-1-
дієслово доконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив здійня́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   здіймі́мо, здіймі́м
2 особа здійми́ здіймі́ть
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа здійму́ здіймемо́, здійме́м
2 особа здійме́ш здіймете́
3 особа здійме́ здійму́ть
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р. здійня́в здійня́ли
жін.р. здійня́ла
сер.р. здійня́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
зді́йнятий
Безособова форма
зді́йнято
Дієприслівник
здійня́вши

Словник синонімів

ДІСТАВА́ТИ (брати звідкись), ДОСТАВА́ТИрозм., ДОСТЯГА́ТИзаст.; ЗНІМА́ТИ, ЗДІЙМА́ТИ (зверху, з якоїсь поверхні тощо). - Док.: діста́ти, доста́ти, достягну́ти[достягти́], зня́ти, здійня́ти. Дістаю з шафи плед і кутаюся в нього (Ю. Яновський); Засвітила [відьма] каганець, поставила на стіл, а сама полізла під стілчого-то доставати (Г. Квітка-Основ’яненко); Люди кинули роботу, Достягли люльки з кишень (Я. Щоголів); По обіді Гіца знімав з стіни свою скрипку (М. Коцюбинський); Старі діди здіймали з горищ прядки та веретена, що десятки років лежали там (Григорій Тютюнник). - Пор. 1. вийма́ти.
ЗБИВА́ТИ (ударом, пострілом скидати, змушувати падати кого-, що-небудь), ЗНІМА́ТИ, ЗРІ́ЗУВАТИ, ЗРІЗА́ТИ, ПІДРІ́ЗУВАТИ, ПІДРІЗА́ТИ, ПІДСІКА́ТИ, ЗДІЙМА́ТИрозм. (пострілом). - Док.: зби́ти, зня́ти, зрі́зати, підрі́зати, підсі́кти, здійня́ти. Одним ударом збиває Володимир самурая з ніг, і той падає на спину (О. Довженко); Аркадій Валеріанович не відповідає на привітання, лише підводить руку і майстерним помахом арапника збиває з Майбороди високу чабанську шапку (М. Стельмах); Німці так близько від мене, що однією чергою я міг би зняти їх усіх (І. Багмут); А кулі цокають навколо, зрізають скрізь людей (В. Сосюра); - Я ось його зараз здійму, - цілить він в офіцера (Г. Епік).
ПІДНІМА́ТИ (переміщати знизу вгору, на вище місце, на вищий рівень), ПІДІЙМА́ТИ, ПІДНО́СИТИ, ПІДВО́ДИТИ, ЗВО́ДИТИ[ІЗВО́ДИТИрідко], ЗДІЙМА́ТИ, ЗНІМА́ТИ[ІЗНІМА́ТИрідко], ЗНО́СИТИрозм.;ПІДТЯГА́ТИ[ПІДТЯ́ГУВАТИ], ВИТЯГА́ТИ[ВИТЯ́ГУВАТИ], ПІДВА́ЖУВАТИ (застосовуючи силу); ЗАВДАВА́ТИрозм. (тягар, ношу на плечі, спину); ВИВА́ЖУВАТИ[ВИВАЖА́ТИ]розм. (за допомогою важеля, підойми). - Док.: підня́ти, підійня́ти, піднести́, підвести́, звести́[ізвести́], здійня́ти, зня́ти[ізня́ти], знести́, підтягну́ти[підтягти́], ви́тягнути[ви́тягти], підва́жити, завда́ти, ви́важити. Думка її повернулась до листа. Марта підняла його й роздивлялась, не читаючи (В. Підмогильний); Я на гору круту крем’яную Буду камінь важкий підіймать (Леся Українка); Звелася длань Господня і кетяг піднесла, де зорі Великодні - ні ліку, ні числа (В. Стус); З