доки 2

-1-
прислівник
незмінювана словникова одиниця

Словник синонімів

ПО́КИ (до якогось, певного часу), ДО́КИ, ПО́КІЛЬрозм.,ПО́ТИзаст.,ДОПО́КИрозм.,ЗА́КИдіал.,ЗА́КИЛЬдіал.,ЗА́КИМдіал.,НІМдіал.Тікай, Катре, поки не пізно, поки тебе не застукали отут, під вікном, бо тоді поговору буде на все село (В. Кучер); "Доки грім не гряне - рак не свисне", - цю приказку ніби про нас склали (І. Цюпа); Завзятий як перець, покіль не вийде на герець (прислів’я); Ідеал поти й живе, поки він нерушимий та оспоримий, а як перестане ним бути, то йде до архіву історії (Леся Українка); Я знов до тебе сперся на плече - прийми мої плачі й слова прийми - сім тисяч літ між нами протече, допоки наговоримося ми (В. Коротич); Заки Бронко дійшов до друкарні, кіннотчики поверталися вже назад (Ірина Вільде); Закиль жила на світі моя стара, Оксана, - була з мене користь і сім’ї, і державі (В. Кучер); Козаче, голубче, Соколику мій! Дай білу рученьку, Зо мною постій! Най надивлюся, Слізьми заллюся, Заким з дороги Тебе діждуся! (С. Руданський); З бистротою лані кинулася [Єлена] в хату, і нім Олекса добіг - винесла йому рушницю (Г. Хоткевич).

Словник фразеологізмів

по́ки (до́ки) [й] сві́ту (заст. сві́та) [й (та)] со́нця. 1. з дієсл. у заперечній формі. Ніколи. Дивувались на шотландську волю І стороннії, чужії люди, Всі казали: “Поки світа сонця, у ярмі шотландський люд не буде!” (Леся Українка); — Щоб я тебе з Вихорами не бачив, доки світу й сонця… (Григорій Тютюнник); [Степан:] Не забуду тебе, моя зоре, доки світ сонця! (М. Кропивницький).

2. Весь час; вічно. Казала вона [Марта] мені: — Добре — довіку зостанеться добрим, житиме поміж людьми поки й світу сонця! (Панас Мирний); Щоб ти ходив, поки світу та сонця! (М. Номис).

по́ки (до́ки) [й] сві́ту (заст. сві́та) [й (та)] со́нця. 1. з дієсл. у заперечній формі. Ніколи. Дивувались на шотландську волю І стороннії, чужії люди, Всі казали: “Поки світа сонця, у ярмі шотландський люд не буде!” (Леся Українка); — Щоб я тебе з Вихорами не бачив, доки світу й сонця… (Григорій Тютюнник); [Степан:] Не забуду тебе, моя зоре, доки світ сонця! (М. Кропивницький).

2. Весь час; вічно. Казала вона [Марта] мені: — Добре — довіку зостанеться добрим, житиме поміж людьми поки й світу сонця! (Панас Мирний); Щоб ти ходив, поки світу та сонця! (М. Номис).

по́ки (до́ки) [й] сві́ту (заст. сві́та) [й (та)] со́нця. 1. з дієсл. у заперечній формі. Ніколи. Дивувались на шотландську волю І стороннії, чужії люди, Всі казали: “Поки світа сонця, у ярмі шотландський люд не буде!” (Леся Українка); — Щоб я тебе з Вихорами не бачив, доки світу й сонця… (Григорій Тютюнник); [Степан:] Не забуду тебе, моя зоре, доки світ сонця! (М. Кропивницький).

2. Весь час; вічно. Казала вона [Марта] мені: — Добре — довіку зостанеться добрим, житиме поміж людьми поки й світу сонця! (Панас Мирний); Щоб ти ходив, поки світу та сонця! (М. Номис).

по́ки (до́ки) [й] сві́ту (заст. сві́та) [й (та)] со́нця. 1. з дієсл. у заперечній формі. Ніколи. Дивувались на шотландську волю І стороннії, чужії люди, Всі казали: “Поки світа сонця, у ярмі шотландський люд не буде!” (Леся Українка); — Щоб я тебе з Вихорами не бачив, доки світу й сонця… (Григорій Тютюнник); [Степан:] Не забуду тебе, моя зоре, доки світ сонця! (М. Кропивницький).

