-1-
дієслово доконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив научи́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   научі́мо, научі́м
2 особа научи́ научі́ть
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа научу́ нау́чимо, нау́чим
2 особа нау́чиш нау́чите
3 особа нау́чить нау́чать
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р. научи́в научи́ли
жін.р. научи́ла
сер.р. научи́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
нау́чений
Безособова форма
нау́чено
Дієприслівник
научи́вши

Словник синонімів

ДРЕСИРУВА́ТИ (тварин, птахів), НАВЧА́ТИ[НАУЧА́ТИ], ТРЕНУВА́ТИрідше;ПРИБО́РКУВАТИ (перев. диких звірів); НАТА́СКУВАТИ (перев. мисливських собак). - Док.: ви́дресирувати, надресирува́ти, навчи́ти[научи́ти], прибо́ркати, натаска́ти. Є думка так дресирувати дельфінів, щоб вони вишукували рибні косяки, були "пастухами" і заганяли зграї риб у трали (з журналу); Терпеливо, ласкаво навчав [Вася] дикувате пташеня усяким штуковинам (О. Ковінька); - Товаришу командир, - каже Кость, - ось у мене є військово-поштовий голуб Літун, якого сам я тренував і виховував (О. Донченко); Жайсак і Тайжан приборкували скакунів (З. Тулуб); Хто терпляче, крок за кроком, привчає, муштрує, "натаскує" молодого, гарячого пса, як добрий і строгий учитель,.. - справжній мисливець (М. Рильський).
КАРА́ТИкого (накладати кару, здійснювати покарання за щось), РОЗПРАВЛЯ́ТИСЯз ким, підсил.,ПРА́ВИТИСЯз ким,розм.; ПРОВЧА́ТИ[ПРОУ́ЧУВАТИ]розм.,НАВЧА́ТИ[НАУЧА́ТИ]розм.,ПОВЧА́ТИ[ПОУЧА́ТИ]розм. (здійснювати покарання для науки комусь); ЛАТА́ТИрозм. (б’ючи); ШОМПОЛУВА́ТИрозм. (б’ючи шомполами). - Док.: покара́ти, скара́ти, укара́ти, розпра́витися, провчи́ти[проучи́ти], навчи́ти[научи́ти], повчи́ти[поучи́ти], полата́ти. Тоді будеш знати, як будуть карати І на руки і на ноги Диби набивати (пісня); Кінні козаки робили облави і вже кількох дезертирів упіймали. Впіймані підлягали воєнно-польовому суду, який дуже суворо розправлявся з дезертирами, посилаючи їх на шибеницю (О. Донченко); - Живемо собі та слухаємо, як гайдамаки правляться з панами (Панас Мирний); [Олекса:] Знаєш, що ти за цяцька! Тобі давно місце на шибениці, давно б пора киями проучить!.. (С. Васильченко); Доведеться йому трохи нагадати ті часи, коли Лук’янові хлопці отаких замудрих дрючками навчали (І. Муратов); Дід вицупив із-за сволока батуру, якою, певно, не раз повчав свого внука Миколку (Григорій Тютюнник); Галушківський, де міг, латав його [мужика] нагаєм (Б. Грінченко); Зараз нас мали шомполувати. Я ніколи не думав, що мене колись хтось може шомполувати (Ю. Смолич).
II. НАСТАВЛЯ́ТИкого (давати конкретні поради, настанови, як слід робити, поводитися в тих чи інших випадках), НАСТАНОВЛЯ́ТИрідше,НАПУ́ЧУВАТИ[НАПУЧА́ТИ], НАВЧА́ТИ[НАУЧА́ТИрідко], НАКА́ЗУВАТИкому (перев. із спол. щоб), НАУЩА́ТИзаст.;ПОВЧА́ТИ, УЧИ́ТИ[ВЧИ́ТИ]розм., УКА́ЗУВАТИ[ВКА́ЗУВАТИ]кому, розм. (наставляти, роблячи зауваження, наказуючи - з можливим відтінком непотрібного або надокучливого, надмірного повчання); НАПОУМЛЯ́ТИрозм.,УРОЗУМЛЯ́ТИ[ВРОЗУМЛЯ́ТИ]розм. (навчати діяти розумно, розсудливо). - Док.: наста́вити, настанови́ти, напути́ти, навчи́ти[научи́ти], наусти́ти, указа́ти[вказа́ти], напоу́мити, урозу́мити[врозу́мити]. Увечері Уляна вже.. наставляла сина, щоб він дивився за своєю жінкою (Григорій Тютюнник); - І що тобі за охота дитину такого навчати? - звернулася Настя до чоловіка.. - Ніколи батьківської поради не дасть; усе жартує та, немов той ворог, на лихо настановля (Л. Яновська); Як відомо, малу дитину навчають і напучують батьки й добрі вчителі (І. Цюпа); Він.. почав навчати її, до кого звернутися у Києві і як знайти нас (О. Досвітній); Знов мені нагадалася небіжка неня. Бувало наказувала мені, щоби я шанувався, бо не буде з мене господаря (Лесь Мартович); І доки він запрягає, мати повчає сина: - Гляди ж, синку, не балуйся (О. Донченко); - Ох, Іване Володимировичу, так же не можна. Навіщо ж ви?.. - Любий мій, не вчіть мене... - Та я не вчу. Я тільки кажу (О. Довженко); Яке право мають вони контролювати його вчинки? Він не дитина, не монах і не хлоп. І ніхто не сміє йому вказувати (З. Тулуб); - Напоумте його! Ви розгадали - душею він добрий, але ж боюсь я за нього! (О. Гончар). - Пор. II. ра́дити, 3. спрямо́вувати.
УЧИТИ[ВЧИТИ]кого (передавати комусь знання, навички і т. ін.), НАВЧА́ТИ[НАУЧА́ТИ], ОСВІ́ЧУВАТИрідше, ОБУЧА́ТИдіал.; ПІДКО́ВУВАТИрозм. (додатково, посилено навчати або давати спеціальну підготовку); ШКО́ЛИТИрозм. (суворо вчити). - Док.: навчи́ти[научи́ти], обучи́ти, освітити, підкува́ти, ви́школити. З дитячих літ пестить він княжича, переказує йому все, що знає, вчить тому, що сам уміє (С. Скляренко); Оленчук навчив офіцера, як обрізати кущі, як обкопувати (О. Гончар); Ну, вчителює це він. Чого б кращого? Працюй, освічуй людей. Клади й свою лепту на користь добра світового (А. Тесленко); - Тобі, чоловіче, і нічим, і нігде тому її обучити, чому я думаю (І. Квітка-Основ’яненко); Підкувати учня з алгебри; - Ніколи не була я в школі, - згадує Олена Семенівна. - Саме життя школило мене (з журналу).