останньої сили Марія підвела хрест, поставила його вертикально (В. Яворівський); Маршалківська сторожа повільно зводила міст (З. Тулуб); Там людина гірше скотини, там брат на брата здіймає ніж (М. Коцюбинський); Скільки-то разів йому снилося, що зніма його щось у воздухи з птицями, що падає він і розбивається (Марко Вовчок); Шаблю на друга зніс побратим (А. Малишко); Опришка підтягають зашморгом на кільканадцять цалів понад землю (Лесь Мартович); Македон пішов з дідом до криниці, витягнув відро води (А. Шиян); Вночі вони підважили камінь, і Дорофтей спустився в пивницю (казка); Поцілуйко стягує з воза мішок з мукою, завдає собі на плечі (М. Стельмах).
ПІДНІМА́ТИ (про очі, голову, руки тощо - переміщаючи із звичайного або нижчого положення, спрямовувати догори), ПІДІЙМА́ТИ, ПІДНО́СИТИ, ПІДВО́ДИТИ, ЗВО́ДИТИ[ІЗВО́ДИТИрідко], ЗДІЙМА́ТИ, ЗНІМА́ТИ[ІЗНІМА́ТИрідко], ЗНО́СИТИрозм. - Док.: підня́ти, підійня́ти, піднести́, підвести́, звести́[ізвести́], здійня́ти, зня́ти[ізня́ти], знести́. Лукерка не піднімала на парубка очей (Григорій Тютюнник); Кінь спинається дрижачою ногою з брудного кювета і важко підіймає свою лебедину шию (О. Гончар); Досить трохи вище піднести голову, щоб побачити вільний простір і вищі цінності (Є. Сверстюк); Хтось сів за моїм столиком, але я не підвів голови (Є. Гуцало); Парубки обсіли кружалом її хату; інші гомонять, а декотрі понурі сидять і голів не зводять (Марко Вовчок); Достав запорожець із-за халяви ножаку і показує Сомкові. Той ізвів до неба очі, охрестивсь (П. Куліш); Він щось говорив до юрби. Здіймав руки до неба, простягав до людей (М. Коцюбинський); Поволі випростував [Дем’ян] зігнутий перед князем стан, знімав догори голову (І. Ле); До сонця морду зносить [пес] (І. Франко).
СКИДА́ТИ (одяг, взуття, щось пов’язане, причеплене і т. ін.), ЗНІМА́ТИ, ЗДІЙМА́ТИ, СТЯГА́ТИ (тягнучи). - Док.: ски́нути, зня́ти[здійня́ти], стягти́, стягну́ти. Бачить Яресько, як, скидаючи на бігу шинелю, кидається вперед комісар (О. Гончар); Чайчиха скидає з плечей важку торбу (М. Стельмах); Увійшов [Кирило Тур] у хату, не знімаючи шлика (П. Куліш); [Петро:] Увійшов у хату дід Григор до нас та й забув шапку здійняти. Тільки сів на лавці, наш свекор зараз до нього, цупить із голови шапку (С. Васильченко); Веселе.. обличчя осміхалося до молодиці, що, зігнута, силкувалась стягти з ноги свого чоловіка чобіт (М. Коцюбинський).
ФОТОГРАФУВА́ТИ, ЗНІМА́ТИрозм., ЗДІЙМА́ТИрозм. - Док.: сфотографува́ти, зняти, здійня́ти. А як фотографували сівбу буряків, то Ганна Денисівна покликала Казика: - Ви й його зніміть! Він у мене роботяща людина (Остап Вишня); Фотя з Мишею.. дещо здіймали, але я ще їх знімків не бачила (Леся Українка).