2. Весь час; вічно. Казала вона [Марта] мені: — Добре — довіку зостанеться добрим, житиме поміж людьми поки й світу сонця! (Панас Мирний); Щоб ти ходив, поки світу та сонця! (М. Номис).

по́ки (до́ки) [й] сві́ту (заст. сві́та) [й (та)] со́нця. 1. з дієсл. у заперечній формі. Ніколи. Дивувались на шотландську волю І стороннії, чужії люди, Всі казали: “Поки світа сонця, у ярмі шотландський люд не буде!” (Леся Українка); — Щоб я тебе з Вихорами не бачив, доки світу й сонця… (Григорій Тютюнник); [Степан:] Не забуду тебе, моя зоре, доки світ сонця! (М. Кропивницький).

2. Весь час; вічно. Казала вона [Марта] мені: — Добре — довіку зостанеться добрим, житиме поміж людьми поки й світу сонця! (Панас Мирний); Щоб ти ходив, поки світу та сонця! (М. Номис).

по́ки (до́ки) [й] сві́ту (заст. сві́та) [й (та)] со́нця. 1. з дієсл. у заперечній формі. Ніколи. Дивувались на шотландську волю І стороннії, чужії люди, Всі казали: “Поки світа сонця, у ярмі шотландський люд не буде!” (Леся Українка); — Щоб я тебе з Вихорами не бачив, доки світу й сонця… (Григорій Тютюнник); [Степан:] Не забуду тебе, моя зоре, доки світ сонця! (М. Кропивницький).

2. Весь час; вічно. Казала вона [Марта] мені: — Добре — довіку зостанеться добрим, житиме поміж людьми поки й світу сонця! (Панас Мирний); Щоб ти ходив, поки світу та сонця! (М. Номис).

по́ки (до́ки) но́сять (слу́жать) но́ги кого і без додатка. До того часу, поки є сила рухатися, працювати і т. ін. Щороку приїздять [сини] і вмовляють, щоб їхала з котримсь. Мати послухає-послухає, зітхне й скаже: — Спасибі, синочки, що запрошуєте, але не можу поїхати. Поки носять ноги, буду вас тут приймати (З газети); На селі почався переполох. Знаючи це, Онохрій Литка поклявся не кинути Багви, доки його носитимуть ноги (Г. Епік); Гей, чого ти засмутився, Став серед дороги? Тягни, друже, поки тягнеш, поки служать ноги! (П. Грабовський).

скі́льки сяга́є (ба́чить, обхо́плює, захо́пить і т. ін.) о́ко. На всьому видимому просторі; скрізь, до самого обрію. За садком в бережині слалися зелені луки, блищали плеса мочарів, зеленіла осока та високі очерети, скільки сягало око (І. Нечуй-Левицький); Хліб! Скільки сягає око, хвилями перекочується, гойдається важке колосся (Д. Ткач); Внизу, скільки бачить око, виднілися освітлені сонцем просторі луги (Ю. Мокрієв); Скільки око обхоплювало — всюди рівний, трохи вже припечений сонцем жовтий простір (Г. Хоткевич); Перед нами, скільки брало око, простирався [простягався] степ (Н. Тихий); Скільки око сягне, розкинулось біле безмежжя донецького степу (З газети); Земля лежить, скільки око сягне, розмерзла й чорна (В. Козаченко); Скільки око осягне — біліє Гречка переливом сніговим (О. Мисик); Ці похилі спадисті гори, скільки захопить око, нижчі од Бріярки і через це вони засіяні житом, ячменем, вівсом (І. Нечуй-Левицький). скі́льки о́ко моє́ сяга́ло. Далеко внизу був берег, а далі — скільки око моє сягало — вилискувало синє море (Ю. Яновський). скі́льки мо́жна було́ осягти́ о́ком. Понад потоком зеленіли густі очерети, скільки можна було осягти оком (І. Нечуй-Левицький); скі́льки зір сягне́. Ковилі, ковилі, ковилі… За сонцем сталево-тьмяні, а там, під сонцем,— скільки зір сягне,— сяючі, молочні, як шумовиння (О. Гончар). до́ки о́ко вхо́пить. Хіба вже не віриш [у прикмети]? — Не в тім річ. Лише до цього обрію, доки око вхопить, ці прикмети мають силу (О. Гончар). скі́льки й о́ку. — Ото, скільки й оку, усе-усе ваше! Допоки рів (В. Дрозд). скі́льки о́ка. Скільки ока — Дніпро перед нами лелів і байдуже котив свої хвилі (М. Старицький).

