-1-
дієслово недоконаного виду
Словник відмінків
Інфінітив | ізво́дити |
| однина | множина |
Наказовий спосіб |
1 особа | | ізво́дьмо |
2 особа | ізво́дь | ізво́дьте |
МАЙБУТНІЙ ЧАС |
1 особа | ізво́дитиму | ізво́дитимемо, ізво́дитимем |
2 особа | ізво́дитимеш | ізво́дитимете |
3 особа | ізво́дитиме | ізво́дитимуть |
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС |
1 особа | ізво́джу | ізво́димо, ізво́дим |
2 особа | ізво́диш | ізво́дите |
3 особа | ізво́дить | ізво́дять |
Активний дієприкметник |
|
Дієприслівник |
ізво́дячи |
МИНУЛИЙ ЧАС |
чол. р. | ізво́див | ізво́дили |
жін. р. | ізво́дила |
сер. р. | ізво́дило |
Активний дієприкметник |
|
Пасивний дієприкметник |
|
Безособова форма |
|
Дієприслівник |
ізво́дивши |
Словник синонімів
ПІДВО́ДИТИ (допомагати встати комусь або примушувати зробити це); ЗВО́ДИТИ [ІЗВО́ДИТИ рідко], ПІДНІМА́ТИ [ПІДІЙМА́ТИ]. - Док.: підвести́, звести́ [ізвести́], підня́ти [підійня́ти]. Увіходять рабині, беруть її попід руки, підводять (Леся Українка); Огоньков біжить за ними, скрикує: "Ой!" - і падає, Чумаченко зводить його (Григорій Тютюнник); - Та годі ж, годі, угамуйся! - казала їй Явдоха і підняла її з долу та й посадила на лавці (Г. Квітка-Основ’яненко).
ПІДНІМА́ТИ (переміщати знизу вгору, на вище місце, на вищий рівень), ПІДІЙМА́ТИ, ПІДНО́СИТИ, ПІДВО́ДИТИ, ЗВО́ДИТИ [ІЗВО́ДИТИ рідко], ЗДІЙМА́ТИ, ЗНІМА́ТИ [ІЗНІМА́ТИ рідко], ЗНО́СИТИ розм.; ПІДТЯГА́ТИ [ПІДТЯ́ГУВАТИ], ВИТЯГА́ТИ [ВИТЯ́ГУВАТИ], ПІДВА́ЖУВАТИ (застосовуючи силу); ЗАВДАВА́ТИ розм. (тягар, ношу на плечі, спину); ВИВА́ЖУВАТИ [ВИВАЖА́ТИ] розм. (за допомогою важеля, підойми). - Док.: підня́ти, підійня́ти, піднести́, підвести́, звести́ [ізвести́], здійня́ти, зня́ти [ізня́ти], знести́, підтягну́ти [підтягти́], ви́тягнути [ви́тягти], підва́жити, завда́ти, ви́важити. Думка її повернулась до листа. Марта підняла його й роздивлялась, не читаючи (В. Підмогильний); Я на гору круту крем’яную Буду камінь важкий підіймать (Леся Українка); Звелася длань Господня і кетяг піднесла, де зорі Великодні - ні ліку, ні числа (В. Стус); З останньої сили Марія підвела хрест, поставила його вертикально (В. Яворівський); Маршалківська сторожа повільно зводила міст (З. Тулуб); Там людина гірше скотини, там брат на брата здіймає ніж (М. Коцюбинський); Скільки-то разів йому снилося, що зніма його щось у воздухи з птицями, що падає він і розбивається (Марко Вовчок); Шаблю на друга зніс побратим (А. Малишко); Опришка підтягають зашморгом на кільканадцять цалів понад землю (Лесь Мартович); Македон пішов з дідом до криниці, витягнув відро води (А. Шиян); Вночі вони підважили камінь, і Дорофтей спустився в пивницю (казка); Поцілуйко стягує з воза мішок з мукою, завдає собі на плечі (М. Стельмах).
ПІДНІМА́ТИ (про очі, голову, руки тощо - переміщаючи із звичайного або нижчого положення, спрямовувати догори), ПІДІЙМА́ТИ, ПІДНО́СИТИ, ПІДВО́ДИТИ, ЗВО́ДИТИ [ІЗВО́ДИТИ рідко], ЗДІЙМА́ТИ, ЗНІМА́ТИ [ІЗНІМА́ТИ рідко], ЗНО́СИТИ розм. - Док.: підня́ти, підійня́ти, піднести́, підвести́, звести́ [ізвести́], здійня́ти, зня́ти [ізня́ти], знести́. Лукерка не піднімала на парубка очей (Григорій Тютюнник); Кінь спинається дрижачою ногою з брудного кювета і важко підіймає свою лебедину шию (О. Гончар); Досить трохи вище піднести голову, щоб побачити вільний простір і вищі цінності (Є. Сверстюк); Хтось сів за моїм столиком, але я не підвів голови (Є. Гуцало); Парубки обсіли кружалом її хату; інші гомонять, а декотрі понурі сидять і голів не зводять (Марко Вовчок); Достав запорожець із-за халяви ножаку і показує Сомкові. Той ізвів до неба очі, охрестивсь (П. Куліш); Він щось говорив до юрби. Здіймав руки до неба, простягав до людей (М. Коцюбинський); Поволі випростував [Дем’ян] зігнутий перед князем стан, знімав догори голову (І. Ле); До сонця морду зносить [пес] (І. Франко).