-1-
дієслово доконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив замкну́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   замкні́мо, замкні́м
2 особа замкни́ замкні́ть
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа замкну́ замкнемо́, замкне́м
2 особа замкне́ш замкнете́
3 особа замкне́ замкну́ть
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р. замкну́в замкну́ли
жін.р. замкну́ла
сер.р. замкну́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
за́мкнений, за́мкнутий
Безособова форма
за́мкнено, за́мкнуто
Дієприслівник
замкну́вши

Словник синонімів

ЗАМИКА́ТИ (закривати на замок, ключ і т. ін.), ПРИМИКА́ТИ, ЗАПИРА́ТИрозм.,ЗАЧИНЯ́ТИрідко;ЗАСУВА́ТИ (на засув); ЗАЩІПА́ТИ, ЗАЩІБА́ТИдіал.,ЗАЩІ́БУВАТИдіал. (на защіпку). - Док.: замкну́ти, примкну́ти, запе́рти, зачини́ти, засу́нути, защіпну́ти, защепну́ти, защебну́ти. Я замикаю кімнату, вішаю ключ на гвіздочок біля входу, швидко збігаю вниз (М. Чабанівський); Боб злякано відходить ліворуч. Марко за ним і примикає двері (Мирослав Ірчан); - Ідіть собі, йдіть!.. - бурчав позаду сторож-дід, запираючи за школярами двері (С. Васильченко); Зачиняє [воротар] хвіртку, засуває важким засувом браму (Леся Українка); Уночі вона защіпала на защіпку двері з кухні в світлиці (Б. Грінченко); Вона урочисто виходить з хати, защібає двері і прямує вздовж села (М. Стельмах).
УВ’ЯЗНИ́ТИ (помістити у в’язницю, позбавити волі); КИ́НУТИ, ВКИ́НУТИ, ЗАМКНУ́ТИ, ПОСАДИ́ТИ розм., ПОСАДОВИ́ТИ, ЗАСАДИ́ТИрозм. (перев. із сл. в тюрму, за грати, в кримінал і т. ін.). - Недок.: ув’я́знювати, ки́дати, замика́ти, саджа́ти, заса́джувати, в’язни́ти́рідше.Оксана опинилась за тюремними мурами. Вартові провели її у вогкий підвал і кинули в одиночку (В. Кучер); То бурду принесуть [до тюремної камери], то когось свіженького вкинуть (Ю. Збанацький); Саджали його не раз у кримінал (В. Стефаник); Їх позабивали в кайдани й посадили в тюрму (І. Нечуй-Левицький); Він ніяк не відступає і не хотів відступити від своєї думки засадити Оксану в острог (Л. Яновська); Урядники панів в’язнили, що революцію чинили (І. Франко).

Словник фразеологізмів

заплю́щувати (рідше закрива́ти, замика́ти і т. ін.) / заплю́щити (рідше закри́ти, замкну́ти і т. ін.) о́чі. 1. на що. Навмисне не помічати чого-небудь, не звертати уваги на щось. Отож люди жили в основному із власних городів, що зеленіли при кожній хатині, на що герой наш, совіслива людина, поки що заплющував очі (А. Дімаров); Багато на що заплющували очі, і діяв “закон” загальної амністії (З газети); Гадають, певно, що він заплющив очі на те шкідництво або навіть й потурав йому (М. Ю. Тарновський).

2. перев. зі сл. закри́ти, замкну́ти. Умерти. — Хіба ж ти не бачиш, яка я стара? Мені в домовину лягати пора. Як очі закрию, що буде з тобою? (Є. Гребінка); — Я все більше та більше ослабаю .. і що з тебе буде, як я замкну очі?.. (О. Кобилянська).

затуля́ти (закрива́ти, замика́ти, затика́ти і т. ін.) / затули́ти (закри́ти, замкну́ти, заткну́ти і т. ін.) рот (ро́та, уста́, грубо пе́льку і т. ін.). 1. Замовкати, мовчати. Не зітхай, моя дівчино, Скорбних уст не замикай, Рук не складуй безнадійно, Від життя не утікай (П. Грабовський); [Демко:] Приказую тобі: затули рота! (М. Кропивницький); — Ану закрий пельку! — густим басом просив із темряви Микифор (Григорій Тютюнник); [Аврелія:] І ти б хотів, щоб я вуста замкнула, а тільки серцем Богові молилась? (Леся Українка). заці́пити пи́сок. Нічого іншого [Мотрі] не лишилося, як “заціпити писок” і, шморгаючи носом, тихо хлипати собі в кулак (У. Самчук).

