-1-
прикметник

Словник відмінків

відмінок однина множина
чол. р. жін. р. сер. р.
називний безтя́мний безтя́мна безтя́мне безтя́мні
родовий безтя́много безтя́мної безтя́много безтя́мних
давальний безтя́мному безтя́мній безтя́мному безтя́мним
знахідний безтя́мний, безтя́много безтя́мну безтя́мне безтя́мні, безтя́мних
орудний безтя́мним безтя́мною безтя́мним безтя́мними
місцевий на/у безтя́мному, безтя́мнім на/у безтя́мній на/у безтя́мному, безтя́мнім на/у безтя́мних

Словник синонімів

БЕЗГЛУ́ЗДИЙ (про зовнішній вигляд, вираз обличчя, рухи і т. ін. - у якому відсутня осмисленість), БЕЗМИ́СНИЙзах.,ІДІО́ТСЬКИЙпідсил.розм., ІДІОТИЧНИЙ підсил.розм., рідше.Тримаючи чарку в руках, підходить [Франчуків] до Василя і стоїть кілька хвиль, важко сопучи і поводячи безглуздими очима (Г. Хоткевич); Тітчине лице мов задеревіло, а довкола уст блукав безмисний усміх (О. Кобилянська); - Можливо, можливо, Аркадію Валеріановичу, життя покаже, - погодився становий і знову посміхнувся ідіотською, як здалося Стадницькому, посмішкою (М. Стельмах). - Пор. 2. безтя́мний.
БЕЗТЯ́МНИЙ (який утратив самовладання, розуміння, який діє несвідомо, ніби втративши розум), НЕСТЯ́МНИЙ, БЕЗПА́М’ЯТНИЙрозм., ЗНЕТЯ́МЛЕНИЙрозм., СТЕ́РЯНИЙрозм., ЗДУРІ́ЛИЙпідсил.розм., ОДУРІ́ЛИЙпідсил. розм.Я йшов стривожений, безтямний, німий (І. Франко); І, не боячись уже ні стрілянини, ні бомб, нестямна мати біжить берегом річки з дівчинкою на руках (А. Шиян); На Христю - як найшло що: безпам’ятна, наче з-за угла прибита, вона вешталася поміж людьми (Панас Мирний); Вона стояла край села, назви якого навіть не знала, розгублена, знетямлена, приголомшена безвихіддю (С. Голованівський); Татарин видер немовля з рук стеряної матері і, широко розмахнувшись, розбив йому голову об ріг цегляної пічки (З. Тулуб); Забава сміялася заливчасто й знущально. "Сліпий був, княже. Засліплений і здурілий" (П. Загребельний). - Пор. 1. божеві́льний, 1. несамови́тий, очмані́лий.
БЕЗТЯ́МНИЙ (про зовнішній вигляд, рухи, очі і т. ін. - який виявляє ознаки безтямності), НЕСТЯ́МНИЙ, БЕЗПА́М’ЯТНИЙрозм., ЗНЕТЯ́МЛЕНИЙрозм., БЕЗУ́МНИЙпідсил., БОЖЕВІ́ЛЬНИЙпідсил.,ЗДУРІ́ЛИЙпідсил. розм., ОДУРІ́ЛИЙпідсил. розм.Розчиняє Мар’яна двері, переступає через поріг, дивиться на всіх безтямним поглядом (А. Шиян); Нестямні очі його дивилися божевіллям (О. Довженко); Нараз смертельний переляк обхопив його, він кинувся до виходу і впав.. з безпам’ятним криком (І. Франко); Шторре слухняно сів. Погляд його став безумним (В. Собко); Прибіг старий, схопив вила, наставив їх у небо, очі божевільними стали (Григорій Тютюнник); Всі жінки посхоплювалися з лав, гляділи на Марту здурілими очима, стояли, як з дуба витесані (В. Стефаник). - Пор. 2. безглу́здий, 2. несамови́тий.
