-1-
дієслово недоконаного виду
[розм.]

Словник відмінків

Інфінітив шваркота́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   шваркочі́мо, шваркочі́м
2 особа шваркочи́ шваркочі́ть
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа шваркота́тиму шваркота́тимемо, шваркота́тимем
2 особа шваркота́тимеш шваркота́тимете
3 особа шваркота́тиме шваркота́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа шваркочу́ шварко́чемо, шварко́чем
2 особа шварко́чеш шварко́чете
3 особа шварко́че шварко́чуть
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
шварко́чучи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. шваркота́в шваркота́ли
жін. р. шваркота́ла
сер. р. шваркота́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
шваркота́вши

Словник синонімів

ГОВОРИ́ТИ (володіти власною або іноземною мовою; користуватися іноземною мовою), РОЗМОВЛЯ́ТИ, БАЛА́КАТИрозм.;ЛОПОТА́ТИрозм., ЛОПОТІ́ТИрозм. (незрозумілою для слухача мовою); ГЕЛГОТА́ТИрозм., ГЕЛГОТІ́ТИрозм., ГЕРГОТА́ТИрозм., ГЕРГОТІ́ТИрозм., ДЖЕРГОТА́ТИрозм., ДЖЕРГОТІ́ТИрозм., ДЖЕРКОТА́ТИрозм., ДЖЕРКОТІ́ТИрозм., ШВАРГОТА́ТИрозм., ШВАРКОТА́ТИрозм., ШВАРГОТІ́ТИрозм., ШВАРКОТІ́ТИрозм. (іноземною мовою швидко й нерозбірливо); ЦВЕ́НЬКАТИрозм. (мовою, в якій часто чуються звуки "ц" і "дз’"). Іде [Олеся] на панщину, мусить їх кидати, а дітки - одно не говорить, друге не ходить, а третє не вміє сидіти - дрібненькі (Марко Вовчок); Олексі і Меланці здавалося, що син уже все розуміє, дарма що він не розмовляє, але він відчуває, що це про нього балакають (П. Кочура); Народ письменний страх, Бував у всяких школах, Один балакає на сотні язиках (Є. Гребінка); - Ну, а той.. по-своєму лопотів? - Зібер? - Ну да. - По-латині висловлювався... думав - я не розумію (Ю. Збанацький); На шкільному подвір’ї голоси, метушня. Але то ґелґочуть не учні, а іноземні солдати (П. Автомонов); Вперше вона бачила так близько фашистів. Дивляться на неї, як на якесь диво, ґерґочуть щось між собою (Ю. Збанацький); Солдати... щось сердито джерґотіли (П. Панч); Що вони говорять, того не знаємо, бо по-німецьки шваркочуть (І. Франко); - Як прийде [Хоцінський] до мене в гості, в’ється коло моїх дітей,.. цвенькає до їх по-польській (І. Нечуй-Левицький). - Пор. белькота́ти.
ТОРОХТІ́ТИрозм. (швидко, скоромовкою і перев. голосно говорити, розмовляти), ТОРОХКОТА́ТИ[ТОРОХКОТІ́ТИ]підсил. розм.,ТРІЩА́ТИрозм.,ТРІСКОТАТИ[ТРІСКОТІ́ТИ]підсил. розм.,ТЕРКОТА́ТИ[ТЕРКОТІ́ТИ] розм.,ЦОКОТА́ТИ[ЦОКОТІ́ТИ]розм.,ТАРАБА́НИТИрозм., ТАРАХКОТА́ТИ[ТАРАХКОТІ́ТИ]розм., ДРІБОТА́ТИ[ДРІБОТІ́ТИ]розм., СИ́ПАТИрозм., СТРОЧИ́ТИрозм.,СТРЕКОТА́ТИ[СТРЕКОТІ́ТИ]розм., СОКОТА́ТИ[СОКОТІТИ] розм.,СКРЕКОТАТИ[СКРЕКОТІТИ]розм.,СКРЕГОТАТИ[СКРЕГОТІ́ТИ]розм., СОКОРИ́ТИрозм.;ДЖЕРҐОТА́ТИ[ДЖЕРҐОТІ́ТИ]розм., ДЖЕРКОТА́ТИ[ДЖЕРКОТІ́ТИ]розм.,ШВАРҐОТА́ТИ[ШВАРҐОТІ́ТИ]розм., ШВАРКОТА́ТИ[ШВАРКОТІ́ТИ]розм., ЦВЕ́НЬКАТИрозм. (нерозбірливо); ПОРОЩА́ТИрозм., ПОРОЩИ́ТИрозм., (перев. сердито); ЩЕБЕТА́ТИрозм.,ЦВІРІ́НЬКАТИрозм.,ЦВІРІНЧА́ТИрозм. (перев. про жінок і дітей); ЛЯЩА́ТИрозм.,ЛЯСКОТА́ТИ[ЛЯСКОТІ́ТИ]підсил. розм. (дуже