-1-
дієслово недоконаного виду
Словник відмінків
Інфінітив | затри́мувати |
| однина | множина |
Наказовий спосіб |
1 особа | | затри́муймо |
2 особа | затри́муй | затри́муйте |
МАЙБУТНІЙ ЧАС |
1 особа | затри́муватиму | затри́муватимемо, затри́муватимем |
2 особа | затри́муватимеш | затри́муватимете |
3 особа | затри́муватиме | затри́муватимуть |
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС |
1 особа | затри́мую | затри́муємо, затри́муєм |
2 особа | затри́муєш | затри́муєте |
3 особа | затри́мує | затри́мують |
Активний дієприкметник |
|
Дієприслівник |
затри́муючи |
МИНУЛИЙ ЧАС |
чол. р. | затри́мував | затри́мували |
жін. р. | затри́мувала |
сер. р. | затри́мувало |
Активний дієприкметник |
|
Пасивний дієприкметник |
затри́муваний |
Безособова форма |
затри́мувано |
Дієприслівник |
затри́мувавши |
Словник синонімів
АРЕШТУВА́ТИ (піддати арештові, позбавити волі), ЗААРЕШТУВА́ТИ, ЗАБРА́ТИ, УЗЯ́ТИ [ВЗЯ́ТИ] розм.; ЗАТРИ́МАТИ, ЗАДЕРЖА́ТИ розм. (перев. про випадковий або несподіваний арешт); СПІЙМА́ТИ, ПІЙМА́ТИ, ЗЛОВИ́ТИ, СХОПИ́ТИ розм., ЗЛА́ПАТИ розм. (вислідивши, розшукавши, піддати арештові швидко, раптово). - Недок.: арешто́вувати, заарешто́вувати, забира́ти, бра́ти, затри́мувати, заде́ржувати, лови́ти, хапа́ти. Його.. арештували й відправили до повітового міста (А. Шиян); Самболотський заарештував Клима як заколотника і відправив до поліцейської дільниці (В. Логвиненко); - Де ти волочишся? - Де ж? На вулиці. Дивився, як вели Марка Гущу... наїхали й забрали (М. Коцюбинський); - І знаєш кого взяли тої ночі в Здориковій хаті? Григорія Нестеренка (І. Ле); Кількох маскарадників пощастило затримати і посадити у карцер (Ю. Смолич); Христя.. розпитувала Грицька: що їм казали, про віщо розпитували, як задержали? (Панас Мирний); - Данькові розкажи про мене.. Передай, що бачила мене й мою розвідку. Тільки скажи, що однаково їм мене не піймати (О. Гончар); Вже майже рік лютує юнак, і нездібні вороги зловити його (М. Хвильовий); Приходить старий.. сусіда дуже збентежений і каже дітям, що їх батька схопили в храмі (Леся Українка); Аж на десяту ніч добрався до якоїсь маленької станції... Там і злапали мене жандарми (Є. Кравченко).
ЗАТРИ́МУВАТИ (залишати, утримувати кого-, що-небудь на якийсь час у певному місці, положенні), ЗАДЕ́РЖУВАТИ, БАРИ́ТИ, ГА́ЯТИ, ЗАГА́ЮВАТИ, ВГА́ЮВАТИ [УГА́ЮВАТИ] розм., ЗАБА́РЮВАТИ розм., ЗАБАРЯ́ТИ розм.; ТРИМА́ТИ, ДЕРЖА́ТИ (не відпускаючи). - Док.: затри́мати, заде́ржати, забари́ти, зага́яти, вга́яти [уга́яти]. Я все поривався повернутися додому, але Семен Порфирович мене затримував (Л. Смілянський); Діти скоренько позлізали з плота й хотіли-таки зараз до Трьох лісків іти, але Тетяна задержала їх (Н. Кобринська); [Пріся:] Ой, Настуня, не бари мене, там же дома турбуються, де я поділась (С. Васильченко); - Іди, я тебе не гаятиму (А. Метлинський і М. Костомаров); - От загаяла, бісова баба! - мовив становий. - А ще кажуть, що в станового немає діла? З однією такою бабою скілько мороки набралися?.. (Панас Мирний); [Старости і бояри:] Забарила нас та Максимова мати Ласкавими словами, Солодкими медами (М. Кропивницький); Через це, щоб не забаряти Вас, так хутко і рвуся з цим листом (Панас Мирний); [Любов:] Ідіть собі спати, я не держу вас (Леся Українка). - Пор. 3. стри́мувати.