БОЖЕВІ́ЛЬНИЙ (який має психічний розлад, психічно хворий), БЕЗУ́МНИЙрідше,ПСИХІЧНОХВО́РИЙ, ДУШЕВНОХВО́РИЙрідше,НЕНОРМА́ЛЬНИЙрозм.,ПРИЧИ́ННИЙрозм.,НАВІЖЕ́НИЙпідсил. розм.,НАВІСНИ́Йпідсил. розм.,ОГЛАШЕ́ННИЙпідсил. розм.,СКАЖЕ́НИЙпідсил. розм.,рідше,ШАЛЕ́НИЙпідсил. розм.,рідше,БІСНУВА́ТИЙзаст.,ЮРОДИ́ВИЙрозм.,ПОМІ́ШАНИЙрідко.Зійшов з помосту божевільний Лір (М. Рильський); Дитя, убите катом на порозі, безумна мати, схилена в знемозі (С. Голованівський); - Коли звичайнісінька людина зі здоровою психікою товаришує чи часто спілкується з ненормальною людиною, то вона ніби переймає дещо від її хвороби, від її відхилення (Є. Гуцало); Михайло знав такого - причинного Андрія, який ходив по селах (М. Томчаній); - Пан буде мені писати, чи здоровий твій чоловік! Мабуть, ти п’яна або зроду така навіжена (Марко Вовчок); То близнята народились, А навісна мати Регочеться, що Йванами Обох буде звати! (Т. Шевченко); З яких країн сюди прийшла Бандитів зграя оглашенна (Л. Забашта); Чи не дурна я, чи не скажена? - думаю. - Що він накоїв? Чи половини б мене не стало, якби поцілував?.. (Панас Мирний); [Ройс:] Хитруєш ти, сенаторе. Боїшся Сказати в вічі: що так стурбувало Святий синкліт: Ройс грошей не дає? І ви його за це оголосили Шаленим? (І. Муратов); Отець Сидір розповідав притчі про те, як вселявся біс у грішників і вони робилися біснуватими (О. Донченко); - Добре, - сказав старий, - я бачу, що з тобою нічого не зробиш, ти якийсь святий чи, може, трохи юродивий (В. Собко). - Пор. 1. безтя́мний, 1. дурни́й.
ЗБУ́ДЖЕНИЙприкм. (який перебуває в стані нервового піднесення, напруження), СХВИЛЬО́ВАНИЙ, РОЗХВИЛЬО́ВАНИЙ, РОЗПА́ЛЕНИЙпідсил.,РОЗГАРЯ́ЧЕНИЙпідсил.,НАЕЛЕКТРИЗО́ВАНИЙпідсил.,ОП’ЯНІ́ЛИЙвід чого,підсил.,СП’ЯНІ́ЛИЙвід чого,підсил.,П’Я́НИЙвід чого,підсил.,ХМІЛЬНИ́Йвід чого,підсил.; РОЗБУ́РХАНИЙ, РОЗБУ́РКАНИЙрозм.,ПОРУ́ШЕНИЙдіал. (перев. про натовп і т. ін.). - Бачив, як нас зустрічала Словакія? З дзвонами, квітами, з відкритою душею!.. Черниш замовк, збуджений, розпалений (О. Гончар); 25 квітня 1838 року на квартирі Брюллова схвильованому Тарасові було вручено відпускну (П. Колесник); Благеньке плаття.. не могло захистити дівчину від холоду, але, розгарячена і збуджена, вона його не почувала (С. Добровольський); Параскіца ревно молилась, а навкруги її хвилювалась зацікавлена та наелектризована юрма (М. Коцюбинський); - А, ти вже тут! Що ж - не вдалось утекти? - вищирився до нього з невимовною злістю хмільний од перемоги Матюха (А. Головко); Дзеленчав дзвоник, але розбурханий натовп не вщухав. У повітрі підводились кулаки, злобно блискали очі (А. Шиян); Громада стояла німа, глибоко порушена (М. Коцюбинський). - Пор. 1. безтя́мний, занепоко́єний.