як (коли́, до́ки, по́ки і т. ін.) рак сви́сне, ірон. 1. Уживається як категоричне заперечення змісту зазначеного виразу; ніколи. Це тоді буде, як рак свисне (Укр.. присл..); [Денис:] Коли ж настане той час? [Палажка:] Коли рак свисне (М. Старицький); Безбородько тоді ожениться з найстаршою з Річинських, коли рак свисне (Ірина Вільде). як рак засви́ще. — Коли ж то ти збираєшся розкошувати? — Хіба що аж тоді, як рак засвище. З такою каліччю добра мені не знати (М. Понеділок).

2. Невідомо скільки, невідомо коли; дуже довго. [Варка (з дверей):] Віддав гроші? [Демко:] Не всі. [Варка:] Тепер і дожидайся.., доки рак свисне, аж тоді Конаш віддасть останні (М. Кропивницький).

по́ки (до́ки) [й] сві́ту (заст. сві́та) [й (та)] со́нця. 1. з дієсл. у заперечній формі. Ніколи. Дивувались на шотландську волю І стороннії, чужії люди, Всі казали: “Поки світа сонця, у ярмі шотландський люд не буде!” (Леся Українка); — Щоб я тебе з Вихорами не бачив, доки світу й сонця… (Григорій Тютюнник); [Степан:] Не забуду тебе, моя зоре, доки світ сонця! (М. Кропивницький).

2. Весь час; вічно. Казала вона [Марта] мені: — Добре — довіку зостанеться добрим, житиме поміж людьми поки й світу сонця! (Панас Мирний); Щоб ти ходив, поки світу та сонця! (М. Номис).

по́ки (до́ки) [й] сві́ту (заст. сві́та) [й (та)] со́нця. 1. з дієсл. у заперечній формі. Ніколи. Дивувались на шотландську волю І стороннії, чужії люди, Всі казали: “Поки світа сонця, у ярмі шотландський люд не буде!” (Леся Українка); — Щоб я тебе з Вихорами не бачив, доки світу й сонця… (Григорій Тютюнник); [Степан:] Не забуду тебе, моя зоре, доки світ сонця! (М. Кропивницький).

2. Весь час; вічно. Казала вона [Марта] мені: — Добре — довіку зостанеться добрим, житиме поміж людьми поки й світу сонця! (Панас Мирний); Щоб ти ходив, поки світу та сонця! (М. Номис).

по́ки (до́ки) [й] сві́ту (заст. сві́та) [й (та)] со́нця. 1. з дієсл. у заперечній формі. Ніколи. Дивувались на шотландську волю І стороннії, чужії люди, Всі казали: “Поки світа сонця, у ярмі шотландський люд не буде!” (Леся Українка); — Щоб я тебе з Вихорами не бачив, доки світу й сонця… (Григорій Тютюнник); [Степан:] Не забуду тебе, моя зоре, доки світ сонця! (М. Кропивницький).

2. Весь час; вічно. Казала вона [Марта] мені: — Добре — довіку зостанеться добрим, житиме поміж людьми поки й світу сонця! (Панас Мирний); Щоб ти ходив, поки світу та сонця! (М. Номис).

по́ки (до́ки) [й] сві́ту (заст. сві́та) [й (та)] со́нця. 1. з дієсл. у заперечній формі. Ніколи. Дивувались на шотландську волю І стороннії, чужії люди, Всі казали: “Поки світа сонця, у ярмі шотландський люд не буде!” (Леся Українка); — Щоб я тебе з Вихорами не бачив, доки світу й сонця… (Григорій Тютюнник); [Степан:] Не забуду тебе, моя зоре, доки світ сонця! (М. Кропивницький).

2. Весь час; вічно. Казала вона [Марта] мені: — Добре — довіку зостанеться добрим, житиме поміж людьми поки й світу сонця! (Панас Мирний); Щоб ти ходив, поки світу та сонця! (М. Номис).

