-1-
дієслово недоконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив насіда́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   насіда́ймо
2 особа насіда́й насіда́йте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа насіда́тиму насіда́тимемо, насіда́тимем
2 особа насіда́тимеш насіда́тимете
3 особа насіда́тиме насіда́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа насіда́ю насіда́ємо, насіда́єм
2 особа насіда́єш насіда́єте
3 особа насіда́є насіда́ють
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
насіда́ючи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. насіда́в насіда́ли
жін. р. насіда́ла
сер. р. насіда́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
насіда́вши

Словник синонімів

ДОГНА́ТИкого, що (рухаючись, наблизитися до того, хто (що) пересувається попереду), НАЗДОГНА́ТИ, ЗДОГНА́ТИ, НАГНА́ТИ, НАСПІ́ТИ, ДОСПІ́ТИрідше,УГНА́ТИСЯ[ВГНА́ТИСЯ]за ким-чим, розм., УГАНЯ́ТИСЯ[ВГАНЯ́ТИСЯ]за ким-чим, розм., ДОГОНИ́ТИдіал.; НАСТИ́ГНУТИ[НАСТИ́ГТИ], СПОБІ́ГТИрозм. (переслідуючи); НАСІ́СТИна кого-що, НАСТУПИ́ТИна кого-що, НАСІ́СТИ НА П’Я́ТИ[НАСТУПИ́ТИ НА П’Я́ТИ]кому, розм. (наближаючись упритул). - Недок.: доганя́ти, наздоганя́ти, здоганя́ти, здого́нитирозм.наганя́ти, наго́нитирозм.наспіва́ти, доспіва́ти, уганя́тися[вганя́тися], дого́нити, настига́ти, спобіга́ти, насіда́ти, наступа́ти, насіда́ти на п’я́ти[наступа́ти на п’я́ти]. Два верхівці летіли, неначе два орли в степу: один не втече, другий не дожене (І. Нечуй-Левицький); Перехопившись через тин, Мічурін погнався за хлопцями. Ось він майже наздогнав одного (О. Довженко); Семена хутко здогнала його мати, несучи щось у клуночку (Леся Українка); Як би не поспішав[Трохим], Денис його нажене (Г. Квітка-Основ’яненко); - Треба бігти, - сказав Сивоок, - і якомога швидше. Щоб не наспіли вони нас у темнощах (П. Загребельний); Пси, донюхавшись, доспіли, Шарпнули муцика, із’їли (І. Котляревський); - Почекай хвилинку. Ніяк не уженуся за тобою. Дуже мені ноги болять (З. Тулуб); [Василь:] За черницями не вганяєшся. [Сестра Серахвима:] Чому? Швидкі такі? (Панас Мирний); Кинулася за мною погоня, та не догонила (І. Франко); Кінь його настигав утікача, доки настиг його з розгону на якихось кам’яних широких сходах (О. Гончар); Збігають мої молодощі марно, а й спобігти їх не можна вже... (А. Кримський); Вирвалися [шляхтичі] в поле, але тут же їх зразу насіли татари (П. Панч); Ми гналися за ним, насідали йому на п’яти (П. Загребельний); Австрійські війська.. відходили під натиском російських військ, які буквально наступали їм на п’яти (В. Гжицький).
НАВА́ЛЮВАТИСЯ (натискаючи, лягаючи, опускаючись, придавлювати своєю вагою), НАЛЯГА́ТИ, НАПИРА́ТИрозм.; НАПОСІДА́ТИрозм.,НАСІДА́ТИрозм. (звичайно про дії людей). - Док.: навали́тися, налягти́, напе́рти, напосі́сти, насі́сти. Усією вагою Друзь навалився на кийок (Ю. Шовкопляс); Він, як і зрання, щиро налягає на плуга (М. Коцюбинський); Внизу несе свої весняні води Дніпро. Могутня течія його напирає кригою на правий берег (П. Колесник); Він .. завзято напосідав ломом на скелю, відриваючи від неї великі, ледве порушені вибухом брили (Г. Коцюба); Намагались роздерти стільці за ноги, а коли не вдавалось, били ними об землю і насідали грудьми, як на живу істоту (М. Коцюбинський). - Пор. 1. дави́ти, 2. наступа́ти.
