дай Бо́же (Бог, Го́споди), вставн. словоспол. 1. що. Уживається для вираження побажання кому-небудь чогось доброго. В тому гаю два Голуби були І як брати милесенько жили — Дай Боже так і людям жити (Л. Глібов); — Дай Боже щастя вашим діточкам! — хрипить старик (Ю. Смолич); — Прощай, друже! Дай Господи, щоб мали силу чесно й сміливо сповнити свій довг [обов’язок] .. — Дай Боже! (М. Коцюбинський).
2. Уживається для вираження схвальної оцінки кого-, чого-небудь щодо розміру, кількості, якості, ступеня вияву і т. ін. У старого Лук’яна Хомутенка сімеєчка дай Боже: він з жінкою та восьмеро дітей (Григорій Тютюнник); — Те, що Оксана Кульбачка посадила,— росте дай Бог! Ось у кого нам треба вчитись… (О. Гончар). пода́й Бо́же (Го́споди). — Що ж? Ви жених такий, що подай Господи! (О. Маковей).