Словник фразеологізмів

скида́ти (здійма́ти) / ски́нути (здійня́ти) ша́пку (капелю́х, бриль і т. ін.) перед ким, рідше перед чим і без додатка. Виявляти свою повагу до когось, цінувати когось, щось. Записую школярів, а батьки їх утаюють від мене. Утаюють майбутніх професорів і вчених, перед якими колись, може, держави скидатимуть шапки! (М. Стельмах); Сам пан сотник, людина поважна й бундючна, перед яким скидали шапки всі, .. так от сам пан сотник підійшов до Розумихи, святочно облобизав її й поздоровив з таким гойним сином (М. Лазорський); Треба знайти для її [краси] вираження відповідні форми, і такі, що коли художник переносить її, розуміючи, відчуваючи життя, то щоб перед картиною люди шапки скидали (О. Довженко); І усміхнуться їм брати так тепло, радісно й знайомо на фоні гнівному заграв, стальні здіймаючи шоломи перед геройством тих, хто впав (В. Сосюра).

здійма́ти / здійня́ти (зня́ти) [важки́й] ка́мінь (тяга́р) з се́рця (з душі́). Звільняти від того, що гнітить, мучить кого-небудь. Злість душила його за горло, а прокльони, які посилав він усяким законам, що не дають бідним людям спокійно жити, не здіймали важкого каменя з серця, не зменшали злості (М. Коцюбинський); Христі наче хто камінь зняв з душі: зразу стало і вільно, і легко (Панас Мирний).

здійма́ти / здійня́ти (зня́ти) [важки́й] ка́мінь (тяга́р) з се́рця (з душі́). Звільняти від того, що гнітить, мучить кого-небудь. Злість душила його за горло, а прокльони, які посилав він усяким законам, що не дають бідним людям спокійно жити, не здіймали важкого каменя з серця, не зменшали злості (М. Коцюбинський); Христі наче хто камінь зняв з душі: зразу стало і вільно, і легко (Панас Мирний).

здійма́ти / здійня́ти (зня́ти) [важки́й] ка́мінь (тяга́р) з се́рця (з душі́). Звільняти від того, що гнітить, мучить кого-небудь. Злість душила його за горло, а прокльони, які посилав він усяким законам, що не дають бідним людям спокійно жити, не здіймали важкого каменя з серця, не зменшали злості (М. Коцюбинський); Христі наче хто камінь зняв з душі: зразу стало і вільно, і легко (Панас Мирний).

здійма́ти / здійня́ти (зня́ти) [важки́й] ка́мінь (тяга́р) з се́рця (з душі́). Звільняти від того, що гнітить, мучить кого-небудь. Злість душила його за горло, а прокльони, які посилав він усяким законам, що не дають бідним людям спокійно жити, не здіймали важкого каменя з серця, не зменшали злості (М. Коцюбинський); Христі наче хто камінь зняв з душі: зразу стало і вільно, і легко (Панас Мирний).

здійма́ти / здійня́ти (зня́ти) [важки́й] ка́мінь (тяга́р) з се́рця (з душі́). Звільняти від того, що гнітить, мучить кого-небудь. Злість душила його за горло, а прокльони, які посилав він усяким законам, що не дають бідним людям спокійно жити, не здіймали важкого каменя з серця, не зменшали злості (М. Коцюбинський); Христі наче хто камінь зняв з душі: зразу стало і вільно, і легко (Панас Мирний).

здійма́ти / здійня́ти (зня́ти) [важки́й] ка́мінь (тяга́р) з се́рця (з душі́). Звільняти від того, що гнітить, мучить кого-небудь. Злість душила його за горло, а прокльони, які посилав він усяким законам, що не дають бідним людям спокійно жити, не здіймали важкого каменя з серця, не зменшали злості (М. Коцюбинський); Христі наче хто камінь зняв з душі: зразу стало і вільно, і легко (Панас Мирний).

