-1-
дієслово недоконаного виду
Словник відмінків
Інфінітив | варня́кати |
| однина | множина |
Наказовий спосіб |
1 особа | | варня́каймо |
2 особа | варня́кай | варня́кайте |
МАЙБУТНІЙ ЧАС |
1 особа | варня́катиму | варня́катимемо, варня́катимем |
2 особа | варня́катимеш | варня́катимете |
3 особа | варня́катиме | варня́катимуть |
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС |
1 особа | варня́каю | варня́каємо, варня́каєм |
2 особа | варня́каєш | варня́каєте |
3 особа | варня́кає | варня́кають |
Активний дієприкметник |
|
Дієприслівник |
варня́каючи |
МИНУЛИЙ ЧАС |
чол. р. | варня́кав | варня́кали |
жін. р. | варня́кала |
сер. р. | варня́кало |
Активний дієприкметник |
|
Пасивний дієприкметник |
|
Безособова форма |
|
Дієприслівник |
варня́кавши |
Словник синонімів
БЕЛЬКОТА́ТИ [БЕЛЬКОТІ́ТИ] (нерозбірливо, безладно, плутано говорити), ЖЕБОНІ́ТИ розм., ЛЕБЕДІ́ТИ діал.; ЛЕПЕТА́ТИ (звичайно про дітей); ЛОПОТА́ТИ [ЛОПОТІ́ТИ] розм. (говорити неясно й поспішно); ВАРНЯ́КАТИ вульг., ВЕРЗЯ́КАТИ вульг. (звичайно про п’яних). Перехиливши з покорою набік голову та витріщивши на Замфіра перелякані благаючі очі, він невиразно белькотав: - То не я... Я нічого не винен... (М. Коцюбинський); - Амітафу! Амітафу! - жебоніла беззубим ротом старенька, а сама не зводила добрих, жалісливих очей з внучки (Ю. Збанацький); - Не плачте, мамочко! Не плачте! - лепетала вона своїм нетвердим язичком (Панас Мирний); - І Сина, і Святого Духа... - Текля лопотіла, вклонялася, присідала, підіймаючи ікону над головою (Ю. Смолич); Здивовані прохожі зупиняються і довго дивляться мені вслід. Вони й справді, мабуть, мають мене за божевільного. Йде вулицею якась потороча, розмахує кулаками і щось варнякає (П. Колесник); Пізно вночі притягсь він додому і п’яно реготався та верзякав (П. Тичина). - Пор. бурмота́ти, 1. говори́ти, 2. говори́ти.
ВЕРЗТИ́ розм. (говорити, розповідати щось нерозумне, беззмістовне), ПЛЕСТИ́ розм., МОЛО́ТИ розм., ЛЯ́ПАТИ розм., ПЛЕСКА́ТИ розм., ВАРНЯ́КАТИ зневажл., ПАТЯ́КАТИ зневажл., ТОРО́ЧИТИ зневажл., ВЕРЗЯ́КАТИ зневажл., НЕСТИ́ розм. рідко. - Док.: зверзти́, сплести́, змоло́ти, ля́пнути. Циганку слуха [дівчина] приязно й охоче; А вона верзе дурницю (Я. Щоголів); Про тебе теревені плів Лясота (М. Зеров); Таке меле, що й купи не держиться (прислів’я); Він щоразу бачився з Ядвігою, говорив з нею,.. ляпав якісь дурниці (П. Загребельний); Довбня ляпнув таке, що Проценко тільки сплюнув (Панас Мирний); - Коли люди чогось не знають, Вони плещуть усякі дурниці (Ю. Смолич); - Засвітити б світло, так не можна, бо ще прилізе Стьопочка й почне варнякати про любов і оргвисновки (М. Стельмах); - Язик тобі повертається... отаке патякати? (Григорій Тютюнник); - Годі, братця, не знать що торочити, - образився він до товариства (Панас Мирний); Верзякати казна-що; Цибелла.. О всякій всячині несе (І. Котляревський). - Пор. 1. базі́кати.