НАВА́ЛЮВАТИСЯ (накидаючись на когось, валити на землю і придавлювати своєю вагою), НАСІДА́ТИрозм.; НАПОСІДА́ТИрозм.,НАПОСІДА́ТИСЯрозм. (перев. у певній кількості). - Док.: навали́тися, насі́сти, напосі́сти, напосі́стися. Як вскочить Лев - аж диба стала грива... На Вовка бідного насів - Давив його, крутив... (Л. Глібов); На Ромку напосіло кілька хлопчаків (Л. Смілянський). - Пор. 1. наки́нутися, 2. наступа́ти.
НАСТУПА́ТИна кого (рухаючись уперед у напрямі до кого-небудь і наближаючись упритул, навалюватися на нього, тіснити його), НАПИРА́ТИрозм., НАСУВА́ТИСЯ[НАСО́ВУВАТИСЯ]розм.; НАЛА́ЗИТИ[НАЛІЗА́ТИ]розм. (навалюючись). - Док.: напе́рти, насу́нутися, налі́зти. Марина рішуче наступає на нього, Дубовик задкує до порога (Г. Епік); І оточили її [Галю] з десяток хлопчаків та дівчаток - усім натовпом напирають на неї, верещать (Є. Кротевич); Він все дужче й дужче підвищував голос, і сам, немов хмара, насувався всім тілом на Сидорчука (Ю. Бедзик); Із серця скреготав [Ентелл] зубами, Об землю тупотав ногами І на Дереса налізав (І. Котляревський). - Пор. 2. нава́люватися, 1. насіда́ти.
II. НАЙТИ́на кого, безос., розм. (про химери, надмірну впертість і т. ін. - оволодіти ким-небудь), НАСІ́СТИрозм. - Недок.: нахо́дити, насіда́ти. - А я й тих [учнів] розумію. На саму іноді таке находить, що хоч би й порушити буденний наш розпис... (О. Гончар); На Мар’ю знов насіло. Сумна, сердита, вона по десять раз приймалася за одно діло і, не доробивши, кидала його (Панас Мирний).
НАКИ́НУТИСЯна кого (раптово почати лаяти, сварити, звинувачувати кого-небудь, докоряти комусь), НАПА́СТИСЯрозм., НАПУСТИ́ТИСЯрозм., НАСИ́ПАТИСЯрозм., НАЛЕТІ́ТИпідсил. розм.,НАКОТИ́ТИСЯрозм. рідше;НАСКО́ЧИТИ (несподівано й різко); НАПА́СТИ, ОБРУ́ШИТИСЯпідсил. (з безпідставними звинуваченнями, претензіями тощо). - Недок.: накида́тися, напада́тися, напуска́тися, насипа́тися, наліта́ти, нако́чуватися, наска́кувати, напада́ти, обру́шуватися. Не раз накидалася Ольга Власівна на Артема Петровича з образливою лайкою (А. Хижняк); Він, не знаючи, куди подіти зло, що поволі залишало його, напався на Марка, що той буцімто погано ганяє волів (Григорій Тютюнник); - Даремно ви напустились на мене, Ольго Іванівно. Я ніякої роботи не боюсь (Д. Ткач); - Старих зневажає ваша Леся. На мене сьогодні насипалася, ображала, базікою назвала (А. Хижняк); Вона, темнолиця, розлючена, з’явилась тут з дітьми і налетіла на нього з лайкою, що не виїхав зустрічати (О. Гончар); Увіходить Ліза.. Вона в кепському гуморі, сердита і зараз же накочується на Джимі (І. Кочерга); - Немає в мене жінки... - відповів [Забейко] уникливо. - А та дама... - наскочила вона зі злістю (Ірина Вільде); Жінка розсердилася, розпалилася, напала на чоловіка, вищала на всю хату (К. Гордієнко); - О, ти хрестишся! - обрушилася баба, і з її лиця щез усміх (І. Франко). - Пор. 1. насіда́ти.
