-1-
дієслово недоконаного виду
[форми ’колихаю’, ’колихаєш’,... вживаються рідко]

Словник відмінків

Інфінітив колиха́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   колиші́мо, колиха́ймо
2 особа колиши́, колиха́й колиші́ть, колиха́йте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа колиха́тиму колиха́тимемо, колиха́тимем
2 особа колиха́тимеш колиха́тимете
3 особа колиха́тиме колиха́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа колишу́, колиха́ю коли́шемо, коли́шем, колиха́ємо, колиха́єм
2 особа коли́шеш, колиха́єш коли́шете, колиха́єте
3 особа коли́ше, колиха́є коли́шуть, колиха́ють
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
колиха́ючи, коли́шучи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. колиха́в колиха́ли
жін. р. колиха́ла
сер. р. колиха́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
коли́ханий
Безособова форма
коли́хано
Дієприслівник
колиха́вши

Словник синонімів

КОЛИХА́ТИ (злегка ворушити щось гнучке, висяче тощо), КОЛИСА́ТИ, ГОЙДА́ТИ, КОЛИВА́ТИ, МЕТЛЯ́ТИ[МЕТЕЛЯ́ТИ], МАТЛЯ́ТИ[МОТЛЯ́ТИ]розм., ШЕЛЕВІ́ТИдіал., ФА́ЯТИдіал.;ПОКОЛИ́ХУВАТИ, ПОГО́ЙДУВАТИ (злегка або час від часу); ВИКОЛИ́ХУВАТИ, ВИКОЛИ́СУВАТИ, ВИГО́ЙДУВАТИ (раз у раз). - Док.: колихну́ти, поколихну́ти, колисну́ти, гойдну́ти, коливну́ти, поколихну́ти. Вітер шумів і колихав верхами ялиць (І. Франко); Легенький вітерець колисав плюмажі над високими ківерами (Н. Рибак); І тії тополі Над Іваном на могилі, Коло того гаю, І без вітру гойдаються, І вітер гойдає (Т. Шевченко); Вітер на вулиці коливав віти дерев (В. Собко); А вітер шелестів житами, метляв хустиною білою на дівчині (А. Головко); Вітер холодний корогвами матляв (А. Тесленко); Вітер тріпав папірцем, що в руці, мотляв порожньою торбинкою (А. Головко); Шелестить у вербах вітер, ледве шелевіє... (Л. Первомайський); Навіть листком не поколихне глибокий передосінній вечір (М. Стельмах); Вітер тихенько погойдує хвою (Я. Шпорта); Світла горять блідим полум’ям, а вітрець виколисує їх на всі боки (Марко Черемшина).
КОЛИХА́ТИ (дитину - на руках чи в колисці), КОЛИСА́ТИ, ГОЙДА́ТИ, ХИТА́ТИ, ЛЮ́ЛЯ́ТИрозм. (приспівуючи). - Колиши вже, колиши! З тебе, бачу, добра нянька (І. Нечуй-Левицький); Як ми будем, молодий козаче, мандрувати, Хто ж буде наше дитятко колисати? (П. Чубинський); Груба Берчиха гойдала дитину в колисці і плела панчоху (М. Коцюбинський); Семенко хитав дитину (В. Стефаник); Десь недалеко хтось потихесеньку дитину люляв (Марко Вовчок).
ХИТА́ТИщо, чим (надавати чому-небудь коливального руху з боку на бік, вперед і назад, згори вниз), ВИХИ́ТУВАТИ, ХИЛИТА́ТИ, КОЛИХА́ТИ, КОЛИСА́ТИ, КОЛИВА́ТИ, ГОЙДА́ТИ, ТЕЛІПА́ТИрозм., ТІ́ПАТИрозм., ХИБА́ТИрозм., ХИЛЯ́ТИрозм.,ТЕРМОСИТИрозм., МЕТА́ТИрозм.; КАЧА́ТИрозм. (на воді). - Док.: хитну́ти, хилитну́ти, колихну́ти, колиснути, коливну́ти, метну́ти, похитну́ти, схитну́ти. Хвиля хитає комиші, вішає на кореневища верболозів лиштви білої піни (Григорій Тютюнник); Юра вмощується в рогатині, немов у кріслі... Вітер ніжно хилитає його сюди і туди (Ю. Смолич); Плине білий човник, хвилечка колише, хвилечка гойдає (Леся Українка); Легенький вітерець колисав плюмажі над високими ківерами (Н. Рибак); Тихі вітри коливали дзвоники, і вони дзвеніли й розливали в небі райські мотиви (І. Нечуй-Левицький); Дивлюсь - бреде він із школи сердитий, на товаришів ніякої уваги не звертає, теліпає сумкою з книжками (О. Донченко); Поміж другими й старий дяк тіпає головою (Панас Мирний); Гуцули.. збилися такою лавою, що нею хиляло, як хвилею на морі (Г. Хоткевич); Крім шуму бурі, що термосила могутніми коронами дуба, не чути було нічого (І. Франко); Чути лише плюскіт дощу, дзюрчання струмків та глухий шум дерев, що їх безжально метає вітер, січе дощ (А. Шиян); [Геннадій:] Як їх не качає, як не стукаються вони під час шторму, а голова не болить! (З. Мороз); Тихо шуміли вікові ялини, мрійно похитуючи обважнілими верхівками в сліпучо-білих снігових шапках (Я. Качура); Вітер тихенько погойдує хвою (Я. Шпорта).