-1-
дієслово недоконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив бли́скати
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   бли́скаймо
2 особа бли́скай бли́скайте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа бли́скатиму бли́скатимемо, бли́скатимем
2 особа бли́скатимеш бли́скатимете
3 особа бли́скатиме бли́скатимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа бли́скаю бли́скаємо, бли́скаєм
2 особа бли́скаєш бли́скаєте
3 особа бли́скає бли́скають
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
бли́скаючи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. бли́скав бли́скали
жін. р. бли́скала
сер. р. бли́скало
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
бли́скавши

Словник синонімів

БЛИ́СКАТИ (про джерело світла або предмет, на якому відбивається світло, - раз у раз яскраво блищати, світитися переливчастим світлом), МИГА́ТИ, БЛИ́КАТИдіал., ВИБЛИ́СКУВАТИпідсил.,БЛИСКОТІ́ТИ[БЛИСКОТА́ТИ]підсил.,РОЗБЛИ́СКУВАТИСЯпідсил. рідше,РОЗБЛИ́СКУВАТИпідсил. рідко; ПОБЛИ́СКУВАТИ, ПОЛИ́СКУВАТИ, ЗБЛИ́СКУВАТИ (злегка або час від часу блискати); ПРОБЛИ́СКУВАТИ (слабко, невиразно блискати крізь яку-небудь перешкоду); МИГТІ́ТИ, МИГОТІ́ТИ[МИГОТА́ТИ]підсил.,МЕРЕХТІ́ТИ, ГРА́ТИ, ВИГРАВА́ТИпідсил.,БРИНІ́ТИ, ІСКРИ́ТИСЯ, ІСКРИ́ТИ, ЛЕЛІ́ТИ, РЯХТІ́ТИ (блискати, відбиваючи світло; про очі - сяяти тремтливим блиском); СПАЛА́ХУВАТИ (час від часу сяяти яскравіше); КРЕСА́ТИпідсил. розм. (про блискавку, іскри тощо); ПОЛОСУВА́ТИ (про джерело світла - спалахувати, освітлюючи що-небудь смугами). Блискав вогонеь гарматних залпів (Ю. Яновський); Біля пробитої через сніг дороги дрімали вітряки. Сині тіні від них лягали на білий сніг, який блискав, іскрився, туго рипів під ногами (П. Панч); Страшна блискавка мигає та миготить, сливе безперестанку (І. Нечуй-Левицький); Над Дунаєм виблискували ластівки, широка річка мирно синіла під чистим небом (О. Гончар); Сонце палить, спина терпне, блискотять в руках серпи (Н. Забіла); Сонце яріло на крутих снігах, розблискувалося прозорим золотом на дивних бурульках (П. Загребельний); Блакитні ятагани ковзанів Поблискували в місячному світлі (Д. Павличко); Трудова пора, квітень 1921 року, де-не-де полискують на сонці волики та гніді коні (К. Гордієнко); Де-не-де вода червоно проблискувала під косими променями сонця (Ю. Бедзик); В руці мигтить револьвер (Григорій Тютюнник); Вже низина вкрилась польським військом, неначе червоним маком. Шаблі, підняті вгору, блищали й миготіли (І. Нечуй-Левицький); Її очі мерехтіли вогнем зворушення (О. Кобилянська); Місяць виграє на темних шибках вікон (Панас Мирний); На очах Любові Максимівни бриніли сльози (В. Собко); Жемчуг іскрить і леліє (Ю. Федькович); Михайло не рушив з місця. Сигарета спалахувала в пітьмі (М. Томчаній); Коні. З-під копит у них крешуть іскри (І. Цюпа); Гув грім, полосували блискавиці (О. Досвітній). - Пор. 1. бли́снути, 1. блища́ти, 2. блища́ти, 3. блища́ти, відбли́скувати, 1. перелива́тися, 1. світи́ти.
БЛИ́СКАТИ (чим і без додатка - уривчасто, з перервами світити; посилати короткі світлові сигнали), БЛИ́МАТИ, МИГА́ТИ, МОРГА́ТИрозм.То поїзд лине з гуркотом і свистом, Червоним оком блискає на сніг... (М. Рильський); Блимає червоною цяткою семафор (В. Кучер); - Значить, коли щось трапиться, - сказав пілот дівчинці, - мигай бортовими вогнями (М. Трублаїні); До села Гаїв шляхом мчала машина, раз по раз моргаючи сліпучо фарами (І. Цюпа). - Пор. 2. бли́снути, 1. світи́ти.