НАЛЯГА́ТИна що, розм. (завзято, наполегливо займатися чим-небудь), НАПОЛЯГА́ТИрозм., НАТИСКА́ТИ[НАТИ́СКУВАТИ]розм., НАСІДА́ТИрозм. - Док.: налягти́, наполягти́, нати́снути, насі́сти. Максим наліг на підготовку до екзаменів (Н. Рибак); Ковбаси не переводились на столі, і, хоч як наполягали на них майстри з підмайстрами, - здавалося, що нічого не зменшується (З. Тулуб); Натиснути на навчання; Ловив [Улас] себе на тому, що такий-от розділ знає гірше, ніж інший. Він насідав на той розділ, вчив його до дурману в голові (Григорій Тютюнник). - Пор. 3. наки́нутися.
НАПА́СТИ (про комах, черв’яків і т. ін. - накинутися на кого-, що-небудь у великій кількості), НАСІ́СТИ, НАПОСІ́СТИ, НАПОСІ́СТИСЯрозм. - Недок.: напада́ти, насіда́ти, напосіда́ти, напосіда́тися. Дядько почав просити в Мар’яни зілля від вошей, що напали на овець (М. Стельмах); Стигнуть у нас у саду вишні... А птиця капосна насідає, викльовує... (Остап Вишня); У мене в цукроварні Були б наслідки з роботи гарні, Коли б на буряки Не напосіли шкідники (В. Еллан); Пам’ять уперто малювала недавню пригоду, а думки, як роздратовані оси, напосілись на мою голову... (М. Коцюбинський).
НАСІДА́ТИна кого і без додатка, розм. (вперто приставати до кого-небудь з докорами, лайкою, звинуваченнями тощо), НАСІДА́ТИСЯрозм., НАПОСІДА́ТИСЯрозм.; НАСТУПА́ТИрозм.,ПРИСТУПА́ТИдо кого і без додатка, розм. (наполегливо вимагати, добиватися чого-небудь, доводити щось). - Док.: насі́сти, насі́стися, напосі́стися, приступи́ти. Боярин почав насідати, лаяв, що Теодосій погано працює (А. Хижняк); - Ти б краще з жінкою бавився, а не баламутив людей, - насівся на нього Салоган (М. Стельмах); Бабуся якусь мить помовчала, а тоді знову напосілася на дідуся. - Отож іще звичка в людини!.. (Ю. Збанацький); - Хай і божевільна, хай і патлата, та все ж не така, як ти, - показала язик Машка. - Яка? Яка я? - наступала Варка (Л. Яновська). - Пор. 2. наки́нутися, 2. наступа́ти.
НАТИСКА́ТИ[НАТИ́СКУВАТИ]на кого-що і бездодатка (посилено вимагати чогось, чинити тиск на когось, добиваючись виконання чого-небудь), ТИ́СНУТИ, НАЛЯГА́ТИрозм.,НАПИРА́ТИрозм.,НАПОСІДА́ТИрозм.,НАСІДА́ТИрозм.,НАПОСІДА́ТИСЯна кого і без додатка, розм.,НАСІДА́ТИСЯ на кого і без додатка, розм.,НАПИРА́ТИСЯбез додатка, розм. рідше. - Док.: нати́снути, налягти́рідконапе́ртирідконапосі́сти, насі́сти, напосі́стися, насі́стися, напе́ртися. [Берест:] У нас єсть деякі заводи. Натиснеш на профспілку, культробітники бігають, метушаться (О. Корнійчук); - Майте на увазі, що грубо тиснути на хлопця, ламати його самолюбство не годиться (О. Донченко); - Давай хліба! - налягав уперто Бовдур, не слухаючи ніяких доказів (І. Франко); Мати напирала на дочку доконче виходити заміж (Лесь Мартович); - Що ж такого страшного там робиться? - напосідав Микола Іванович (Остап Вишня); Килина слухала й відчувала симпатію до Арсенової дружини ..А от чому так Марійка сікається, чому насідає? (Є. Гуцало); [Ганна:] Знов напосідався [Льолик], щоб перевезти його до домівки або до шпиталю (Леся Українка); Михайло насівся на нього: - Коропе! Ти з громади живеш та й людям пакості робиш? (Лесь Мартович). - Пор. 1. вимага́ти, 1. наполяга́ти.
