-1-
іменник жіночого роду
(річка в Росії)

Словник відмінків

відмінок однина множина
називний Уста́  
родовий Усти́  
давальний Усті́  
знахідний Усту́  
орудний Усто́ю  
місцевий на/в Усті́  
кличний Усто́*  
відмінок однина множина
називний   уста́
родовий   уст
давальний   уста́м
знахідний   уста́
орудний   уста́ми
місцевий   на/в уста́х
кличний   уста́

Словник синонімів

РОТ (порожнина між верхньою й нижньою щелепами з отвором у нижній частині обличчя; обрис і розріз губ), УСТА́мн.,ПА́ЩАзневажл.,ПАЩЕ́КАзневажл.,ПЕ́ЛЬКАвульг.,ВЕ́РШАзневажл.,ХА́ВКАзневажл. діал.,ПИ́СОКзневажл. діал.,ҐА́ВРАдіал.Походжає [отаман] вздовж байдака. Гасне люлька в роті (Т. Шевченко); Розкривши бородату пащу, реве [дід] з такою силою, що в його здоровенних грудях гуде, як у дзвоні (Григорій Тютюнник); [Степан:] Оксано, Оксано! Я помстився за тебе! Оцими власними руками я роздер пащеку Теклі (М. Кропивницький); А суддя, як уздрів бублики, так мерщій за них та й став у пельку пхати (Г. Квітка-Основ’яненко); Глянула на мене, та як роззявить свою вершу, як гавкне на ввесь город (І. Нечуй-Левицький); - Се я її хлюпнула, щоб їй залляти оту широку хавку, - насміхалася Ганка (І. Франко); [Кармелюк:] Ану, закрий свій писок, проклята відьмо..! (С. Васильченко).

Словник фразеологізмів

ні (ані́) па́ри з вуст (з уст, з ро́та). 1. Нічого не говорити, затято мовчати. Вона твого Павла перехоплює, а ти ні пари з вуст. Одріж їй так, щоб навік затямила (В. Кучер); Його [арештованого] вже носили на рядні, бо негоден був ходити... Він уже конав — але ні пари з уст (І. Багряний); Парубок ані пари з уст, тільки куди я не гляну, усе на його погляд очима спаду (Марко Вовчок); —Лука на те ані пари з уст: що правда, то правда, а правді кільця не вправиш — худа корова (Григір Тютюнник); Та Лисичка не дурна. Сидить у норі, ані пари з рота (І. Франко). ні па́ри з губи́. Стала [Мася] під грубою та й ні пари з губи, наче води в рот набрала (А. Свидницький). з уст ні па́ри. Вона все ходить, з уст ні пари. Широкий Дніпр не гомонить: Розбивши вітер чорні хмари, Ліг біля моря одпочить (Т. Шевченко).

2. про що і без додатка. Не розголошувати, не розказувати чого-небудь; утаювати. Давайте умовимось, про стороннє ні пари з уст (І. Цюпа); Зараз усе вам скажу, тільки присягніть,.. що ви про те нікому ні пари з уст (Переклад М. Лукаша); [Шостак:] Ти, Палажко, дивися: нікому ні пари з рота! (Я. Мамонтов).

3. рідко, зі сл. говори́ти, мо́вити і под., із запереч. Зовсім нічого. Поклонивсь [парубок дівці] звичайненько і ні пари з уст не мовить (Г. Квітка-Основ’яненко).

вклада́ти / вкла́сти в уста́ кого, чиї, книжн. Робити кого-небудь виразником певних ідей, думок, переконань тощо або спонукати когось висловлювати які-небудь думки, погляди і т. ін. Ібсен у п’єсі “Нора”, або “Ляльковий дім”, в уста головної героїні вкладав протест проти принизливої ролі жінки (З журналу).

вклада́ти / вкла́сти в уста́ кого, чиї, книжн. Робити кого-небудь виразником певних ідей, думок, переконань тощо або спонукати когось висловлювати які-небудь думки, погляди і т. ін. Ібсен у п’єсі “Нора”, або “Ляльковий дім”, в уста головної героїні вкладав протест проти принизливої ролі жінки (З журналу).

затуля́ти (закрива́ти, замика́ти, затика́ти і т. ін.) / затули́ти (закри́ти, замкну́ти, заткну́ти і т. ін.) рот (ро́та, уста́, грубо пе́льку і т. ін.). 1. Замовкати, мовчати. Не зітхай, моя дівчино, Скорбних уст не замикай, Рук не складуй безнадійно, Від життя не утікай (П. Грабовський); [Демко:] Приказую тобі: затули рота! (М. Кропивницький); — Ану закрий пельку! — густим басом просив із темряви Микифор (Григорій Тютюнник); [Аврелія:] І ти б хотів, щоб я вуста замкнула, а тільки серцем Богові молилась? (Леся Українка). заці́пити пи́сок. Нічого іншого [Мотрі] не лишилося, як “заціпити писок” і, шморгаючи носом, тихо хлипати собі в кулак (У. Самчук).

2. кому і без додатка. Примушувати кого-небудь замовкати, не давати змоги висловлювати свою думку. Не можна затулити уста народові (М. Рильський); Хто міг замкнути уста Шевченкові навіть під рекрутським ранцем і капральським буком? (І. Франко); Здавалося б, почуй, збагни, одумайся,— ні, затуляють вуха й велять заткнути рота, замкнути вуста безстрашні, що мовлять слово правди (Василь Шевчук). роти́ позатуля́ти (позакрива́ти, позама́зувати) (про всіх або багатьох). [Галя (до дівчат):] То що се ви до мене причепились? Я вам роти позатуляю зараз (В. Самійленко); Знову реготнули, та враз стихли, мовби хтось разом усім роти позакривав (Р. Іваничук); Хай собі довгі язики що хочуть говорять: ротів людям не позамазуєш і слухати — не переслухаєш (Панас Мирний).

3. Задобрювати кого-небудь з метою застереження від розголошення якоїсь справи, таємниці і т. ін. — Тільки ось що,— зам’явся Головатий,— нам потрібні гроші на дорожні витрати, часом, може, й на те, щоб заткнути пельку якомусь не в міру запопадливому справникові чи бургомістрові (С. Добровольський). запхну́ти пе́льку. — Пошлеш титарям два вози горшків: сунеш благочинному в зуби горшка, а благочинній макітру, то запхнеш пельку й благочинному, й благочинній! (І. Нечуй-Левицький).

затуля́ти (закрива́ти, замика́ти, затика́ти і т. ін.) / затули́ти (закри́ти, замкну́ти, заткну́ти і т. ін.) рот (ро́та, уста́, грубо пе́льку і т. ін.). 1. Замовкати, мовчати. Не зітхай, моя дівчино, Скорбних уст не замикай, Рук не складуй безнадійно, Від життя не утікай (П. Грабовський); [Демко:] Приказую тобі: затули рота! (М. Кропивницький); — Ану закрий пельку! — густим басом просив із темряви Микифор (Григорій Тютюнник); [Аврелія:] І ти б хотів, щоб я вуста замкнула, а тільки серцем Богові молилась? (Леся Українка). заці́пити пи́сок. Нічого іншого [Мотрі] не лишилося, як “заціпити писок” і, шморгаючи носом, тихо хлипати собі в кулак (У. Самчук).

2. кому і без додатка. Примушувати кого-небудь замовкати, не давати змоги висловлювати свою думку. Не можна затулити уста народові (М. Рильський); Хто міг замкнути уста Шевченкові навіть під рекрутським ранцем і капральським буком? (І. Франко); Здавалося б, почуй, збагни, одумайся,— ні, затуляють вуха й велять заткнути рота, замкнути вуста безстрашні, що мовлять слово правди (Василь Шевчук). роти́ позатуля́ти (позакрива́ти, позама́зувати) (про всіх або багатьох). [Галя (до дівчат):] То що се ви до мене причепились? Я вам роти позатуляю зараз (В. Самійленко); Знову реготнули, та враз стихли, мовби хтось разом усім роти позакривав (Р. Іваничук); Хай собі довгі язики що хочуть говорять: ротів людям не позамазуєш і слухати — не переслухаєш (Панас Мирний).

