-1-
дієслово недоконаного виду
Словник відмінків
Інфінітив | досяга́ти |
| однина | множина |
Наказовий спосіб |
1 особа | | досяга́ймо |
2 особа | досяга́й | досяга́йте |
МАЙБУТНІЙ ЧАС |
1 особа | досяга́тиму | досяга́тимемо, досяга́тимем |
2 особа | досяга́тимеш | досяга́тимете |
3 особа | досяга́тиме | досяга́тимуть |
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС |
1 особа | досяга́ю | досяга́ємо, досяга́єм |
2 особа | досяга́єш | досяга́єте |
3 особа | досяга́є | досяга́ють |
Активний дієприкметник |
|
Дієприслівник |
досяга́ючи |
МИНУЛИЙ ЧАС |
чол. р. | досяга́в | досяга́ли |
жін. р. | досяга́ла |
сер. р. | досяга́ло |
Активний дієприкметник |
|
Пасивний дієприкметник |
|
Безособова форма |
|
Дієприслівник |
досяга́вши |
Словник синонімів
ДОБРА́ТИСЯ [ДІБРА́ТИСЯ рідше] (прибути кудись, часто переборюючи труднощі), ДІСТА́ТИСЯ, ДОБУ́ТИСЯ, ПРИБИ́ТИСЯ, ДОБИ́ТИСЯ розм., ДОСТА́ТИСЯ розм., ДОПРА́ВИТИСЯ розм., ДОПА́СТИ діал.; ПРОНИ́КНУТИ, ДОСЯГТИ́ [ДОСЯГНУ́ТИ] чого, ОСЯГТИ́ [ОСЯГНУ́ТИ] що, чого (у важкодоступне або віддалене місце); ДОТЯГТИ́СЯ [ДОТЯГНУ́ТИСЯ], ДОТЯГТИ́ [ДОТЯГНУ́ТИ] розм., ДОЛІ́ЗТИ розм., ДОПОВЗТИ́ розм., ДОВОЛОКТИ́СЯ розм., ДОВОЛОЧИ́ТИСЯ розм. рідше, ДОП’Я́СТИСЯ [ДОПНУ́ТИСЯ] розм., ДОВАЛИ́ТИСЯ розм., ДОВОЛОКТИ́ НО́ГИ розм., ДОПХА́ТИСЯ розм., ДОЧА́ПАТИ розм., ДОЧВАЛА́ТИ розм., ДОЧО́ВГАТИ розм. (поволі, насилу); ДОМА́ЦАТИСЯ розм. (наосліп). - Недок.: добира́тися, дістава́тися, добува́тися, прибива́тися, добива́тися, достава́тися, доправля́тися, проника́ти, досяга́ти, осяга́ти, дотяга́тися [дотя́гуватися], дотяга́ти [дотя́гувати], дола́зити, доповза́ти, доволіка́тися, дова́люватися, доволіка́ти но́ги, дома́цуватися. Бредучи по пояс у снігу попід парканом помацки, в темряві, добрались до першого провулка (А. Головко); Я пройшов через колгоспний сад, перебрів коноплянище і дістався лугу (В. Дрозд); Наморений спекою, натомлений безугавним гудінням дротів, врешті добувся я до ріки (Ю. Мушкетик); Він прибився нарешті до цього дивного суходолу, як Робінзон, рокований на незвичайні пригоди (В. Підмогильний); [Дід:] Насилу добились: б’є, мете, крутить, щоб ти знав (М. Куліш); Не знав [Чіпка], коли й у село прийшов, як і додому достався... (Панас Мирний); - Ми з Лавриком і самі якось доправимося до батька (І. Вирган); Допали криниці, та боржій, сповнивши відра, додому побрались (Марко Вовчок); Спробуємо проникнути в ще глухіші тайгові сопки. Піднімемось у верхів’я Сіхоте-Аліня (О. Довженко); Нарешті ми досягли берегів Пао. Прекрасна бухта, похилий берег (Ю. Яновський); Максим з козаками досягнув берега і зайняв спуск до переправи (Н. Рибак); Орел, осягши скельної вершини, Дивиться зневажно на малі тварини (Я. Щоголів); У Львові мені було дуже погано, але я старався підбадьоритися.. і якось дотягтися до Києва, перемагаючи себе (М. Коцюбинський); Дотягнувшись до води, він упав над нею, став пожадливо, по-собачому хлебтати (О. Гончар); На превелику силу ми дотягли додому (збірник "Народні оповідання"); Поки долізли додому, то й себе не чули, аж у серце кололо (А. Тесленко); Через превелику силу, мов рачки, доповзла [Ївга] до города (Г. Квітка-Основ’яненко); Поки ми з Городка доволоклися на ніч до Тулиголов, то здавалося, що у нас ноги і всі кістки були попереломлювані (І. Франко); Білозерський лісами та яругами пішки доп’явся до Сокиринець (Ф. Бурлака); - А вже коли козаки допнуться корабля, ніколи йому не втекти (П. Панч); Мені дай зараз за роботу, То я приймуся мусовать, Як нам до пекла довалитись І там на мертвих подивитись (І. Котляревський); А із Криму чоловік Ледве ноги доволік (Т. Шевченко); Вже півні співали вдруге, Як до брами він допхався, Ввесь аж мокрий від натуги (В. Самійленко); - Саме в заметіль вирвався; по коліна у воді, додому насилу дочапав (М. Стельмах); Мокрий як хлющ, я ледве дочвалав крізь водяну запону до хати (Б. Антоненко-Давидович); Дочовгавши аж на світанку до села, пішла [Горленко] зразу ж до Якова Петровича (Є. Кротевич); Хапаючись за палицю, домацалася я якнайшвидшим кроком на двір (О. Кобилянська).