по́ки (до́ки) [й] сві́ту (заст. сві́та) [й (та)] со́нця. 1. з дієсл. у заперечній формі. Ніколи. Дивувались на шотландську волю І стороннії, чужії люди, Всі казали: “Поки світа сонця, у ярмі шотландський люд не буде!” (Леся Українка); — Щоб я тебе з Вихорами не бачив, доки світу й сонця… (Григорій Тютюнник); [Степан:] Не забуду тебе, моя зоре, доки світ сонця! (М. Кропивницький).

2. Весь час; вічно. Казала вона [Марта] мені: — Добре — довіку зостанеться добрим, житиме поміж людьми поки й світу сонця! (Панас Мирний); Щоб ти ходив, поки світу та сонця! (М. Номис).

по́ки (до́ки) [й] сві́ту (заст. сві́та) [й (та)] со́нця. 1. з дієсл. у заперечній формі. Ніколи. Дивувались на шотландську волю І стороннії, чужії люди, Всі казали: “Поки світа сонця, у ярмі шотландський люд не буде!” (Леся Українка); — Щоб я тебе з Вихорами не бачив, доки світу й сонця… (Григорій Тютюнник); [Степан:] Не забуду тебе, моя зоре, доки світ сонця! (М. Кропивницький).

2. Весь час; вічно. Казала вона [Марта] мені: — Добре — довіку зостанеться добрим, житиме поміж людьми поки й світу сонця! (Панас Мирний); Щоб ти ходив, поки світу та сонця! (М. Номис).

по́ки (до́ки) но́сять (слу́жать) но́ги кого і без додатка. До того часу, поки є сила рухатися, працювати і т. ін. Щороку приїздять [сини] і вмовляють, щоб їхала з котримсь. Мати послухає-послухає, зітхне й скаже: — Спасибі, синочки, що запрошуєте, але не можу поїхати. Поки носять ноги, буду вас тут приймати (З газети); На селі почався переполох. Знаючи це, Онохрій Литка поклявся не кинути Багви, доки його носитимуть ноги (Г. Епік); Гей, чого ти засмутився, Став серед дороги? Тягни, друже, поки тягнеш, поки служать ноги! (П. Грабовський).

-2-
сполучник
незмінювана словникова одиниця

Словник синонімів

ПО́КИ (до якогось, певного часу), ДО́КИ, ПО́КІЛЬрозм.,ПО́ТИзаст.,ДОПО́КИрозм.,ЗА́КИдіал.,ЗА́КИЛЬдіал.,ЗА́КИМдіал.,НІМдіал.Тікай, Катре, поки не пізно, поки тебе не застукали отут, під вікном, бо тоді поговору буде на все село (В. Кучер); "Доки грім не гряне - рак не свисне", - цю приказку ніби про нас склали (І. Цюпа); Завзятий як перець, покіль не вийде на герець (прислів’я); Ідеал поти й живе, поки він нерушимий та оспоримий, а як перестане ним бути, то йде до архіву історії (Леся Українка); Я знов до тебе сперся на плече - прийми мої плачі й слова прийми - сім тисяч літ між нами протече, допоки наговоримося ми (В. Коротич); Заки Бронко дійшов до друкарні, кіннотчики поверталися вже назад (Ірина Вільде); Закиль жила на світі моя стара, Оксана, - була з мене користь і сім’ї, і державі (В. Кучер); Козаче, голубче, Соколику мій! Дай білу рученьку, Зо мною постій! Най надивлюся, Слізьми заллюся, Заким з дороги Тебе діждуся! (С. Руданський); З бистротою лані кинулася [Єлена] в хату, і нім Олекса добіг - винесла йому рушницю (Г. Хоткевич).

Словник фразеологізмів

по́ки (до́ки) [й] сві́ту (заст. сві́та) [й (та)] со́нця. 1. з дієсл. у заперечній формі. Ніколи. Дивувались на шотландську волю І стороннії, чужії люди, Всі казали: “Поки світа сонця, у ярмі шотландський люд не буде!” (Леся Українка); — Щоб я тебе з Вихорами не бачив, доки світу й сонця… (Григорій Тютюнник); [Степан:] Не забуду тебе, моя зоре, доки світ сонця! (М. Кропивницький).

