ПОНЕВІРЯ́ТИСЯ (терпіти труднощі, зазнавати знущань тощо), ПОТЕРПАТИ, ПОБИВА́ТИСЯ, ПРОПАДАТИрозм.,МА́ЯТИСЯрозм.,ТУЛЯ́ТИСЯрозм.,ПРИПУХА́ТИфам.,МИТА́РСТВУВАТИкнижн.- Нащо ж я покинула рідний край і пішла в світи блукати, тинятись та поневірятись між чужими людьми? (І. Нечуй-Левицький); Підпілля деякий час потерпало, але, крім терористів, ніхто арештований не був (Ф. Бурлака); Мов перст, повинен в самотині Я побиватися один (І. Манжура); Трудно було й здумати, що десь наймичкою маятимусь (Марко Вовчок); А ми тулятись мусимо в печалі, В чужих людей могил собі прохать... (М. Костомаров); Він своє уже знайшов і при Зарубі. Не бійся, бригадиром не захотів, Колоду виштовхав, а сам на фермах припухає (В. Кучер); Бинти нам правили й за рукавиці, котрі ми розгубили, митарствуючи в проклятих скелях (О. Гончар). - Пор. 2. бідува́ти, 1. му́читися, натерпі́тися.