БЛИ́СНУТИ (дати блиск, виділитися блиском), МИГНУ́ТИ, СПАЛАХНУ́ТИпідсил.,ВИ́БЛИСНУТИпідсил.,БЛИСКОНУ́ТИпідсил. розм.,ПАЛАХНУ́ТИпідсил. розм.;ЗБЛИ́СНУТИ (слабко); ПРОБЛИ́СНУТИ (слабко крізь яку-небудь перешкоду); КРЕСНУ́ТИ[КРЕСОНУ́ТИ]підсил. розм. (про блискавку, іскри тощо); ПОЛОСНУ́ТИ[ПОЛОСОНУ́ТИпідсил.] розм. (про джерело світла - спалахнути, освітивши що-небудь смугами). Блиснув у долині здоровий широкий ставок край села Фурсів, неначе скло, обсипане срібним світом (І. Нечуй-Левицький); Мигнула блискавка, знову ударив грім (А. Шиян); Сонце тільки-но зійшло, і спалахнули рожевим полум’ям сніги (І. Цюпа); І вмить над верхіттям зеленої пальми Нагострений ніж блисконув (П. Грабовський); Потім ми почули, як.. розірвалася граната, ..палахнула світлом друга граната (Ю. Яновський); Шаблі кіннотників миготливо зблиснули (Ю. Смолич); Світло від фар полоснуло по ярузі і згасло (Григорій Тютюнник). - Пор. 1. бли́скати.
БЛИ́СНУТИ (чим - засвітити щось на короткий час; чим і без додатка - засвітитися на короткий час), БЛИ́МНУТИ, МИГНУ́ТИ, МОРГНУ́ТИрозм.,ШВАРНУ́ТИдіал.Знову повз двір проходять вартові.. Ось один з них зупинився, блиснув запальничкою, прикурив (Григорій Тютюнник); Над головою часом блимне ліхтар (М. Коцюбинський); Підійшов батальйонний Сичов. Мовчки прикурив від Бармашевої цигарки, ..мигнув кишеньковим ліхтариком (В. Козаченко); Хай око бакена в фарватері широкім Червоним вогником у темряві моргне (Л. Забашта). - Пор. 2. бли́скати.
БЛИЩА́ТИчим і без додатка (давати блиск, бути блискучим, відбиваючи світло), БЛИСТІ́ТИрідко,БЛИЩА́ТИСЯбез додатка, рідко,СВІТИ́ТИСЯпідсил.,СВІТИ́ТИпідсил., СЯ́ЯТИпідсил.,СІЯ́ТИпідсил. заст., поет.,ПРОМЕНІ́ТИпідсил.,ПРОМЕНИ́ТИСЯ[ПРОМІНИ́ТИСЯ]підсил.,ЗОРІ́ТИпідсил. поет.,ЯСНІ́ТИ. До обіду корабель неначе вдруге народився: блищав вимитими бортами, сяяв палубою (Д. Ткач); Ввечері освітлювалося електрикою дно шафи і метал блистів ще яскравіше (Ірина Вільде); Коні були вже вичищені, фаетон приготований, упряж блищалася, мов дзеркало (І. Франко); Тепер місячні ночі, на морі чудесно.. Саме тепер світиться море, особливо там, де темна вода (М. Коцюбинський); Роса світила і відбивала дорогим самоцвітним камінням (Панас Мирний); Не було ні срібла, ні золота, що тепер сіяє на Лаврі всюди; усе було тоді убогенько (П. Куліш); Раптом блиснули в мороці вікна соннії будинків, пробудились на хвилину та одразу і загасли, тільки відблиском тремтючим ледве-ледве променіють... (Дніпрова Чайка); Іскриться струмінь; в голубім сріблі Веселка крає, вістівниця миру, Гаптуючи ранкову тишу сіру, І на зеленім промениться склі (М. Рильський); Величезне око худобини раз по раз то згасало, то промінилося проти місяця, мов самоцвіт (М. Стельмах); Трилінійні рушниці в руках, і на кожній зоріє багнет... (В.Сосюра); Затока ясніє перед хлопцем, як довгасте блискуче люстро (О. Донченко). - Пор. 1. бли́скати, 1. світи́ти.
БЛИЩА́ТИ (про гладку, начищену, змащену і под. поверхню - давати блиск; давати м’який блиск), ЛИСНІ́ТИ, ЛИСНИ́ТИСЯ, ЛИСНІ́ТИСЯрідше,БЛИСТІ́ТИрідко, ВИЛИ́СКУВАТИпідсил., ВИЛИ́СКУВАТИСЯпідсил. рідше,ЛОЩИ́ТИдіал.,ЛОЩИ́ТИСЯдіал.; ПОЛИ́СКУВАТИ, ПОЛИ́СКУВАТИСЯрідше (злегка або час від часу лисніти). Поскріб я коней, щоб і порошинки не було, помив їх водою: блищать, аж лисніють (І. Муратов); Чи то від олії, чи поливою лисниться дно порожньої миски (Ю. Збанацький); За тракторами серед вилинялих пасовиськ уже лисніється великий масив піднятої цілини (О. Гончар); Гарячкова робота на плантаціях скінчилася, і буряки вилискували лапастим листям під сонцем (О. Слісаренко); На ніч [Маланка] змила Гафійці голову лугом, розчесала густим гребенем волосся, що аж вилискувалось (М. Коцюбинський); Матроси поволі вставали з постелі, застібали коміри, скоса позираючи на холодні автомати, що тьмяно полискували на стінах (В. Кучер); Сонце світить; щось у повітрі мигтить проти нього. А там за долиною жито полискується: котяться хвилі, котяться (А. Тесленко). - Пор. 1. бли́скати.
ВІДБЛИ́СКУВАТИ (давати відблиск),ВІДЛИ́СКУВАТИ, ВІДСВІ́ЧУВАТИ. В проталинах місцями небом відблискувала вода (І. Чендей); Відлискували під місяцем великі плеса верхніх ставків (Ю. Смолич); По долині текли спокійні ріки, що відсвічували голубизною неба (С. Скляренко). - Пор. 1. бли́скати.