2. Весь час; вічно. Казала вона [Марта] мені: — Добре — довіку зостанеться добрим, житиме поміж людьми поки й світу сонця! (Панас Мирний); Щоб ти ходив, поки світу та сонця! (М. Номис).

по́ки (до́ки) [й] сві́ту (заст. сві́та) [й (та)] со́нця. 1. з дієсл. у заперечній формі. Ніколи. Дивувались на шотландську волю І стороннії, чужії люди, Всі казали: “Поки світа сонця, у ярмі шотландський люд не буде!” (Леся Українка); — Щоб я тебе з Вихорами не бачив, доки світу й сонця… (Григорій Тютюнник); [Степан:] Не забуду тебе, моя зоре, доки світ сонця! (М. Кропивницький).

2. Весь час; вічно. Казала вона [Марта] мені: — Добре — довіку зостанеться добрим, житиме поміж людьми поки й світу сонця! (Панас Мирний); Щоб ти ходив, поки світу та сонця! (М. Номис).

по́ки (до́ки) [й] сві́ту (заст. сві́та) [й (та)] со́нця. 1. з дієсл. у заперечній формі. Ніколи. Дивувались на шотландську волю І стороннії, чужії люди, Всі казали: “Поки світа сонця, у ярмі шотландський люд не буде!” (Леся Українка); — Щоб я тебе з Вихорами не бачив, доки світу й сонця… (Григорій Тютюнник); [Степан:] Не забуду тебе, моя зоре, доки світ сонця! (М. Кропивницький).

2. Весь час; вічно. Казала вона [Марта] мені: — Добре — довіку зостанеться добрим, житиме поміж людьми поки й світу сонця! (Панас Мирний); Щоб ти ходив, поки світу та сонця! (М. Номис).

по́ки (до́ки) [й] сві́ту (заст. сві́та) [й (та)] со́нця. 1. з дієсл. у заперечній формі. Ніколи. Дивувались на шотландську волю І стороннії, чужії люди, Всі казали: “Поки світа сонця, у ярмі шотландський люд не буде!” (Леся Українка); — Щоб я тебе з Вихорами не бачив, доки світу й сонця… (Григорій Тютюнник); [Степан:] Не забуду тебе, моя зоре, доки світ сонця! (М. Кропивницький).

2. Весь час; вічно. Казала вона [Марта] мені: — Добре — довіку зостанеться добрим, житиме поміж людьми поки й світу сонця! (Панас Мирний); Щоб ти ходив, поки світу та сонця! (М. Номис).

по́ки (до́ки) [й] сві́ту (заст. сві́та) [й (та)] со́нця. 1. з дієсл. у заперечній формі. Ніколи. Дивувались на шотландську волю І стороннії, чужії люди, Всі казали: “Поки світа сонця, у ярмі шотландський люд не буде!” (Леся Українка); — Щоб я тебе з Вихорами не бачив, доки світу й сонця… (Григорій Тютюнник); [Степан:] Не забуду тебе, моя зоре, доки світ сонця! (М. Кропивницький).

2. Весь час; вічно. Казала вона [Марта] мені: — Добре — довіку зостанеться добрим, житиме поміж людьми поки й світу сонця! (Панас Мирний); Щоб ти ходив, поки світу та сонця! (М. Номис).

по́ки (до́ки) [й] сві́ту (заст. сві́та) [й (та)] со́нця. 1. з дієсл. у заперечній формі. Ніколи. Дивувались на шотландську волю І стороннії, чужії люди, Всі казали: “Поки світа сонця, у ярмі шотландський люд не буде!” (Леся Українка); — Щоб я тебе з Вихорами не бачив, доки світу й сонця… (Григорій Тютюнник); [Степан:] Не забуду тебе, моя зоре, доки світ сонця! (М. Кропивницький).

2. Весь час; вічно. Казала вона [Марта] мені: — Добре — довіку зостанеться добрим, житиме поміж людьми поки й світу сонця! (Панас Мирний); Щоб ти ходив, поки світу та сонця! (М. Номис).