ЛЮ́ТИЙ (дуже сердитий),ЗЛЮ́ЩИЙ, ЗАТЯ́ТИЙ, ЗАКЛЯ́ТИЙ, РОЗДРАТО́ВАНИЙ, РОЗЛЮ́ЧЕНИЙ, РОЗЛЮТО́ВАНИЙ, РОЗ’Я́ТРЕНИЙ, Я́РИЙ, РОЗ’Я́РЕНИЙ (який утратив самовладання, досяг крайньої люті),РОЗ’ЯРІ́ЛИЙ, ОЗВІРІ́ЛИЙ, РОЗ’Ю́ШЕНИЙрозм.,Я́РОСЛИВИЙрозм. рідше,РОЗШАЛІ́ЛИЙдіал.Єремія стояв серед хати лютий, як сатана (І. Нечуй-Левицький); Я тоді наймитувала в багатія Кіндрата Колошматенка.. Злющий був, скупий (Є. Кравченко); Данилко сидів затятий і клятий після битви за честь роду (Ю. Яновський); [Настя:] Коли в тобі ще живе українська душа, .. свого поганого турчина, нашого заклятого ворога, тричі проколи оцим ножем! На! (І. Нечуй-Левицький); Бобрицький ще ніколи не повертався додому таким роздратованим (Я. Баш); Професор наблизився, грізний, розлючений (В. Собко); Дубовик, розлютований украй, простягає папірця Марині (Г. Епік); А сей отець-настоятель був хоч на літа і старий, та на вдачу ярий (перекл. із Боккаччо М. Лукаша); - Не піду! - кликнула дуже роз’ярена, - бо мені не хочеться між мужиків (О. Кобилянська); На березі, біля самої води, ватага роз’ярілих заробітчан-київців жорстоко товкла літнього сутулуватого селянина (О. Гончар); Анюту чомусь мачуха найбільше не любила. Часто сусіди віднімали її, скривавлену, від озвірілої жінки й відливали водою (О. Донченко); Татарин стояв уже перед Рустемом, сердитий, роз’юшений (М. Коцюбинський); Такий був [Данило] яросливий, що Боже борони! як розлютується, аж йому огневі іскри з очей скачуть (Марко Вовчок). - Пор. 1. безтя́мний, 2. безтя́мний, 1. несамови́тий, серди́тий.
НЕПРИТО́МНИЙ (який утратив свідомість), ЗНЕПРИТО́МНІЛИЙ, БЕЗТЯ́МНИЙ, БЕЗПА́М’ЯТНИЙрозм.;ЗОМЛІ́ЛИЙ[ЗІМЛІ́ЛИЙ], ОБМЕ́РЛИЙ (який зомлів). Катря смикнула двері й, зойкнувши, кинулась у хату до Орисі, що непритомна лежала на долівці (А. Головко); Безтямного богатиря Поклали так на ноші, як царя (М. Бажан); Безпам’ятного бійця лісник одвів до слобідської лікарні (А. Шиян); І віднесли в шпиталь зомлілую дівчину (Леся Українка).
НЕСАМОВИ́ТИЙ (який перебуває в стані сильного душевного потрясіння, збудження, не здатний контролювати свої вчинки, дії); ШАЛЕ́НИЙ, ОШАЛІ́ЛИЙрозм., ОШАЛЕНІ́ЛИЙрозм. рідше (від збудження, роздратування, гніву тощо); СКАЖЕ́НИЙрозм., ОСКАЖЕНІ́ЛИЙрозм., ОСАТАНІ́ЛИЙрозм. (від роздратування, гніву і т. ін.). Шевченко, несамовитий від страшного потрясіння, не зважав на вітер (О. Ільченко); Вам чути, як здаля лунає Той рев шалених вояків - Іде, іде проклята зграя, Щоб ваших нищити синів (М. Вороний); Кинувся тікати [Марко], але його з усіх боків обступила розлючена, скажена юрба (І. Микитенко); Коли оскаженілий міщанин йде проти нас, тим самим він засуджує себе на нещадну кару (В. Еллан). - Пор. 1. безтя́мний, 1. лю́тий, очмані́лий.