голосно). - А Пріська вже не мовчала й торохтіла: - Вона не вперше це краде. Вона кілька разів у мене тягала. Тільки кинеш торбу з пирогами - так і потягне (Б. Грінченко); - І тіточко, і голубочко, пошийте мені щоякнайшвидше.. - Та не тріщи, сороко, бачиш, скілько роботи (Грицько Григоренко); - Що, бив би? Може, битимеш?! Малі руки... руки не виросли! - тріскотала вона, соваючись на місці (Панас Мирний); Горпина шепнула до неї: - Дай спокій, сестрице! Мама все мусять теркотати (І. Франко); Іноді присідала до неї Настя, вона цокотіла безупинку (С. Тудор); - Добра баба в хаті, як добра квочка: вона і дітей доглядить, і курчата добре висидить, і курчата добре вилупить, - тарабанила сваха, заплутуючись у думках (І. Нечуй-Левицький); [Людмила:] Тарахкотить... Тарахкотить... Ледве розтовмачила їй (З. Мороз); - Кажу тобі, - витратився й витрусився до останньої гривні, ні шага за душею нема, хоч в домовину лягай, - дріботів дід Грицай (І. Нечуй-Левицький); Маруся вертілась, сипала свої зауваження (Ірина Вільде); Бабуся вміє розповідати. Рукою підперла щоку, дивиться кудись у долину і строчить, і строчить... (Ю. Збанацький); Дівчата в білих свитках стрекочуть, як сороки-білобоки проти місяця (С. Васильченко); [Явдоха:] Вбігла Христя Ревенкова, Василина Шкаренкова і почали сокотати, мов ті сороки (М. Кропивницький); Тишу порушувало двоє: Вінцусиха, що скрекотіла, як сорока, то тут, то там, і п’яний Яшка Смолюк (І. Муратов); Панійки скреготять, як ті сороки (Панас Мирний); - Заспокойся, Прокошо, не гарячись, - сокорить біля нього Одарка (Григорій Тютюнник); Дівчатка і почали вбиратись.. Джерґочуть біля мене, а мені вже так жалко, що й словечка не скажу (Марко Вовчок); Солдати, з широкими багнетами на рушницях, оточували їх, щось сердито джерґотіли (П. Панч); Усе кудись поспішали [паничі] та поміж себе джеркотали й сміялись (Д. Мордовець); - Чи думаєте - медицина така складна річ? - джеркотіла без угаву Нонна (Ю. Збанацький); - Тут заїжджав до директора наш пан, та як почали шварґотіти, та як почали кричати та змагатись, та трохи не побились (І. Нечуй-Левицький); Що вони говорять, того ми не знаємо, бо по-німецьки шваркочуть (І. Франко); - Чуєш? - шепнув Шаров, - німці цвенькають (В. Минко); Увійшов [Нечипір] у цвинтар, аж дітвори, дітвори... видимо, невидимо! ..Щебечуть, як тії циганчата, та лящать, кричать, порощать (Г. Квітка-Основ’яненко); - Мовчать, прескверна пащекухо, - Юнона злобно порощить, - Фіндюрко, ящірко, брехухо! (І. Котляревський); Дві сусідки й дружина філософа щебетали про щось своє - інтимно хвилююче, парфумне (А. Крижанівський); Шмигали під руки з стиглою морквою малі татарчата й цвірінькали, мов горобці (М. Коцюбинський); Настуся вже он далеко побігла з дівчатками, і цвірінчать, як горобенята, на всю вулицю... (О. Копиленко); Десь уже на селі сухо і різко лящать голоси (Дніпрова Чайка); Коли гості вже порозходились і біля Луківни ляскотіла лише Крихточка та журно квоктала Килина Макарівна, примчала Лариса (Я. Баш). - Пор. 1. базі́кати.
