мовчун 1 значення
-1-
іменник чоловічого роду, істота
Словник відмінків
відмінок | однина | множина |
називний | мовчу́н | мовчуни́ |
родовий | мовчуна́ | мовчуні́в |
давальний | мовчуно́ві, мовчуну́ | мовчуна́м |
знахідний | мовчуна́ | мовчуні́в |
орудний | мовчуно́м | мовчуна́ми |
місцевий | на/у мовчуно́ві, мовчуні́ | на/у мовчуна́х |
кличний | мовчу́не | мовчуни́ |
Словник синонімів
Словник антонімів
МОВЧАТИ | ГОВОРИТИ |
Бути пасивним у розмові, не виявляти почуття, не видавати звуків, зберігати мовчанку. | Володіти мовою, мати здатність передавати словами думки, почуття, казати, мовити, розмовляти, балакати. |
Говорить ~ мовчить батько, дочка, студент, учень; на вулиці, у класі, в сім’ї, у трамваї, в університеті, у школі; при батькові, при дочці, при дітях, при матері, при учнях; про вчинки, про відрядження, про навчання, про неї, про нього, про оцінки, про події, про факти. Мовчати ~ говорити ввічливо, відкрито, вперто, постійно, часто, чесно. Говорити без труднощів, від щирого серця, впевнено, голосно, грубо, енергійно, захоплено, повільно, пристрасно, спокійно, тихо, швидко ~ мовчати зовсім, покірно, стійко. Відмовляти, забороняти, заставляти кого-н., любити, продовжувати, рішити, старатися, хотіти говорити ~ мовчати. | |
А ми дивились і мовчали (Т. Шевченко). Ми вдвох ішли й не говорили, Ти вся засніжена була (М. Рильський). Мовчить Полтава, наче приголомшена, перехотілось людям говорить. Він гомонить, а я собі мовчу (Л. Костенко). Не мовчанка буває нудна, а пуста балачка. Лихо говіркому, та не добре й мовчазному (Народні прислів’я). Усякі люди трапляються на містку: і щедрі і скупі, і веселі і сумні, і мовчазні і говіркі, але кожен щось лишав Кузьмі (М. Стельмах). | |
Мовчазний //мовчазливий ~говіркий //говірливий, мовчанка ~говоріння //говір, мовчати ~казати //мовити, мовчати ~балакати //розмовляти, мовчун ~балакун,мовчазний ~балакучий Пор. ще: МОВЧАТИ ~ КРИЧАТИ, МОВЧАТИ ~ СПІВАТИ | |
МОВЧАТИ | КРИЧАТИ |
Не видавати звуків, не виявляти почуттів, зберігати мовчанку. | Видавати голосом сильний, різкий звук, репетувати, галасувати. |
Мовчати ~ кричати з дітьми, з чоловіком, на вулиці, в школі; про які-н. події, про кого-н; багато, вперто. Мовчить ~ кричить батько, дитина, учень. Кричати ~ мовчати від болю, від захоплення, від жаху, від радості. Забороняти, хотіти мовчати ~ кричати. | |
Дурне сало: як у піч, то мовчить, а як з печі, то кричить (Народне прислів’я).- Вдоволені, лотри, хлопське бидло? - зловтішно викрикнув Самуїл Лащ.- Преціж маємо королівський привілей! - з обуренням вигукнув Покута... Козаки мовчали (П. Панч). | |
Мовчазний ~крикливий, мовчанка ~крик, мовчун ~крикун; мовчати ~галасувати //репетувати Пор. ще: МОВЧАТИ ~ ГОВОРИТИ, МОВЧАТИ ~ СПІВАТИ |