по́ки (до́ки) но́сять (слу́жать) но́ги кого і без додатка. До того часу, поки є сила рухатися, працювати і т. ін. Щороку приїздять [сини] і вмовляють, щоб їхала з котримсь. Мати послухає-послухає, зітхне й скаже: — Спасибі, синочки, що запрошуєте, але не можу поїхати. Поки носять ноги, буду вас тут приймати (З газети); На селі почався переполох. Знаючи це, Онохрій Литка поклявся не кинути Багви, доки його носитимуть ноги (Г. Епік); Гей, чого ти засмутився, Став серед дороги? Тягни, друже, поки тягнеш, поки служать ноги! (П. Грабовський).

скі́льки сяга́є (ба́чить, обхо́плює, захо́пить і т. ін.) о́ко. На всьому видимому просторі; скрізь, до самого обрію. За садком в бережині слалися зелені луки, блищали плеса мочарів, зеленіла осока та високі очерети, скільки сягало око (І. Нечуй-Левицький); Хліб! Скільки сягає око, хвилями перекочується, гойдається важке колосся (Д. Ткач); Внизу, скільки бачить око, виднілися освітлені сонцем просторі луги (Ю. Мокрієв); Скільки око обхоплювало — всюди рівний, трохи вже припечений сонцем жовтий простір (Г. Хоткевич); Перед нами, скільки брало око, простирався [простягався] степ (Н. Тихий); Скільки око сягне, розкинулось біле безмежжя донецького степу (З газети); Земля лежить, скільки око сягне, розмерзла й чорна (В. Козаченко); Скільки око осягне — біліє Гречка переливом сніговим (О. Мисик); Ці похилі спадисті гори, скільки захопить око, нижчі од Бріярки і через це вони засіяні житом, ячменем, вівсом (І. Нечуй-Левицький). скі́льки о́ко моє́ сяга́ло. Далеко внизу був берег, а далі — скільки око моє сягало — вилискувало синє море (Ю. Яновський). скі́льки мо́жна було́ осягти́ о́ком. Понад потоком зеленіли густі очерети, скільки можна було осягти оком (І. Нечуй-Левицький); скі́льки зір сягне́. Ковилі, ковилі, ковилі… За сонцем сталево-тьмяні, а там, під сонцем,— скільки зір сягне,— сяючі, молочні, як шумовиння (О. Гончар). до́ки о́ко вхо́пить. Хіба вже не віриш [у прикмети]? — Не в тім річ. Лише до цього обрію, доки око вхопить, ці прикмети мають силу (О. Гончар). скі́льки й о́ку. — Ото, скільки й оку, усе-усе ваше! Допоки рів (В. Дрозд). скі́льки о́ка. Скільки ока — Дніпро перед нами лелів і байдуже котив свої хвилі (М. Старицький).

як (коли́, до́ки, по́ки і т. ін.) рак сви́сне, ірон. 1. Уживається як категоричне заперечення змісту зазначеного виразу; ніколи. Це тоді буде, як рак свисне (Укр.. присл..); [Денис:] Коли ж настане той час? [Палажка:] Коли рак свисне (М. Старицький); Безбородько тоді ожениться з найстаршою з Річинських, коли рак свисне (Ірина Вільде). як рак засви́ще. — Коли ж то ти збираєшся розкошувати? — Хіба що аж тоді, як рак засвище. З такою каліччю добра мені не знати (М. Понеділок).

2. Невідомо скільки, невідомо коли; дуже довго. [Варка (з дверей):] Віддав гроші? [Демко:] Не всі. [Варка:] Тепер і дожидайся.., доки рак свисне, аж тоді Конаш віддасть останні (М. Кропивницький).

по́ки (до́ки) [й] сві́ту (заст. сві́та) [й (та)] со́нця. 1. з дієсл. у заперечній формі. Ніколи. Дивувались на шотландську волю І стороннії, чужії люди, Всі казали: “Поки світа сонця, у ярмі шотландський люд не буде!” (Леся Українка); — Щоб я тебе з Вихорами не бачив, доки світу й сонця… (Григорій Тютюнник); [Степан:] Не забуду тебе, моя зоре, доки світ сонця! (М. Кропивницький).

2. Весь час; вічно. Казала вона [Марта] мені: — Добре — довіку зостанеться добрим, житиме поміж людьми поки й світу сонця! (Панас Мирний); Щоб ти ходив, поки світу та сонця! (М. Номис).