3. Задобрювати кого-небудь з метою застереження від розголошення якоїсь справи, таємниці і т. ін. — Тільки ось що,— зам’явся Головатий,— нам потрібні гроші на дорожні витрати, часом, може, й на те, щоб заткнути пельку якомусь не в міру запопадливому справникові чи бургомістрові (С. Добровольський). запхну́ти пе́льку. — Пошлеш титарям два вози горшків: сунеш благочинному в зуби горшка, а благочинній макітру, то запхнеш пельку й благочинному, й благочинній! (І. Нечуй-Левицький).

затуля́ти (закрива́ти, замика́ти, затика́ти і т. ін.) / затули́ти (закри́ти, замкну́ти, заткну́ти і т. ін.) рот (ро́та, уста́, грубо пе́льку і т. ін.). 1. Замовкати, мовчати. Не зітхай, моя дівчино, Скорбних уст не замикай, Рук не складуй безнадійно, Від життя не утікай (П. Грабовський); [Демко:] Приказую тобі: затули рота! (М. Кропивницький); — Ану закрий пельку! — густим басом просив із темряви Микифор (Григорій Тютюнник); [Аврелія:] І ти б хотів, щоб я вуста замкнула, а тільки серцем Богові молилась? (Леся Українка). заці́пити пи́сок. Нічого іншого [Мотрі] не лишилося, як “заціпити писок” і, шморгаючи носом, тихо хлипати собі в кулак (У. Самчук).

2. кому і без додатка. Примушувати кого-небудь замовкати, не давати змоги висловлювати свою думку. Не можна затулити уста народові (М. Рильський); Хто міг замкнути уста Шевченкові навіть під рекрутським ранцем і капральським буком? (І. Франко); Здавалося б, почуй, збагни, одумайся,— ні, затуляють вуха й велять заткнути рота, замкнути вуста безстрашні, що мовлять слово правди (Василь Шевчук). роти́ позатуля́ти (позакрива́ти, позама́зувати) (про всіх або багатьох). [Галя (до дівчат):] То що се ви до мене причепились? Я вам роти позатуляю зараз (В. Самійленко); Знову реготнули, та враз стихли, мовби хтось разом усім роти позакривав (Р. Іваничук); Хай собі довгі язики що хочуть говорять: ротів людям не позамазуєш і слухати — не переслухаєш (Панас Мирний).

3. Задобрювати кого-небудь з метою застереження від розголошення якоїсь справи, таємниці і т. ін. — Тільки ось що,— зам’явся Головатий,— нам потрібні гроші на дорожні витрати, часом, може, й на те, щоб заткнути пельку якомусь не в міру запопадливому справникові чи бургомістрові (С. Добровольський). запхну́ти пе́льку. — Пошлеш титарям два вози горшків: сунеш благочинному в зуби горшка, а благочинній макітру, то запхнеш пельку й благочинному, й благочинній! (І. Нечуй-Левицький).

затуля́ти (закрива́ти, замика́ти, затика́ти і т. ін.) / затули́ти (закри́ти, замкну́ти, заткну́ти і т. ін.) рот (ро́та, уста́, грубо пе́льку і т. ін.). 1. Замовкати, мовчати. Не зітхай, моя дівчино, Скорбних уст не замикай, Рук не складуй безнадійно, Від життя не утікай (П. Грабовський); [Демко:] Приказую тобі: затули рота! (М. Кропивницький); — Ану закрий пельку! — густим басом просив із темряви Микифор (Григорій Тютюнник); [Аврелія:] І ти б хотів, щоб я вуста замкнула, а тільки серцем Богові молилась? (Леся Українка). заці́пити пи́сок. Нічого іншого [Мотрі] не лишилося, як “заціпити писок” і, шморгаючи носом, тихо хлипати собі в кулак (У. Самчук).

2. кому і без додатка. Примушувати кого-небудь замовкати, не давати змоги висловлювати свою думку. Не можна затулити уста народові (М. Рильський); Хто міг замкнути уста Шевченкові навіть під рекрутським ранцем і капральським буком? (І. Франко); Здавалося б, почуй, збагни, одумайся,— ні, затуляють вуха й велять заткнути рота, замкнути вуста безстрашні, що мовлять слово правди (Василь Шевчук). роти́ позатуля́ти (позакрива́ти, позама́зувати) (про всіх або багатьох). [Галя (до дівчат):] То що се ви до мене причепились? Я вам роти позатуляю зараз (В. Самійленко); Знову реготнули, та враз стихли, мовби хтось разом усім роти позакривав (Р. Іваничук); Хай собі довгі язики що хочуть говорять: ротів людям не позамазуєш і слухати — не переслухаєш (Панас Мирний).

3. Задобрювати кого-небудь з метою застереження від розголошення якоїсь справи, таємниці і т. ін. — Тільки ось що,— зам’явся Головатий,— нам потрібні гроші на дорожні витрати, часом, може, й на те, щоб заткнути пельку якомусь не в міру запопадливому справникові чи бургомістрові (С. Добровольський). запхну́ти пе́льку. — Пошлеш титарям два вози горшків: сунеш благочинному в зуби горшка, а благочинній макітру, то запхнеш пельку й благочинному, й благочинній! (І. Нечуй-Левицький).

затуля́ти (закрива́ти, замика́ти, затика́ти і т. ін.) / затули́ти (закри́ти, замкну́ти, заткну́ти і т. ін.) рот (ро́та, уста́, грубо пе́льку і т. ін.). 1. Замовкати, мовчати. Не зітхай, моя дівчино, Скорбних уст не замикай, Рук не складуй безнадійно, Від життя не утікай (П. Грабовський); [Демко:] Приказую тобі: затули рота! (М. Кропивницький); — Ану закрий пельку! — густим басом просив із темряви Микифор (Григорій Тютюнник); [Аврелія:] І ти б хотів, щоб я вуста замкнула, а тільки серцем Богові молилась? (Леся Українка). заці́пити пи́сок. Нічого іншого [Мотрі] не лишилося, як “заціпити писок” і, шморгаючи носом, тихо хлипати собі в кулак (У. Самчук).

2. кому і без додатка. Примушувати кого-небудь замовкати, не давати змоги висловлювати свою думку. Не можна затулити уста народові (М. Рильський); Хто міг замкнути уста Шевченкові навіть під рекрутським ранцем і капральським буком? (І. Франко); Здавалося б, почуй, збагни, одумайся,— ні, затуляють вуха й велять заткнути рота, замкнути вуста безстрашні, що мовлять слово правди (Василь Шевчук). роти́ позатуля́ти (позакрива́ти, позама́зувати) (про всіх або багатьох). [Галя (до дівчат):] То що се ви до мене причепились? Я вам роти позатуляю зараз (В. Самійленко); Знову реготнули, та враз стихли, мовби хтось разом усім роти позакривав (Р. Іваничук); Хай собі довгі язики що хочуть говорять: ротів людям не позамазуєш і слухати — не переслухаєш (Панас Мирний).

3. Задобрювати кого-небудь з метою застереження від розголошення якоїсь справи, таємниці і т. ін. — Тільки ось що,— зам’явся Головатий,— нам потрібні гроші на дорожні витрати, часом, може, й на те, щоб заткнути пельку якомусь не в міру запопадливому справникові чи бургомістрові (С. Добровольський). запхну́ти пе́льку. — Пошлеш титарям два вози горшків: сунеш благочинному в зуби горшка, а благочинній макітру, то запхнеш пельку й благочинному, й благочинній! (І. Нечуй-Левицький).

