-1-
іменник чоловічого роду
(річка в Росії)

Словник відмінків

відмінок однина множина
називний Ус  
родовий У́са  
давальний У́су, У́сові  
знахідний Ус  
орудний У́сом  
місцевий на/в У́сі, по У́су  
кличний У́се*  
відмінок однина множина
називний ус у́са, у́си
родовий у́са у́сів
давальний у́су, у́сові у́сам
знахідний ус у́са, у́си
орудний у́сом у́сами
місцевий на/в у́сі на/в у́сах
кличний у́се* у́са*, у́си*

Словник фразеологізмів

мота́ти (рідше намо́тувати) / намота́ти [собі́] на вус (на ву́са) що і без додатка. 1. Придивлятися, прислухатися до чого-небудь; помічати. — Так що ти, Кириле, мотай на вус та вчися, як з підлеглими поводити себе, може, пригодиться (Ю. Збанацький); — Я людина військова, все мотаю на вус (С. Голованівський); Ти все на вус мотай собі годяще й непутяще (С. Воскрекасенко); Він не міг очей відвести, хоч розумів, що цим нашкодить Феодосії: в селі все бачать, усе на вус намотують… (Василь Шевчук); // Запам’ятовувати, брати до уваги що-небудь. Хто що говорить добреє, а ти на ус мотай (М. Номис); Увесь вечір хазяйка усе розказувала, як поводиться в панів, а Ївга все, як там кажуть, на ус мотала (Г. Квітка-Основ’яненко); — Вчиться тобі треба, багато вчитися та придивлятися, та мотати на вус (Ю. Збанацький); Уляна Григорівна точно інформувала гостя про свої достатки, а обачливий ротмістр все мотав на вуса (С. Добровольський); Радивон усе примічає, .. все намотує на вуса, хмарніє, кида неприязні погляди (К. Гордієнко); — У погребі в нього [багача] скриня стоїть, залізним цепом до стовпа прикована. ..Парубок намотав на ус (Укр.. казки). намота́ти собі́. — Ну, щастя твоє, що ти не знаєш! І намотай собі — знайдеш листок який, не тич свою морду, а хазяїнам оддай!.. І щоб ні гу-гу нікому! Чув? (А. Головко).

2. Робити висновки з чого-небудь; враховувати. [Хома:] О, друзі, братіє! Міркуйте та на вус мотайте (М. Кропивницький); І між людьми такі ж бувають, Як і на яворі, Шелестуни; Нехай же баєчку вони На вус собі мотають (Л. Глібов); — Найперше робота отака, як ваша, лишає слід,— мовив розважно професор.— Мотай на вус, Кузьмо,— підморгнув до хлопця Левко Іванович (О. Гончар); — Староста дав Радивонові виговоритися, хоч дещо і намотав на вус (К. Гордієнко); Розповідав йому якось про тебе, сміється, каже: “Отаких нам і треба, енергійних, завзятих”. Ти, Павлушо, намотай собі це на вус! (А. Головко). закрути́ти на ус. [Филимон (дворецький):] Знаю панову думку: він подума тілько, а я вже й зробив. От він тільки спитав та й годі, а я зараз і на ус закрутив, треба услужить (І. Карпенко-Карий). намота́ти на свої ву́са. Вони, бач, уже намотали на свої завжди наставлені в бік вищих інстанцій вуса, уже роблять відповідні висновки (А. Дімаров).

3. Розбиратися в чомусь, з’ясовувати що-небудь. Вся інформація в книгах, бери, вичитуй, мотай на вус (Ю. Збанацький); На все вважай і на ус собі мотай (М. Номис); Ласточкін таки щось намотав на вус, і в очах його блимнули іскорки (Ю. Смолич); // Розмірковувати над чимсь, прикидати, обдумувати що-небудь. Дідона зараз одгадала, Чого сумує пан Еней, І все на ус собі мотала (І. Котляревський); Він кому підтакує, кого підбадьорює, а то все прислухається і на вус мотає (Д. Прилюк); — Земство прислало дуже вченого чоловіка, пана Тугаєвича. Послухайте його і на вус намотайте, що воно, як, чому і до чого (М. Стельмах).

