-1-
дієслово недоконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив валя́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   валя́ймо
2 особа валя́й валя́йте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа валя́тиму валя́тимемо, валя́тимем
2 особа валя́тимеш валя́тимете
3 особа валя́тиме валя́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа валя́ю валя́ємо, валя́єм
2 особа валя́єш валя́єте
3 особа валя́є валя́ють
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
валя́ючи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. валя́в валя́ли
жін. р. валя́ла
сер. р. валя́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
ва́ляний
Безособова форма
ва́ляно
Дієприслівник
валя́вши

Словник синонімів

I. ВАЛИ́ТИ (силою змушувати падати), ВАЛЯ́ТИ, ЗВА́ЛЮВАТИ, ПЕРЕКИДА́ТИ, ПЕРЕВЕРТА́ТИ, ТУРЛЯ́ТИрозм., ПОВЕРГА́ТИкнижн., уроч. рідко,ЗВЕРГА́ТИкнижн., уроч. рідко,ТУРЛИ́ТИдіал. - Док.: звали́ти, повали́ти, поваля́ти, переки́нути, переверну́ти, пове́ргнути, пове́ргти, зве́ргнути, зве́ргти. Щось важке наближається до пасіки.. й вулля [вулики] валить (Марко Вовчок); То буря.. вікові дуби валя, мов пруття! (Г. Квітка-Основ’яненко); Васюта підбіг ззаду, вхопив Панаса та й звалив (Б. Грінченко); Вітер налітає, Людям хати перекидає (П. Тичина); Вози [запоріжці] перевертають, панів із кармазину.. обдирають (П. Куліш); Намагались [стрільці] поставити драбини, щоб лізти вгору, але галичани турляли драбини дрючками (А. Хижняк); При князі Володимирі, як звергали ідолів, то й Ладоша звергли з Гуляй-ріки у річку Ладинку (І. Микитенко).
ВАЛИ́ТИ (позбавляти можливості триматися на ногах, змушувати лягати - про втому, хворобу, сон і т. ін.), ВАЛЯ́ТИ, ЗВА́ЛЮВАТИ. - Док.: звали́ти, повали́ти. Незважаючи ні на втому, що валила з сідел, ні на темряву,.. всі були сповнені пориву.. будь-що пробитись до Києва (О. Гончар); Млявина та смага З ніг валяє небораків, Бідолах дорожніх (І. Манжура); Важке запалення легенів звалило його на третій день (З. Тулуб).
ВАЛЯ́ТИ (розминаючи, дуже ущільнювати вовну, виготовляти повсть, сукно тощо), ЗБИВА́ТИ. На водяних млинах валяли сукно й повсть; Збивати сукно.
ЗАБРУДНИ́ТИ (зробити кого-, що-небудь брудним), ВИ́БРУДНИТИ, ЗАКАЛЯ́ТИрозм., ОБКАЛЯ́ТИрозм., ПОКАЛЯ́ТИрозм., СКАЛЯ́ТИрозм., ЗАМА́ЗАТИрозм., ВИ́МАЗАТИрозм., ПОМА́ЗАТИрозм., УБРА́ТИ[ВБРА́ТИ]розм., ЗАДРИ́ПАТИрозм., ЗАГИ́ДИТИпідсил. розм., УМА́ЗАТИ[ВМА́ЗАТИ]перев. чим, розм. рідше;ЗАМАЗУ́РИТИрозм., ЗАМУ́РЗАТИрозм. (звичайно обличчя); ВИ́ВАЛЯТИрозм., ПОВАЛЯ́ТИрозм., ЗАВОЗИ́ТИрозм., ВИ́ВОЗИТИрозм., ЗАШМАРУВА́ТИрозм., ОБШМАРУВА́ТИ[ОШМАРУВА́ТИ]розм., ВИ́ШМАРУВАТИрозм., ЗАТЯГА́ТИрозм., ЗАТАСКА́ТИрозм., ЗАВАЛЯ́ТИдіал., ЗАМИ́ЗКАТИдіал., ЗАШУРУВА́ТИдіал., ВИ́ШУРУВАТИдіал. (перев. одяг - забруднити кругом, з усіх боків внаслідок неохайного користування, довгого носіння і т. п.); ЗАМА́ЦАТИрозм., ЗАХВАТА́ТИрозм., ЗАТАЛА́ПАТИдіал. (забруднити, часто беручи, хапаючи руками); ЗАПЛЯМУВА́ТИ, ЗАПЛЯМИ́ТИрозм., СПЛЯМИ́ТИрідше, СПЛЯМУВА́ТИрідше, ОБПЛЯМИ́ТИрідко (забруднити, залишивши плями); ЗАМАСТИ́ТИрозм., ОБМАСТИ́ТИрозм., УМАСТИ́ТИ[ВМАСТИ́ТИ]розм., ОБКВА́ЦЯТИ[ОБКВА́ЦАТИ]розм. (звичайно якою-небудь в’язкою, липкою масою, речовиною); ЗАБОЛОТИ́ТИ (гряззю, багном); ЗАЯЛО́ЗИТИ, ЗАСА́ЛИТИ, ЗАСМАЛЬЦЮВА́ТИ, ВИ́ЯЛОЗИТИрозм., ЗАМУСО́ЛИТИрозм., ОБСМАЛЬЦЮВА́ТИрозм. (чим-небудь жирним по всій поверхні). - Недок.: брудни́ти, забру́днювати, каля́ти, ма́зати, зама́зувати, вима́зувати, убира́ти[вбира́ти], заги́джувати, ума́зувати[вма́зувати], замазу́рювати, заму́рзувати, му́рзати, валя́ти, обшмаро́вувати[ошмаро́вувати], зата́скувати, ми́зкати, зама́цувати, плями́ти, плямува́ти, заплямо́вувати, масти́ти, зама́щувати, обма́щувати, ума́щувати[вма́щувати], заболо́чувати, заяло́жувати, яло́зитирозм.заса́лювати, засмальцьо́вувати, замусо́лювати, обсмальцьо́вувати. Мокре пале листя шелестить так смутно... та й сукню може забруднити, покаляти (Леся Українка); Тико вибруднив руки і хотів їх помити, присівши біля води (М. Трублаїні); - Який чорт наддав вам закидати ванну, закаляти її своїми брудними колодками? (Я. Качура); - Навіщо ти, Васильку, замазав білу сорочку ожиною? (І. Нечуй-Левицький); Нові з фабричної тканини штани на колінах він вимазав у фарбу (С. Чорнобривець); Не було гірше роботи згромаджувати кістрицю, - мокра, колюча, вона і помаже її всю, і руки поколе, і ноги подряпа (Панас Мирний); Убрав ноги в куряву (Словник Б. Грінченка); Старий дід замурзав морду [юшкою] трохи не по самі вуха (І. Нечуй-Левицький); [Надія:] Це дорогий у мене килим: такого другого де його тепер і знайти, а ви його мені завозите, помнете (С. Васильченко); Ввійшов [Невеличкий] досередини, обмацав доокола стіни, але не намацав нічого, лиш заваляв собі чимсь пальці (І. Франко); Носили пісок.., зашурували одежу, запорошили собі очі (Леся Українка); Обзирали [дами] свої сукні, щоб не сплямити дотиком об цеглу, каміння (І. Франко); Скакала [Мишка] йому на ногу і умастила землею штани (М. Коцюбинський); Заболотити чоботи; - Оце тисяча обстрьопаними, старими бумажками ... Та й заялозили ж їх діди та баби! (І. Нечуй-Левицький); Глянь, як засалив рукава (Словник Б. Грінченка); - Ти де, дівчисько, так свою пику засмальцювала? - пожартував Гнат (М. Стельмах).

