-2-
дієслово недоконаного виду
Словник відмінків
Інфінітив | чини́ти |
| однина | множина |
Наказовий спосіб |
1 особа | | чині́мо, чині́м |
2 особа | чини́ | чині́ть |
МАЙБУТНІЙ ЧАС |
1 особа | чини́тиму | чини́тимемо, чини́тимем |
2 особа | чини́тимеш | чини́тимете |
3 особа | чини́тиме | чини́тимуть |
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС |
1 особа | чиню́ | чи́нимо, чи́ним |
2 особа | чи́ниш | чи́ните |
3 особа | чи́нить | чи́нять |
Активний дієприкметник |
|
Дієприслівник |
чи́нячи |
МИНУЛИЙ ЧАС |
чол. р. | чини́в | чини́ли |
жін. р. | чини́ла |
сер. р. | чини́ло |
Активний дієприкметник |
|
Пасивний дієприкметник |
|
Безособова форма |
|
Дієприслівник |
чини́вши |
Словник синонімів
ДІ́ЯТИ як (виявляти свою діяльність певним чином), РОБИ́ТИ що, ЧИНИ́ТИ що, УЧИНЯ́ТИ [ВЧИНЯ́ТИ] що, ПРАКТИКУВА́ТИ що, МОТО́РИТИ як, що, розм., ПОСТУПА́ТИ розм., заст., ПОСТУПА́ТИСЯ діал.; ВИРОБЛЯ́ТИ [ВИРО́БЛЮВАТИ рідше] що, ТВОРИ́ТИ що, розм., ВИТВОРЯ́ТИ що, розм., ВИТІВА́ТИ що, розм. (щось незвичайне); ОРУ́ДУВАТИ іноді зневажл., ШУРУВА́ТИ фам. (вправно, енергійно, іноді в негативному плані). - Док.: вді́яти [уді́яти], зроби́ти, учини́ти [вчини́ти], поступи́ти, поступи́тися. - Що ж ми тепер у світі божому будемо діяти та робити без хазяїна? - промовила мати крізь сльози (І. Нечуй-Левицький); Хто не чинить лихого, тому не страшно нікого (прислів’я); От погано він учинив, що не зробив ніякої прикмети на тому місці, де вода тече (Б. Грінченко); Практикувала Сташка і таке. У неділю, коли обоє вони були вільні, вона раптом прикидалась хворою (Ірина Вільде); І досі все здається, що треба кудись бігти і щось моторити скоріш, скоріш... (Леся Українка); - А ви, капітан, по заповіді поступаєте: хай права не знає, що робить ліва, - зареготався Книш (Панас Мирний); Енеєві пророковала [Сивилла], Йому де поступатись як (І. Котляревський); - Що та Орлиха виробляє? - подумала собі мати. - А здається, й розсудлива людина (Марко Вовчок); І сонце хоче подивиться, Що будуть з праведним творить?!.. (Т. Шевченко); О, що робили, що витворяли ці фашистські пси! (П. Тичина); Іще темно, доводиться орудувати навпомацки, і це надає звичайній роботі особливого забарвлення (М. Ю. Тарновський); - У мене теж справи. Початок я тобі зробив, а тепер шуруй сам (Ю. Збанацький). - Пор. нако́їти.
I. ПОВО́ДИТИСЯ (дотримуватися певної поведінки, діяти якимсь чином), ПОВО́ДИТИ СЕБЕ́, ТРИМА́ТИСЯ, ДЕРЖА́ТИСЯ, ЧИНИТИ, ЗАХОВУВАТИСЯ діал.; ОБХО́ДИТИСЯ, ОБЕРТА́ТИСЯ заст. (з ким-, чим-небудь певним чином, виявляючи своє ставлення до нього). - Док.: повести́ся, повести́ себе́, вчини́ти [учини́ти], захова́тися, обійти́ся, оберну́тися. З цих прикладів часом можна чудово навчитися, як не треба поводитися з людьми чи як поводити себе на всякій роботі (І. Ле); Йому подобається її манера розмовляти з людьми, з якими вона тримається аж ніби суворо, без лестощів (О. Гончар); Я держусь у цій справі нейтрально, бо інакше не вмію (Леся Українка); Він не виявив жодної мужності, прагнучи лишитися прикордонником. Навпаки, міг тепер визнати, що чинив як легкодух (П. Загребельний); - Ти б ще дякувала, що тобою не гордують, що так привітливо з тобою обходяться (Панас Мирний); З порівняннями, на мою думку, треба обережніш обертатися. Я думаю, що вони часто шкодять ліризмові твору (В. Самійленко).
