пуска́тися / пусти́тися бе́рега. 1. Занедбуючи себе, порушувати загальноприйнятні норми моралі, суспільної поведінки. Володю не цікавлять події в інтернаті й труднощі Ліди. Йому видно одне: вона мало буває вдома. Він розбещується, пускається берега (З газети); Чіпка — наче таке собі діло вигадав — кожнісінький день гуля та гуля… Зовсім пустився берега… (Панас Мирний); Пустивсь, як кажуть, Богорський берега, запив, зненавидів усе і вся, що прагне знань і тягнеться до науки (Василь Шевчук).
2. Втрачати спокій, холоднокровність, рівновагу від хвилювання, страху, сорому і т. ін. Шалений струс серця, удар крові в обличчя, знову шум у скронях і... Вже вона [Надійка] була внизу, стояла, не здаючи собі справи, остаточно пустившись берега, перед Сидором Сидоровичем (В. Козаченко); Люди пустились берега й у нестямі раптом осміліли, в одчайдушних запитаннях намагалися розгорнути всю свою безмежну трагедію (І. Багряний).
3. Робити що-небудь по-своєму, відповідно до власного бажання, розуміння, уподобання. Ми спробували його спочатку натяками вговорити. Але він уже пустився берега і нікого не слухав (В. Козаченко).