ОСІДА́ТИна кого-що, на кому-чому і без додатка (про сніг, пил і т. ін. - лягати на поверхню чого-небудь), СІДА́ТИ, ОПАДА́ТИ, ОПУСКА́ТИСЯ, СПАДА́ТИ, НАСІДА́ТИ, УЛЯГА́ТИСЯ[ВЛЯГА́ТИСЯ], ВИПАДА́ТИ (про росу). - Док.: осі́сти, сі́сти, опа́сти, опусти́тися, спа́сти, насі́сти, улягти́ся[влягти́ся], ви́пасти. Посідали, слухаємо: справді, тупотять коні; підковані, багато. А не видно було нічого - стемніло, та й мряка стала осідати (М. Грушевський); Сніг сідав йому на волосся (І. Микитенко); На обрії сніжок, мов килим, опада (А. Малишко); Ось на цей зруб пелюстками ромашки опускається метелиця (М. Стельмах); На майдані пил спадає, Замовкає річ... Вечір. Ніч (П. Тичина); Курява дороги насіла на них [жінок] густою верствою (І. Франко); Курява на вулицях вляглась (І. Нечуй-Левицький); Повітря було наскрізь сухе, не випадала навіть роса (О. Гончар).
ОХО́ПЛЮВАТИкого, що (про думки, почуття, настрій, стан - повністю підкоряти чию-небудь свідомість, поглинати всю істоту), ОВОЛОДІВА́ТИким, ЗАВОЛОДІВА́ТИким, ОПАНО́ВУВАТИкого, що, ким, чим,ОБХО́ПЛЮВАТИкого, що, ОБІЙМА́ТИкого, що, ОБНІМА́ТИкого, що, ПЕРЕЙМА́ТИкого, що, ЗАХО́ПЛЮВАТИкого, БРА́ТИкого і без додатка, ЗАБИРА́ТИкого і без додатка, розм.; СПО́ВНЮВАТИ[СПОВНЯ́ТИ]кого, що, НАПО́ВНЮВАТИ[НАПОВНЯ́ТИ] кого, що, ЗАПО́ВНЮВАТИ[ЗАПОВНЯ́ТИ]що (перев. із сл. серце, душа); ОПАДА́ТИкого, ОСІДА́ТИкого, ЗАПОЛО́НЮВАТИ[ЗАПОЛОНЯ́ТИ]кого, що, ПОЛОНИ́ТИкого, що, НАЛЯГА́ТИна кого-що, ОБСТУПА́ТИкого, що, ОБСТАВА́ТИкого, що, ОКРИВА́ТИкого, що, ПОСІДА́ТИкого, що, ОБСІДА́ТИкого, що, розм., ОБЛЯГА́ТИкого, що, розм., НАСІДА́ТИна кого-що, розм., НАПОСІДА́ТИна кого-що, кого, що, розм., НАПОСІДА́ТИСЯна кого-що, розм., НАПОЛЯГА́ТИна кого-що, розм.,НАПОВЗА́ТИна кого-що і без додатка, розм. (перев. про сумні думки, почуття - гнітити); ПЕРЕПОВНЯ́ТИ[ПЕРЕПО́ВНЮВАТИ]кого, що, РОЗПИРА́ТИкого, що, РОЗПИНА́ТИкого, що (про почуття, переживання - виповнювати душу вщерть); НАЛІТА́ТИна кого, НАПЛИВА́ТИна кого-що, НАРИНА́ТИна кого і без додатка, НАХО́ДИТИна кого, розм., НАПАДА́ТИна кого, діал. кого, ПОЙМА́ТИкого, ПОНІМА́ТИкого, розм., НАКО́ЧУВАТИСЯна кого-що, розм., ПРИСТУПА́ТИдо кого-чого, розм.,ОШИБА́ТИкого, діал. (про думки, почуття, настрій, стан - раптово з’являючись, поглинати); ОБДАВА́ТИкого, що, ОБВІВА́ТИ[ОБВІ́ЮВАТИ]кого (про настрій, відчуття - раптово виникати під впливом чого-небудь);ПРОНИ́ЗУВАТИкого, що, розм., ПРОЙМА́ТИкого, що, розм., ПРОБИРА́ТИкого, ПРОХО́ПЛЮВАТИкого, що (відчуватися глибоко або протягом короткого часу); ОБГОРТА́ТИ[ОГОРТА́ТИ]кого, що,ОПОВИВА́ТИкого, що, ОБВИВА́ТИкого, що, ОБКУ́ТУВАТИ[ОКУ́ТУВАТИ]кого, що, ПОВИВА́ТИкого, СПОВИВА́ТИкого, ОБВОЛІКА́ТИкого, що (про почуття, фізичний стан - поступово підкоряти чию-небудь свідомість, поглинати всю істоту); ДОЛА́ТИкого, СКОРЯ́ТИкого, ЗМАГА́ТИкого, розм. (перев. про фізичний стан). - Док.: охопи́ти, оволоді́ти, заволоді́ти, опанува́ти, обхопи́ти, обійня́ти, обня́ти, перейня́ти, захопи́ти, взя́ти[узя́ти], забра́ти, спо́внити, напо́внити, запо́внити, опа́сти, осі́сти, заполони́ти, налягти́, обступи́ти, обста́ти, окри́ти, посі́сти, обсі́сти, облягти́, насі́сти, напосі́сти, напосі́стися, наполягти́, наповзти́, перепо́внити, розпе́рти, розіпну́ти, розп’ясти[розіп’я́сти́], налеті́ти, нали́нути, наплисти́[напливти́], напли́нути, нари́нути, найти́, напа́сти, пойня́ти, поня́ти, накоти́тися, приступи́ти, обда́ти, обві́яти, прониза́ти, пройня́ти, пробра́ти, прохопи́ти, обгорну́ти[огорну́ти], опови́ти, обви́ти, обку́тати[оку́тати], пови́ти, спови́ти, обволокти́, здола́ти, подола́ти, скори́ти, змогти́. Сон тікав, і якась тривога і недобре передчуття все більше і більше охоплювали її (Григорій Тютюнник); Нові думки і нова радість оволодівають ним (Д. Ткач); Керманичами, бачу, заволодіває неспокій (Г. Хоткевич); Дивний настрій починає опановувати мене під гомін чужої мови (С. Васильченко); Якесь давнє-давнє почування любе знов обхоплювало його (Б. Грінченко); Терпко-радісне відчуття ранку життєвого, його безконечності обіймає, бадьорить Яреська (О. Гончар); Думки одна одної неспокійніші обнімали його (Панас Мирний); Невимовне хвилювання переймало Марію (Ю. Смолич); Радість потроху захоплювала Данила (О. Копиленко); Досада брала Гната, що він не похопиться бистрим словом, як Петро (М. Коцюбинський); Наглий страх женця забрав (П. Грабовський); Спогади милі, кохані Сповнюють душу мою (О. Олесь); Радісне хвилювання наповнювало її змучене серце (А. Шиян); Якесь крихке, нетривке щастя заповнювало її серце (М. Тарновський); Усіх опав переляк (П. Панч); Велика туга осіла мою душу (Т. Шевченко); На якийсь час думка про цигарку заполонює мене всього (І. Багмут); Мені дивно, що я усе помічаю, хоч горе забрало мене цілком, полонило (М. Коцюбинський); Здогади, сумніви, мов осінній туман, налягають, обкутують його (М. Стельмах); Така журба обступила душу (О. Гуреїв); Обстала хлопця смута й гірке передчуття біди (С. Воскрекасенко); Окриває його важка туга; обгортають голову чорні думки (Панас Мирний); Думки посідали Зінька, не давали йому впокою, гнітили йому серце (Б. Грінченко); Не раз думки мене тривожні обсідали, Що зброю нікому на світі залишить (переклад М. Рильського); Тимко.. задирав голову, проводжав даленіючі косинці журавлів, і тихий смуток облягав його серце (Григорій Тютюнник); Навіть на здорові душі Сум і туга насіда (І. Франко); Захара напосідали тривожні думи (К. Гордієнко); Деколи напосідалися на нього страшні і нічим не виправдані підозри і ревнощі (Григорій Тютюнник); Якісь важкі думи наполягають на неї (І. Нечуй-Левицький); Лежить і думає Тамара. Темною хмарою наповзають важкі думи (А. Хижняк); Невимовне щастя буття переповнює серце Петрові (А. Головко); Злість розпирала його, клекотіла в грудях (І. Цюпа); І злість мене бере, та й цікавість розпинає (Остап Вишня); Цілий рій гадок і питань... налітав в його голову (І. Франко); Сум налине на хвилинку й полинний трунок в серце розіллє (Н. Забіла); Напливали здогади на душу й мучили (О. Кобилянська); Несподівано наринули спогади. Згадав своє безрадісне дитинство (В. Гжицький); Часом находила на неї меланхолійна злість (І. Ле); Її кожен раз страх нападав, як тілько зачинало грюкотіти (Панас Мирний); Холодов кидав грубі, суворі слова і, відчуваючи, як гнів