НЕСАМОВИ́ТИЙ (який виражає стан сильного душевного потрясіння або нагадує такий стан), ДИ́КИЙрозм.; ШАЛЕ́НИЙ, ОШАЛІ́ЛИЙрозм., ОШАЛЕНІ́ЛИЙрозм. рідше (від збудження, роздратування, гніву тощо); НАВІЖЕ́НИЙ, НАВІСНИ́Й, СКАЖЕ́НИЙпідсил. розм.,ОСКАЖЕНІ́ЛИЙпідсил. розм.,ОСАТАНІ́ЛИЙпідсил. розм. (від роздратування, гніву і т. ін.); НЕЛЮ́ДСЬКИЙ, НЕСВІ́ТСЬКИЙрозм., ПЕРЕРАЖА́ЮЧИЙдіал.,ПЕРЕРА́ЗЛИВИЙдіал. (про крик болю, відчаю тощо). Сього панич не сподівався, несамовитий вид Софіїн злякав його, і він миттю зник (Леся Українка); Сперанський дивився кудись убік диким, безтямним поглядом і ледве чутно стогнав (О. Гончар); Він хотів збудити Соломію, але лиш глянув на неї, як схопився за боки від шаленого реготу (М. Коцюбинський); Багрич відчуває, як недобра, навіжена лють насувається на нього (Л. Дмитерко); Панщина пропала й сліду не покинула. ..То був послідок навісного лютування Потоцького, Лаша, Вишневецького та інших польських панів і українських панів-перевертнів (І. Нечуй-Левицький); - Віват! віват шляхті!.. - загаласу-вала шляхта якимись скаженими голосами (І. Нечуй-Левицький); Зеленуваті очі Гната зробилися оскаженілими (Григорій Тютюнник); Дівчина скрикнула страшним нелюдським криком та й упала, як мертва, додолу біля мертвої матері (Б. Грінченко); Знадвору вривається несвітський галас (Леся Українка). - Пор. 2. безтя́мний.
ОЧМАНІ́ЛИЙрозм. (який під впливом сильних переживань, страждань, під дією алкоголю, чаду тощо втратив здатність нормально міркувати, діяти), ОЧАМРІ́ЛИЙрозм., ОЧМАРІ́ЛИЙрозм., ЧМЕ́ЛЕНИЙрозм., ЗАЧМЕ́ЛЕНИЙрозм., ЗАЧУМІ́ЛИЙрозм., ЗАЧУ́МЛЕНИЙрозм., ОЧУМІ́ЛИЙрозм., ЧУМНИ́Йрозм., УЧА́ДІЛИЙ[ВЧА́ДІЛИЙ]розм., СТУМАНІ́ЛИЙрозм., ОТУМАНІ́ЛИЙрозм. (який втратив здатність мислити, розуміти що-небудь). Очманілий від втоми, Андрій Притика випив залпом два кухлі води і пішов до трактора (В. Москалець); Вчора, очамрілий від несподіванки, він.. не зумів як слід розпитати сусідку (Л. Дмитерко); [Платон:] Від ваших я речей стою стривожений тут перед вами, очмарілий, і сам не знаю, що сказать... (І. Карпенко-Карий); Він стояв, наче чмелений, і якось без тямку дивився вниз своїми косими очима (Панас Мирний); А я тебе бачив, гуцуле. Бачив серед скаженої ріки на тяжкій, безумно тяжкій роботі, бачив у свято зачмеленого, отруєного.., бачив у хаті-курниці (Г. Хоткевич); [Василь:] Очумайтесь уже ви, задурені та зачумілі душі! (Панас Мирний); Я почувала себе, як зачумлена (Ірина Вільде); - Молоко? А яким я вас молоком частував у садку? - хитає головою очумілий від алкоголю хлопець (І. Цюпа); [Галина (засміялась):] Я й правда сьогодні чумна якась (В. Собко); Його зарахували студентом.. Кілька днів він ходив мов учаділий від успіху, від щастя (Ю. Збанацький); Стуманілий, він стояв серед хати і не знав, що робити (І. Нечуй-Левицький); Танцювало все перед очима. Їхала, від тіла геть десь відривалася отуманіла голова... (Я. Качура). - Пор. 1. безтя́мний, 1. несамови́тий.