і (рідше ні, на́віть) ву́сом (брово́ю) не моргну́ти. Не звертати (не звернути) ніякої уваги на що-небудь; не (з)реагувати. Приговорює [Охрім]: “Кабака гарна, терла жінка Ганна!..” Солдат нічичирк! і усом не моргне (Г. Квітка-Основ’яненко); Гей ти, проклятий стариганю! На землю з неба не зиркнеш, Не чуєш, як тебе я ганю, Зевес! — ні усом не моргнеш... (І. Котляревський); Щохвилі ціле зібрання переривало його оповідання грімким реготом, але бесідник навіть вусом не моргнув (І. Франко); Юрко й бровою не моргнув (Л. Мартович). і у́сом не морга́ти. “Цу-цу, Рябко!.. — тут всі, повибігавши з хат: — Цу-цу, Рябко… на-на!..” гукнули, як на ґвалт. А наш Рябко тобі і вусом не моргає (П. Гулак-Артемовський).

хоч би [тобі́ (собі́, вам)] ву́сом (у́сом, ву́хом, брово́ю і т. ін.) повести́. Не зважати ні на що, не реагувати на кого-, що-небудь. — Та я ж,— каже [Омелько], — скілько разів і сам довідувався, і Параску засилав. Разом гукали на вас: “Пане! пора вставати!” А ви хоч би собі усом повели (Панас Мирний).

хоч би [тобі́ (собі́, вам)] ву́сом (у́сом, ву́хом, брово́ю і т. ін.) повести́. Не зважати ні на що, не реагувати на кого-, що-небудь. — Та я ж,— каже [Омелько], — скілько разів і сам довідувався, і Параску засилав. Разом гукали на вас: “Пане! пора вставати!” А ви хоч би собі усом повели (Панас Мирний).

хоч би [тобі́ (собі́, вам)] ву́сом (у́сом, ву́хом, брово́ю і т. ін.) повести́. Не зважати ні на що, не реагувати на кого-, що-небудь. — Та я ж,— каже [Омелько], — скілько разів і сам довідувався, і Параску засилав. Разом гукали на вас: “Пане! пора вставати!” А ви хоч би собі усом повели (Панас Мирний).

хоч би [тобі́ (собі́, вам)] ву́сом (у́сом, ву́хом, брово́ю і т. ін.) повести́. Не зважати ні на що, не реагувати на кого-, що-небудь. — Та я ж,— каже [Омелько], — скілько разів і сам довідувався, і Параску засилав. Разом гукали на вас: “Пане! пора вставати!” А ви хоч би собі усом повели (Панас Мирний).

-2-
іменник чоловічого роду
(вус) [рідко]

Словник відмінків

відмінок однина множина
називний Ус  
родовий У́са  
давальний У́су, У́сові  
знахідний Ус  
орудний У́сом  
місцевий на/в У́сі, по У́су  
кличний У́се*  
відмінок однина множина
називний ус у́са, у́си
родовий у́са у́сів
давальний у́су, у́сові у́сам
знахідний ус у́са, у́си
орудний у́сом у́сами
місцевий на/в у́сі на/в у́сах
кличний у́се* у́са*, у́си*

Словник фразеологізмів

мота́ти (рідше намо́тувати) / намота́ти [собі́] на вус (на ву́са) що і без додатка. 1. Придивлятися, прислухатися до чого-небудь; помічати. — Так що ти, Кириле, мотай на вус та вчися, як з підлеглими поводити себе, може, пригодиться (Ю. Збанацький); — Я людина військова, все мотаю на вус (С. Голованівський); Ти все на вус мотай собі годяще й непутяще (С. Воскрекасенко); Він не міг очей відвести, хоч розумів, що цим нашкодить Феодосії: в селі все бачать, усе на вус намотують… (Василь Шевчук); // Запам’ятовувати, брати до уваги що-небудь. Хто що говорить добреє, а ти на ус мотай (М. Номис); Увесь вечір хазяйка усе розказувала, як поводиться в панів, а Ївга все, як там кажуть, на ус мотала (Г. Квітка-Основ’яненко); — Вчиться тобі треба, багато вчитися та придивлятися, та мотати на вус (Ю. Збанацький); Уляна Григорівна точно інформувала гостя про свої достатки, а обачливий ротмістр все мотав на вуса (С. Добровольський); Радивон усе примічає, .. все намотує на вуса, хмарніє, кида неприязні погляди (К. Гордієнко); — У погребі в нього [багача] скриня стоїть, залізним цепом до стовпа прикована. ..Парубок намотав на ус (Укр.. казки). намота́ти собі́. — Ну, щастя твоє, що ти не знаєш! І намотай собі — знайдеш листок який, не тич свою морду, а хазяїнам оддай!.. І щоб ні гу-гу нікому! Чув? (А. Головко).

