-1-
дієслово недоконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив вдяга́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   вдяга́ймо
2 особа вдяга́й вдяга́йте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа вдяга́тиму вдяга́тимемо, вдяга́тимем
2 особа вдяга́тимеш вдяга́тимете
3 особа вдяга́тиме вдяга́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа вдяга́ю вдяга́ємо, вдяга́єм
2 особа вдяга́єш вдяга́єте
3 особа вдяга́є вдяга́ють
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
вдяга́ючи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. вдяга́в вдяга́ли
жін. р. вдяга́ла
сер. р. вдяга́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
вдя́ганий
Безособова форма
вдя́гано
Дієприслівник
вдяга́вши

Словник синонімів

НАДЯГА́ТИщо (про одяг),ОДЯГА́ТИ, ВДЯГА́ТИ[УДЯГА́ТИ], НАДІВА́ТИ, УБИРА́ТИ[ВБИРА́ТИ]розм.; НАТЯГА́ТИ[НАТЯ́ГУВАТИ]розм., НАТА́СКУВАТИрозм., НАЦУ́ПЛЮВАТИрозм. (звичайно з деяким зусиллям); ВЛА́ЗИТИ[УЛА́ЗИТИ]розм., ВЛІЗА́ТИ[УЛІЗА́ТИ]розм. (у що - із зусиллям протискуючись); НАКИДА́ТИ, НАПИНА́ТИрозм., НАЧІ́ПЛЮВАТИрозм. (наспіх, недбало надягати на верхню частину тіла). - Док.: надягну́ти[надягти́], одягну́ти[одягти́], вдягну́ти[удягну́ти], вдягти́[удягти́], наді́ти, убра́ти[вбра́ти], натягну́ти[натягти́], натаска́ти, нацу́пити, влі́зти[улі́зти], наки́нути, напну́ти[нап’ясти́], начепи́ти. Раз став він свиту надягать, Аж дивиться - рукава вже продрались (Л. Глібов); Джмелик бере із лави штани, спокійно одягає їх (Григорій Тютюнник); Він запріг коней, удяг кожушину і виїхав з двору (М. Коцюбинський); Ні весільного серпанку на голові, ні білої сукні, ні гірлянди, нічого того вона не зохотилась надівати (І. Нечуй-Левицький); То ви-то нову спідничку вбрали? (Леся Українка); Підводжусь, беру шолом, натягаю шинель, підперізуюсь ремінцем і простую до виходу (П. Колесник); Чоловік, скинувши чисту сорочку, що вже встиг був одягти, знов нацуплює на себе робоче і лізе під черево Кузьминого бегемота [бульдозера] (О. Гончар); - Але якби довелось потім після сукні знов улазити в спідницю, - як би то воно здавалося? (І. Нечуй-Левицький); Ніна швидко взуває високі боти, накидає на плечі пальто і виходить (О. Донченко); Часом серед роботи їй хотілося скинути з себе увесь отой пропахлий глиною страхолюдний одяг, який вона напинала (Л. Первомайський); З гущини вискочив Грицько Хрін, десь опудало на коноплях узяв, начепив синю дерту ногавицю, куценького брилика нап’яв (К. Гордієнко). - Пор. 2. носи́ти, 1. одяга́ти.
ОДЯГА́ТИкого у що (покривати одягом кого-небудь), ВДЯГА́ТИ[УДЯГА́ТИ], УБИРА́ТИ[ВБИРА́ТИ], ОДІВА́ТИрозм.,ЗОДЯГА́ТИрозм.,ВОДИ́ТИу чому, розм.,ОБЛАЧА́ТИзаст., уроч., ірон.;НАРЯДЖА́ТИ (одягати кого-небудь у гарне, святкове вбрання), ОБРЯДЖА́ТИрозм.; ВИРЯДЖА́ТИ, РОЗРЯДЖА́ТИрозм.,ВИЧЕПУ́РЮВАТИрозм. (надто гарно, пишно, чепурно); ПРИОДЯГА́ТИрозм. (пристойно); ПРИБИРА́ТИрозм. (гарно та охайно; покійника, готуючи до похорону). - Док.: одягти́[одягну́ти], вдягну́ти[удягну́ти], вдягти́[удягти́], убра́ти[вбра́ти], оді́ти, зоді́ти, зодягти́[зодягну́ти], облачи́ти, наряди́ти, обряди́ти, ви́рядити, розряди́ти, ви́чепурити, прихаху́литидіал.приодягти[приодягнути], прибра́ти. Привезли [дітей] за місто у великий сірий дім. Позносили дітей всередину, мили гарячою водою, одягли в чисті сорочки (Ю. Яновський); Галя почала його вдягати, обувати чоботи (Б. Грінченко); Здивувалися Федір і Марина як і справді почали їх мити, чесати, в нову одежу вбирати (Панас Мирний); Воєвода з похмурою неквапливістю прикидав, як слід зодягти свого нового прислужника (П. Загребельний); Що ти мене, як старця, у драному водиш (Словник Б. Грінченка); Облачили мене в сірячину ветхую, в постоли дранії,.. у путь супроводили (Я. Баш); Ув оксамит стареньку нарядили, У золотом гаптовані патинки (П. Куліш); У білій сорочці та ще і з манишкою дядя Гриша. Тільки що надів оце.. - радо усміхнений. - Оце так обрядила! Спасибі, Олянко! (А. Головко); [Світилки і свашки:] На нас сорочка з китайки. Нас мати виряджала, з скрині сорочку давала (І. Нечуй-Левицький); Пані її приодягла хороше, у городі пошили їй керсет і юпку, і черевики купили (Ганна Барвінок). - Пор. 1. надяга́ти.
ОДЯГА́ТИрозм. (забезпечувати одягом кого-небудь), ВДЯГА́ТИ[УДЯГА́ТИ]розм.,УБИРА́ТИ[ВБИРА́ТИ]розм.,ОДІВА́ТИрозм.,ЗОДЯГА́ТИрозм. - Док.: одягти́[одягну́ти], вдягну́ти[удягну́ти], вдягти́[удягти́], убра́ти[вбра́ти], оді́ти[зоді́ти], зодягти́[зодягну́ти]. У княжій дружині його одягали, годували, тут, на горі, він мав дах над головою (С. Скляренко); Він роздавав людям гроші, годував і вдягав нужденних, навіть зціляв від найтяжчих хвороб... Така була легенда про Котовського (Ю. Смолич); Защебече [соловейко] на калині - ніхто не минає. Чи багатий, кого доля, Як мати дитину, Убирає, доглядає, - Не мине калину (Т. Шевченко); Біленьке, маленьке увесь світ одіває (загадка); [Парубок:] Поберемося з тобою ія одіну, приберу тебе, як квіточку (С. Васильченко); Сиріт годує, зодягає, повністю утримує колгосп (В. Кучер).