Словник фразеологізмів

валя́ти (кле́їти) ду́рня. 1. Робити дурниці, безглузді вчинки; поводитися не так, як слід. Петрусь сів. Просто на вогкий, холодний гравій.— Хлопчики, викидайте мене разом з добром, більше я ні на що не здатен.— Кинь дурня клеїти! — розсердився, аж викрикнув Валет (П. Дорошко). валя́ти дурака́. [Вареник:] Демку, побратиме, перестань смішить людей, не соромся. Ну що ти дурака валяєш? (М. Кропивницький). стро́їти ду́рня. — Тільки от що, Маріє,— затримав її Давид,— Хай Тихін дурня не строїть, нехай лікується (А. Головко).

2. Прикидатися таким, що нічого не розуміє, не знає. — Скажи мені, Давид, от у вас, у Грузії, що роблять такій людині, яка в бою дурня клеїть. Га? (Ю. Яновський); — А ти,— звернувся він [пристав] до Шевченка,— зарубай собі на носі: зашмагаю, коли будеш клеїти дурня (З. Тулуб).

3. Нічого не робити, байдикувати. — В Голодний Степ везе, каже, працювати будеш, нема чого дурня валяти (Іван Ле); — Іди до печей [на завод]. Там дурня не будеш клеїти... (М. Рудь). ганя́ти ду́рня. — Та вже ж краще ось так у вільний час.. ганяти дурня по шкільних коридорах (Ю. Збанацький).

валя́ти (кле́їти) ду́рня. 1. Робити дурниці, безглузді вчинки; поводитися не так, як слід. Петрусь сів. Просто на вогкий, холодний гравій.— Хлопчики, викидайте мене разом з добром, більше я ні на що не здатен.— Кинь дурня клеїти! — розсердився, аж викрикнув Валет (П. Дорошко). валя́ти дурака́. [Вареник:] Демку, побратиме, перестань смішить людей, не соромся. Ну що ти дурака валяєш? (М. Кропивницький). стро́їти ду́рня. — Тільки от що, Маріє,— затримав її Давид,— Хай Тихін дурня не строїть, нехай лікується (А. Головко).

2. Прикидатися таким, що нічого не розуміє, не знає. — Скажи мені, Давид, от у вас, у Грузії, що роблять такій людині, яка в бою дурня клеїть. Га? (Ю. Яновський); — А ти,— звернувся він [пристав] до Шевченка,— зарубай собі на носі: зашмагаю, коли будеш клеїти дурня (З. Тулуб).

3. Нічого не робити, байдикувати. — В Голодний Степ везе, каже, працювати будеш, нема чого дурня валяти (Іван Ле); — Іди до печей [на завод]. Там дурня не будеш клеїти... (М. Рудь). ганя́ти ду́рня. — Та вже ж краще ось так у вільний час.. ганяти дурня по шкільних коридорах (Ю. Збанацький).

вали́ти (зва́лювати, валя́ти) / звали́ти з ніг кого і без додатка. 1. Змушувати кого-небудь лягти, впасти (від хвороби, втоми і т. ін.); позбавляти кого-небудь можливості триматися на ногах. Але й тут чигають на тебе всякі хвороби та валять з ніг (навіть цей лист пишу у ліжку хорий [хворий]) (М. Коцюбинський); — О, що ви, отче, ми дуже, дуже раді вам, — поспішив запевнити Варава, не забуваючи якнайприродніше вдати, що горілка вже валить його з ніг (М. Стельмах); — Мій старий — то козарлюга: хоч кухлем [буде пити] — ніщо його з ніг не звалить... (О. Гончар); Страшенний гуркіт звалює мене з ніг. Я втрачаю свідомість... (П. Колесник).

2. Призводити до великого виснаження, хвороби; змучувати кого-небудь. Дедалі туга за рідним краєм все дужче валила Павла з ніг, наче отой страшний голод у морі (В. Кучер); З ніг валить бабу горе! (С. Олійник); Добрі діти на ноги поставлять, а кепські з ніг звалять (Укр.. присл..);Чи то праця задавила Молодую силу, Чи то нудьга невсипуща Його з ніг звалила (Т. Шевченко).