2. Робити висновки з чого-небудь; враховувати. [Хома:] О, друзі, братіє! Міркуйте та на вус мотайте (М. Кропивницький); І між людьми такі ж бувають, Як і на яворі, Шелестуни; Нехай же баєчку вони На вус собі мотають (Л. Глібов); — Найперше робота отака, як ваша, лишає слід,— мовив розважно професор.— Мотай на вус, Кузьмо,— підморгнув до хлопця Левко Іванович (О. Гончар); — Староста дав Радивонові виговоритися, хоч дещо і намотав на вус (К. Гордієнко); Розповідав йому якось про тебе, сміється, каже: “Отаких нам і треба, енергійних, завзятих”. Ти, Павлушо, намотай собі це на вус! (А. Головко). закрути́ти на ус. [Филимон (дворецький):] Знаю панову думку: він подума тілько, а я вже й зробив. От він тільки спитав та й годі, а я зараз і на ус закрутив, треба услужить (І. Карпенко-Карий). намота́ти на свої ву́са. Вони, бач, уже намотали на свої завжди наставлені в бік вищих інстанцій вуса, уже роблять відповідні висновки (А. Дімаров).

3. Розбиратися в чомусь, з’ясовувати що-небудь. Вся інформація в книгах, бери, вичитуй, мотай на вус (Ю. Збанацький); На все вважай і на ус собі мотай (М. Номис); Ласточкін таки щось намотав на вус, і в очах його блимнули іскорки (Ю. Смолич); // Розмірковувати над чимсь, прикидати, обдумувати що-небудь. Дідона зараз одгадала, Чого сумує пан Еней, І все на ус собі мотала (І. Котляревський); Він кому підтакує, кого підбадьорює, а то все прислухається і на вус мотає (Д. Прилюк); — Земство прислало дуже вченого чоловіка, пана Тугаєвича. Послухайте його і на вус намотайте, що воно, як, чому і до чого (М. Стельмах).

і (рідше ні, на́віть) ву́сом (брово́ю) не моргну́ти. Не звертати (не звернути) ніякої уваги на що-небудь; не (з)реагувати. Приговорює [Охрім]: “Кабака гарна, терла жінка Ганна!..” Солдат нічичирк! і усом не моргне (Г. Квітка-Основ’яненко); Гей ти, проклятий стариганю! На землю з неба не зиркнеш, Не чуєш, як тебе я ганю, Зевес! — ні усом не моргнеш... (І. Котляревський); Щохвилі ціле зібрання переривало його оповідання грімким реготом, але бесідник навіть вусом не моргнув (І. Франко); Юрко й бровою не моргнув (Л. Мартович). і у́сом не морга́ти. “Цу-цу, Рябко!.. — тут всі, повибігавши з хат: — Цу-цу, Рябко… на-на!..” гукнули, як на ґвалт. А наш Рябко тобі і вусом не моргає (П. Гулак-Артемовський).

хоч би [тобі́ (собі́, вам)] ву́сом (у́сом, ву́хом, брово́ю і т. ін.) повести́. Не зважати ні на що, не реагувати на кого-, що-небудь. — Та я ж,— каже [Омелько], — скілько разів і сам довідувався, і Параску засилав. Разом гукали на вас: “Пане! пора вставати!” А ви хоч би собі усом повели (Панас Мирний).

хоч би [тобі́ (собі́, вам)] ву́сом (у́сом, ву́хом, брово́ю і т. ін.) повести́. Не зважати ні на що, не реагувати на кого-, що-небудь. — Та я ж,— каже [Омелько], — скілько разів і сам довідувався, і Параску засилав. Разом гукали на вас: “Пане! пора вставати!” А ви хоч би собі усом повели (Панас Мирний).

хоч би [тобі́ (собі́, вам)] ву́сом (у́сом, ву́хом, брово́ю і т. ін.) повести́. Не зважати ні на що, не реагувати на кого-, що-небудь. — Та я ж,— каже [Омелько], — скілько разів і сам довідувався, і Параску засилав. Разом гукали на вас: “Пане! пора вставати!” А ви хоч би собі усом повели (Панас Мирний).

хоч би [тобі́ (собі́, вам)] ву́сом (у́сом, ву́хом, брово́ю і т. ін.) повести́. Не зважати ні на що, не реагувати на кого-, що-небудь. — Та я ж,— каже [Омелько], — скілько разів і сам довідувався, і Параску засилав. Разом гукали на вас: “Пане! пора вставати!” А ви хоч би собі усом повели (Панас Мирний).