-1-
дієслово недоконаного виду
[розм.]

Словник відмінків

Інфінітив ха́кати
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   ха́каймо
2 особа ха́кай ха́кайте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа ха́катиму ха́катимемо, ха́катимем
2 особа ха́катимеш ха́катимете
3 особа ха́катиме ха́катимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа ха́каю ха́каємо, ха́каєм
2 особа ха́каєш ха́каєте
3 особа ха́кає ха́кають
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
ха́каючи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. ха́кав ха́кали
жін. р. ха́кала
сер. р. ха́кало
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
ха́кавши

Словник синонімів

ДИ́ХАТИ (робити вдихи і видихи), ВІДДИХА́ТИ[ВІДДИ́ХУВАТИрідше], ЗВО́ДИТИ ДУХрозм.,ТХНУ́ТИзаст.;ХАПА́ТИ ПОВІ́ТРЯ (жадібно); СА́ПАТИ (важко, із свистом); ХЛИ́ПАТИ (важко, голосно); ХА́КАТИрозм., ХЕ́КАТИрозм. (важко, з уривчастими гортанними звуками); ХУ́КАТИ (з метою зігріти, охолодити, притишити); ВІДСА́ПУВАТИ, ВІДСА́ПУВАТИСЯ, ВІДДИМА́ТИСЯ, ВІДДУВА́ТИСЯ (важко, після великого фізичного чи нервового напруження). - Док.: дихну́ти, віддихну́ти, відди́хати, звести́ дух, відітхну́ти, тхну́ти, хапну́ти пові́тря[ухопи́ти пові́тря], са́пнути, хли́пнути, ха́кнути, хе́кнути, ху́кнути, відсапну́ти, відса́патися, відсапну́тися. Важко дихав [Марусяк], розкривши рота (Г. Хоткевич); Постояв [Сава] хвильку, віддихаючи сильніше з раптового зворушення (О. Кобилянська); Тося стояла між Данилом і Харитоном - шепотіла і важко віддихувала (Ю. Смолич); Він дожидав, не мовлячи слова, духу не зводячи, блідий, замлілий (Марко Вовчок); Здавалося їй, що тільки вона тхне на свого чоловіка, то.. змиє.. смуток із його серця (Ганна Барвінок); Йому.. дедалі важче дихати, і він хапає повітря, ніби позіхає (О. Гончар); Дорош чув, як тяжко, з хрипінням, сапають бійці (Григорій Тютюнник); Всі його питають, що з ним, чого так утікає, а він тілько хлипає, баньки витріщив (І. Франко); - Чого так хакаєш? - Захакався б і ти, якби стирив на гору такого мішка -(Словник Б. Грінченка); Він біжить на повну силу, голосно хекаючи (І. Багмут); Він довго хукав на шибку й продирав пальцем паморозь (Б. Харчук); Павло повз, важко відсапуючи (В. Кучер); Від воріт до гридниці квапився тисяцький Дем’ян, відсапуючись (А. Хижняк); Шинкар стояв за стойкою, мов не до його річ, - тільки почервонів та знай оддимався (Панас Мирний); Пихкаючи і віддуваючись, він борсався в воді (С. Добровольський).
ШЕЛЕСТІ́ТИ (видавати, утворювати, викликати шелест), ШАРУДІ́ТИ, ШУ́РХАТИ, ШУРХОТА́ТИ[ШУРХОТІ́ТИ], ШЕ́МРАТИ[ШЕ́МРІТИрідше], ШЕ́РХАТИрозм.,ШЕРХОТА́ТИ[ШЕРХОТІ́ТИ]розм.,ШЕРЕХТІ́ТИрозм.,ШАМОТІ́ТИрозм.,ШУШУ́КАТИрозм.,ШУШУ́КАТИСЯрозм., ШАМКОТІ́ТИрозм.,ША́ВКАТИрозм., ШАВКОТІ́ТИрозм.,ШУРЧА́ТИ[ШУРША́ТИ]розм.,ШИКАТИрозм.,ШУРСТІ́ТИрозм.,ШАМРАТИ[ША́МРИТИ]діал.,ШАМТІ́ТИдіал.,ША́МАТИдіал.,ШЕЛЕ́ПАТИдіал.,ШЕЛЕПОТІ́ТИдіал.,ШУСТІ́ТИдіал.;ША́РХАТИ, ША́РКАТИ, ШО́РХАТИ, ШВА́РКАТИрозм.,ШВАРКОТІ́ТИ[ШВАРКОТА́ТИ]розм., ШВАРҐОТІ́ТИ[ШВАРҐОТА́ТИ]розм.,ХА́КАТИрозм., ЛОПОТА́ТИ[ЛОПОТІ́ТИ]розм. (про