затуля́ти (закрива́ти, замика́ти, затика́ти і т. ін.) / затули́ти (закри́ти, замкну́ти, заткну́ти і т. ін.) рот (ро́та, уста́, грубо пе́льку і т. ін.). 1. Замовкати, мовчати. Не зітхай, моя дівчино, Скорбних уст не замикай, Рук не складуй безнадійно, Від життя не утікай (П. Грабовський); [Демко:] Приказую тобі: затули рота! (М. Кропивницький); — Ану закрий пельку! — густим басом просив із темряви Микифор (Григорій Тютюнник); [Аврелія:] І ти б хотів, щоб я вуста замкнула, а тільки серцем Богові молилась? (Леся Українка). заці́пити пи́сок. Нічого іншого [Мотрі] не лишилося, як “заціпити писок” і, шморгаючи носом, тихо хлипати собі в кулак (У. Самчук).

2. кому і без додатка. Примушувати кого-небудь замовкати, не давати змоги висловлювати свою думку. Не можна затулити уста народові (М. Рильський); Хто міг замкнути уста Шевченкові навіть під рекрутським ранцем і капральським буком? (І. Франко); Здавалося б, почуй, збагни, одумайся,— ні, затуляють вуха й велять заткнути рота, замкнути вуста безстрашні, що мовлять слово правди (Василь Шевчук). роти́ позатуля́ти (позакрива́ти, позама́зувати) (про всіх або багатьох). [Галя (до дівчат):] То що се ви до мене причепились? Я вам роти позатуляю зараз (В. Самійленко); Знову реготнули, та враз стихли, мовби хтось разом усім роти позакривав (Р. Іваничук); Хай собі довгі язики що хочуть говорять: ротів людям не позамазуєш і слухати — не переслухаєш (Панас Мирний).

3. Задобрювати кого-небудь з метою застереження від розголошення якоїсь справи, таємниці і т. ін. — Тільки ось що,— зам’явся Головатий,— нам потрібні гроші на дорожні витрати, часом, може, й на те, щоб заткнути пельку якомусь не в міру запопадливому справникові чи бургомістрові (С. Добровольський). запхну́ти пе́льку. — Пошлеш титарям два вози горшків: сунеш благочинному в зуби горшка, а благочинній макітру, то запхнеш пельку й благочинному, й благочинній! (І. Нечуй-Левицький).

затуля́ти (закрива́ти, замика́ти, затика́ти і т. ін.) / затули́ти (закри́ти, замкну́ти, заткну́ти і т. ін.) рот (ро́та, уста́, грубо пе́льку і т. ін.). 1. Замовкати, мовчати. Не зітхай, моя дівчино, Скорбних уст не замикай, Рук не складуй безнадійно, Від життя не утікай (П. Грабовський); [Демко:] Приказую тобі: затули рота! (М. Кропивницький); — Ану закрий пельку! — густим басом просив із темряви Микифор (Григорій Тютюнник); [Аврелія:] І ти б хотів, щоб я вуста замкнула, а тільки серцем Богові молилась? (Леся Українка). заці́пити пи́сок. Нічого іншого [Мотрі] не лишилося, як “заціпити писок” і, шморгаючи носом, тихо хлипати собі в кулак (У. Самчук).

2. кому і без додатка. Примушувати кого-небудь замовкати, не давати змоги висловлювати свою думку. Не можна затулити уста народові (М. Рильський); Хто міг замкнути уста Шевченкові навіть під рекрутським ранцем і капральським буком? (І. Франко); Здавалося б, почуй, збагни, одумайся,— ні, затуляють вуха й велять заткнути рота, замкнути вуста безстрашні, що мовлять слово правди (Василь Шевчук). роти́ позатуля́ти (позакрива́ти, позама́зувати) (про всіх або багатьох). [Галя (до дівчат):] То що се ви до мене причепились? Я вам роти позатуляю зараз (В. Самійленко); Знову реготнули, та враз стихли, мовби хтось разом усім роти позакривав (Р. Іваничук); Хай собі довгі язики що хочуть говорять: ротів людям не позамазуєш і слухати — не переслухаєш (Панас Мирний).

3. Задобрювати кого-небудь з метою застереження від розголошення якоїсь справи, таємниці і т. ін. — Тільки ось що,— зам’явся Головатий,— нам потрібні гроші на дорожні витрати, часом, може, й на те, щоб заткнути пельку якомусь не в міру запопадливому справникові чи бургомістрові (С. Добровольський). запхну́ти пе́льку. — Пошлеш титарям два вози горшків: сунеш благочинному в зуби горшка, а благочинній макітру, то запхнеш пельку й благочинному, й благочинній! (І. Нечуй-Левицький).

затуля́ти (закрива́ти, замика́ти, затика́ти і т. ін.) / затули́ти (закри́ти, замкну́ти, заткну́ти і т. ін.) рот (ро́та, уста́, грубо пе́льку і т. ін.). 1. Замовкати, мовчати. Не зітхай, моя дівчино, Скорбних уст не замикай, Рук не складуй безнадійно, Від життя не утікай (П. Грабовський); [Демко:] Приказую тобі: затули рота! (М. Кропивницький); — Ану закрий пельку! — густим басом просив із темряви Микифор (Григорій Тютюнник); [Аврелія:] І ти б хотів, щоб я вуста замкнула, а тільки серцем Богові молилась? (Леся Українка). заці́пити пи́сок. Нічого іншого [Мотрі] не лишилося, як “заціпити писок” і, шморгаючи носом, тихо хлипати собі в кулак (У. Самчук).

2. кому і без додатка. Примушувати кого-небудь замовкати, не давати змоги висловлювати свою думку. Не можна затулити уста народові (М. Рильський); Хто міг замкнути уста Шевченкові навіть під рекрутським ранцем і капральським буком? (І. Франко); Здавалося б, почуй, збагни, одумайся,— ні, затуляють вуха й велять заткнути рота, замкнути вуста безстрашні, що мовлять слово правди (Василь Шевчук). роти́ позатуля́ти (позакрива́ти, позама́зувати) (про всіх або багатьох). [Галя (до дівчат):] То що се ви до мене причепились? Я вам роти позатуляю зараз (В. Самійленко); Знову реготнули, та враз стихли, мовби хтось разом усім роти позакривав (Р. Іваничук); Хай собі довгі язики що хочуть говорять: ротів людям не позамазуєш і слухати — не переслухаєш (Панас Мирний).

3. Задобрювати кого-небудь з метою застереження від розголошення якоїсь справи, таємниці і т. ін. — Тільки ось що,— зам’явся Головатий,— нам потрібні гроші на дорожні витрати, часом, може, й на те, щоб заткнути пельку якомусь не в міру запопадливому справникові чи бургомістрові (С. Добровольський). запхну́ти пе́льку. — Пошлеш титарям два вози горшків: сунеш благочинному в зуби горшка, а благочинній макітру, то запхнеш пельку й благочинному, й благочинній! (І. Нечуй-Левицький).

з вуст (з уст) у вуста́ (в уста́), зі сл. передава́тися, передава́ти, перехо́дити. Від однієї людини до іншої (про щось почуте). Переходячи з уст в уста,.. твори ці зазнавали різних трансформацій, розгалужувались іноді на багато варіантів (М. Рильський); По селах з уст в уста передавалася жахлива звістка: фашисти нищать радянських людей, знущаються з жінок, убивають комуністів (Іван Ле). від уст до уст. Полетіла команда від уст до уст: форсувати річку (О. Гончар). з уст до уст. З уст до уст перелітала одна звістка про заснування нових артілей (Г. Епік).

золоті́ уста́ у кого і без додатка. Хто-небудь вміє дотепно, доречно висловлюватися. Полюбила наша Домаха чумаченька молодого перехожого.— Так і єсть!.. О, та й хороший же вдався! та який жартівливий, говіркий! золотії вуста! (Марко Вовчок).

з пе́рших уст, зі сл. почу́ти, дізна́тися і т. ін. Безпосередньо, від учасників чи очевидців. Я вирішив зустрітися з ним самим, щоб почути, як кажуть, з перших уст те, що розповіли інші (З газети).