ДОНО́СИТИСЯ (про звуки, запахи та ін. - ставати чутним, відчутним), ДОЛІТА́ТИ, ДОХО́ДИТИ, ДОЛИНА́ТИ, ДОСЯГА́ТИ, ПРИНО́СИТИСЯ розм., ПРИЛІТА́ТИ розм., ПРИБИВА́ТИСЯ розм., ДОБІГА́ТИ розм., НАДЛІТА́ТИ розм.; ПРОНИКА́ТИ, ПРОБИВА́ТИСЯ, ПРОДИРА́ТИСЯ розм. (крізь якісь перепони); ДОПЛИВА́ТИ, НАПЛИВА́ТИ (повільно поширюючись); НАЗДОГАНЯ́ТИ кого, що, розм. (слідом за кимсь, чимсь); ДОКО́ЧУВАТИСЯ (про сильні, розкотисті звуки); ПРОКРАДА́ТИСЯ (ледве чутися). - Док.: донести́ся, долеті́ти, дійти́, доли́нути, прили́нути поет. досягти́ [досягну́ти], принести́ся, прилеті́ти, приби́тися, добі́гти, надлеті́ти, прони́кнути, проби́тися, проде́ртися [продра́тися], допливти́ [доплисти́], напливти́ [наплисти́] [напли́нути], наздогна́ти, докоти́тися, прокра́стися. Невідомо звідки ледве-ледве доноситься трембітання... (Г. Хоткевич); Від лісу тягло свіжим настоєм живиці та долітали лункі удари сокири (Ю. Збанацький); У сіни через зачинені двері доходив чийсь голос, товстий, навіть трохи сердитий (І. Нечуй-Левицький); З кухні долинає тихе глипання примуса та ледве вловимий запах чогось дуже смачного (Ю. Шовкопляс); З-над хмар часом прилине Прощання з літом журавлине (П. Тичина); Канделябр на дві свічі тускло горить. Світлу не сила досягти навіть чверті кабінету (М. Хвильовий); З дому чути тихий стук посуди, Клаптик пісні з поля прилетів... (М. Рильський); Далекі дівочі голоси прибились до Степаниди (М. Стельмах); - Пилипку! сину мій!.. - гукала вона на бігу, думаючи, що це гукання раніш від неї добіжить до сина (Панас Мирний); Слухає [Микула], чи не надлетить з темного поля крик такий, що мертвих збудить (О. Маковей); Крізь стіни в кімнату проникали приглушені звуки музики (С. Чорнобривець); Дзвонили до вечерні: срібні дзвоники пробивалися до палацу, розкочуючись тихим сумом і журбою (П. Кочура); Від часу до часу продирався воздухом розпучливий викрик напівзбожеволілої матері (О. Кобилянська); Звідкись допливає терпкий дух материнки (В. Бабляк); Наплива з зелених полонин поміж смерек мелодія флояри (В. Сосюра); Цей покрик лунав усюди, він долітав згори, він наздоганяв, він нісся назустріч з хуртовиною (О. Донченко); До Максима докотилось рокотіння важких кулеметів (І. Багряний); У щілини вікон прокрадалося виття завірюхи (І. Ле і О. Левада).
ЗДОБУВА́ТИ (наполегливою працею, власними зусиллями досягати чого-небудь), ДОБУВА́ТИ, ВИБО́РЮВАТИ, ДОСЯГА́ТИ, ДОБИВА́ТИСЯ, ОСЯГА́ТИ, СЯГА́ТИ, ЗАВОЙО́ВУВАТИ, ЗАСЯГА́ТИ розм., ДОБУВА́ТИСЯ розм.; ПРИДБАВА́ТИ (перев. силу, славу, популярність). - Док.: здобу́ти, добу́ти, ви́бороти, досягти́, досягну́ти, доби́тися, осягну́ти, осягти́, завоюва́ти, засягти́, засягну́ти, добу́тися, доско́чити розм. придба́ти. Цей маєточок старий Мартович здобув своєю солідною працею без нічиєї кривди (В. Стефаник); Коли Лукія закінчила школу, вчителі теж радили їй добувати вищу освіту (П. Панч); [Річард:] Я досяг, чого хотів (Леся Українка); Самійло Овсійович знає, як завойовувати популярність серед хворих, пошану - серед молодих колег і.. старших товаришів (Ю. Шовкопляс); Через ту роботу він засягне свого щастя (Панас Мирний); Ростіть, цвітіть і добувайтесь долі, Аби не знать ні ґвалту, ні неволі (М. Старицький); Невмирущу славу придбав собі Шевченко не малюванням, а своїми віршами (Панас Мирний). - Пор. 1. добива́тися, 1. набу́ти.