2. кому і без додатка. Примушувати кого-небудь замовкати, не давати змоги висловлювати свою думку. Не можна затулити уста народові (М. Рильський); Хто міг замкнути уста Шевченкові навіть під рекрутським ранцем і капральським буком? (І. Франко); Здавалося б, почуй, збагни, одумайся,— ні, затуляють вуха й велять заткнути рота, замкнути вуста безстрашні, що мовлять слово правди (Василь Шевчук). роти́ позатуля́ти (позакрива́ти, позама́зувати) (про всіх або багатьох). [Галя (до дівчат):] То що се ви до мене причепились? Я вам роти позатуляю зараз (В. Самійленко); Знову реготнули, та враз стихли, мовби хтось разом усім роти позакривав (Р. Іваничук); Хай собі довгі язики що хочуть говорять: ротів людям не позамазуєш і слухати — не переслухаєш (Панас Мирний).

3. Задобрювати кого-небудь з метою застереження від розголошення якоїсь справи, таємниці і т. ін. — Тільки ось що,— зам’явся Головатий,— нам потрібні гроші на дорожні витрати, часом, може, й на те, щоб заткнути пельку якомусь не в міру запопадливому справникові чи бургомістрові (С. Добровольський). запхну́ти пе́льку. — Пошлеш титарям два вози горшків: сунеш благочинному в зуби горшка, а благочинній макітру, то запхнеш пельку й благочинному, й благочинній! (І. Нечуй-Левицький).

затуля́ти (закрива́ти, замика́ти, затика́ти і т. ін.) / затули́ти (закри́ти, замкну́ти, заткну́ти і т. ін.) рот (ро́та, уста́, грубо пе́льку і т. ін.). 1. Замовкати, мовчати. Не зітхай, моя дівчино, Скорбних уст не замикай, Рук не складуй безнадійно, Від життя не утікай (П. Грабовський); [Демко:] Приказую тобі: затули рота! (М. Кропивницький); — Ану закрий пельку! — густим басом просив із темряви Микифор (Григорій Тютюнник); [Аврелія:] І ти б хотів, щоб я вуста замкнула, а тільки серцем Богові молилась? (Леся Українка). заці́пити пи́сок. Нічого іншого [Мотрі] не лишилося, як “заціпити писок” і, шморгаючи носом, тихо хлипати собі в кулак (У. Самчук).

2. кому і без додатка. Примушувати кого-небудь замовкати, не давати змоги висловлювати свою думку. Не можна затулити уста народові (М. Рильський); Хто міг замкнути уста Шевченкові навіть під рекрутським ранцем і капральським буком? (І. Франко); Здавалося б, почуй, збагни, одумайся,— ні, затуляють вуха й велять заткнути рота, замкнути вуста безстрашні, що мовлять слово правди (Василь Шевчук). роти́ позатуля́ти (позакрива́ти, позама́зувати) (про всіх або багатьох). [Галя (до дівчат):] То що се ви до мене причепились? Я вам роти позатуляю зараз (В. Самійленко); Знову реготнули, та враз стихли, мовби хтось разом усім роти позакривав (Р. Іваничук); Хай собі довгі язики що хочуть говорять: ротів людям не позамазуєш і слухати — не переслухаєш (Панас Мирний).

3. Задобрювати кого-небудь з метою застереження від розголошення якоїсь справи, таємниці і т. ін. — Тільки ось що,— зам’явся Головатий,— нам потрібні гроші на дорожні витрати, часом, може, й на те, щоб заткнути пельку якомусь не в міру запопадливому справникові чи бургомістрові (С. Добровольський). запхну́ти пе́льку. — Пошлеш титарям два вози горшків: сунеш благочинному в зуби горшка, а благочинній макітру, то запхнеш пельку й благочинному, й благочинній! (І. Нечуй-Левицький).