з уст чиїх, зі сл. почу́ти. Від когось. — Я хотіла почути лише з твоїх уст, що робиться з батьком (О. Кобилянська); Зі словом поводитися треба чесно і обережно… Небезпечно жартувати зі словом письменникові. Поганого слова не хочеться чути з уст його (З журналу).

з вуст (з уст) у вуста́ (в уста́), зі сл. передава́тися, передава́ти, перехо́дити. Від однієї людини до іншої (про щось почуте). Переходячи з уст в уста,.. твори ці зазнавали різних трансформацій, розгалужувались іноді на багато варіантів (М. Рильський); По селах з уст в уста передавалася жахлива звістка: фашисти нищать радянських людей, знущаються з жінок, убивають комуністів (Іван Ле). від уст до уст. Полетіла команда від уст до уст: форсувати річку (О. Гончар). з уст до уст. З уст до уст перелітала одна звістка про заснування нових артілей (Г. Епік).

з вуст (з уст) у вуста́ (в уста́), зі сл. передава́тися, передава́ти, перехо́дити. Від однієї людини до іншої (про щось почуте). Переходячи з уст в уста,.. твори ці зазнавали різних трансформацій, розгалужувались іноді на багато варіантів (М. Рильський); По селах з уст в уста передавалася жахлива звістка: фашисти нищать радянських людей, знущаються з жінок, убивають комуністів (Іван Ле). від уст до уст. Полетіла команда від уст до уст: форсувати річку (О. Гончар). з уст до уст. З уст до уст перелітала одна звістка про заснування нових артілей (Г. Епік).

з вуст (з уст) у вуста́ (в уста́), зі сл. передава́тися, передава́ти, перехо́дити. Від однієї людини до іншої (про щось почуте). Переходячи з уст в уста,.. твори ці зазнавали різних трансформацій, розгалужувались іноді на багато варіантів (М. Рильський); По селах з уст в уста передавалася жахлива звістка: фашисти нищать радянських людей, знущаються з жінок, убивають комуністів (Іван Ле). від уст до уст. Полетіла команда від уст до уст: форсувати річку (О. Гончар). з уст до уст. З уст до уст перелітала одна звістка про заснування нових артілей (Г. Епік).

ні (ані́) па́ри з вуст (з уст, з ро́та). 1. Нічого не говорити, затято мовчати. Вона твого Павла перехоплює, а ти ні пари з вуст. Одріж їй так, щоб навік затямила (В. Кучер); Його [арештованого] вже носили на рядні, бо негоден був ходити... Він уже конав — але ні пари з уст (І. Багряний); Парубок ані пари з уст, тільки куди я не гляну, усе на його погляд очима спаду (Марко Вовчок); —Лука на те ані пари з уст: що правда, то правда, а правді кільця не вправиш — худа корова (Григір Тютюнник); Та Лисичка не дурна. Сидить у норі, ані пари з рота (І. Франко). ні па́ри з губи́. Стала [Мася] під грубою та й ні пари з губи, наче води в рот набрала (А. Свидницький). з уст ні па́ри. Вона все ходить, з уст ні пари. Широкий Дніпр не гомонить: Розбивши вітер чорні хмари, Ліг біля моря одпочить (Т. Шевченко).

2. про що і без додатка. Не розголошувати, не розказувати чого-небудь; утаювати. Давайте умовимось, про стороннє ні пари з уст (І. Цюпа); Зараз усе вам скажу, тільки присягніть,.. що ви про те нікому ні пари з уст (Переклад М. Лукаша); [Шостак:] Ти, Палажко, дивися: нікому ні пари з рота! (Я. Мамонтов).

3. рідко, зі сл. говори́ти, мо́вити і под., із запереч. Зовсім нічого. Поклонивсь [парубок дівці] звичайненько і ні пари з уст не мовить (Г. Квітка-Основ’яненко).

з вуст (з уст) у вуста́ (в уста́), зі сл. передава́тися, передава́ти, перехо́дити. Від однієї людини до іншої (про щось почуте). Переходячи з уст в уста,.. твори ці зазнавали різних трансформацій, розгалужувались іноді на багато варіантів (М. Рильський); По селах з уст в уста передавалася жахлива звістка: фашисти нищать радянських людей, знущаються з жінок, убивають комуністів (Іван Ле). від уст до уст. Полетіла команда від уст до уст: форсувати річку (О. Гончар). з уст до уст. З уст до уст перелітала одна звістка про заснування нових артілей (Г. Епік).

криви́ти рот (гу́би, уста́) на кого—що. Ставитися до кого-, чого-небудь зневажливо, зверхньо і т. ін. Вона ходила змалку на завод І на хліб свій чорний не кривила рот (Д. Павличко).

не схо́дити з уст чиїх, кого і без додатка. Бути популярним, постійно згадуватися, обговорюватися і т. ін. Ім’я Кропивницького не сходило з уст навіть тих, хто ніколи не поважав театру (Збірник про М. Кропивницького); Будапешт! Це слово тепер не сходило з уст (О. Гончар).

ні (ані́) па́ри з вуст (з уст, з ро́та). 1. Нічого не говорити, затято мовчати. Вона твого Павла перехоплює, а ти ні пари з вуст. Одріж їй так, щоб навік затямила (В. Кучер); Його [арештованого] вже носили на рядні, бо негоден був ходити... Він уже конав — але ні пари з уст (І. Багряний); Парубок ані пари з уст, тільки куди я не гляну, усе на його погляд очима спаду (Марко Вовчок); —Лука на те ані пари з уст: що правда, то правда, а правді кільця не вправиш — худа корова (Григір Тютюнник); Та Лисичка не дурна. Сидить у норі, ані пари з рота (І. Франко). ні па́ри з губи́. Стала [Мася] під грубою та й ні пари з губи, наче води в рот набрала (А. Свидницький). з уст ні па́ри. Вона все ходить, з уст ні пари. Широкий Дніпр не гомонить: Розбивши вітер чорні хмари, Ліг біля моря одпочить (Т. Шевченко).

2. про що і без додатка. Не розголошувати, не розказувати чого-небудь; утаювати. Давайте умовимось, про стороннє ні пари з уст (І. Цюпа); Зараз усе вам скажу, тільки присягніть,.. що ви про те нікому ні пари з уст (Переклад М. Лукаша); [Шостак:] Ти, Палажко, дивися: нікому ні пари з рота! (Я. Мамонтов).

3. рідко, зі сл. говори́ти, мо́вити і под., із запереч. Зовсім нічого. Поклонивсь [парубок дівці] звичайненько і ні пари з уст не мовить (Г. Квітка-Основ’яненко).

розмика́ти / розімкну́ти уста́. Говорити, розмовляти. — Де шукати [скарб]? — Та козак німував.— Чи, може, де в печері? Запорожець уст не розмикав (О. Ільченко); — У себе в кімнаті своїй обидві співають — нема вгаву, а в бесіді .. уста не вміють розімкнути, німіють (Марко Вовчок); Почувала [Гаїнка], що мусить щось сказати, відповісти на ці слова, та не могла розімкнути уста (Б. Грінченко).

розмика́ти / розімкну́ти уста́. Говорити, розмовляти. — Де шукати [скарб]? — Та козак німував.— Чи, може, де в печері? Запорожець уст не розмикав (О. Ільченко); — У себе в кімнаті своїй обидві співають — нема вгаву, а в бесіді .. уста не вміють розімкнути, німіють (Марко Вовчок); Почувала [Гаїнка], що мусить щось сказати, відповісти на ці слова, та не могла розімкнути уста (Б. Грінченко).

уста́ не розмика́ються у кого, чиї. Хто-небудь мовчить, не говорить нічого. — Оце, я щиру правду говорю.— Може, ні? Ану забожись! Бач, і уста твої не розмикаються! (Марко Вовчок).

