-1-
дієслово недоконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив закрива́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   закрива́ймо
2 особа закрива́й закрива́йте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа закрива́тиму закрива́тимемо, закрива́тимем
2 особа закрива́тимеш закрива́тимете
3 особа закрива́тиме закрива́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа закрива́ю закрива́ємо, закрива́єм
2 особа закрива́єш закрива́єте
3 особа закрива́є закрива́ють
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
закрива́ючи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. закрива́в закрива́ли
жін. р. закрива́ла
сер. р. закрива́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
закрива́вши

Словник синонімів

ЗАКРИВА́ТИ (робити невидимим, недоступним), ЗАТУЛЯ́ТИ, ЗАСТУПА́ТИ, ЗАСЛОНЯ́ТИ, ЗАСЛО́НЮВАТИрідше, ЗАТУ́ЛЮВАТИрозм.,ОСЛО́НЮВАТИдіал.;ОБСЛО́НЮВАТИрідко (з усіх боків). - Док.: закри́ти, затули́ти, заступи́ти, заслони́ти, ослони́ти, обслони́ти. Високі черешні, густі сливи зовсім закривають її [хату] своїмгіллям (І. Нечуй-Левицький); Над морем висів туман, що затуляв сонце й звужував обрій (М. Трублаїні); Превисокі липи зовсім заступають і заслоняють стародавню почорнілу церковцю (І. Нечуй-Левицький); Лісова гущава зовсім заслонювала мені сонце (І. Франко); Була [Целя] тілько в сорочці, що.. ослонювала її груди і плечі (І. Франко).
ЗАКРИВА́ТИ (складати що-небудь розкрите, розгорнуте), СТУЛЯ́ТИ, СТУ́ЛЮВАТИ, ЗАТУЛЯ́ТИрозм.,ЗАТУ́ЛЮВАТИрідше. - Док.: закри́ти, стули́ти, затули́ти. Тадей Станіславович здригається, швидко закриває щоденник і засовує його в якісь трухляві, з розношеною шкірою фоліанти (М. Стельмах); Але як я вже стуляла книжку, мій непокірний погляд таки забіг на останню стрічку і там прочитав (Леся Українка); Агава з одчаєм стуляє листя (М. Коцюбинський); Вдень розпускає [головатень] свою білу з великих нев’янучих платків квітку, а на ніч затуляє її (І. Франко).
ЗАТІ́НЮВАТИ (заховувати в тіні, закриваючи світлові промені), ЗАТІ́НЯТИ, ПРИТІ́НЮВАТИ, ПРИТІНЯ́ТИ, ОТІ́НЮВАТИрідко, ОТІНЯ́ТИрідко. - Док.: затіни́ти, притіни́ти, отіни́ти. Столітні липи обабіч дороги затінюють її так, що дівчина ступає дорогою, наче зеленим тунелем (Ірина Вільде); Вікна його кімнати затіняли густі віти каштана (О. Досвітній); Високий пліт заслоняв груболистий бузок.., а кути огородженого городу притінювали молоді соснові та грабові гаї (Н. Кобринська); Під вікнами рожа висока цвіла, Колодязь верба отіняла крислата (І. Вирган). - Пор. 1. закрива́ти.
ЗАЧИНЯ́ТИ (двері, вікно і т. ін.), ЗАКРИВА́ТИ, ПРИКРИВА́ТИ, ПРИЧИНЯ́ТИ, ПРИТУЛЯ́ТИ (перев. нещільно, неповністю); ПРИХИЛЯ́ТИ (тихо, плавно); ЗАХЛО́ПУВАТИ (різко, швидко, зі стуком). - Док.: зачини́ти, закри́ти, прикри́ти, причини́ти, притули́ти, прихили́ти, захло́пнути. Тепер і спали в кімнаті, і вікна зачиняли наглухо, наче змінився клімат (О. Гончар); Молоденький командир ввічливо пропускав його поперед себе і, знову прицокнувши каблуками, акуратно і майже беззвучно закривав за собою двері (Григорій Тютюнник); В горіховому шифоньєрі висіли плаття Ані, теплий запах духів обгорнув його, він обережно прикрив дверці (Л. Первомайський); Я причиняю двері, і дивно, що тонкі дошки затамовують і приглушують всі звуки ночі, немов товста броня (Т. Масенко); Меланія вийшла, і в хаті одразу посутеніло: знадвору вона тихо прихилила віконницю (О. Гончар); Люда швидко вскочила в свою каюту і захлопнула двері (М. Трублаїні).

Словник фразеологізмів

заплю́щувати (рідше закрива́ти, замика́ти і т. ін.) / заплю́щити (рідше закри́ти, замкну́ти і т. ін.) о́чі. 1. на що. Навмисне не помічати чого-небудь, не звертати уваги на щось. Отож люди жили в основному із власних городів, що зеленіли при кожній хатині, на що герой наш, совіслива людина, поки що заплющував очі (А. Дімаров); Багато на що заплющували очі, і діяв “закон” загальної амністії (З газети); Гадають, певно, що він заплющив очі на те шкідництво або навіть й потурав йому (М. Ю. Тарновський).

