-1-
дієслово недоконаного виду
Словник відмінків
Інфінітив | клекоті́ти |
| однина | множина |
Наказовий спосіб |
1 особа | | клекоті́мо, клекоті́м |
2 особа | клекоти́ | клекоті́ть |
МАЙБУТНІЙ ЧАС |
1 особа | клекоті́тиму | клекоті́тимемо, клекоті́тимем |
2 особа | клекоті́тимеш | клекоті́тимете |
3 особа | клекоті́тиме | клекоті́тимуть |
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС |
1 особа | клекочу́ | клекотимо́, клекоти́м |
2 особа | клекоти́ш | клекотите́ |
3 особа | клекоти́ть | клекотя́ть |
Активний дієприкметник |
|
Дієприслівник |
клекотячи́ |
МИНУЛИЙ ЧАС |
чол. р. | клекоті́в | клекоті́ли |
жін. р. | клекоті́ла |
сер. р. | клекоті́ло |
Активний дієприкметник |
|
Пасивний дієприкметник |
|
Безособова форма |
|
Дієприслівник |
клекоті́вши |
Словник синонімів
БУ́ЛЬКАТИ (про рідину - утворювати короткі й часті звуки під час переливання, кипіння; видавати звуки, схожі на ті, що утворюються під час переливання або кипіння рідини), БУЛЬКОТА́ТИ [БУЛЬКОТІ́ТИ] підсил. розм.; КЛЕКОТА́ТИ [КЛЕКОТІ́ТИ] підсил. (глухо булькати). - Док.: бу́лькнути. Було лише чути, як булькає, сичить і ніби плямкає губами вода (О. Донченко); Десь в глибинах землі, наче в череві великої тварини, щось важко сопло, булькало (П. Колесник); - А підо мною немов щось живе в землі рушається, булькоче, клекоче, здається: ось-ось бухне і заллє мене (І. Франко); Розмова йшла грецька. Голоси товсті, низькі неначе булькотали та клекотали, як вода кипить та вбивається в ключі в здоровому казані (І. Нечуй-Левицький).
ВИРУВА́ТИ (про воду, течію тощо - утворювати вир, коловерть), КЛЕКОТА́ТИ, КЛЕКОТІ́ТИ, КРУТИ́ТИ, КРУТИ́ТИСЯ, КИПІ́ТИ, НУРТУВА́ТИ, НУРТУВА́ТИСЯ, БУРЛИ́ТИ, ШУМУВА́ТИ, ГРА́ТИ, СТУГОНІ́ТИ, БУРУВА́ТИ рідше, БУРУ́НИТИ рідше, БУРУ́НИТИСЯ рідше, ВУ́РДИТИСЯ рідше, ЯВОРИ́ТИСЯ рідше. Дощова вода [в рівчакові] вже не просто пливе, а вирує, реве, бурхаючи піною (Ю. Яновський); Ріка клекоче, кипить, піниться, б’є хвилею об вибілілий.. зарінок (І. Чендей); [Вітровий:] Там вир великий, крутить так, що ніхто не випливе (О. Корнійчук); Дніпро неспокійно нуртував і кидався в імлі (О. Довженко); Весною він [потік] бурлить і грає водою (Григорій Тютюнник); Грає море, грає синє море (А. Малишко); Цієї ночі вона [ріка Урал] особливо тужно стугоніла, розбуркана, розтривожена навальною облогою важкого громаддя хмар (Я. Баш); Позад пароплава, буруючи, відпливали.. ясно-сині хвилі (О. Досвітній); Внизу бурунить і вирує Єнісей (Ю. Збанацький); Вода буруниться під ними (А. Шиян); Ріка внизу, під насипом, горбилася й вурдилася білим кошлатим туманом (Ю. Смолич); Дунай, Дунай! Так ось який ти! .. Вирують темні глибини, явориться вода, як на підводному камінні... (О. Гончар). - Пор. 1. бушува́ти, 3. хвилюва́тися.
ВИРУВА́ТИ (про багатьох людей - бурхливо рухатися великою масою, виявляти збудження, неспокій швидкими рухами, криками тощо), КЛЕКОТА́ТИ, КЛЕКОТІ́ТИ, ШУМІ́ТИ, БУЯ́ТИ, КИПІ́ТИ рідше, БУРУВА́ТИ рідше. Дедалі дужче вирував натовп (І. Кириленко); Громада гомоніла, клекотіла, чулися жарти, регіт (Панас Мирний); Кількасотусна юрма шумить, як злива улітку (М. Коцюбинський); Навколо буяла юрба (З. Тулуб); Архієпископ підняв хрест, але людське море бурувало, кипіло (А. Хижняк).
КИПІ́ТИ (про рідину - випускати пару, шумувати, пінитися під час нагрівання), ВИРУВА́ТИ, КЛЕКОТІ́ТИ [КЛЕКОТА́ТИ] підсил., КИП’ЯТИ́ТИСЯ розм. Кипить самовар (М. Коцюбинський); Було чути, як в сотах радіатора клекотіла, кип’ятилася вода (В. Логвиненко).