більш уривчасті звуки такого роду). - Док.: прошелесті́ти, шеле́снути, шелехнути, прошаруді́ти, шу́рхнути, шурхону́ти, прошурхота́ти[прошурхотіти], проше́мрати, проше́мріти, ше́рхнути, прошерхота́ти[прошерхоті́ти], прошерехті́ти, шере́хнути, прошамотати[прошамотіти], ша́вкнути, прошавкоті́ти, ши́кнути, шеле́пнути, ша́рхнути, ша́ркнути, шо́рхнути, шва́ркнути, шваркону́ти, ха́кнути, пролопота́ти[пролопоті́ти], шебе́рхнути[шеберну́ти]розм.шиши́рхнутирозм.Берегами трава шелестить, лист пожовклий роняє береза... (І. Гончаренко); У траві шарудять комахи, цокочуть коники й цвіркуни (Т. Масенко); Підчобітьми на широких.. сходах шурхав вичовганий камінь, кроки звучали глухо й тихо (Л. Первомайський); Легенька хвиля лише набігала на берег,.. ледь-ледь шурхочучи дрібним пісочком (М. Трублаїні); Мабуть, досі зваблива шурхотить змія під скелею, на спечнім сонці (В. Стус); Шемрали хвилі невтомимо кождої ночі й лизали жалібно берег (О. Кобилянська); Раптом звідкись зітхання далеке до Мандрівника донеслось... Чи то шемріють, може, смереки? (Л. Костенко); Натовп увесь аж дух затаїв - чути, як шерхало листя вгорі (А. Головко); Рушив [Журило] через пшеницю, прислухаючись, як шерхотять од його ходи м’які стебла (Є. Гуцало); Шерехтить торішнє листя по алеях парку (Н. Рибак); Забрався [Василько] на піч, вигрівається у теплому просі, яке шамотить і тече, немов жива золотиста комашня (І. Цюпа); Шушукає льон спокійно Обабіч доріг далеких... (Я. Шпорта); За тином чорнів садок, у ньому тихо, по-весняному шушукалося чорне гілля (Григір Тютюнник); Сухе жилаве листя шамкотить під ногами (І. Ле); Далеко внизу шавкає об пісок, налітаючи, море (Ю. Яновський); Чутно, як шавкотять чув’яки по засміченому дріб’язком бетону (І. Ле); Чутно тільки, як карти слались, падаючи на стіл, та шуршали на зеленому сукнові (Панас Мирний); Коса тьохкала, то шикала, то видзвонювала (Є. Гуцало); На схресті вулиць, біля обертових Щитів афішних, свіжими шовками Шурстять стрункі дівчата (І. Вирган); Тихо шамрали розбуджені хвилею верболози (О. Гуреїв); Люди так і ворушаться, зодіж так і шамтить на їх (А. Тесленко); Шелепають шати (С. Руданський); Цвітучі липи та акації під вікном шелепотять та зазирають своїми запахущими гілками до кімнати (І. Франко); Білий пісок розсипався, шустів під ступнями (І. Чендей); Коси шархали тут-там у хлібах (А. Головко); Пилка була як жива. Вона то шаркала, то співала (О. Донченко); Її м’які капці на повстяних підошвах ледве шорхали по ковзькому асфальту долівки (Ю. Смолич); Вчувається йому, як шваркають кулі по піску (Григорій Тютюнник); Бистрі гемблі Шваркочуть під руками (М. Рильський); В житі вже хакала дідова коса (Ю. Мушкетик); Лопоче, Виє, шумить листопад (В. Бичко); Гарячково дочитувала [Марія] книжку, і в тиші лопотіли сторінки (М. Коцюбинський); Він так пройшов низом поза хатами і попід муром, що ніщо й не шеберхнуло (В. Козаченко); На землю злізла ніч... Нігде ані шиширхне (П. Гулак-Артемовський).