-2-
множинний іменник

Словник відмінків

відмінок однина множина
називний Уста́  
родовий Усти́  
давальний Усті́  
знахідний Усту́  
орудний Усто́ю  
місцевий на/в Усті́  
кличний Усто́*  
відмінок однина множина
називний   уста́
родовий   уст
давальний   уста́м
знахідний   уста́
орудний   уста́ми
місцевий   на/в уста́х
кличний   уста́

Словник синонімів

РОТ (порожнина між верхньою й нижньою щелепами з отвором у нижній частині обличчя; обрис і розріз губ), УСТА́мн.,ПА́ЩАзневажл.,ПАЩЕ́КАзневажл.,ПЕ́ЛЬКАвульг.,ВЕ́РШАзневажл.,ХА́ВКАзневажл. діал.,ПИ́СОКзневажл. діал.,ҐА́ВРАдіал.Походжає [отаман] вздовж байдака. Гасне люлька в роті (Т. Шевченко); Розкривши бородату пащу, реве [дід] з такою силою, що в його здоровенних грудях гуде, як у дзвоні (Григорій Тютюнник); [Степан:] Оксано, Оксано! Я помстився за тебе! Оцими власними руками я роздер пащеку Теклі (М. Кропивницький); А суддя, як уздрів бублики, так мерщій за них та й став у пельку пхати (Г. Квітка-Основ’яненко); Глянула на мене, та як роззявить свою вершу, як гавкне на ввесь город (І. Нечуй-Левицький); - Се я її хлюпнула, щоб їй залляти оту широку хавку, - насміхалася Ганка (І. Франко); [Кармелюк:] Ану, закрий свій писок, проклята відьмо..! (С. Васильченко).

Словник фразеологізмів

ні (ані́) па́ри з вуст (з уст, з ро́та). 1. Нічого не говорити, затято мовчати. Вона твого Павла перехоплює, а ти ні пари з вуст. Одріж їй так, щоб навік затямила (В. Кучер); Його [арештованого] вже носили на рядні, бо негоден був ходити... Він уже конав — але ні пари з уст (І. Багряний); Парубок ані пари з уст, тільки куди я не гляну, усе на його погляд очима спаду (Марко Вовчок); —Лука на те ані пари з уст: що правда, то правда, а правді кільця не вправиш — худа корова (Григір Тютюнник); Та Лисичка не дурна. Сидить у норі, ані пари з рота (І. Франко). ні па́ри з губи́. Стала [Мася] під грубою та й ні пари з губи, наче води в рот набрала (А. Свидницький). з уст ні па́ри. Вона все ходить, з уст ні пари. Широкий Дніпр не гомонить: Розбивши вітер чорні хмари, Ліг біля моря одпочить (Т. Шевченко).

2. про що і без додатка. Не розголошувати, не розказувати чого-небудь; утаювати. Давайте умовимось, про стороннє ні пари з уст (І. Цюпа); Зараз усе вам скажу, тільки присягніть,.. що ви про те нікому ні пари з уст (Переклад М. Лукаша); [Шостак:] Ти, Палажко, дивися: нікому ні пари з рота! (Я. Мамонтов).

3. рідко, зі сл. говори́ти, мо́вити і под., із запереч. Зовсім нічого. Поклонивсь [парубок дівці] звичайненько і ні пари з уст не мовить (Г. Квітка-Основ’яненко).

вклада́ти / вкла́сти в уста́ кого, чиї, книжн. Робити кого-небудь виразником певних ідей, думок, переконань тощо або спонукати когось висловлювати які-небудь думки, погляди і т. ін. Ібсен у п’єсі “Нора”, або “Ляльковий дім”, в уста головної героїні вкладав протест проти принизливої ролі жінки (З журналу).

вклада́ти / вкла́сти в уста́ кого, чиї, книжн. Робити кого-небудь виразником певних ідей, думок, переконань тощо або спонукати когось висловлювати які-небудь думки, погляди і т. ін. Ібсен у п’єсі “Нора”, або “Ляльковий дім”, в уста головної героїні вкладав протест проти принизливої ролі жінки (З журналу).

затуля́ти (закрива́ти, замика́ти, затика́ти і т. ін.) / затули́ти (закри́ти, замкну́ти, заткну́ти і т. ін.) рот (ро́та, уста́, грубо пе́льку і т. ін.). 1. Замовкати, мовчати. Не зітхай, моя дівчино, Скорбних уст не замикай, Рук не складуй безнадійно, Від життя не утікай (П. Грабовський); [Демко:] Приказую тобі: затули рота! (М. Кропивницький); — Ану закрий пельку! — густим басом просив із темряви Микифор (Григорій Тютюнник); [Аврелія:] І ти б хотів, щоб я вуста замкнула, а тільки серцем Богові молилась? (Леся Українка). заці́пити пи́сок. Нічого іншого [Мотрі] не лишилося, як “заціпити писок” і, шморгаючи носом, тихо хлипати собі в кулак (У. Самчук).

2. кому і без додатка. Примушувати кого-небудь замовкати, не давати змоги висловлювати свою думку. Не можна затулити уста народові (М. Рильський); Хто міг замкнути уста Шевченкові навіть під рекрутським ранцем і капральським буком? (І. Франко); Здавалося б, почуй, збагни, одумайся,— ні, затуляють вуха й велять заткнути рота, замкнути вуста безстрашні, що мовлять слово правди (Василь Шевчук). роти́ позатуля́ти (позакрива́ти, позама́зувати) (про всіх або багатьох). [Галя (до дівчат):] То що се ви до мене причепились? Я вам роти позатуляю зараз (В. Самійленко); Знову реготнули, та враз стихли, мовби хтось разом усім роти позакривав (Р. Іваничук); Хай собі довгі язики що хочуть говорять: ротів людям не позамазуєш і слухати — не переслухаєш (Панас Мирний).

3. Задобрювати кого-небудь з метою застереження від розголошення якоїсь справи, таємниці і т. ін. — Тільки ось що,— зам’явся Головатий,— нам потрібні гроші на дорожні витрати, часом, може, й на те, щоб заткнути пельку якомусь не в міру запопадливому справникові чи бургомістрові (С. Добровольський). запхну́ти пе́льку. — Пошлеш титарям два вози горшків: сунеш благочинному в зуби горшка, а благочинній макітру, то запхнеш пельку й благочинному, й благочинній! (І. Нечуй-Левицький).

затуля́ти (закрива́ти, замика́ти, затика́ти і т. ін.) / затули́ти (закри́ти, замкну́ти, заткну́ти і т. ін.) рот (ро́та, уста́, грубо пе́льку і т. ін.). 1. Замовкати, мовчати. Не зітхай, моя дівчино, Скорбних уст не замикай, Рук не складуй безнадійно, Від життя не утікай (П. Грабовський); [Демко:] Приказую тобі: затули рота! (М. Кропивницький); — Ану закрий пельку! — густим басом просив із темряви Микифор (Григорій Тютюнник); [Аврелія:] І ти б хотів, щоб я вуста замкнула, а тільки серцем Богові молилась? (Леся Українка). заці́пити пи́сок. Нічого іншого [Мотрі] не лишилося, як “заціпити писок” і, шморгаючи носом, тихо хлипати собі в кулак (У. Самчук).

2. кому і без додатка. Примушувати кого-небудь замовкати, не давати змоги висловлювати свою думку. Не можна затулити уста народові (М. Рильський); Хто міг замкнути уста Шевченкові навіть під рекрутським ранцем і капральським буком? (І. Франко); Здавалося б, почуй, збагни, одумайся,— ні, затуляють вуха й велять заткнути рота, замкнути вуста безстрашні, що мовлять слово правди (Василь Шевчук). роти́ позатуля́ти (позакрива́ти, позама́зувати) (про всіх або багатьох). [Галя (до дівчат):] То що се ви до мене причепились? Я вам роти позатуляю зараз (В. Самійленко); Знову реготнули, та враз стихли, мовби хтось разом усім роти позакривав (Р. Іваничук); Хай собі довгі язики що хочуть говорять: ротів людям не позамазуєш і слухати — не переслухаєш (Панас Мирний).