поймає його, мов страшна, запаморочлива мана, намагався тамувати в собі цю хвилю почуттів (Л. Дмитерко); Уростав з того визнаття гнів його на Галю, понімав його душу (Марко Вовчок); Туга накочується на нього раптово, несподівано після симфонічних концертів у заводському клубі, на які мало хто ходить із робітничої молоді (О. Сизоненко); Стала приступать їй до серця досада (Леся Українка); Страх мене ошибав, про таке думаючи (Ганна Барвінок); І од власних згуків обдає його гарячим жахом (С. Васильченко); З узгір’я за селом розкинулося звичне і разом несподіване видовисько, що обурило, обвіяло людей гнівом (К. Гордієнко); І горда мисль пронизує мене: Так, ми мости будуємо у світі (М. Рильський); Ніколи ще не проймав її такий пекучий сором. Так ганебно розгубитися при першому ж випробуванні (Ю. Шовкопляс); Земля дрижить, гілля тріщить, рев, крик та писк по лісі, аж страх пробирає (І. Франко); Всі почуття її на мить завмерли, отупіли, щоб по хвилинній закляклості прохопити всю її істоту непереносно гострим болем (З. Тулуб); Огортає її серце якась утіха, якась весела надія душу гріє (Панас Мирний); Чорні думки оповивали молоду Лукину: одна думка сумна, а друга сумніша (І. Нечуй-Левицький); [Тетяна:] Навимовним якимсь щастям її обвиває, коли говорить він до тебе з ласкою!.. (І. Карпенко-Карий); Солодке, глибоке, безмежне потерпання - воно вже повивало мене цілого (Ю. Смолич); Дивні якісь радощі - не то сон, не то дрімота - сповивають його душу (Панас Мирний); Важка, незнана досі млость обволікла його тіло (І. Багмут); Буйко замислюється. Втома долає його (Я. Баш); Його скорив кам’яний сон (Я. Галан); Видко, втома починає і його змагати (Леся Українка).
ТІСНИ́ТИкого, що і без додатка (примушувати відходити, відступати тощо), ВІДТІСНЯ́ТИ, ТИ́СНУТИ, НАТИСКА́ТИ[НАТИ́СКУВАТИ], НАСІДА́ТИна кого-що і без додатка, НАЛЯГА́ТИна кого-що і без додатка, ГЛОТИ́ТИдіал.; ПОТИ́СКУВАТИ[ПОТИСКА́ТИ]розм., НАПИРА́ТИна кого-що, розм., ПРИТИСКА́ТИ[ПРИТИ́СКУВАТИ] розм. (на ворога, супротивника). - Док.: потісни́ти, відтісни́ти, нати́снути, насі́сти, налягти́, поти́снути, напе́рти, прити́снути. Яничари вихопилися з рову й кинулись на козаків, що дерлись по схилу кавальєра, й почали тіснити чорноморців (С. Добровольський); Крізь вируючий натовп Оля пробивалася до каруселі. Її штовхали, відтісняли (Л. Юхвід); Німець натискає, набили його там, а він лізе, лізе... (Ю. Бедзик); Бійці не знали страху, насідали на ворога (І. Цюпа); Ось уже пішли до бою з вилами, сокирами, а ворог - стіною-муром налягає (Г. Косинка); - Чого ви так глотите? Почекайте трошки (Словник Б. Грінченка); Виступили з-за лиману З турками татари. Із Полісся шляхта лізе, А гетьман-попович Із-за Дніпра напирає (Т. Шевченко); Ломлять донці збиту з поля шляхту, до річки притискують... (Я. Качура).

Словник фразеологізмів

насіда́ти на п’я́ти (на ши́ю) кому. Наздоганяти кого-небудь, бути дуже близько від когось. В куточку серця .. щось тихенько занило, але на мить, бо не пора було роздумувати,— ворог насідав на п’яти (В. Гжицький); Вони насідали на шию коноводам, ось-ось наздоганяли їх (Б. Грінченко).