-1-
дієслово недоконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив блища́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   блищі́мо, блищі́м
2 особа блищи́ блищі́ть
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа блища́тиму блища́тимемо, блища́тимем
2 особа блища́тимеш блища́тимете
3 особа блища́тиме блища́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа блищу́ блищимо́, блищи́м
2 особа блищи́ш блищите́
3 особа блищи́ть блища́ть
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
блищачи́
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. блища́в блища́ли
жін. р. блища́ла
сер. р. блища́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
блища́вши

Словник синонімів

БЛИ́СКАТИ (про джерело світла або предмет, на якому відбивається світло, - раз у раз яскраво блищати, світитися переливчастим світлом), МИГА́ТИ, БЛИ́КАТИдіал., ВИБЛИ́СКУВАТИпідсил.,БЛИСКОТІ́ТИ[БЛИСКОТА́ТИ]підсил.,РОЗБЛИ́СКУВАТИСЯпідсил. рідше,РОЗБЛИ́СКУВАТИпідсил. рідко; ПОБЛИ́СКУВАТИ, ПОЛИ́СКУВАТИ, ЗБЛИ́СКУВАТИ (злегка або час від часу блискати); ПРОБЛИ́СКУВАТИ (слабко, невиразно блискати крізь яку-небудь перешкоду); МИГТІ́ТИ, МИГОТІ́ТИ[МИГОТА́ТИ]підсил.,МЕРЕХТІ́ТИ, ГРА́ТИ, ВИГРАВА́ТИпідсил.,БРИНІ́ТИ, ІСКРИ́ТИСЯ, ІСКРИ́ТИ, ЛЕЛІ́ТИ, РЯХТІ́ТИ (блискати, відбиваючи світло; про очі - сяяти тремтливим блиском); СПАЛА́ХУВАТИ (час від часу сяяти яскравіше); КРЕСА́ТИпідсил. розм. (про блискавку, іскри тощо); ПОЛОСУВА́ТИ (про джерело світла - спалахувати, освітлюючи що-небудь смугами). Блискав вогонеь гарматних залпів (Ю. Яновський); Біля пробитої через сніг дороги дрімали вітряки. Сині тіні від них лягали на білий сніг, який блискав, іскрився, туго рипів під ногами (П. Панч); Страшна блискавка мигає та миготить, сливе безперестанку (І. Нечуй-Левицький); Над Дунаєм виблискували ластівки, широка річка мирно синіла під чистим небом (О. Гончар); Сонце палить, спина терпне, блискотять в руках серпи (Н. Забіла); Сонце яріло на крутих снігах, розблискувалося прозорим золотом на дивних бурульках (П. Загребельний); Блакитні ятагани ковзанів Поблискували в місячному світлі (Д. Павличко); Трудова пора, квітень 1921 року, де-не-де полискують на сонці волики та гніді коні (К. Гордієнко); Де-не-де вода червоно проблискувала під косими променями сонця (Ю. Бедзик); В руці мигтить револьвер (Григорій Тютюнник); Вже низина вкрилась польським військом, неначе червоним маком. Шаблі, підняті вгору, блищали й миготіли (І. Нечуй-Левицький); Її очі мерехтіли вогнем зворушення (О. Кобилянська); Місяць виграє на темних шибках вікон (Панас Мирний); На очах Любові Максимівни бриніли сльози (В. Собко); Жемчуг іскрить і леліє (Ю. Федькович); Михайло не рушив з місця. Сигарета спалахувала в пітьмі (М. Томчаній); Коні. З-під копит у них крешуть іскри (І. Цюпа); Гув грім, полосували блискавиці (О. Досвітній). - Пор. 1. бли́снути, 1. блища́ти, 2. блища́ти, 3. блища́ти, відбли́скувати, 1. перелива́тися, 1. світи́ти.