по́ки (до́ки) [й] сві́ту (заст. сві́та) [й (та)] со́нця. 1. з дієсл. у заперечній формі. Ніколи. Дивувались на шотландську волю І стороннії, чужії люди, Всі казали: “Поки світа сонця, у ярмі шотландський люд не буде!” (Леся Українка); — Щоб я тебе з Вихорами не бачив, доки світу й сонця… (Григорій Тютюнник); [Степан:] Не забуду тебе, моя зоре, доки світ сонця! (М. Кропивницький).

2. Весь час; вічно. Казала вона [Марта] мені: — Добре — довіку зостанеться добрим, житиме поміж людьми поки й світу сонця! (Панас Мирний); Щоб ти ходив, поки світу та сонця! (М. Номис).

по́ки (до́ки) [й] сві́ту (заст. сві́та) [й (та)] со́нця. 1. з дієсл. у заперечній формі. Ніколи. Дивувались на шотландську волю І стороннії, чужії люди, Всі казали: “Поки світа сонця, у ярмі шотландський люд не буде!” (Леся Українка); — Щоб я тебе з Вихорами не бачив, доки світу й сонця… (Григорій Тютюнник); [Степан:] Не забуду тебе, моя зоре, доки світ сонця! (М. Кропивницький).

2. Весь час; вічно. Казала вона [Марта] мені: — Добре — довіку зостанеться добрим, житиме поміж людьми поки й світу сонця! (Панас Мирний); Щоб ти ходив, поки світу та сонця! (М. Номис).

по́ки (до́ки) [й] сві́ту (заст. сві́та) [й (та)] со́нця. 1. з дієсл. у заперечній формі. Ніколи. Дивувались на шотландську волю І стороннії, чужії люди, Всі казали: “Поки світа сонця, у ярмі шотландський люд не буде!” (Леся Українка); — Щоб я тебе з Вихорами не бачив, доки світу й сонця… (Григорій Тютюнник); [Степан:] Не забуду тебе, моя зоре, доки світ сонця! (М. Кропивницький).

2. Весь час; вічно. Казала вона [Марта] мені: — Добре — довіку зостанеться добрим, житиме поміж людьми поки й світу сонця! (Панас Мирний); Щоб ти ходив, поки світу та сонця! (М. Номис).

по́ки (до́ки) [й] сві́ту (заст. сві́та) [й (та)] со́нця. 1. з дієсл. у заперечній формі. Ніколи. Дивувались на шотландську волю І стороннії, чужії люди, Всі казали: “Поки світа сонця, у ярмі шотландський люд не буде!” (Леся Українка); — Щоб я тебе з Вихорами не бачив, доки світу й сонця… (Григорій Тютюнник); [Степан:] Не забуду тебе, моя зоре, доки світ сонця! (М. Кропивницький).

2. Весь час; вічно. Казала вона [Марта] мені: — Добре — довіку зостанеться добрим, житиме поміж людьми поки й світу сонця! (Панас Мирний); Щоб ти ходив, поки світу та сонця! (М. Номис).

по́ки (до́ки) [й] сві́ту (заст. сві́та) [й (та)] со́нця. 1. з дієсл. у заперечній формі. Ніколи. Дивувались на шотландську волю І стороннії, чужії люди, Всі казали: “Поки світа сонця, у ярмі шотландський люд не буде!” (Леся Українка); — Щоб я тебе з Вихорами не бачив, доки світу й сонця… (Григорій Тютюнник); [Степан:] Не забуду тебе, моя зоре, доки світ сонця! (М. Кропивницький).

2. Весь час; вічно. Казала вона [Марта] мені: — Добре — довіку зостанеться добрим, житиме поміж людьми поки й світу сонця! (Панас Мирний); Щоб ти ходив, поки світу та сонця! (М. Номис).

по́ки (до́ки) но́сять (слу́жать) но́ги кого і без додатка. До того часу, поки є сила рухатися, працювати і т. ін. Щороку приїздять [сини] і вмовляють, щоб їхала з котримсь. Мати послухає-послухає, зітхне й скаже: — Спасибі, синочки, що запрошуєте, але не можу поїхати. Поки носять ноги, буду вас тут приймати (З газети); На селі почався переполох. Знаючи це, Онохрій Литка поклявся не кинути Багви, доки його носитимуть ноги (Г. Епік); Гей, чого ти засмутився, Став серед дороги? Тягни, друже, поки тягнеш, поки служать ноги! (П. Грабовський).