ЗАГОРІ́ТИСЯ (почати горіти), ЗАЙНЯ́ТИСЯ, ЗАПАЛИ́ТИСЯ, СПАЛАХНУ́ТИ, СПАХНУ́ТИ, ЗАПАЛА́ТИ, ЗАПАЛАХКОТІ́ТИ, БЛИ́СНУТИ, ПАЛАХНУ́ТИрозм. (раптово й швидко); ЗАТЕПЛИ́ТИСЯрозм. заст. (про слабкий вогонь свічки, лампадки). - Недок.: загоря́тися[загора́тися], займа́тися, запа́люватися, спала́хувати, спала́хкувати розм.спаха́ти, спа́хувати, бли́скати. Загорілася коло дороги скирта соломи (Ю. Яновський); Полум’я спахнуло, і швидко зайнялася брама, зайнялася й дерев’яна башта над брамою (І. Нечуй-Левицький); Швидко запалився огонь з сухої лучини, наче горючий стіг сіна (Юліан Опільський); Суха трава спалахнула (Г. Хоткевич); Барикада .. затріщала й одразу запалала (Г. Епік); Могуче світло, що наповнювало хату Зелепуги, нараз.. вискочило на стріху.., обхопило цілу хату, котра відразу запалахкотіла (І. Франко); - А далі, бачу, блимнула свічечка, блимнула друга і третя - і затеплились вони рівним вогнем (М. Стельмах).
ПЕРЕЛИВА́ТИСЯчимі без додатка (переходити від одного кольору, тону до іншого, перев. виблискуючи), МІНИ́ТИСЯ, ГРА́ТИ, ВИГРАВА́ТИ, ПЕРЕЛИ́СКУВАТИрозм., ПЕРЕЛИ́СКУВАТИСЯрозм.,ПЕРЛИ́ТИСЯпоет.; ЛЕЛІ́ТИ (у світлі сонця, місяця і т. ін.). Степ мінився, переливався. Чорні хвилі, як вороні коні, мчалися по ньому (Г. Коцюба); Небо міниться, небо грає усякими барвами, блідим сяйвом торкає вершечки чорного лісу (М. Коцюбинський); Позолотою і мідяним листом вигравали Карпати (В. Кучер); І горять-перелискують на сонці бурячкові, жовтогарячі, сині, зелені пояси (Є. Кротевич); І життя скрізь, мов чаша вина, що перлиться, веселкою грає, палає, сміється (Уляна Кравченко); На заході, десь за гаями, пожежею спалахнуло небо: горять червоні, як мак, килими, леліють стрічки (С. Васильченко). - Пор. 1. бли́скати.
СВІТИ́ТИ (про вогонь, небесні світила, ліхтарі тощо - випромінювати світло), СВІТИ́ТИСЯ, ГОРІ́ТИ, ПРОМЕНІ́ТИ, ПРОМЕНІ́ТИСЯ, ПРОМЕНИ́ТИСЯ, ПРОМІ́НИТИСЯ, ЗОРІ́ТИпоет.;МЕРЕХТІ́ТИ, БЛИ́МАТИ, МИГТІ́ТИ, МРІ́ТИ, ІСКРИ́ТИСЯ, ТРЕМТІ́ТИ, ТРІ́ПАТИСЯ, МИГА́ТИ, ПОЛИ́СКУВАТИ, РЯХТІ́ТИ, ЛУ́ПАТИрозм.,БЛИ́КАТИдіал. (світити нерівно й тремтливо); СЯ́ЯТИ, СІЯ́ТИ, ВИСВІ́ЧУВАТИ, ПАЛА́ТИ, ЯСНІ́ТИ, ЯСНИ́ТИСЯ, ПОЛУМ’ЯНІ́ТИ, ПОЛУМЕНІ́ТИрідше,ПОЛОМЕНІ́ТИрідше,ПЛОМЕНІ́ТИ поет.,ПЛОМЕНИ́ТИСЯ[ПЛОМЕНІ́ТИСЯ]поет. рідше,СЯ́ТИ заст. (яскраво світити); ПАЛАХКОТІ́ТИ, ПАЛАХКОТА́ТИрідше, ПАЛАХТІ́ТИ, ЖАХТІ́ТИ (світити яскраво, але нерівно); ПРИСВІ́ЧУВАТИ (випромінювати неяскраве світло); ЛЮМІНЕСЦІЮВА́ТИспец. (світити холодним світлом); ПРОСВІ́ЧУВАТИ, ПРОСВІ́ЧУВАТИСЯ (світитися, пронизуючи щось). Світить місяць, та не гріє (прислів’я); Блимала лампа без скла й більше чадила, ніж світила (І. Нечуй-Левицький); Ми встаємо з півнями; Ще світяться по місту ліхтарі (П. Грабовський); Троянівка ще спала, хоч по деяких хатах уже світилося (Григорій Тютюнник); Горіли електричні лампи. Був вечір (Ю. Яновський); Сонце ледве променіє, І на сході вже світає (Леся Українка); Все небо мерехтіло зорями (О. Гуреїв); В хижі світилося, блимав олійний каганчик (П. Загребельний); Сіріє мла долин, Мигтять огні (М. Зеров); Ми під явором сиділи, А над нами зірки мріли (І. Манжура); Не зважав [місяць] ні на зорі, що іскрилися довкруги нього, ні на білі хмари (Н. Кобринська); Там тисячі зірок одна перед другою вигравають: та лупає, а та труситься тихо (Панас Мирний); В небі чистім і прозорім Сонце сяє (М. Рильський); Мені зоря сіяла нині вранці, устромлена в вікно (В. Стус); Перед вікном висвічував повний місяць (О. Гуреїв); Свічка тихо і рівно палала (М. Коцюбинський); Полум’яніло серпневе сонце (Н. Рибак); Пломеніють багряні заграви пожеж (С. Скляренко); Снується тихо ясна ніч.. І тисячі на небі свіч Палахкотять над головою (С. Руданський); У ярмах народів конали ідеї.., Та всюди зоря палахтіла (І. Драч); Пожаром жахтить небокрай (А. Малишко). - Пор. 1. бли́скати, 2. бли́скати, 1. блища́ти.