ЗАТРИ́МУВАТИ (заважати, пере-шкоджати кому-, чому-небудь рухатися, розвиватися тощо з належною швидкістю), ЗАДЕ́РЖУВАТИ, СТРИ́МУВАТИ, УТРИ́МУВАТИ [ВТРИ́МУВАТИ], ПРИТРИ́МУВАТИ, ГАЛЬМУВА́ТИ, ЗАГАЛЬМО́ВУВАТИ, УПОВІ́ЛЬНЮВАТИ [ВПОВІ́ЛЬНЮВАТИ], СПОВІ́ЛЬНЮВАТИ, ЗДЕ́РЖУВАТИ розм., ПРОВОЛІКА́ТИ розм. - Док.: затри́мати, заде́ржати, стри́мати, утри́мати [втри́мати], притри́мати, загальмува́ти, упові́льнити [впові́льнити], спові́льнити, зде́ржати, проволокти́, опізни́ти заст. Затримувати суспільний розвиток; Глибокий яр, прудкий потік мене щомить задержують (Уляна Кравченко); - Природа речей двоїста, і ці самі звички, що надають сталості нашому життю.. разом з тим гальмують наш поступ до вищих життєвих форм (В. Підмогильний); Наче хтось навмисне підсунув йому такий волохатий папір, що перо раз у раз надибує на якісь горбки, чіпляється і уповільнює лет мислі (Н. Рибак). - Пор. 1. зупиня́ти, 1. стри́мувати, 1. упові́льнювати.
ЗУПИНЯ́ТИ (примушувати когось, щось стати, спинитися), СПИНЯ́ТИ, ЗОСТАНО́ВЛЮВАТИ розм., ЗАПИНЯ́ТИ діал.; ЗАТРИ́МУВАТИ із сл. хода, біг і т. ін.; ПРИПИНЯ́ТИ, ПРИТРИ́МУВАТИ, ПРИДЕ́РЖУВАТИ (на деякий час); СТО́ПОРИТИ, ЗАСТО́ПОРЮВАТИ (машини, механізми); ТАМУВА́ТИ, ЗАТАМО́ВУВАТИ (вільний рух, плин чогось). - Док.: зупини́ти, спини́ти, зостанови́ти, запини́ти, затри́мати, припини́ти, притри́мати, приде́ржати, засто́порити, затамува́ти. Аркадій Валеріанович зупиняє на сивому пагорбі свого чистокровця (М. Стельмах); Врешті стаю. Мене спиняє біла піна гречок, запашна, легка, наче збита крилами бджіл (М. Коцюбинський); Йосип зостановлював її, а вона і ухом не веде (Панас Мирний); Їхали [верхівці] швидко, вчвал, вимахуючи нагайками, тільки порівнявшися з павільйоном, трохи затримали біг свій (Леся Українка); Вона бігла б, та боялась, що її припинять, догадаються, що тікає (Б. Грінченко); Той [капітан], нарешті, стопорить машину (коли машина є) чи згортає парус, коли йде під парусом, і правує до берега ближче (О. Гончар); Водій ледве встиг застопорити машину (Ю. Смолич); Нурла затамовував потік вище, одводив його до себе і давав воду свому куткові (М. Коцюбинський).
СТРИ́МУВАТИ (уповільнювати рух кого-, чого-небудь, примушувати когось або щось зупинятися), ПРИДЕ́РЖУВАТИ, ЗДЕ́РЖУВАТИ розм. - Док.: стри́мати, приде́ржати, зде́ржати. Аж десь на горі.. він стримав захеканого коня (І. Ле); Черевань так і зарюмав та одною рукою сльози втирає, а другою Петра придержує, щоб не казав дальш, поки переплаче (П. Куліш); Я мав нечоловічу силу; кулаком, як довбнею, вбивав вола, здержував у млині шестірню (О. Стороженко). - Пор. 2. затри́мувати.
СТРИ́МУВАТИ (не радити, не дозволяти робити, здійснювати щось, відмовляти від якогось вчинку, дій і т. ін.), СПИНЯ́ТИ, УТРИ́МУВАТИ [ВТРИ́МУВАТИ], ПРИДЕ́РЖУВАТИ, УДЕ́РЖУВАТИ [ВДЕ́РЖУВАТИ], ЗДЕ́РЖУВАТИ розм., УПИНЯ́ТИ [ВПИНЯ́ТИ] розм., УГО́ВКУВАТИ [ВГО́ВКУВАТИ] розм. - Док.: стри́мати, спини́ти, утри́мати [втри́мати], придержати, уде́ржати [вде́ржати], зде́ржати, упини́ти [впини́ти], уго́вкати [вго́вкати]. Вона могла б його стримати, вдержати тут силою свого почуття, .. але Тоня не зробила цього, бо хіба може вона прикувати його до себе..! (О. Гончар); [Старшина первий:] Не спиняй, нехай собі співає, аби не голосно (Т. Шевченко); Збери всі човни, що остались, І гарно зараз їх оправ; Придерж своїх, щоб не впивались, І сю Сицилію остав (І. Котляревський); - Овва, Миколо! Овва! Так не годиться голові! Овва! Люде почують, будуть тюкати. Ви ж голова, - здержував Чабанця десяцький (І. Нечуй-Левицький); Довго вони вдвох говорили, довго впиняла вдова Загірня Оленку, лякала її світом широким, людьми чужими (П. Куліш). - Пор. 1. затри́мувати.