3. Задобрювати кого-небудь з метою застереження від розголошення якоїсь справи, таємниці і т. ін. — Тільки ось що,— зам’явся Головатий,— нам потрібні гроші на дорожні витрати, часом, може, й на те, щоб заткнути пельку якомусь не в міру запопадливому справникові чи бургомістрові (С. Добровольський). запхну́ти пе́льку. — Пошлеш титарям два вози горшків: сунеш благочинному в зуби горшка, а благочинній макітру, то запхнеш пельку й благочинному, й благочинній! (І. Нечуй-Левицький).

затуля́ти (закрива́ти, замика́ти, затика́ти і т. ін.) / затули́ти (закри́ти, замкну́ти, заткну́ти і т. ін.) рот (ро́та, уста́, грубо пе́льку і т. ін.). 1. Замовкати, мовчати. Не зітхай, моя дівчино, Скорбних уст не замикай, Рук не складуй безнадійно, Від життя не утікай (П. Грабовський); [Демко:] Приказую тобі: затули рота! (М. Кропивницький); — Ану закрий пельку! — густим басом просив із темряви Микифор (Григорій Тютюнник); [Аврелія:] І ти б хотів, щоб я вуста замкнула, а тільки серцем Богові молилась? (Леся Українка). заці́пити пи́сок. Нічого іншого [Мотрі] не лишилося, як “заціпити писок” і, шморгаючи носом, тихо хлипати собі в кулак (У. Самчук).

2. кому і без додатка. Примушувати кого-небудь замовкати, не давати змоги висловлювати свою думку. Не можна затулити уста народові (М. Рильський); Хто міг замкнути уста Шевченкові навіть під рекрутським ранцем і капральським буком? (І. Франко); Здавалося б, почуй, збагни, одумайся,— ні, затуляють вуха й велять заткнути рота, замкнути вуста безстрашні, що мовлять слово правди (Василь Шевчук). роти́ позатуля́ти (позакрива́ти, позама́зувати) (про всіх або багатьох). [Галя (до дівчат):] То що се ви до мене причепились? Я вам роти позатуляю зараз (В. Самійленко); Знову реготнули, та враз стихли, мовби хтось разом усім роти позакривав (Р. Іваничук); Хай собі довгі язики що хочуть говорять: ротів людям не позамазуєш і слухати — не переслухаєш (Панас Мирний).

3. Задобрювати кого-небудь з метою застереження від розголошення якоїсь справи, таємниці і т. ін. — Тільки ось що,— зам’явся Головатий,— нам потрібні гроші на дорожні витрати, часом, може, й на те, щоб заткнути пельку якомусь не в міру запопадливому справникові чи бургомістрові (С. Добровольський). запхну́ти пе́льку. — Пошлеш титарям два вози горшків: сунеш благочинному в зуби горшка, а благочинній макітру, то запхнеш пельку й благочинному, й благочинній! (І. Нечуй-Левицький).

затуля́ти (закрива́ти, замика́ти, затика́ти і т. ін.) / затули́ти (закри́ти, замкну́ти, заткну́ти і т. ін.) рот (ро́та, уста́, грубо пе́льку і т. ін.). 1. Замовкати, мовчати. Не зітхай, моя дівчино, Скорбних уст не замикай, Рук не складуй безнадійно, Від життя не утікай (П. Грабовський); [Демко:] Приказую тобі: затули рота! (М. Кропивницький); — Ану закрий пельку! — густим басом просив із темряви Микифор (Григорій Тютюнник); [Аврелія:] І ти б хотів, щоб я вуста замкнула, а тільки серцем Богові молилась? (Леся Українка). заці́пити пи́сок. Нічого іншого [Мотрі] не лишилося, як “заціпити писок” і, шморгаючи носом, тихо хлипати собі в кулак (У. Самчук).

2. кому і без додатка. Примушувати кого-небудь замовкати, не давати змоги висловлювати свою думку. Не можна затулити уста народові (М. Рильський); Хто міг замкнути уста Шевченкові навіть під рекрутським ранцем і капральським буком? (І. Франко); Здавалося б, почуй, збагни, одумайся,— ні, затуляють вуха й велять заткнути рота, замкнути вуста безстрашні, що мовлять слово правди (Василь Шевчук). роти́ позатуля́ти (позакрива́ти, позама́зувати) (про всіх або багатьох). [Галя (до дівчат):] То що се ви до мене причепились? Я вам роти позатуляю зараз (В. Самійленко); Знову реготнули, та враз стихли, мовби хтось разом усім роти позакривав (Р. Іваничук); Хай собі довгі язики що хочуть говорять: ротів людям не позамазуєш і слухати — не переслухаєш (Панас Мирний).

3. Задобрювати кого-небудь з метою застереження від розголошення якоїсь справи, таємниці і т. ін. — Тільки ось що,— зам’явся Головатий,— нам потрібні гроші на дорожні витрати, часом, може, й на те, щоб заткнути пельку якомусь не в міру запопадливому справникові чи бургомістрові (С. Добровольський). запхну́ти пе́льку. — Пошлеш титарям два вози горшків: сунеш благочинному в зуби горшка, а благочинній макітру, то запхнеш пельку й благочинному, й благочинній! (І. Нечуй-Левицький).

затуля́ти (закрива́ти, замика́ти, затика́ти і т. ін.) / затули́ти (закри́ти, замкну́ти, заткну́ти і т. ін.) рот (ро́та, уста́, грубо пе́льку і т. ін.). 1. Замовкати, мовчати. Не зітхай, моя дівчино, Скорбних уст не замикай, Рук не складуй безнадійно, Від життя не утікай (П. Грабовський); [Демко:] Приказую тобі: затули рота! (М. Кропивницький); — Ану закрий пельку! — густим басом просив із темряви Микифор (Григорій Тютюнник); [Аврелія:] І ти б хотів, щоб я вуста замкнула, а тільки серцем Богові молилась? (Леся Українка). заці́пити пи́сок. Нічого іншого [Мотрі] не лишилося, як “заціпити писок” і, шморгаючи носом, тихо хлипати собі в кулак (У. Самчук).

2. кому і без додатка. Примушувати кого-небудь замовкати, не давати змоги висловлювати свою думку. Не можна затулити уста народові (М. Рильський); Хто міг замкнути уста Шевченкові навіть під рекрутським ранцем і капральським буком? (І. Франко); Здавалося б, почуй, збагни, одумайся,— ні, затуляють вуха й велять заткнути рота, замкнути вуста безстрашні, що мовлять слово правди (Василь Шевчук). роти́ позатуля́ти (позакрива́ти, позама́зувати) (про всіх або багатьох). [Галя (до дівчат):] То що се ви до мене причепились? Я вам роти позатуляю зараз (В. Самійленко); Знову реготнули, та враз стихли, мовби хтось разом усім роти позакривав (Р. Іваничук); Хай собі довгі язики що хочуть говорять: ротів людям не позамазуєш і слухати — не переслухаєш (Панас Мирний).

3. Задобрювати кого-небудь з метою застереження від розголошення якоїсь справи, таємниці і т. ін. — Тільки ось що,— зам’явся Головатий,— нам потрібні гроші на дорожні витрати, часом, може, й на те, щоб заткнути пельку якомусь не в міру запопадливому справникові чи бургомістрові (С. Добровольський). запхну́ти пе́льку. — Пошлеш титарям два вози горшків: сунеш благочинному в зуби горшка, а благочинній макітру, то запхнеш пельку й благочинному, й благочинній! (І. Нечуй-Левицький).

