрідко,ОДУ́БНУТИрідко, ОДУ́БТИрідко, ОЦІПЕНІ́ТИрідко. - Недок.: закляка́ти, кля́кнути, застига́ти, сти́гнути, окляка́ти, ціпені́ти, дубі́ти, костені́ти, дерев’яні́ти, коцю́бнути, колі́тирідкодереві́ти, ду́бнути. Вона не почувала, що в неї ноги померзли на морозі, що її права рука одубла й заклякла на коромислі (І. Нечуй-Левицький); Піднімався сильний вітер і бив її дощем так у лице, що волосся на чолі перемокло, а рука, що піднімала довгу сукню, заціпеніла із студені (О. Кобилянська); Холод так діймав, що руки й ноги зовсім задубіли (М. Трублаїні); Ноги Леонідові в поганих чоботях закоцюбли, як в ополонці (О. Гончар); Третьої ночі, коли мороз розбивав стіни й пролазив у хату, Терешко зовсім одубів, лежачи біля припічка, й ледве здолав злізти на піч (Г. Епік); Руки його зовсім охолоділи і ввесь одубенів (О. Стороженко); Од холоду аж посиніє [Кузьмик], руки пограбнуть, дрижать (М. Рильський). - Пор. 1. те́рпнути.
МЕ́РЗНУТИ[МЕ́РЗТИ] (відчувати холод, гинути, страждати від холоду), ЗАМЕРЗА́ТИ, ЗМЕРЗА́ТИ, ПЕРЕСТУ́ДЖУВАТИСЯдіал.;ПРОМЕРЗА́ТИ (сильно); ПРИМЕРЗА́ТИ (злегка); ЛЕДЕНІ́ТИ, КРИ́ГНУТИдіал. (ставати холодним, як лід); ДУБІ́ТИрозм. (сильно, втрачаючи чутливість, рухливість тощо). - Док.: зме́рзнути[зме́рзти], поме́рзнути[поме́рзти], заме́рзнути[заме́рзти], перестуди́тися, проме́рзнути[проме́рзти], приме́рзнути[приме́рзти], заледені́ти, одубі́ти, оду́бнути[оду́бти], одубені́ти. Як їсть, товпріє, а як робить, то мерзне (приказка); Горобці на льоту мерзли, падали (Григорій Тютюнник); - Він нічого не тямить. Ой, горенько ж моє.. Та це ж він замерзає, коли його на сон хилить (А. Шиян); Марічка перша змерзала й пускалася бігти (М. Коцюбинський); - Відшукайте, Василечку, Зоню, бо я її ніде не бачу.. Я боюся, щоби не перестудилася в своїй легкій одежі (О. Кобилянська); Мороз стояв лютий. Жаба швидко промерзла і стала мов грудочка (О. Копиленко); Бурлак в полі примерзає (П. Чубинський); Ноги леденіють (Д. Косарик); - Що, невісточко, пануєш? Маєш три сини, як соколи, а сама в холодній хаті кригнеш? (С. Васильченко); - Частина людей дубіє в полі, а частина сидить по теплих канцеляріях (П. Панч).
УМЕ́РТИ[ВМЕ́РТИ] (про людину - перестати жити), ПОМЕ́РТИ, СКОНА́ТИ, ВІДІЙТИ́заст.,ПЕРЕСТА́ВИТИСЯзаст.,ВИ́ТЯГТИСЯрозм.,КІНЧИ́ТИСЯрозм.,СКІНЧИ́ТИСЯрозм.,СКАПУ́СТИТИСЯрозм.,СКАПУ́ТИТИСЯрозм.,ДІЙТИ́розм.,ОДУБІ́ТИзневажл.,ОДУБИ́ТИСЯзневажл.,ОДУ́БНУТИзневажл.,ОДУ́БТИзневажл. рідко,ҐИ́ҐНУТИвульг.,ВІДУМЕ́РТИдіал.,ЛУ́НУТИдіал.,СКАПА́РИТИСЯдіал.;ВИ́МЕРТИ (згинути до останнього в якійсь місцевості), ПРОПА́СТИ (передчасно, від голоду, нещасного випадку тощо); ЗГА́СНУТИ, ДОГА́СНУТИ, ДОГОРІ́ТИ (поступово, повільно); ЗГОРІ́ТИ (раптово); ЗДО́ХНУТИ, ПОДО́ХНУТИ, ОКОЛІ́ТИрозм. (перев. про тварин, про людей зневажл.); ПА́СТИ (звич. про худобу). - Недок.: умира́ти[вмира́ти], помирати, кона́ти, відхо́дити, агонізува́ти, кінча́тися, дохо́дити, мертві́ти, ме́рти, вимира́ти, згаса́ти, погаса́ти, га́снути, догаса́ти, догоря́ти[догора́ти], згоряти[згорати], до́хнути, здиха́ти, подиха́ти, колі́ти, па́дати. Умер від рани товариш (Ю. Яновський); Він загине так чи інакше: або сконає сам, змучений спрагою, ..або впаде під кулями (О. Гончар); Коли мені не допоможуть вірші, То вже не допоможуть лікарі. У сни свої благословенні й віщі Я відійду самотньо на зорі (Д. Павличко); Похиріла [мати] неділь зо дві, та й переставилась (Марко Вовчок); День за днем буде тягти своє гірке життя та клясти матір, що родила його, поки не витягнеться під тином од голоду (Панас Мирний); Прийму все горе, в муках і скінчуся (І. Франко); - Ти ще скапустишся у мене! - Солдат примруживсь (М. Стельмах); Нечипорів батько.. колись під тином п’яний і одубів (Г. Квітка-Основ’яненко); Пан Купа, мало не ґиґнувши з перестраху,.. хутко прикрив долонею свою лисину (О. Ільченко); Ґаві було дванадцять літ, коли батько його відумер (І. Франко); - Прикажчик молиться.. Чи щоб пан скоріше лунув чи ще щоб пожив (Панас Мирний); - Як я маю змарнувати своє життя, спинаючися посеред дороги, то нехай уже краще скапарюся... (А. Крушельницький); Міхонський пожив ще кілька день, видержав ще два вибухи крові, а після третього тихесенько згас (І. Франко); Добриня догоряв, і тільки ще слабі проблиски життя світилися в його глибоких темних очах (Юліан Опільський); Танула дочка в Калиток, змарніла, зів’яла, вироблена, на очах матері згоряла (К. Гордієнко); [Семен:] Я думав, що тебе... [Микита:] Нема на світі? Як бачиш, ще не здох! (М. Кропивницький); - Ти дома з голоду околієш (Панас Мирний).