БЛИЩА́ТИчим і без додатка (давати блиск, бути блискучим, відбиваючи світло), БЛИСТІ́ТИрідко,БЛИЩА́ТИСЯбез додатка, рідко,СВІТИ́ТИСЯпідсил.,СВІТИ́ТИпідсил., СЯ́ЯТИпідсил.,СІЯ́ТИпідсил. заст., поет.,ПРОМЕНІ́ТИпідсил.,ПРОМЕНИ́ТИСЯ[ПРОМІНИ́ТИСЯ]підсил.,ЗОРІ́ТИпідсил. поет.,ЯСНІ́ТИ. До обіду корабель неначе вдруге народився: блищав вимитими бортами, сяяв палубою (Д. Ткач); Ввечері освітлювалося електрикою дно шафи і метал блистів ще яскравіше (Ірина Вільде); Коні були вже вичищені, фаетон приготований, упряж блищалася, мов дзеркало (І. Франко); Тепер місячні ночі, на морі чудесно.. Саме тепер світиться море, особливо там, де темна вода (М. Коцюбинський); Роса світила і відбивала дорогим самоцвітним камінням (Панас Мирний); Не було ні срібла, ні золота, що тепер сіяє на Лаврі всюди; усе було тоді убогенько (П. Куліш); Раптом блиснули в мороці вікна соннії будинків, пробудились на хвилину та одразу і загасли, тільки відблиском тремтючим ледве-ледве променіють... (Дніпрова Чайка); Іскриться струмінь; в голубім сріблі Веселка крає, вістівниця миру, Гаптуючи ранкову тишу сіру, І на зеленім промениться склі (М. Рильський); Величезне око худобини раз по раз то згасало, то промінилося проти місяця, мов самоцвіт (М. Стельмах); Трилінійні рушниці в руках, і на кожній зоріє багнет... (В.Сосюра); Затока ясніє перед хлопцем, як довгасте блискуче люстро (О. Донченко). - Пор. 1. бли́скати, 1. світи́ти.
БЛИЩА́ТИчим і без додатка (про очі, погляд - світитися внутрішнім світлом під впливом сильного почуття), БЛИСТІ́ТИрідко,ГОРІ́ТИпідсил.,ПАЛА́ТИпідсил.,ПАЛАХКОТІ́ТИ[ПАЛАХКОТА́ТИ]підсил.; СВІТИ́ТИСЯпідсил., СВІТИ́ТИпідсил., СЯ́ЯТИпідсил., СІЯ́ТИпідсил. заст., поет.,ІСКРИ́ТИСЯпідсил.,ПРОМЕНІ́ТИпідсил., ПРОМЕНИ́ТИСЯ[ПРОМІНИ́ТИСЯ]підсил., ЗОРІ́ТИпідсил. поет. (блищати від якого-небудь приємного збудження, радісного почуття і т. ін.); ЖЕ́ВРІТИбез додатка (блищати на темному фоні, в сутінках і т. ін.). Очі її блищали недобрим вогнем (С. Скляренко); Біле лице її як крейда стало, очі горіли огнем, уста тремтіли, і вся вона трусилася, мов трясця її била (Панас Мирний); У хлопця задиркувато світилися очі (Л. Дмитерко); Голос його тремтів; лице горіло; очі світили радістю (Панас Мирний); Тарас зустрівся поглядом з Ганною. Вона мовчала, тиха голубка, тільки очі сяяли і променилися (О. Іваненко); Її очі сіяли, обличчя злегка зашарілось, рухи стали жвавіші (Леся Українка); І за кожним словом оченята їй іскрились, блищали, і голос бринів незвично, як буває тоді, коли людину переповнює почуття якоїсь потаємної радості, почуття велике й нестримне... (О. Гончар); На його молодому обличчі, свіжому з морозу, мов ліхтарі, променіли великі карі очі (П. Панч); Одні очі жевріли спідлоба в глибоких ямах (Панас Мирний).
БЛИЩА́ТИ (про гладку, начищену, змащену і под. поверхню - давати блиск; давати м’який блиск), ЛИСНІ́ТИ, ЛИСНИ́ТИСЯ, ЛИСНІ́ТИСЯрідше,БЛИСТІ́ТИрідко, ВИЛИ́СКУВАТИпідсил., ВИЛИ́СКУВАТИСЯпідсил. рідше,ЛОЩИ́ТИдіал.,ЛОЩИ́ТИСЯдіал.; ПОЛИ́СКУВАТИ, ПОЛИ́СКУВАТИСЯрідше (злегка або час від часу лисніти). Поскріб я коней, щоб і порошинки не було, помив їх водою: блищать, аж лисніють (І. Муратов); Чи то від олії, чи поливою лисниться дно порожньої миски (Ю. Збанацький); За тракторами серед вилинялих пасовиськ уже лисніється великий масив піднятої цілини (О. Гончар); Гарячкова робота на плантаціях скінчилася, і буряки вилискували лапастим листям під сонцем (О. Слісаренко); На ніч [Маланка] змила Гафійці голову лугом, розчесала густим гребенем волосся, що аж вилискувалось (М. Коцюбинський); Матроси поволі вставали з постелі, застібали коміри, скоса позираючи на холодні автомати, що тьмяно полискували на стінах (В. Кучер); Сонце світить; щось у повітрі мигтить проти нього. А там за долиною жито полискується: котяться хвилі, котяться (А. Тесленко). - Пор. 1. бли́скати.