затуля́ти (закрива́ти, замика́ти, затика́ти і т. ін.) / затули́ти (закри́ти, замкну́ти, заткну́ти і т. ін.) рот (ро́та, уста́, грубо пе́льку і т. ін.). 1. Замовкати, мовчати. Не зітхай, моя дівчино, Скорбних уст не замикай, Рук не складуй безнадійно, Від життя не утікай (П. Грабовський); [Демко:] Приказую тобі: затули рота! (М. Кропивницький); — Ану закрий пельку! — густим басом просив із темряви Микифор (Григорій Тютюнник); [Аврелія:] І ти б хотів, щоб я вуста замкнула, а тільки серцем Богові молилась? (Леся Українка). заці́пити пи́сок. Нічого іншого [Мотрі] не лишилося, як “заціпити писок” і, шморгаючи носом, тихо хлипати собі в кулак (У. Самчук).

2. кому і без додатка. Примушувати кого-небудь замовкати, не давати змоги висловлювати свою думку. Не можна затулити уста народові (М. Рильський); Хто міг замкнути уста Шевченкові навіть під рекрутським ранцем і капральським буком? (І. Франко); Здавалося б, почуй, збагни, одумайся,— ні, затуляють вуха й велять заткнути рота, замкнути вуста безстрашні, що мовлять слово правди (Василь Шевчук). роти́ позатуля́ти (позакрива́ти, позама́зувати) (про всіх або багатьох). [Галя (до дівчат):] То що се ви до мене причепились? Я вам роти позатуляю зараз (В. Самійленко); Знову реготнули, та враз стихли, мовби хтось разом усім роти позакривав (Р. Іваничук); Хай собі довгі язики що хочуть говорять: ротів людям не позамазуєш і слухати — не переслухаєш (Панас Мирний).

3. Задобрювати кого-небудь з метою застереження від розголошення якоїсь справи, таємниці і т. ін. — Тільки ось що,— зам’явся Головатий,— нам потрібні гроші на дорожні витрати, часом, може, й на те, щоб заткнути пельку якомусь не в міру запопадливому справникові чи бургомістрові (С. Добровольський). запхну́ти пе́льку. — Пошлеш титарям два вози горшків: сунеш благочинному в зуби горшка, а благочинній макітру, то запхнеш пельку й благочинному, й благочинній! (І. Нечуй-Левицький).

затуля́ти (закрива́ти, замика́ти, затика́ти і т. ін.) / затули́ти (закри́ти, замкну́ти, заткну́ти і т. ін.) рот (ро́та, уста́, грубо пе́льку і т. ін.). 1. Замовкати, мовчати. Не зітхай, моя дівчино, Скорбних уст не замикай, Рук не складуй безнадійно, Від життя не утікай (П. Грабовський); [Демко:] Приказую тобі: затули рота! (М. Кропивницький); — Ану закрий пельку! — густим басом просив із темряви Микифор (Григорій Тютюнник); [Аврелія:] І ти б хотів, щоб я вуста замкнула, а тільки серцем Богові молилась? (Леся Українка). заці́пити пи́сок. Нічого іншого [Мотрі] не лишилося, як “заціпити писок” і, шморгаючи носом, тихо хлипати собі в кулак (У. Самчук).

2. кому і без додатка. Примушувати кого-небудь замовкати, не давати змоги висловлювати свою думку. Не можна затулити уста народові (М. Рильський); Хто міг замкнути уста Шевченкові навіть під рекрутським ранцем і капральським буком? (І. Франко); Здавалося б, почуй, збагни, одумайся,— ні, затуляють вуха й велять заткнути рота, замкнути вуста безстрашні, що мовлять слово правди (Василь Шевчук). роти́ позатуля́ти (позакрива́ти, позама́зувати) (про всіх або багатьох). [Галя (до дівчат):] То що се ви до мене причепились? Я вам роти позатуляю зараз (В. Самійленко); Знову реготнули, та враз стихли, мовби хтось разом усім роти позакривав (Р. Іваничук); Хай собі довгі язики що хочуть говорять: ротів людям не позамазуєш і слухати — не переслухаєш (Панас Мирний).

3. Задобрювати кого-небудь з метою застереження від розголошення якоїсь справи, таємниці і т. ін. — Тільки ось що,— зам’явся Головатий,— нам потрібні гроші на дорожні витрати, часом, може, й на те, щоб заткнути пельку якомусь не в міру запопадливому справникові чи бургомістрові (С. Добровольський). запхну́ти пе́льку. — Пошлеш титарям два вози горшків: сунеш благочинному в зуби горшка, а благочинній макітру, то запхнеш пельку й благочинному, й благочинній! (І. Нечуй-Левицький).

затуля́ти (закрива́ти, замика́ти, затика́ти і т. ін.) / затули́ти (закри́ти, замкну́ти, заткну́ти і т. ін.) рот (ро́та, уста́, грубо пе́льку і т. ін.). 1. Замовкати, мовчати. Не зітхай, моя дівчино, Скорбних уст не замикай, Рук не складуй безнадійно, Від життя не утікай (П. Грабовський); [Демко:] Приказую тобі: затули рота! (М. Кропивницький); — Ану закрий пельку! — густим басом просив із темряви Микифор (Григорій Тютюнник); [Аврелія:] І ти б хотів, щоб я вуста замкнула, а тільки серцем Богові молилась? (Леся Українка). заці́пити пи́сок. Нічого іншого [Мотрі] не лишилося, як “заціпити писок” і, шморгаючи носом, тихо хлипати собі в кулак (У. Самчук).

2. кому і без додатка. Примушувати кого-небудь замовкати, не давати змоги висловлювати свою думку. Не можна затулити уста народові (М. Рильський); Хто міг замкнути уста Шевченкові навіть під рекрутським ранцем і капральським буком? (І. Франко); Здавалося б, почуй, збагни, одумайся,— ні, затуляють вуха й велять заткнути рота, замкнути вуста безстрашні, що мовлять слово правди (Василь Шевчук). роти́ позатуля́ти (позакрива́ти, позама́зувати) (про всіх або багатьох). [Галя (до дівчат):] То що се ви до мене причепились? Я вам роти позатуляю зараз (В. Самійленко); Знову реготнули, та враз стихли, мовби хтось разом усім роти позакривав (Р. Іваничук); Хай собі довгі язики що хочуть говорять: ротів людям не позамазуєш і слухати — не переслухаєш (Панас Мирний).

3. Задобрювати кого-небудь з метою застереження від розголошення якоїсь справи, таємниці і т. ін. — Тільки ось що,— зам’явся Головатий,— нам потрібні гроші на дорожні витрати, часом, може, й на те, щоб заткнути пельку якомусь не в міру запопадливому справникові чи бургомістрові (С. Добровольський). запхну́ти пе́льку. — Пошлеш титарям два вози горшків: сунеш благочинному в зуби горшка, а благочинній макітру, то запхнеш пельку й благочинному, й благочинній! (І. Нечуй-Левицький).

з вуст (з уст) у вуста́ (в уста́), зі сл. передава́тися, передава́ти, перехо́дити. Від однієї людини до іншої (про щось почуте). Переходячи з уст в уста,.. твори ці зазнавали різних трансформацій, розгалужувались іноді на багато варіантів (М. Рильський); По селах з уст в уста передавалася жахлива звістка: фашисти нищать радянських людей, знущаються з жінок, убивають комуністів (Іван Ле). від уст до уст. Полетіла команда від уст до уст: форсувати річку (О. Гончар). з уст до уст. З уст до уст перелітала одна звістка про заснування нових артілей (Г. Епік).

золоті́ уста́ у кого і без додатка. Хто-небудь вміє дотепно, доречно висловлюватися. Полюбила наша Домаха чумаченька молодого перехожого.— Так і єсть!.. О, та й хороший же вдався! та який жартівливий, говіркий! золотії вуста! (Марко Вовчок).

з пе́рших уст, зі сл. почу́ти, дізна́тися і т. ін. Безпосередньо, від учасників чи очевидців. Я вирішив зустрітися з ним самим, щоб почути, як кажуть, з перших уст те, що розповіли інші (З газети).