Словник антонімів

БЛИСКУЧИЙ МАТОВИЙ
Який має блиск, блищить, лискучий, (у вищій мірі) сяючий. Позбавлений блиску, тьмяний.
Блискучий, а, е ~  матовий, а, е зірка, лак, лице, обличчя, поверхня. Бути, зробитися, стати блискучимматовим. Досить, дуже, надто, зовсім, цілком блискучийматовий.
Марта зблідла. Очі її з блискучих стали матові. Вона випросталась на ввесь свій високий зріст... Її голос перервався. Од великого гніву їй захоплювало дух в горлі. Матові очі знов стали блискучими й сипали іскри (I. Нечуй-Левицький).
Блиск //блискіт ~ матовість, блиск ~ тьмяність, блискати ~ тьмянішати, блискотіти //блискотати ~ тьмяніти

Словник фразеологізмів

бли́́снути очи́́ма (о́́ком) на кого—що. Глянути на кого-небудь з певним виразом (злості, докору, радості). Маланка сховала руки під хвартухом і злісно блиснула очима.— Так, людоньки, так. Лізьте в ярмо, жніть за тринадцятий сніп. Послужіть панові (М. Коцюбинський); З баняком до сажа пробігла Софія Кушнір, лукаво блиснула очима на Дмитра (М. Стельмах); // Швидко глянути, подивитися на когось. Посміхнулась вона, блиснула очима й побігла доганяти гурт хлопців (І. Кириленко). бли́́скати очи́́ма (о́́ком), рідко. — Так він вас і прийме, командуючий. Усі двері порозчиняє перед вами,— сказав Славко і пригнувся над столом, косо блискаючи оком на батька (В. Кучер).

бли́́снути очи́́ма (о́́ком) на кого—що. Глянути на кого-небудь з певним виразом (злості, докору, радості). Маланка сховала руки під хвартухом і злісно блиснула очима.— Так, людоньки, так. Лізьте в ярмо, жніть за тринадцятий сніп. Послужіть панові (М. Коцюбинський); З баняком до сажа пробігла Софія Кушнір, лукаво блиснула очима на Дмитра (М. Стельмах); // Швидко глянути, подивитися на когось. Посміхнулась вона, блиснула очима й побігла доганяти гурт хлопців (І. Кириленко). бли́́скати очи́́ма (о́́ком), рідко. — Так він вас і прийме, командуючий. Усі двері порозчиняє перед вами,— сказав Славко і пригнувся над столом, косо блискаючи оком на батька (В. Кучер).