затуля́ти (закрива́ти, замика́ти, затика́ти і т. ін.) / затули́ти (закри́ти, замкну́ти, заткну́ти і т. ін.) рот (ро́та, уста́, грубо пе́льку і т. ін.). 1. Замовкати, мовчати. Не зітхай, моя дівчино, Скорбних уст не замикай, Рук не складуй безнадійно, Від життя не утікай (П. Грабовський); [Демко:] Приказую тобі: затули рота! (М. Кропивницький); — Ану закрий пельку! — густим басом просив із темряви Микифор (Григорій Тютюнник); [Аврелія:] І ти б хотів, щоб я вуста замкнула, а тільки серцем Богові молилась? (Леся Українка). заці́пити пи́сок. Нічого іншого [Мотрі] не лишилося, як “заціпити писок” і, шморгаючи носом, тихо хлипати собі в кулак (У. Самчук).

2. кому і без додатка. Примушувати кого-небудь замовкати, не давати змоги висловлювати свою думку. Не можна затулити уста народові (М. Рильський); Хто міг замкнути уста Шевченкові навіть під рекрутським ранцем і капральським буком? (І. Франко); Здавалося б, почуй, збагни, одумайся,— ні, затуляють вуха й велять заткнути рота, замкнути вуста безстрашні, що мовлять слово правди (Василь Шевчук). роти́ позатуля́ти (позакрива́ти, позама́зувати) (про всіх або багатьох). [Галя (до дівчат):] То що се ви до мене причепились? Я вам роти позатуляю зараз (В. Самійленко); Знову реготнули, та враз стихли, мовби хтось разом усім роти позакривав (Р. Іваничук); Хай собі довгі язики що хочуть говорять: ротів людям не позамазуєш і слухати — не переслухаєш (Панас Мирний).

3. Задобрювати кого-небудь з метою застереження від розголошення якоїсь справи, таємниці і т. ін. — Тільки ось що,— зам’явся Головатий,— нам потрібні гроші на дорожні витрати, часом, може, й на те, щоб заткнути пельку якомусь не в міру запопадливому справникові чи бургомістрові (С. Добровольський). запхну́ти пе́льку. — Пошлеш титарям два вози горшків: сунеш благочинному в зуби горшка, а благочинній макітру, то запхнеш пельку й благочинному, й благочинній! (І. Нечуй-Левицький).

затуля́ти (закрива́ти, замика́ти, затика́ти і т. ін.) / затули́ти (закри́ти, замкну́ти, заткну́ти і т. ін.) рот (ро́та, уста́, грубо пе́льку і т. ін.). 1. Замовкати, мовчати. Не зітхай, моя дівчино, Скорбних уст не замикай, Рук не складуй безнадійно, Від життя не утікай (П. Грабовський); [Демко:] Приказую тобі: затули рота! (М. Кропивницький); — Ану закрий пельку! — густим басом просив із темряви Микифор (Григорій Тютюнник); [Аврелія:] І ти б хотів, щоб я вуста замкнула, а тільки серцем Богові молилась? (Леся Українка). заці́пити пи́сок. Нічого іншого [Мотрі] не лишилося, як “заціпити писок” і, шморгаючи носом, тихо хлипати собі в кулак (У. Самчук).

2. кому і без додатка. Примушувати кого-небудь замовкати, не давати змоги висловлювати свою думку. Не можна затулити уста народові (М. Рильський); Хто міг замкнути уста Шевченкові навіть під рекрутським ранцем і капральським буком? (І. Франко); Здавалося б, почуй, збагни, одумайся,— ні, затуляють вуха й велять заткнути рота, замкнути вуста безстрашні, що мовлять слово правди (Василь Шевчук). роти́ позатуля́ти (позакрива́ти, позама́зувати) (про всіх або багатьох). [Галя (до дівчат):] То що се ви до мене причепились? Я вам роти позатуляю зараз (В. Самійленко); Знову реготнули, та враз стихли, мовби хтось разом усім роти позакривав (Р. Іваничук); Хай собі довгі язики що хочуть говорять: ротів людям не позамазуєш і слухати — не переслухаєш (Панас Мирний).

3. Задобрювати кого-небудь з метою застереження від розголошення якоїсь справи, таємниці і т. ін. — Тільки ось що,— зам’явся Головатий,— нам потрібні гроші на дорожні витрати, часом, може, й на те, щоб заткнути пельку якомусь не в міру запопадливому справникові чи бургомістрові (С. Добровольський). запхну́ти пе́льку. — Пошлеш титарям два вози горшків: сунеш благочинному в зуби горшка, а благочинній макітру, то запхнеш пельку й благочинному, й благочинній! (І. Нечуй-Левицький).