-1-
дієслово недоконаного виду
Словник відмінків
Інфінітив | вдяга́ти |
| однина | множина |
Наказовий спосіб |
1 особа | | вдяга́ймо |
2 особа | вдяга́й | вдяга́йте |
МАЙБУТНІЙ ЧАС |
1 особа | вдяга́тиму | вдяга́тимемо, вдяга́тимем |
2 особа | вдяга́тимеш | вдяга́тимете |
3 особа | вдяга́тиме | вдяга́тимуть |
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС |
1 особа | вдяга́ю | вдяга́ємо, вдяга́єм |
2 особа | вдяга́єш | вдяга́єте |
3 особа | вдяга́є | вдяга́ють |
Активний дієприкметник |
|
Дієприслівник |
вдяга́ючи |
МИНУЛИЙ ЧАС |
чол. р. | вдяга́в | вдяга́ли |
жін. р. | вдяга́ла |
сер. р. | вдяга́ло |
Активний дієприкметник |
|
Пасивний дієприкметник |
вдя́ганий |
Безособова форма |
вдя́гано |
Дієприслівник |
вдяга́вши |
Словник синонімів
НАДЯГА́ТИ що (про одяг), ОДЯГА́ТИ, ВДЯГА́ТИ [УДЯГА́ТИ], НАДІВА́ТИ, УБИРА́ТИ [ВБИРА́ТИ] розм.; НАТЯГА́ТИ [НАТЯ́ГУВАТИ] розм., НАТА́СКУВАТИ розм., НАЦУ́ПЛЮВАТИ розм. (звичайно з деяким зусиллям); ВЛА́ЗИТИ [УЛА́ЗИТИ] розм., ВЛІЗА́ТИ [УЛІЗА́ТИ] розм. (у що - із зусиллям протискуючись); НАКИДА́ТИ, НАПИНА́ТИ розм., НАЧІ́ПЛЮВАТИ розм. (наспіх, недбало надягати на верхню частину тіла). - Док.: надягну́ти [надягти́], одягну́ти [одягти́], вдягну́ти [удягну́ти], вдягти́ [удягти́], наді́ти, убра́ти [вбра́ти], натягну́ти [натягти́], натаска́ти, нацу́пити, влі́зти [улі́зти], наки́нути, напну́ти [нап’ясти́], начепи́ти. Раз став він свиту надягать, Аж дивиться - рукава вже продрались (Л. Глібов); Джмелик бере із лави штани, спокійно одягає їх (Григорій Тютюнник); Він запріг коней, удяг кожушину і виїхав з двору (М. Коцюбинський); Ні весільного серпанку на голові, ні білої сукні, ні гірлянди, нічого того вона не зохотилась надівати (І. Нечуй-Левицький); То ви-то нову спідничку вбрали? (Леся Українка); Підводжусь, беру шолом, натягаю шинель, підперізуюсь ремінцем і простую до виходу (П. Колесник); Чоловік, скинувши чисту сорочку, що вже встиг був одягти, знов нацуплює на себе робоче і лізе під черево Кузьминого бегемота [бульдозера] (О. Гончар); - Але якби довелось потім після сукні знов улазити в спідницю, - як би то воно здавалося? (І. Нечуй-Левицький); Ніна швидко взуває високі боти, накидає на плечі пальто і виходить (О. Донченко); Часом серед роботи їй хотілося скинути з себе увесь отой пропахлий глиною страхолюдний одяг, який вона напинала (Л. Первомайський); З гущини вискочив Грицько Хрін, десь опудало на коноплях узяв, начепив синю дерту ногавицю, куценького брилика нап’яв (К. Гордієнко). - Пор. 2. носи́ти, 1. одяга́ти.
ОДЯГА́ТИ кого у що (покривати одягом кого-небудь), ВДЯГА́ТИ [УДЯГА́ТИ], УБИРА́ТИ [ВБИРА́ТИ], ОДІВА́ТИ розм., ЗОДЯГА́ТИ розм., ВОДИ́ТИ у чому, розм., ОБЛАЧА́ТИ заст., уроч., ірон.; НАРЯДЖА́ТИ (одягати кого-небудь у гарне, святкове вбрання), ОБРЯДЖА́ТИ розм.; ВИРЯДЖА́ТИ, РОЗРЯДЖА́ТИ розм., ВИЧЕПУ́РЮВАТИ розм. (надто гарно, пишно, чепурно); ПРИОДЯГА́ТИ розм. (пристойно); ПРИБИРА́ТИ розм. (гарно та охайно; покійника, готуючи до похорону). - Док.: одягти́ [одягну́ти], вдягну́ти [удягну́ти], вдягти́ [удягти́], убра́ти [вбра́ти], оді́ти, зоді́ти, зодягти́ [зодягну́ти], облачи́ти, наряди́ти, обряди́ти, ви́рядити, розряди́ти, ви́чепурити, прихаху́лити діал. приодягти [приодягнути], прибра́ти. Привезли [дітей] за місто у великий сірий дім. Позносили дітей всередину, мили гарячою водою, одягли в чисті сорочки (Ю. Яновський); Галя почала його вдягати, обувати чоботи (Б. Грінченко); Здивувалися Федір і Марина як і справді почали їх мити, чесати, в нову одежу вбирати (Панас Мирний); Воєвода з похмурою неквапливістю прикидав, як слід зодягти свого нового прислужника (П. Загребельний); Що ти мене, як старця, у драному водиш (Словник Б. Грінченка); Облачили мене в сірячину ветхую, в постоли дранії,.. у путь супроводили (Я. Баш); Ув оксамит стареньку нарядили, У золотом гаптовані патинки (П. Куліш); У білій сорочці та ще і з манишкою дядя Гриша. Тільки що надів оце.. - радо усміхнений. - Оце так обрядила! Спасибі, Олянко! (А. Головко); [Світилки і свашки:] На нас сорочка з китайки. Нас мати виряджала, з скрині сорочку давала (І. Нечуй-Левицький); Пані її приодягла хороше, у городі пошили їй керсет і юпку, і черевики купили (Ганна Барвінок). - Пор. 1. надяга́ти.
ОДЯГА́ТИ розм. (забезпечувати одягом кого-небудь), ВДЯГА́ТИ [УДЯГА́ТИ] розм., УБИРА́ТИ [ВБИРА́ТИ] розм., ОДІВА́ТИ розм., ЗОДЯГА́ТИ розм. - Док.: одягти́ [одягну́ти], вдягну́ти [удягну́ти], вдягти́ [удягти́], убра́ти [вбра́ти], оді́ти [зоді́ти], зодягти́ [зодягну́ти]. У княжій дружині його одягали, годували, тут, на горі, він мав дах над головою (С. Скляренко); Він роздавав людям гроші, годував і вдягав нужденних, навіть зціляв від найтяжчих хвороб... Така була легенда про Котовського (Ю. Смолич); Защебече [соловейко] на калині - ніхто не минає. Чи багатий, кого доля, Як мати дитину, Убирає, доглядає, - Не мине калину (Т. Шевченко); Біленьке, маленьке увесь світ одіває (загадка); [Парубок:] Поберемося з тобою і я одіну, приберу тебе, як квіточку (С. Васильченко); Сиріт годує, зодягає, повністю утримує колгосп (В. Кучер).