Словник відмінків

Інфінітив бли́скати
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   бли́скаймо
2 особа бли́скай бли́скайте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа бли́скатиму бли́скатимемо, бли́скатимем
2 особа бли́скатимеш бли́скатимете
3 особа бли́скатиме бли́скатимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа бли́скаю бли́скаємо, бли́скаєм
2 особа бли́скаєш бли́скаєте
3 особа бли́скає бли́скають
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
бли́скаючи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. бли́скав бли́скали
жін. р. бли́скала
сер. р. бли́скало
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
бли́скавши

Словник синонімів

БЛИ́СКАТИ (про джерело світла або предмет, на якому відбивається світло, - раз у раз яскраво блищати, світитися переливчастим світлом), МИГА́ТИ, БЛИ́КАТИдіал., ВИБЛИ́СКУВАТИпідсил.,БЛИСКОТІ́ТИ[БЛИСКОТА́ТИ]підсил.,РОЗБЛИ́СКУВАТИСЯпідсил. рідше,РОЗБЛИ́СКУВАТИпідсил. рідко; ПОБЛИ́СКУВАТИ, ПОЛИ́СКУВАТИ, ЗБЛИ́СКУВАТИ (злегка або час від часу блискати); ПРОБЛИ́СКУВАТИ (слабко, невиразно блискати крізь яку-небудь перешкоду); МИГТІ́ТИ, МИГОТІ́ТИ[МИГОТА́ТИ]підсил.,МЕРЕХТІ́ТИ, ГРА́ТИ, ВИГРАВА́ТИпідсил.,БРИНІ́ТИ, ІСКРИ́ТИСЯ, ІСКРИ́ТИ, ЛЕЛІ́ТИ, РЯХТІ́ТИ (блискати, відбиваючи світло; про очі - сяяти тремтливим блиском); СПАЛА́ХУВАТИ (час від часу сяяти яскравіше); КРЕСА́ТИпідсил. розм. (про блискавку, іскри тощо); ПОЛОСУВА́ТИ (про джерело світла - спалахувати, освітлюючи що-небудь смугами). Блискав вогонеь гарматних залпів (Ю. Яновський); Біля пробитої через сніг дороги дрімали вітряки. Сині тіні від них лягали на білий сніг, який блискав, іскрився, туго рипів під ногами (П. Панч); Страшна блискавка мигає та миготить, сливе безперестанку (І. Нечуй-Левицький); Над Дунаєм виблискували ластівки, широка річка мирно синіла під чистим небом (О. Гончар); Сонце палить, спина терпне, блискотять в руках серпи (Н. Забіла); Сонце яріло на крутих снігах, розблискувалося прозорим золотом на дивних бурульках (П. Загребельний); Блакитні ятагани ковзанів Поблискували в місячному світлі (Д. Павличко); Трудова пора, квітень 1921 року, де-не-де полискують на сонці волики та гніді коні (К. Гордієнко); Де-не-де вода червоно проблискувала під косими променями сонця (Ю. Бедзик); В руці мигтить револьвер (Григорій Тютюнник); Вже низина вкрилась польським військом, неначе червоним маком. Шаблі, підняті вгору, блищали й миготіли (І. Нечуй-Левицький); Її очі мерехтіли вогнем зворушення (О. Кобилянська); Місяць виграє на темних шибках вікон (Панас Мирний); На очах Любові Максимівни бриніли сльози (В. Собко); Жемчуг іскрить і леліє (Ю. Федькович); Михайло не рушив з місця. Сигарета спалахувала в пітьмі (М. Томчаній); Коні. З-під копит у них крешуть іскри (І. Цюпа); Гув грім, полосували блискавиці (О. Досвітній). - Пор. 1. бли́снути, 1. блища́ти, 2. блища́ти, 3. блища́ти, відбли́скувати, 1. перелива́тися, 1. світи́ти.
БЛИ́СКАТИ (чим і без додатка - уривчасто, з перервами світити; посилати короткі світлові сигнали), БЛИ́МАТИ, МИГА́ТИ, МОРГА́ТИрозм.То поїзд лине з гуркотом і свистом, Червоним оком блискає на сніг... (М. Рильський); Блимає червоною цяткою семафор (В. Кучер); - Значить, коли щось трапиться, - сказав пілот дівчинці, - мигай бортовими вогнями (М. Трублаїні); До села Гаїв шляхом мчала машина, раз по раз моргаючи сліпучо фарами (І. Цюпа). - Пор. 2. бли́снути, 1. світи́ти.