СИ́ЛЬНИЙ (про почуття, враження і т. ін. - який досяг значного ступеня або виявляється з великою силою), ВЕЛИ́КИЙ, ГЛИБО́КИЙ, ГО́СТРИЙ (про тугу, гнів тощо, а також із сл. інтерес, цікавість); БЕЗМЕ́ЖНИЙ, БЕЗМІ́РНИЙ, БЕЗКРА́ЙНІЙ, БЕЗКРА́ЇЙ, БЕЗКОНЕ́ЧНИЙ[БЕЗКІНЕ́ЧНИЙрозм.], НЕЗМІ́РНИЙ, НЕЗМІ́РЯНИЙ, БЕЗДО́ННИЙпоет., БЕЗТЯ́МНИЙпідсил., НЕСТЯ́МНИЙпідсил., БЕЗУ́МНИЙпідсил., ЛЮ́ТИЙпідсил., НЕСАМОВИ́ТИЙпідсил., ШАЛЕ́НИЙпідсил., СТРАШНИ́Йпідсил. розм., СТРАШЕ́ННИЙпідсил. розм., СТРАШЕ́ЗНИЙпідсил. розм. рідше, СТРАХІТЛИ́ВИЙпідсил. розм., СТРАХІ́ТНИЙпідсил. розм., СМЕРТЕ́ЛЬНИЙ (про якесь почуття). Мені раптово стало соромно, що я не маю такого сильного почуття до неї (Є. Гуцало); Велике, фатальне кохання - це самум (Леся Українка); Великий гнів і велика скорбота, мов два млинових камені, стиснули до краю натягнену душу старого (М. Стельмах); Гості не тільки зрозуміли, хто така була Антоніна, але й відчули до неї глибоку повагу (О. Довженко); Важкі думки, невдачі, глибока образа докорів гнали Пріську додому (Панас Мирний); І лють нараз напала. Гостра лють! Помсти (Г. Хоткевич); Вона з гострою цікавістю приглядалася майже до кожного обличчя (Д. Ткач); Щастя, безмежна радість, любов до світу обгортали його, гріли серце (С. Скляренко); Першого дня Різдва безмірне горе давило Гаїнку (Б. Грінченко); Зосталась тільки ця любов обопільна, це безмірне щастя зустрічі двох людей, що звуться: мати й син (О. Гончар); Щоб передать журбу мою безкраю, немає фарб і слів нема таких (В. Сосюра); Спалить мене бездонна туга (Уляна Кравченко); Збулася [Пазя] зовсім збентеження, яке обхопило було її зразу внаслідок безтямної люті (Лесь Мартович); Я в пісню вилив ніжні мрії, Любов безумну в пісню вклав (М. Рильський); Люта злоба; Знов у Кульчицького прокидається несамовита самовпевненість і образа (М. Стельмах); Боже, розплати шаленої, Боже, шаленої мсти, лютости всенаученої нам на всечас відпусти (В. Стус); Вася спочатку не втримався на ногах від страшного болю і впав (О. Гончар). - Пор. 2. бурхли́вий, 5. важки́й.