2. перев. зі сл. закри́ти, замкну́ти. Умерти. — Хіба ж ти не бачиш, яка я стара? Мені в домовину лягати пора. Як очі закрию, що буде з тобою? (Є. Гребінка); — Я все більше та більше ослабаю .. і що з тебе буде, як я замкну очі?.. (О. Кобилянська).

затуля́ти (закрива́ти, замика́ти, затика́ти і т. ін.) / затули́ти (закри́ти, замкну́ти, заткну́ти і т. ін.) рот (ро́та, уста́, грубо пе́льку і т. ін.). 1. Замовкати, мовчати. Не зітхай, моя дівчино, Скорбних уст не замикай, Рук не складуй безнадійно, Від життя не утікай (П. Грабовський); [Демко:] Приказую тобі: затули рота! (М. Кропивницький); — Ану закрий пельку! — густим басом просив із темряви Микифор (Григорій Тютюнник); [Аврелія:] І ти б хотів, щоб я вуста замкнула, а тільки серцем Богові молилась? (Леся Українка). заці́пити пи́сок. Нічого іншого [Мотрі] не лишилося, як “заціпити писок” і, шморгаючи носом, тихо хлипати собі в кулак (У. Самчук).

2. кому і без додатка. Примушувати кого-небудь замовкати, не давати змоги висловлювати свою думку. Не можна затулити уста народові (М. Рильський); Хто міг замкнути уста Шевченкові навіть під рекрутським ранцем і капральським буком? (І. Франко); Здавалося б, почуй, збагни, одумайся,— ні, затуляють вуха й велять заткнути рота, замкнути вуста безстрашні, що мовлять слово правди (Василь Шевчук). роти́ позатуля́ти (позакрива́ти, позама́зувати) (про всіх або багатьох). [Галя (до дівчат):] То що се ви до мене причепились? Я вам роти позатуляю зараз (В. Самійленко); Знову реготнули, та враз стихли, мовби хтось разом усім роти позакривав (Р. Іваничук); Хай собі довгі язики що хочуть говорять: ротів людям не позамазуєш і слухати — не переслухаєш (Панас Мирний).

3. Задобрювати кого-небудь з метою застереження від розголошення якоїсь справи, таємниці і т. ін. — Тільки ось що,— зам’явся Головатий,— нам потрібні гроші на дорожні витрати, часом, може, й на те, щоб заткнути пельку якомусь не в міру запопадливому справникові чи бургомістрові (С. Добровольський). запхну́ти пе́льку. — Пошлеш титарям два вози горшків: сунеш благочинному в зуби горшка, а благочинній макітру, то запхнеш пельку й благочинному, й благочинній! (І. Нечуй-Левицький).

затуля́ти (закрива́ти, замика́ти, затика́ти і т. ін.) / затули́ти (закри́ти, замкну́ти, заткну́ти і т. ін.) рот (ро́та, уста́, грубо пе́льку і т. ін.). 1. Замовкати, мовчати. Не зітхай, моя дівчино, Скорбних уст не замикай, Рук не складуй безнадійно, Від життя не утікай (П. Грабовський); [Демко:] Приказую тобі: затули рота! (М. Кропивницький); — Ану закрий пельку! — густим басом просив із темряви Микифор (Григорій Тютюнник); [Аврелія:] І ти б хотів, щоб я вуста замкнула, а тільки серцем Богові молилась? (Леся Українка). заці́пити пи́сок. Нічого іншого [Мотрі] не лишилося, як “заціпити писок” і, шморгаючи носом, тихо хлипати собі в кулак (У. Самчук).

2. кому і без додатка. Примушувати кого-небудь замовкати, не давати змоги висловлювати свою думку. Не можна затулити уста народові (М. Рильський); Хто міг замкнути уста Шевченкові навіть під рекрутським ранцем і капральським буком? (І. Франко); Здавалося б, почуй, збагни, одумайся,— ні, затуляють вуха й велять заткнути рота, замкнути вуста безстрашні, що мовлять слово правди (Василь Шевчук). роти́ позатуля́ти (позакрива́ти, позама́зувати) (про всіх або багатьох). [Галя (до дівчат):] То що се ви до мене причепились? Я вам роти позатуляю зараз (В. Самійленко); Знову реготнули, та враз стихли, мовби хтось разом усім роти позакривав (Р. Іваничук); Хай собі довгі язики що хочуть говорять: ротів людям не позамазуєш і слухати — не переслухаєш (Панас Мирний).

3. Задобрювати кого-небудь з метою застереження від розголошення якоїсь справи, таємниці і т. ін. — Тільки ось що,— зам’явся Головатий,— нам потрібні гроші на дорожні витрати, часом, може, й на те, щоб заткнути пельку якомусь не в міру запопадливому справникові чи бургомістрові (С. Добровольський). запхну́ти пе́льку. — Пошлеш титарям два вози горшків: сунеш благочинному в зуби горшка, а благочинній макітру, то запхнеш пельку й благочинному, й благочинній! (І. Нечуй-Левицький).