БЛИ́СНУТИ (дати блиск, виділитися блиском), МИГНУ́ТИ, СПАЛАХНУ́ТИпідсил.,ВИ́БЛИСНУТИпідсил.,БЛИСКОНУ́ТИпідсил. розм.,ПАЛАХНУ́ТИпідсил. розм.;ЗБЛИ́СНУТИ (слабко); ПРОБЛИ́СНУТИ (слабко крізь яку-небудь перешкоду); КРЕСНУ́ТИ[КРЕСОНУ́ТИ]підсил. розм. (про блискавку, іскри тощо); ПОЛОСНУ́ТИ[ПОЛОСОНУ́ТИпідсил.] розм. (про джерело світла - спалахнути, освітивши що-небудь смугами). Блиснув у долині здоровий широкий ставок край села Фурсів, неначе скло, обсипане срібним світом (І. Нечуй-Левицький); Мигнула блискавка, знову ударив грім (А. Шиян); Сонце тільки-но зійшло, і спалахнули рожевим полум’ям сніги (І. Цюпа); І вмить над верхіттям зеленої пальми Нагострений ніж блисконув (П. Грабовський); Потім ми почули, як.. розірвалася граната, ..палахнула світлом друга граната (Ю. Яновський); Шаблі кіннотників миготливо зблиснули (Ю. Смолич); Світло від фар полоснуло по ярузі і згасло (Григорій Тютюнник). - Пор. 1. бли́скати.
БЛИ́СНУТИ (чим - засвітити щось на короткий час; чим і без додатка - засвітитися на короткий час), БЛИ́МНУТИ, МИГНУ́ТИ, МОРГНУ́ТИрозм.,ШВАРНУ́ТИдіал.Знову повз двір проходять вартові.. Ось один з них зупинився, блиснув запальничкою, прикурив (Григорій Тютюнник); Над головою часом блимне ліхтар (М. Коцюбинський); Підійшов батальйонний Сичов. Мовчки прикурив від Бармашевої цигарки, ..мигнув кишеньковим ліхтариком (В. Козаченко); Хай око бакена в фарватері широкім Червоним вогником у темряві моргне (Л. Забашта). - Пор. 2. бли́скати.
БЛИЩА́ТИчим і без додатка (давати блиск, бути блискучим, відбиваючи світло), БЛИСТІ́ТИрідко,БЛИЩА́ТИСЯбез додатка, рідко,СВІТИ́ТИСЯпідсил.,СВІТИ́ТИпідсил., СЯ́ЯТИпідсил.,СІЯ́ТИпідсил. заст., поет.,ПРОМЕНІ́ТИпідсил.,ПРОМЕНИ́ТИСЯ[ПРОМІНИ́ТИСЯ]підсил.,ЗОРІ́ТИпідсил. поет.,ЯСНІ́ТИ. До обіду корабель неначе вдруге народився: блищав вимитими бортами, сяяв палубою (Д. Ткач); Ввечері освітлювалося електрикою дно шафи і метал блистів ще яскравіше (Ірина Вільде); Коні були вже вичищені, фаетон приготований, упряж блищалася, мов дзеркало (І. Франко); Тепер місячні ночі, на морі чудесно.. Саме тепер світиться море, особливо там, де темна вода (М. Коцюбинський); Роса світила і відбивала дорогим самоцвітним камінням (Панас Мирний); Не було ні срібла, ні золота, що тепер сіяє на Лаврі всюди; усе було тоді убогенько (П. Куліш); Раптом блиснули в мороці вікна соннії будинків, пробудились на хвилину та одразу і загасли, тільки відблиском тремтючим ледве-ледве променіють... (Дніпрова Чайка); Іскриться струмінь; в голубім сріблі Веселка крає, вістівниця миру, Гаптуючи ранкову тишу сіру, І на зеленім промениться склі (М. Рильський); Величезне око худобини раз по раз то згасало, то промінилося проти місяця, мов самоцвіт (М. Стельмах); Трилінійні рушниці в руках, і на кожній зоріє багнет... (В.Сосюра); Затока ясніє перед хлопцем, як довгасте блискуче люстро (О. Донченко). - Пор. 1. бли́скати, 1. світи́ти.
БЛИЩА́ТИ (про гладку, начищену, змащену і под. поверхню - давати блиск; давати м’який блиск), ЛИСНІ́ТИ, ЛИСНИ́ТИСЯ, ЛИСНІ́ТИСЯрідше,БЛИСТІ́ТИрідко, ВИЛИ́СКУВАТИпідсил., ВИЛИ́СКУВАТИСЯпідсил. рідше,ЛОЩИ́ТИдіал.,ЛОЩИ́ТИСЯдіал.; ПОЛИ́СКУВАТИ, ПОЛИ́СКУВАТИСЯрідше (злегка або час від часу лисніти). Поскріб я коней, щоб і порошинки не було, помив їх водою: блищать, аж лисніють (І. Муратов); Чи то від олії, чи поливою лисниться дно порожньої миски (Ю. Збанацький); За тракторами серед вилинялих пасовиськ уже лисніється великий масив піднятої цілини (О. Гончар); Гарячкова робота на плантаціях скінчилася, і буряки вилискували лапастим листям під сонцем (О. Слісаренко); На ніч [Маланка] змила Гафійці голову лугом, розчесала густим гребенем волосся, що аж вилискувалось (М. Коцюбинський); Матроси поволі вставали з постелі, застібали коміри, скоса позираючи на холодні автомати, що тьмяно полискували на стінах (В. Кучер); Сонце світить; щось у повітрі мигтить проти нього. А там за долиною жито полискується: котяться хвилі, котяться (А. Тесленко). - Пор. 1. бли́скати.
ВІДБЛИ́СКУВАТИ (давати відблиск),ВІДЛИ́СКУВАТИ, ВІДСВІ́ЧУВАТИ. В проталинах місцями небом відблискувала вода (І. Чендей); Відлискували під місяцем великі плеса верхніх ставків (Ю. Смолич); По долині текли спокійні ріки, що відсвічували голубизною неба (С. Скляренко). - Пор. 1. бли́скати.