з уст чиїх, зі сл. почу́ти. Від когось. — Я хотіла почути лише з твоїх уст, що робиться з батьком (О. Кобилянська); Зі словом поводитися треба чесно і обережно… Небезпечно жартувати зі словом письменникові. Поганого слова не хочеться чути з уст його (З журналу).

з вуст (з уст) у вуста́ (в уста́), зі сл. передава́тися, передава́ти, перехо́дити. Від однієї людини до іншої (про щось почуте). Переходячи з уст в уста,.. твори ці зазнавали різних трансформацій, розгалужувались іноді на багато варіантів (М. Рильський); По селах з уст в уста передавалася жахлива звістка: фашисти нищать радянських людей, знущаються з жінок, убивають комуністів (Іван Ле). від уст до уст. Полетіла команда від уст до уст: форсувати річку (О. Гончар). з уст до уст. З уст до уст перелітала одна звістка про заснування нових артілей (Г. Епік).

з вуст (з уст) у вуста́ (в уста́), зі сл. передава́тися, передава́ти, перехо́дити. Від однієї людини до іншої (про щось почуте). Переходячи з уст в уста,.. твори ці зазнавали різних трансформацій, розгалужувались іноді на багато варіантів (М. Рильський); По селах з уст в уста передавалася жахлива звістка: фашисти нищать радянських людей, знущаються з жінок, убивають комуністів (Іван Ле). від уст до уст. Полетіла команда від уст до уст: форсувати річку (О. Гончар). з уст до уст. З уст до уст перелітала одна звістка про заснування нових артілей (Г. Епік).

з вуст (з уст) у вуста́ (в уста́), зі сл. передава́тися, передава́ти, перехо́дити. Від однієї людини до іншої (про щось почуте). Переходячи з уст в уста,.. твори ці зазнавали різних трансформацій, розгалужувались іноді на багато варіантів (М. Рильський); По селах з уст в уста передавалася жахлива звістка: фашисти нищать радянських людей, знущаються з жінок, убивають комуністів (Іван Ле). від уст до уст. Полетіла команда від уст до уст: форсувати річку (О. Гончар). з уст до уст. З уст до уст перелітала одна звістка про заснування нових артілей (Г. Епік).

ні (ані́) па́ри з вуст (з уст, з ро́та). 1. Нічого не говорити, затято мовчати. Вона твого Павла перехоплює, а ти ні пари з вуст. Одріж їй так, щоб навік затямила (В. Кучер); Його [арештованого] вже носили на рядні, бо негоден був ходити... Він уже конав — але ні пари з уст (І. Багряний); Парубок ані пари з уст, тільки куди я не гляну, усе на його погляд очима спаду (Марко Вовчок); —Лука на те ані пари з уст: що правда, то правда, а правді кільця не вправиш — худа корова (Григір Тютюнник); Та Лисичка не дурна. Сидить у норі, ані пари з рота (І. Франко). ні па́ри з губи́. Стала [Мася] під грубою та й ні пари з губи, наче води в рот набрала (А. Свидницький). з уст ні па́ри. Вона все ходить, з уст ні пари. Широкий Дніпр не гомонить: Розбивши вітер чорні хмари, Ліг біля моря одпочить (Т. Шевченко).

2. про що і без додатка. Не розголошувати, не розказувати чого-небудь; утаювати. Давайте умовимось, про стороннє ні пари з уст (І. Цюпа); Зараз усе вам скажу, тільки присягніть,.. що ви про те нікому ні пари з уст (Переклад М. Лукаша); [Шостак:] Ти, Палажко, дивися: нікому ні пари з рота! (Я. Мамонтов).

3. рідко, зі сл. говори́ти, мо́вити і под., із запереч. Зовсім нічого. Поклонивсь [парубок дівці] звичайненько і ні пари з уст не мовить (Г. Квітка-Основ’яненко).

з вуст (з уст) у вуста́ (в уста́), зі сл. передава́тися, передава́ти, перехо́дити. Від однієї людини до іншої (про щось почуте). Переходячи з уст в уста,.. твори ці зазнавали різних трансформацій, розгалужувались іноді на багато варіантів (М. Рильський); По селах з уст в уста передавалася жахлива звістка: фашисти нищать радянських людей, знущаються з жінок, убивають комуністів (Іван Ле). від уст до уст. Полетіла команда від уст до уст: форсувати річку (О. Гончар). з уст до уст. З уст до уст перелітала одна звістка про заснування нових артілей (Г. Епік).

криви́ти рот (гу́би, уста́) на кого—що. Ставитися до кого-, чого-небудь зневажливо, зверхньо і т. ін. Вона ходила змалку на завод І на хліб свій чорний не кривила рот (Д. Павличко).

не схо́дити з уст чиїх, кого і без додатка. Бути популярним, постійно згадуватися, обговорюватися і т. ін. Ім’я Кропивницького не сходило з уст навіть тих, хто ніколи не поважав театру (Збірник про М. Кропивницького); Будапешт! Це слово тепер не сходило з уст (О. Гончар).

ні (ані́) па́ри з вуст (з уст, з ро́та). 1. Нічого не говорити, затято мовчати. Вона твого Павла перехоплює, а ти ні пари з вуст. Одріж їй так, щоб навік затямила (В. Кучер); Його [арештованого] вже носили на рядні, бо негоден був ходити... Він уже конав — але ні пари з уст (І. Багряний); Парубок ані пари з уст, тільки куди я не гляну, усе на його погляд очима спаду (Марко Вовчок); —Лука на те ані пари з уст: що правда, то правда, а правді кільця не вправиш — худа корова (Григір Тютюнник); Та Лисичка не дурна. Сидить у норі, ані пари з рота (І. Франко). ні па́ри з губи́. Стала [Мася] під грубою та й ні пари з губи, наче води в рот набрала (А. Свидницький). з уст ні па́ри. Вона все ходить, з уст ні пари. Широкий Дніпр не гомонить: Розбивши вітер чорні хмари, Ліг біля моря одпочить (Т. Шевченко).

2. про що і без додатка. Не розголошувати, не розказувати чого-небудь; утаювати. Давайте умовимось, про стороннє ні пари з уст (І. Цюпа); Зараз усе вам скажу, тільки присягніть,.. що ви про те нікому ні пари з уст (Переклад М. Лукаша); [Шостак:] Ти, Палажко, дивися: нікому ні пари з рота! (Я. Мамонтов).

3. рідко, зі сл. говори́ти, мо́вити і под., із запереч. Зовсім нічого. Поклонивсь [парубок дівці] звичайненько і ні пари з уст не мовить (Г. Квітка-Основ’яненко).

розмика́ти / розімкну́ти уста́. Говорити, розмовляти. — Де шукати [скарб]? — Та козак німував.— Чи, може, де в печері? Запорожець уст не розмикав (О. Ільченко); — У себе в кімнаті своїй обидві співають — нема вгаву, а в бесіді .. уста не вміють розімкнути, німіють (Марко Вовчок); Почувала [Гаїнка], що мусить щось сказати, відповісти на ці слова, та не могла розімкнути уста (Б. Грінченко).

розмика́ти / розімкну́ти уста́. Говорити, розмовляти. — Де шукати [скарб]? — Та козак німував.— Чи, може, де в печері? Запорожець уст не розмикав (О. Ільченко); — У себе в кімнаті своїй обидві співають — нема вгаву, а в бесіді .. уста не вміють розімкнути, німіють (Марко Вовчок); Почувала [Гаїнка], що мусить щось сказати, відповісти на ці слова, та не могла розімкнути уста (Б. Грінченко).

уста́ не розмика́ються у кого, чиї. Хто-небудь мовчить, не говорить нічого. — Оце, я щиру правду говорю.— Може, ні? Ану забожись! Бач, і уста твої не розмикаються! (Марко Вовчок).