затуля́ти (закрива́ти, замика́ти, затика́ти і т. ін.) / затули́ти (закри́ти, замкну́ти, заткну́ти і т. ін.) рот (ро́та, уста́, грубо пе́льку і т. ін.). 1. Замовкати, мовчати. Не зітхай, моя дівчино, Скорбних уст не замикай, Рук не складуй безнадійно, Від життя не утікай (П. Грабовський); [Демко:] Приказую тобі: затули рота! (М. Кропивницький); — Ану закрий пельку! — густим басом просив із темряви Микифор (Григорій Тютюнник); [Аврелія:] І ти б хотів, щоб я вуста замкнула, а тільки серцем Богові молилась? (Леся Українка). заці́пити пи́сок. Нічого іншого [Мотрі] не лишилося, як “заціпити писок” і, шморгаючи носом, тихо хлипати собі в кулак (У. Самчук).

2. кому і без додатка. Примушувати кого-небудь замовкати, не давати змоги висловлювати свою думку. Не можна затулити уста народові (М. Рильський); Хто міг замкнути уста Шевченкові навіть під рекрутським ранцем і капральським буком? (І. Франко); Здавалося б, почуй, збагни, одумайся,— ні, затуляють вуха й велять заткнути рота, замкнути вуста безстрашні, що мовлять слово правди (Василь Шевчук). роти́ позатуля́ти (позакрива́ти, позама́зувати) (про всіх або багатьох). [Галя (до дівчат):] То що се ви до мене причепились? Я вам роти позатуляю зараз (В. Самійленко); Знову реготнули, та враз стихли, мовби хтось разом усім роти позакривав (Р. Іваничук); Хай собі довгі язики що хочуть говорять: ротів людям не позамазуєш і слухати — не переслухаєш (Панас Мирний).

3. Задобрювати кого-небудь з метою застереження від розголошення якоїсь справи, таємниці і т. ін. — Тільки ось що,— зам’явся Головатий,— нам потрібні гроші на дорожні витрати, часом, може, й на те, щоб заткнути пельку якомусь не в міру запопадливому справникові чи бургомістрові (С. Добровольський). запхну́ти пе́льку. — Пошлеш титарям два вози горшків: сунеш благочинному в зуби горшка, а благочинній макітру, то запхнеш пельку й благочинному, й благочинній! (І. Нечуй-Левицький).

затуля́ти (закрива́ти, замика́ти, затика́ти і т. ін.) / затули́ти (закри́ти, замкну́ти, заткну́ти і т. ін.) рот (ро́та, уста́, грубо пе́льку і т. ін.). 1. Замовкати, мовчати. Не зітхай, моя дівчино, Скорбних уст не замикай, Рук не складуй безнадійно, Від життя не утікай (П. Грабовський); [Демко:] Приказую тобі: затули рота! (М. Кропивницький); — Ану закрий пельку! — густим басом просив із темряви Микифор (Григорій Тютюнник); [Аврелія:] І ти б хотів, щоб я вуста замкнула, а тільки серцем Богові молилась? (Леся Українка). заці́пити пи́сок. Нічого іншого [Мотрі] не лишилося, як “заціпити писок” і, шморгаючи носом, тихо хлипати собі в кулак (У. Самчук).

2. кому і без додатка. Примушувати кого-небудь замовкати, не давати змоги висловлювати свою думку. Не можна затулити уста народові (М. Рильський); Хто міг замкнути уста Шевченкові навіть під рекрутським ранцем і капральським буком? (І. Франко); Здавалося б, почуй, збагни, одумайся,— ні, затуляють вуха й велять заткнути рота, замкнути вуста безстрашні, що мовлять слово правди (Василь Шевчук). роти́ позатуля́ти (позакрива́ти, позама́зувати) (про всіх або багатьох). [Галя (до дівчат):] То що се ви до мене причепились? Я вам роти позатуляю зараз (В. Самійленко); Знову реготнули, та враз стихли, мовби хтось разом усім роти позакривав (Р. Іваничук); Хай собі довгі язики що хочуть говорять: ротів людям не позамазуєш і слухати — не переслухаєш (Панас Мирний).

3. Задобрювати кого-небудь з метою застереження від розголошення якоїсь справи, таємниці і т. ін. — Тільки ось що,— зам’явся Головатий,— нам потрібні гроші на дорожні витрати, часом, може, й на те, щоб заткнути пельку якомусь не в міру запопадливому справникові чи бургомістрові (С. Добровольський). запхну́ти пе́льку. — Пошлеш титарям два вози горшків: сунеш благочинному в зуби горшка, а благочинній макітру, то запхнеш пельку й благочинному, й благочинній! (І. Нечуй-Левицький).