ЗАГОРІ́ТИСЯ (почати горіти), ЗАЙНЯ́ТИСЯ, ЗАПАЛИ́ТИСЯ, СПАЛАХНУ́ТИ, СПАХНУ́ТИ, ЗАПАЛА́ТИ, ЗАПАЛАХКОТІ́ТИ, БЛИ́СНУТИ, ПАЛАХНУ́ТИрозм. (раптово й швидко); ЗАТЕПЛИ́ТИСЯрозм. заст. (про слабкий вогонь свічки, лампадки). - Недок.: загоря́тися[загора́тися], займа́тися, запа́люватися, спала́хувати, спала́хкувати розм.спаха́ти, спа́хувати, бли́скати. Загорілася коло дороги скирта соломи (Ю. Яновський); Полум’я спахнуло, і швидко зайнялася брама, зайнялася й дерев’яна башта над брамою (І. Нечуй-Левицький); Швидко запалився огонь з сухої лучини, наче горючий стіг сіна (Юліан Опільський); Суха трава спалахнула (Г. Хоткевич); Барикада .. затріщала й одразу запалала (Г. Епік); Могуче світло, що наповнювало хату Зелепуги, нараз.. вискочило на стріху.., обхопило цілу хату, котра відразу запалахкотіла (І. Франко); - А далі, бачу, блимнула свічечка, блимнула друга і третя - і затеплились вони рівним вогнем (М. Стельмах).
ПЕРЕЛИВА́ТИСЯчимі без додатка (переходити від одного кольору, тону до іншого, перев. виблискуючи), МІНИ́ТИСЯ, ГРА́ТИ, ВИГРАВА́ТИ, ПЕРЕЛИ́СКУВАТИрозм., ПЕРЕЛИ́СКУВАТИСЯрозм.,ПЕРЛИ́ТИСЯпоет.; ЛЕЛІ́ТИ (у світлі сонця, місяця і т. ін.). Степ мінився, переливався. Чорні хвилі, як вороні коні, мчалися по ньому (Г. Коцюба); Небо міниться, небо грає усякими барвами, блідим сяйвом торкає вершечки чорного лісу (М. Коцюбинський); Позолотою і мідяним листом вигравали Карпати (В. Кучер); І горять-перелискують на сонці бурячкові, жовтогарячі, сині, зелені пояси (Є. Кротевич); І життя скрізь, мов чаша вина, що перлиться, веселкою грає, палає, сміється (Уляна Кравченко); На заході, десь за гаями, пожежею спалахнуло небо: горять червоні, як мак, килими, леліють стрічки (С. Васильченко). - Пор. 1. бли́скати.
СВІТИ́ТИ (про вогонь, небесні світила, ліхтарі тощо - випромінювати світло), СВІТИ́ТИСЯ, ГОРІ́ТИ, ПРОМЕНІ́ТИ, ПРОМЕНІ́ТИСЯ, ПРОМЕНИ́ТИСЯ, ПРОМІ́НИТИСЯ, ЗОРІ́ТИпоет.;МЕРЕХТІ́ТИ, БЛИ́МАТИ, МИГТІ́ТИ, МРІ́ТИ, ІСКРИ́ТИСЯ, ТРЕМТІ́ТИ, ТРІ́ПАТИСЯ, МИГА́ТИ, ПОЛИ́СКУВАТИ, РЯХТІ́ТИ, ЛУ́ПАТИрозм.,БЛИ́КАТИдіал. (світити нерівно й тремтливо); СЯ́ЯТИ, СІЯ́ТИ, ВИСВІ́ЧУВАТИ, ПАЛА́ТИ, ЯСНІ́ТИ, ЯСНИ́ТИСЯ, ПОЛУМ’ЯНІ́ТИ, ПОЛУМЕНІ́ТИрідше,ПОЛОМЕНІ́ТИрідше,ПЛОМЕНІ́ТИ поет.,ПЛОМЕНИ́ТИСЯ[ПЛОМЕНІ́ТИСЯ]поет. рідше,СЯ́ТИ заст. (яскраво світити); ПАЛАХКОТІ́ТИ, ПАЛАХКОТА́ТИрідше, ПАЛАХТІ́ТИ, ЖАХТІ́ТИ (світити яскраво, але нерівно); ПРИСВІ́ЧУВАТИ (випромінювати неяскраве світло); ЛЮМІНЕСЦІЮВА́ТИспец. (світити холодним світлом); ПРОСВІ́ЧУВАТИ, ПРОСВІ́ЧУВАТИСЯ (світитися, пронизуючи щось). Світить місяць, та не гріє (прислів’я); Блимала лампа без скла й більше чадила, ніж світила (І. Нечуй-Левицький); Ми встаємо з півнями; Ще світяться по місту ліхтарі (П. Грабовський); Троянівка ще спала, хоч по деяких хатах уже світилося (Григорій Тютюнник); Горіли електричні лампи. Був вечір (Ю. Яновський); Сонце ледве променіє, І на сході вже світає (Леся Українка); Все небо мерехтіло зорями (О. Гуреїв); В хижі світилося, блимав олійний каганчик (П. Загребельний); Сіріє мла долин, Мигтять огні (М. Зеров); Ми під явором сиділи, А над нами зірки мріли (І. Манжура); Не зважав [місяць] ні на зорі, що іскрилися довкруги нього, ні на білі хмари (Н. Кобринська); Там тисячі зірок одна перед другою вигравають: та лупає, а та труситься тихо (Панас Мирний); В небі чистім і прозорім Сонце сяє (М. Рильський); Мені зоря сіяла нині вранці, устромлена в вікно (В. Стус); Перед вікном висвічував повний місяць (О. Гуреїв); Свічка тихо і рівно палала (М. Коцюбинський); Полум’яніло серпневе сонце (Н. Рибак); Пломеніють багряні заграви пожеж (С. Скляренко); Снується тихо ясна ніч.. І тисячі на небі свіч Палахкотять над головою (С. Руданський); У ярмах народів конали ідеї.., Та всюди зоря палахтіла (І. Драч); Пожаром жахтить небокрай (А. Малишко). - Пор. 1. бли́скати, 2. бли́скати, 1. блища́ти.