ШЕЛЕСТІ́ТИ (видавати, утворювати, викликати шелест), ШАРУДІ́ТИ, ШУ́РХАТИ, ШУРХОТА́ТИ[ШУРХОТІ́ТИ], ШЕ́МРАТИ[ШЕ́МРІТИрідше], ШЕ́РХАТИрозм.,ШЕРХОТА́ТИ[ШЕРХОТІ́ТИ]розм.,ШЕРЕХТІ́ТИрозм.,ШАМОТІ́ТИрозм.,ШУШУ́КАТИрозм.,ШУШУ́КАТИСЯрозм., ШАМКОТІ́ТИрозм.,ША́ВКАТИрозм., ШАВКОТІ́ТИрозм.,ШУРЧА́ТИ[ШУРША́ТИ]розм.,ШИКАТИрозм.,ШУРСТІ́ТИрозм.,ШАМРАТИ[ША́МРИТИ]діал.,ШАМТІ́ТИдіал.,ША́МАТИдіал.,ШЕЛЕ́ПАТИдіал.,ШЕЛЕПОТІ́ТИдіал.,ШУСТІ́ТИдіал.;ША́РХАТИ, ША́РКАТИ, ШО́РХАТИ, ШВА́РКАТИрозм.,ШВАРКОТІ́ТИ[ШВАРКОТА́ТИ]розм., ШВАРҐОТІ́ТИ[ШВАРҐОТА́ТИ]розм.,ХА́КАТИрозм., ЛОПОТА́ТИ[ЛОПОТІ́ТИ]розм. (про більш уривчасті звуки такого роду). - Док.: прошелесті́ти, шеле́снути, шелехнути, прошаруді́ти, шу́рхнути, шурхону́ти, прошурхота́ти[прошурхотіти], проше́мрати, проше́мріти, ше́рхнути, прошерхота́ти[прошерхоті́ти], прошерехті́ти, шере́хнути, прошамотати[прошамотіти], ша́вкнути, прошавкоті́ти, ши́кнути, шеле́пнути, ша́рхнути, ша́ркнути, шо́рхнути, шва́ркнути, шваркону́ти, ха́кнути, пролопота́ти[пролопоті́ти], шебе́рхнути[шеберну́ти]розм.шиши́рхнутирозм.Берегами трава шелестить, лист пожовклий роняє береза... (І. Гончаренко); У траві шарудять комахи, цокочуть коники й цвіркуни (Т. Масенко); Підчобітьми на широких.. сходах шурхав вичовганий камінь, кроки звучали глухо й тихо (Л. Первомайський); Легенька хвиля лише набігала на берег,.. ледь-ледь шурхочучи дрібним пісочком (М. Трублаїні); Мабуть, досі зваблива шурхотить змія під скелею, на спечнім сонці (В. Стус); Шемрали хвилі невтомимо кождої ночі й лизали жалібно берег (О. Кобилянська); Раптом звідкись зітхання далеке до Мандрівника донеслось... Чи то шемріють, може, смереки? (Л. Костенко); Натовп увесь аж дух затаїв - чути, як шерхало листя вгорі (А. Головко); Рушив [Журило] через пшеницю, прислухаючись, як шерхотять од його ходи м’які стебла (Є. Гуцало); Шерехтить торішнє листя по алеях парку (Н. Рибак); Забрався [Василько] на піч, вигрівається у теплому просі, яке шамотить і тече, немов жива золотиста комашня (І. Цюпа); Шушукає льон спокійно Обабіч доріг далеких... (Я. Шпорта); За тином чорнів садок, у ньому тихо, по-весняному шушукалося чорне гілля (Григір Тютюнник); Сухе жилаве листя шамкотить під ногами (І. Ле); Далеко внизу шавкає об пісок, налітаючи, море (Ю. Яновський); Чутно, як шавкотять чув’яки по засміченому дріб’язком бетону (І. Ле); Чутно тільки, як карти слались, падаючи на стіл, та шуршали на зеленому сукнові (Панас Мирний); Коса тьохкала, то шикала, то видзвонювала (Є. Гуцало); На схресті вулиць, біля обертових Щитів афішних, свіжими шовками Шурстять стрункі дівчата (І. Вирган); Тихо шамрали розбуджені хвилею верболози (О. Гуреїв); Люди так і ворушаться, зодіж так і шамтить на їх (А. Тесленко); Шелепають шати (С. Руданський); Цвітучі липи та акації під вікном шелепотять та зазирають своїми запахущими гілками до кімнати (І. Франко); Білий пісок розсипався, шустів під ступнями (І. Чендей); Коси шархали тут-там у хлібах (А. Головко); Пилка була як жива. Вона то шаркала, то співала (О. Донченко); Її м’які капці на повстяних підошвах ледве шорхали по ковзькому асфальту долівки (Ю. Смолич); Вчувається йому, як шваркають кулі по піску (Григорій Тютюнник); Бистрі гемблі Шваркочуть під руками (М. Рильський); В житі вже хакала дідова коса (Ю. Мушкетик); Лопоче, Виє, шумить листопад (В. Бичко); Гарячково дочитувала [Марія] книжку, і в тиші лопотіли сторінки (М. Коцюбинський); Він так пройшов низом поза хатами і попід муром, що ніщо й не шеберхнуло (В. Козаченко); На землю злізла ніч... Нігде ані шиширхне (П. Гулак-Артемовський).