СВІТИ́ТИ (про вогонь, небесні світила, ліхтарі тощо - випромінювати світло), СВІТИ́ТИСЯ, ГОРІ́ТИ, ПРОМЕНІ́ТИ, ПРОМЕНІ́ТИСЯ, ПРОМЕНИ́ТИСЯ, ПРОМІ́НИТИСЯ, ЗОРІ́ТИпоет.;МЕРЕХТІ́ТИ, БЛИ́МАТИ, МИГТІ́ТИ, МРІ́ТИ, ІСКРИ́ТИСЯ, ТРЕМТІ́ТИ, ТРІ́ПАТИСЯ, МИГА́ТИ, ПОЛИ́СКУВАТИ, РЯХТІ́ТИ, ЛУ́ПАТИрозм.,БЛИ́КАТИдіал. (світити нерівно й тремтливо); СЯ́ЯТИ, СІЯ́ТИ, ВИСВІ́ЧУВАТИ, ПАЛА́ТИ, ЯСНІ́ТИ, ЯСНИ́ТИСЯ, ПОЛУМ’ЯНІ́ТИ, ПОЛУМЕНІ́ТИрідше,ПОЛОМЕНІ́ТИрідше,ПЛОМЕНІ́ТИ поет.,ПЛОМЕНИ́ТИСЯ[ПЛОМЕНІ́ТИСЯ]поет. рідше,СЯ́ТИ заст. (яскраво світити); ПАЛАХКОТІ́ТИ, ПАЛАХКОТА́ТИрідше, ПАЛАХТІ́ТИ, ЖАХТІ́ТИ (світити яскраво, але нерівно); ПРИСВІ́ЧУВАТИ (випромінювати неяскраве світло); ЛЮМІНЕСЦІЮВА́ТИспец. (світити холодним світлом); ПРОСВІ́ЧУВАТИ, ПРОСВІ́ЧУВАТИСЯ (світитися, пронизуючи щось). Світить місяць, та не гріє (прислів’я); Блимала лампа без скла й більше чадила, ніж світила (І. Нечуй-Левицький); Ми встаємо з півнями; Ще світяться по місту ліхтарі (П. Грабовський); Троянівка ще спала, хоч по деяких хатах уже світилося (Григорій Тютюнник); Горіли електричні лампи. Був вечір (Ю. Яновський); Сонце ледве променіє, І на сході вже світає (Леся Українка); Все небо мерехтіло зорями (О. Гуреїв); В хижі світилося, блимав олійний каганчик (П. Загребельний); Сіріє мла долин, Мигтять огні (М. Зеров); Ми під явором сиділи, А над нами зірки мріли (І. Манжура); Не зважав [місяць] ні на зорі, що іскрилися довкруги нього, ні на білі хмари (Н. Кобринська); Там тисячі зірок одна перед другою вигравають: та лупає, а та труситься тихо (Панас Мирний); В небі чистім і прозорім Сонце сяє (М. Рильський); Мені зоря сіяла нині вранці, устромлена в вікно (В. Стус); Перед вікном висвічував повний місяць (О. Гуреїв); Свічка тихо і рівно палала (М. Коцюбинський); Полум’яніло серпневе сонце (Н. Рибак); Пломеніють багряні заграви пожеж (С. Скляренко); Снується тихо ясна ніч.. І тисячі на небі свіч Палахкотять над головою (С. Руданський); У ярмах народів конали ідеї.., Та всюди зоря палахтіла (І. Драч); Пожаром жахтить небокрай (А. Малишко). - Пор. 1. бли́скати, 2. бли́скати, 1. блища́ти.