Словник антонімів

БЛИСКУЧИЙ МАТОВИЙ
Який має блиск, блищить, лискучий, (у вищій мірі) сяючий. Позбавлений блиску, тьмяний.
Блискучий, а, е ~  матовий, а, е зірка, лак, лице, обличчя, поверхня. Бути, зробитися, стати блискучимматовим. Досить, дуже, надто, зовсім, цілком блискучийматовий.
Марта зблідла. Очі її з блискучих стали матові. Вона випросталась на ввесь свій високий зріст... Її голос перервався. Од великого гніву їй захоплювало дух в горлі. Матові очі знов стали блискучими й сипали іскри (I. Нечуй-Левицький).
Блиск //блискіт ~ матовість, блиск ~ тьмяність, блискати ~ тьмянішати, блискотіти //блискотати ~ тьмяніти

Словник фразеологізмів

бли́́снути очи́́ма (о́́ком) на кого—що. Глянути на кого-небудь з певним виразом (злості, докору, радості). Маланка сховала руки під хвартухом і злісно блиснула очима.— Так, людоньки, так. Лізьте в ярмо, жніть за тринадцятий сніп. Послужіть панові (М. Коцюбинський); З баняком до сажа пробігла Софія Кушнір, лукаво блиснула очима на Дмитра (М. Стельмах); // Швидко глянути, подивитися на когось. Посміхнулась вона, блиснула очима й побігла доганяти гурт хлопців (І. Кириленко). бли́́скати очи́́ма (о́́ком), рідко. — Так він вас і прийме, командуючий. Усі двері порозчиняє перед вами,— сказав Славко і пригнувся над столом, косо блискаючи оком на батька (В. Кучер).

бли́́снути очи́́ма (о́́ком) на кого—що. Глянути на кого-небудь з певним виразом (злості, докору, радості). Маланка сховала руки під хвартухом і злісно блиснула очима.— Так, людоньки, так. Лізьте в ярмо, жніть за тринадцятий сніп. Послужіть панові (М. Коцюбинський); З баняком до сажа пробігла Софія Кушнір, лукаво блиснула очима на Дмитра (М. Стельмах); // Швидко глянути, подивитися на когось. Посміхнулась вона, блиснула очима й побігла доганяти гурт хлопців (І. Кириленко). бли́́скати очи́́ма (о́́ком), рідко. — Так він вас і прийме, командуючий. Усі двері порозчиняє перед вами,— сказав Славко і пригнувся над столом, косо блискаючи оком на батька (В. Кучер).