РОБИ́ТИ (займатися якоюсь справою, діяльністю), ЧИНИ́ТИ, УЧИНЯ́ТИ [ВЧИНЯ́ТИ], ТВОРИ́ТИ, МОТО́РИТИ розм.; ПОРОБЛЯ́ТИ [ПОРО́БЛЮВАТИ рідше] (перев. у запитаннях). - Док.: зроби́ти, уроби́ти [вроби́ти] розм. учини́ти [вчини́ти]. А потім, як ото забирали Гришу в тюрму, трус робили - багато книжок забрали (А. Головко); - Хіба я барюся? Я й так он скільки вробив! - виправлявся наймит, оббиваючи мітлу (Б. Грінченко); І знов жага на світі жити, Чинить добро, людей любити (М. Старицький); Побачивши свічки, пані учиняє переполох (М. Стельмах); І знов хотілось жити, жити, Творити людям благодать (П. Воронько); І досі все здається, що треба кудись бігти і щось моторити скоріш, скоріш... (Леся Українка); - Що мій Антосьо там поробляє в чужині, - згадувала мати (А. Свидницький).
Словник відмінків
Інфінітив | чини́ти |
| однина | множина |
Наказовий спосіб |
1 особа | | чині́мо, чині́м |
2 особа | чини́ | чині́ть |
МАЙБУТНІЙ ЧАС |
1 особа | чини́тиму | чини́тимемо, чини́тимем |
2 особа | чини́тимеш | чини́тимете |
3 особа | чини́тиме | чини́тимуть |
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС |
1 особа | чиню́ | чи́нимо, чи́ним |
2 особа | чи́ниш | чи́ните |
3 особа | чи́нить | чи́нять |
Активний дієприкметник |
|
Дієприслівник |
чи́нячи |
МИНУЛИЙ ЧАС |
чол. р. | чини́в | чини́ли |
жін. р. | чини́ла |
сер. р. | чини́ло |
Активний дієприкметник |
|
Пасивний дієприкметник |
чи́нений |
Безособова форма |
чи́нено |
Дієприслівник |
чини́вши |
Словник синонімів
ВИЧИ́НЮВАТИ (піддаючи сиру шкуру спеціальній обробці, робити її придатною для використання), ВИЧИНЯ́ТИ, ЧИНИ́ТИ, ВИПРАВЛЯ́ТИ, ДУБИ́ТИ рідше. - Док.: ви́чинити, ви́правити, ви́дубити. У скіфів шкіряне виробництво досягло високого рівня: шкіру майстерно вичиняли, фарбували (з журналу); Отак він зачастив у родину чинбаря, з часом.. навчився чинити волові, кінські й козлячі шкури (М. Стельмах).
НАКО́ЇТИ чого, у питальних зворотах - що (зробити, заподіяти що-небудь погане, варте осуду), СКО́ЇТИ, НАРОБИ́ТИ, УЧИНИ́ТИ [ВЧИНИ́ТИ] що, УКО́ЇТИ [ВКО́ЇТИ] розм., НАТВОРИ́ТИ розм., НАБРО́ЇТИ розм., НАКОЛОБРО́ДИТИ чого і без додатка, розм., ПОРОБИ́ТИ що, розм., НАПРОКУ́ДИТИ заст., НАЧИНИ́ТИ заст., ПОЧИНИ́ТИ що, заст.; ВІДЗНА́ЧИТИСЯ у чому, чим, ірон., НАЧУДИ́ТИ без додатка, розм. (зробити що-небудь таке, що викликає осуд, здивування). - Недок.: ко́їти, ско́ювати, чини́ти, учиня́ти [вчиня́ти], твори́ти що відзнача́тися. Хвора, розуміючи, що накоїла чогось страшного, вже рвонулась до дверей (О. Ільченко); - Ой, що ж я, проклята, наробила, - я ж тебе, Зінечку, струїла!.. (Б. Грінченко); [Сестра Серахвима:] А, одступаєшся? Ховаєшся!.. Кажи, що учинила... (Панас Мирний); - Не малий уже, в школу ходиш, а отаке чиниш (А. Головко); Добра Таки чимало натворили, Чимало люду оголили Оці сатрапи-ундіра [унтери] (Т. Шевченко); [Річард:] Сам не відає, що творить (Леся Українка); У два тижні такого наброїв [Хапко], набрехав, наремствував, налихословив, нашкодив, що доброму чоловіку на цілий би довгий вік удостачу (Марко Вовчок); - Ну-с, ти, - починав пристав розпікати злочинця. - Попався вже... Наколобродив... червоній тепер (О. Гончар); Плаче [панночка] та на свою долю нарікає: - Що се я поробила! Що се я починила (Марко Вовчок); Котрий школяр щось там напрокудить у класі, то вчитель каже йому взяти обома руками книжку, держати її над головою і так стояти який час перед всім класом (Олена Пчілка); - Чого ж мовчиш? Чим ще відзначився? - наполягав лисий, осадистий.. - Розкажи, як черговому по території носа розквасив! (О. Гончар); - Наполохав... наполохав! - передражнив його Степан. - А от ти начудив - то правда (С. Скляренко). - Пор. 1. ді́яти, устругну́ти.