-1-
дієслово недоконаного виду
Словник відмінків
Інфінітив | урозумля́ти |
| однина | множина |
Наказовий спосіб |
1 особа | | урозумля́ймо |
2 особа | урозумля́й | урозумля́йте |
МАЙБУТНІЙ ЧАС |
1 особа | урозумля́тиму | урозумля́тимемо, урозумля́тимем |
2 особа | урозумля́тимеш | урозумля́тимете |
3 особа | урозумля́тиме | урозумля́тимуть |
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС |
1 особа | урозумля́ю | урозумля́ємо, урозумля́єм |
2 особа | урозумля́єш | урозумля́єте |
3 особа | урозумля́є | урозумля́ють |
Активний дієприкметник |
|
Дієприслівник |
урозумля́ючи |
МИНУЛИЙ ЧАС |
чол. р. | урозумля́в | урозумля́ли |
жін. р. | урозумля́ла |
сер. р. | урозумля́ло |
Активний дієприкметник |
|
Пасивний дієприкметник |
|
Безособова форма |
|
Дієприслівник |
урозумля́вши |
Словник синонімів
II. НАСТАВЛЯ́ТИ кого (давати конкретні поради, настанови, як слід робити, поводитися в тих чи інших випадках), НАСТАНОВЛЯ́ТИ рідше, НАПУ́ЧУВАТИ [НАПУЧА́ТИ], НАВЧА́ТИ [НАУЧА́ТИ рідко], НАКА́ЗУВАТИ кому (перев. із спол. щоб), НАУЩА́ТИ заст.; ПОВЧА́ТИ, УЧИ́ТИ [ВЧИ́ТИ] розм., УКА́ЗУВАТИ [ВКА́ЗУВАТИ] кому, розм. (наставляти, роблячи зауваження, наказуючи - з можливим відтінком непотрібного або надокучливого, надмірного повчання); НАПОУМЛЯ́ТИ розм., УРОЗУМЛЯ́ТИ [ВРОЗУМЛЯ́ТИ] розм. (навчати діяти розумно, розсудливо). - Док.: наста́вити, настанови́ти, напути́ти, навчи́ти [научи́ти], наусти́ти, указа́ти [вказа́ти], напоу́мити, урозу́мити [врозу́мити]. Увечері Уляна вже.. наставляла сина, щоб він дивився за своєю жінкою (Григорій Тютюнник); - І що тобі за охота дитину такого навчати? - звернулася Настя до чоловіка.. - Ніколи батьківської поради не дасть; усе жартує та, немов той ворог, на лихо настановля (Л. Яновська); Як відомо, малу дитину навчають і напучують батьки й добрі вчителі (І. Цюпа); Він.. почав навчати її, до кого звернутися у Києві і як знайти нас (О. Досвітній); Знов мені нагадалася небіжка неня. Бувало наказувала мені, щоби я шанувався, бо не буде з мене господаря (Лесь Мартович); І доки він запрягає, мати повчає сина: - Гляди ж, синку, не балуйся (О. Донченко); - Ох, Іване Володимировичу, так же не можна. Навіщо ж ви?.. - Любий мій, не вчіть мене... - Та я не вчу. Я тільки кажу (О. Довженко); Яке право мають вони контролювати його вчинки? Він не дитина, не монах і не хлоп. І ніхто не сміє йому вказувати (З. Тулуб); - Напоумте його! Ви розгадали - душею він добрий, але ж боюсь я за нього! (О. Гончар). - Пор. II. ра́дити, 3. спрямо́вувати.