скида́ти (здійма́ти) / ски́нути (здійня́ти) ша́пку (капелю́х, бриль і т. ін.) перед ким, рідше перед чим і без додатка. Виявляти свою повагу до когось, цінувати когось, щось. Записую школярів, а батьки їх утаюють від мене. Утаюють майбутніх професорів і вчених, перед якими колись, може, держави скидатимуть шапки! (М. Стельмах); Сам пан сотник, людина поважна й бундючна, перед яким скидали шапки всі, .. так от сам пан сотник підійшов до Розумихи, святочно облобизав її й поздоровив з таким гойним сином (М. Лазорський); Треба знайти для її [краси] вираження відповідні форми, і такі, що коли художник переносить її, розуміючи, відчуваючи життя, то щоб перед картиною люди шапки скидали (О. Довженко); І усміхнуться їм брати так тепло, радісно й знайомо на фоні гнівному заграв, стальні здіймаючи шоломи перед геройством тих, хто впав (В. Сосюра).

здира́ти (зніма́ти, здійма́ти, лупи́ти і т. ін.) / зідра́ти (зня́ти, здійня́ти, злупи́ти і т. ін.) шку́ру (по три шку́ри, сім шкур і т. ін.) з кого і без додатка. 1. Оббирати кого-небудь; визискувати, експлуатувати. Вони [поміщики] здирали по три шкури з українського селянина (І. Цюпа); — Вони [багачі] на людей капкани ставлять, як на вовка. Спіймавсь,— здеруть із тебе шкуру, оббілують дочиста, а те, що їм непотрібне, викинуть в гній (М. Коцюбинський); — Прийдуть до нього [багатія] селяни зерна позичать, меду на кутю дасть, а прийдеться до віддачі — десяту шкуру здере (Григорій Тютюнник); Все думав: “Та й жартівливий же який наш пан, пошли йому, Боже, здоров’я — жартуючи й шкуру здійме!(Панас Мирний); // Брати високу плату за щось. Князь був на торговищі, скаржились-бо йому новгородці, що купці захожі луплять по три шкури за все (П. Загребельний); — Яка ваша ціна? — Шкури не здеру. Християнин же я. Думаю, що вам не першина чути, які ціни на такі куски [землі] (У. Самчук).

2. Нещадно бити, карати когось. Скільки знали Протасія, він усе робив не так, як люди... Ще малим здирав із нього шкуру батько за оту віслячу упертість (А. Дімаров); [Ївга:] Приходь, Мусієчку, голубчику, любий! [Мусій:] Та я б на крилах радий летіти, дак коли ж Мартин сказав, що й шкуру здере (Б. Грінченко); Закипіло в мене серце — сім шкур би з них зідрав за таку шкоду (Григорій Тютюнник).

здира́ти (зніма́ти, здійма́ти, лупи́ти і т. ін.) / зідра́ти (зня́ти, здійня́ти, злупи́ти і т. ін.) шку́ру (по три шку́ри, сім шкур і т. ін.) з кого і без додатка. 1. Оббирати кого-небудь; визискувати, експлуатувати. Вони [поміщики] здирали по три шкури з українського селянина (І. Цюпа); — Вони [багачі] на людей капкани ставлять, як на вовка. Спіймавсь,— здеруть із тебе шкуру, оббілують дочиста, а те, що їм непотрібне, викинуть в гній (М. Коцюбинський); — Прийдуть до нього [багатія] селяни зерна позичать, меду на кутю дасть, а прийдеться до віддачі — десяту шкуру здере (Григорій Тютюнник); Все думав: “Та й жартівливий же який наш пан, пошли йому, Боже, здоров’я — жартуючи й шкуру здійме!(Панас Мирний); // Брати високу плату за щось. Князь був на торговищі, скаржились-бо йому новгородці, що купці захожі луплять по три шкури за все (П. Загребельний); — Яка ваша ціна? — Шкури не здеру. Християнин же я. Думаю, що вам не першина чути, які ціни на такі куски [землі] (У. Самчук).

2. Нещадно бити, карати когось. Скільки знали Протасія, він усе робив не так, як люди... Ще малим здирав із нього шкуру батько за оту віслячу упертість (А. Дімаров); [Ївга:] Приходь, Мусієчку, голубчику, любий! [Мусій:] Та я б на крилах радий летіти, дак коли ж Мартин сказав, що й шкуру здере (Б. Грінченко); Закипіло в мене серце — сім шкур би з них зідрав за таку шкоду (Григорій Тютюнник).