Словник відмінків
Інфінітив | варня́кати |
| однина | множина |
Наказовий спосіб |
1 особа | | варня́каймо |
2 особа | варня́кай | варня́кайте |
МАЙБУТНІЙ ЧАС |
1 особа | варня́катиму | варня́катимемо, варня́катимем |
2 особа | варня́катимеш | варня́катимете |
3 особа | варня́катиме | варня́катимуть |
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС |
1 особа | варня́каю | варня́каємо, варня́каєм |
2 особа | варня́каєш | варня́каєте |
3 особа | варня́кає | варня́кають |
Активний дієприкметник |
|
Дієприслівник |
варня́каючи |
МИНУЛИЙ ЧАС |
чол. р. | варня́кав | варня́кали |
жін. р. | варня́кала |
сер. р. | варня́кало |
Активний дієприкметник |
|
Пасивний дієприкметник |
|
Безособова форма |
|
Дієприслівник |
варня́кавши |
Словник синонімів
БЕЛЬКОТА́ТИ [БЕЛЬКОТІ́ТИ] (нерозбірливо, безладно, плутано говорити), ЖЕБОНІ́ТИ розм., ЛЕБЕДІ́ТИ діал.; ЛЕПЕТА́ТИ (звичайно про дітей); ЛОПОТА́ТИ [ЛОПОТІ́ТИ] розм. (говорити неясно й поспішно); ВАРНЯ́КАТИ вульг., ВЕРЗЯ́КАТИ вульг. (звичайно про п’яних). Перехиливши з покорою набік голову та витріщивши на Замфіра перелякані благаючі очі, він невиразно белькотав: - То не я... Я нічого не винен... (М. Коцюбинський); - Амітафу! Амітафу! - жебоніла беззубим ротом старенька, а сама не зводила добрих, жалісливих очей з внучки (Ю. Збанацький); - Не плачте, мамочко! Не плачте! - лепетала вона своїм нетвердим язичком (Панас Мирний); - І Сина, і Святого Духа... - Текля лопотіла, вклонялася, присідала, підіймаючи ікону над головою (Ю. Смолич); Здивовані прохожі зупиняються і довго дивляться мені вслід. Вони й справді, мабуть, мають мене за божевільного. Йде вулицею якась потороча, розмахує кулаками і щось варнякає (П. Колесник); Пізно вночі притягсь він додому і п’яно реготався та верзякав (П. Тичина). - Пор. бурмота́ти, 1. говори́ти, 2. говори́ти.
ВЕРЗТИ́ розм. (говорити, розповідати щось нерозумне, беззмістовне), ПЛЕСТИ́ розм., МОЛО́ТИ розм., ЛЯ́ПАТИ розм., ПЛЕСКА́ТИ розм., ВАРНЯ́КАТИ зневажл., ПАТЯ́КАТИ зневажл., ТОРО́ЧИТИ зневажл., ВЕРЗЯ́КАТИ зневажл., НЕСТИ́ розм. рідко. - Док.: зверзти́, сплести́, змоло́ти, ля́пнути. Циганку слуха [дівчина] приязно й охоче; А вона верзе дурницю (Я. Щоголів); Про тебе теревені плів Лясота (М. Зеров); Таке меле, що й купи не держиться (прислів’я); Він щоразу бачився з Ядвігою, говорив з нею,.. ляпав якісь дурниці (П. Загребельний); Довбня ляпнув таке, що Проценко тільки сплюнув (Панас Мирний); - Коли люди чогось не знають, Вони плещуть усякі дурниці (Ю. Смолич); - Засвітити б світло, так не можна, бо ще прилізе Стьопочка й почне варнякати про любов і оргвисновки (М. Стельмах); - Язик тобі повертається... отаке патякати? (Григорій Тютюнник); - Годі, братця, не знать що торочити, - образився він до товариства (Панас Мирний); Верзякати казна-що; Цибелла.. О всякій всячині несе (І. Котляревський). - Пор. 1. базі́кати.