МИНУ́ЛЕім. (час, який пройшов, події колишнього життя), КОЛИ́ШНЄ, ТОГОЧА́СНІСТЬ, ПРОЙДЕ́ШНЄрозм.,МИНУ́ВШИНАрозм.,МИНУ́ЛІСТЬрозм.,МИНУ́ВШІСТЬзаст.;ПРОЖИ́ТЕ, ПЕРЕЖИ́ТЕ, ПЕРЕ́ЙДЕНЕ, ПЕРЕБУ́ТЕ (те, що прожито). Позбав народ минулого, і він спокійно змириться з своїм гірким сучасним, а над майбутнім і не замислиться... (Вас. Шевчук); Де колишнє чайкою тужило, Ти зростаєш, світла наша сило (М. Рильський); Як дань пройдешньому, як спомин, Як дня сьогоднішнього гомін.., Тебе кохаю, Дніпроград (М. Нагнибіда); Тихими вечорами зимовими, коли збирається, повечерявши, сім’я, старий дід оповідає минувшину і в тім конче про Довбуша (Г. Хоткевич); Тужу за моєю гарною минулістю (В. Стефаник); Життя прожите, вся минувшість хвилиною марною здається (У. Кравченко); Старий іншими очима, очима прощання почав бачити перед собою прожите і те, що було наяву (М. Стельмах); Утік сон за ліси, за гори. Збудив натомість у думках їмості всі спомини пережитого й перебутого (Лесь Мартович); Без щоденної пильної оглядки на перейдене хіба можна зазирнути в прийдешнє? (Ю. Шовкопляс). - Пор. 1. давнина́.