здійма́ти / здійня́ти (зня́ти) [важки́й] ка́мінь (тяга́р) з се́рця (з душі́). Звільняти від того, що гнітить, мучить кого-небудь. Злість душила його за горло, а прокльони, які посилав він усяким законам, що не дають бідним людям спокійно жити, не здіймали важкого каменя з серця, не зменшали злості (М. Коцюбинський); Христі наче хто камінь зняв з душі: зразу стало і вільно, і легко (Панас Мирний).

здійма́ти / здійня́ти (зня́ти) [важки́й] ка́мінь (тяга́р) з се́рця (з душі́). Звільняти від того, що гнітить, мучить кого-небудь. Злість душила його за горло, а прокльони, які посилав він усяким законам, що не дають бідним людям спокійно жити, не здіймали важкого каменя з серця, не зменшали злості (М. Коцюбинський); Христі наче хто камінь зняв з душі: зразу стало і вільно, і легко (Панас Мирний).

скида́ти (здійма́ти) / ски́нути (здійня́ти) ша́пку (капелю́х, бриль і т. ін.) перед ким, рідше перед чим і без додатка. Виявляти свою повагу до когось, цінувати когось, щось. Записую школярів, а батьки їх утаюють від мене. Утаюють майбутніх професорів і вчених, перед якими колись, може, держави скидатимуть шапки! (М. Стельмах); Сам пан сотник, людина поважна й бундючна, перед яким скидали шапки всі, .. так от сам пан сотник підійшов до Розумихи, святочно облобизав її й поздоровив з таким гойним сином (М. Лазорський); Треба знайти для її [краси] вираження відповідні форми, і такі, що коли художник переносить її, розуміючи, відчуваючи життя, то щоб перед картиною люди шапки скидали (О. Довженко); І усміхнуться їм брати так тепло, радісно й знайомо на фоні гнівному заграв, стальні здіймаючи шоломи перед геройством тих, хто впав (В. Сосюра).

здира́ти (зніма́ти, здійма́ти, лупи́ти і т. ін.) / зідра́ти (зня́ти, здійня́ти, злупи́ти і т. ін.) шку́ру (по три шку́ри, сім шкур і т. ін.) з кого і без додатка. 1. Оббирати кого-небудь; визискувати, експлуатувати. Вони [поміщики] здирали по три шкури з українського селянина (І. Цюпа); — Вони [багачі] на людей капкани ставлять, як на вовка. Спіймавсь,— здеруть із тебе шкуру, оббілують дочиста, а те, що їм непотрібне, викинуть в гній (М. Коцюбинський); — Прийдуть до нього [багатія] селяни зерна позичать, меду на кутю дасть, а прийдеться до віддачі — десяту шкуру здере (Григорій Тютюнник); Все думав: “Та й жартівливий же який наш пан, пошли йому, Боже, здоров’я — жартуючи й шкуру здійме!(Панас Мирний); // Брати високу плату за щось. Князь був на торговищі, скаржились-бо йому новгородці, що купці захожі луплять по три шкури за все (П. Загребельний); — Яка ваша ціна? — Шкури не здеру. Християнин же я. Думаю, що вам не першина чути, які ціни на такі куски [землі] (У. Самчук).

2. Нещадно бити, карати когось. Скільки знали Протасія, він усе робив не так, як люди... Ще малим здирав із нього шкуру батько за оту віслячу упертість (А. Дімаров); [Ївга:] Приходь, Мусієчку, голубчику, любий! [Мусій:] Та я б на крилах радий летіти, дак коли ж Мартин сказав, що й шкуру здере (Б. Грінченко); Закипіло в мене серце — сім шкур би з них зідрав за таку шкоду (Григорій Тютюнник).