-1-
дієслово доконаного виду
(наврочити) [рідко]

Словник відмінків

Інфінітив уректи́
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   уречі́мо, уречі́м
2 особа уречи́ уречі́ть
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа уречу́ уречемо́, урече́м
2 особа урече́ш уречете́
3 особа урече́ уречу́ть
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р. урі́к урекли́
жін.р. урекла́
сер.р. урекло́
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
урі́кши

Словник синонімів

НАВРО́ЧИТИ[НАУРО́ЧИТИрідко]кого (за народними уявленнями, заподіяти кому-небудь нещастя, викликати в когось хворобу і т. ін. магічним поглядом, словами або діями); НАСЛА́ТИщо на кого,НАПУСТИ́ТИщо на кого, кому (звичайно з прямим додатком - назвою нещастя, хвороби тощо); ПОРОБИ́ТИ, ЗАПОДІ́ЯТИ, ПОДІ́ЯТИ, ПОЧИНИ́ТИрідше (кому - спричинити комусь нещастя, хворобу, а також чарами викликати кохання до когось);ЗУРО́ЧИТИ, ПРИСТРІ́ТИ рідше,СПРИСТРІ́ТИТИ рідше,СПРОЗО́РИТИрідше,УРЕКТИ́[ВРЕКТИ́] (поглядом); НАМО́ВИТИщо на кого-що (нашіптуючи заклинання). - Недок.: насила́ти, напуска́ти, намовля́ти. [Гелен:] Чи певна ти, що ти її очима своїми не наврочила? (Леся Українка); Не інакше, як тільки чари хтось наслав на Івана (І. Франко); [Мекдугел (до робітників):] Хіба я навмисне напускаю на вас недугу, чи, може, отруюю вас чим-небудь? (М. Ірчан); Синові часом здається, що вона [мати] й справді володіє гіпнозом або ще якоюсь силою і вміє "поробити"... (О. Гончар); Ой, чи мила, чи не мила, а щось мені та починила: Кличе мати вечеряти - вечеронька мені не мила (пісня); А правду сказать - аби дитину не зурочити! - гарна дівчина буде (О. Маковей); - Чи не пристрів тебе, сестро, Костомара? У його, кажуть, ледачі очі: гляне на коня, завидуючи, то і коневі не минеться (П. Куліш); Ой, я не з тим прийшла сюди, Щоб намовлять з води на парубка невзгоду [нещастя]! (П. Гулак-Артемовський). - Пор. накли́кати, чаклува́ти.
-2-
дієслово доконаного виду
(докорити) [розм.]

Словник відмінків

Інфінітив уректи́
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   уречі́мо, уречі́м
2 особа уречи́ уречі́ть
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа уречу́ уречемо́, урече́м
2 особа урече́ш уречете́
3 особа урече́ уречу́ть
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р. урі́к урекли́
жін.р. урекла́
сер.р. урекло́
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
урі́кши

Словник синонімів

НАВРО́ЧИТИ[НАУРО́ЧИТИрідко]кого (за народними уявленнями, заподіяти кому-небудь нещастя, викликати в когось хворобу і т. ін. магічним поглядом, словами або діями); НАСЛА́ТИщо на кого,НАПУСТИ́ТИщо на кого, кому (звичайно з прямим додатком - назвою нещастя, хвороби тощо); ПОРОБИ́ТИ, ЗАПОДІ́ЯТИ, ПОДІ́ЯТИ, ПОЧИНИ́ТИрідше (кому - спричинити комусь нещастя, хворобу, а також чарами викликати кохання до когось);ЗУРО́ЧИТИ, ПРИСТРІ́ТИ рідше,СПРИСТРІ́ТИТИ рідше,СПРОЗО́РИТИрідше,УРЕКТИ́[ВРЕКТИ́] (поглядом); НАМО́ВИТИщо на кого-що (нашіптуючи заклинання). - Недок.: насила́ти, напуска́ти, намовля́ти. [Гелен:] Чи певна ти, що ти її очима своїми не наврочила? (Леся Українка); Не інакше, як тільки чари хтось наслав на Івана (І. Франко); [Мекдугел (до робітників):] Хіба я навмисне напускаю на вас недугу, чи, може, отруюю вас чим-небудь? (М. Ірчан); Синові часом здається, що вона [мати] й справді володіє гіпнозом або ще якоюсь силою і вміє "поробити"... (О. Гончар); Ой, чи мила, чи не мила, а щось мені та починила: Кличе мати вечеряти - вечеронька мені не мила (пісня); А правду сказать - аби дитину не зурочити! - гарна дівчина буде (О. Маковей); - Чи не пристрів тебе, сестро, Костомара? У його, кажуть, ледачі очі: гляне на коня, завидуючи, то і коневі не минеться (П. Куліш); Ой, я не з тим прийшла сюди, Щоб намовлять з води на парубка невзгоду [нещастя]! (П. Гулак-Артемовський). - Пор. накли́кати, чаклува́ти.

Словник відмінків

Інфінітив уректи́
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   уречі́мо, уречі́м
2 особа уречи́ уречі́ть
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа уречу́ уречемо́, урече́м
2 особа урече́ш уречете́
3 особа урече́ уречу́ть
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р. урі́к урекли́
жін.р. урекла́
сер.р. урекло́
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
урі́кши

Словник синонімів

ДОКОРЯ́ТИкому, розм. кого (виражати своє незадоволення комусь з певного приводу, звинувачувати когось у чомусь), ДОРІКА́ТИ, ЗАКИДА́ТИкому що,КОРИ́ТИкого, КАРТА́ТИкого, ГА́НИТИкого,ВИГОВО́РЮВАТИкому, ВІДЧИ́ТУВАТИкого, ВИЧИ́ТУВАТИ, НАРІКА́ТИна кого, розм., ПРОБИРА́ТИкого, розм., ПОПРІКА́ТИкого, розм., ТОЧИ́ТИкого, розм.,ПИЛЯ́ТИкого, розм., ПОЇДА́ТИкого, розм., Ї́СТИкого, часто зі сл. поїдом, розм., ЦВІ́КАТИ[ЦВІ́РКАТИ]кому, перев. зі сл. в очі, розм., ДОМОВЛЯ́ТИкому, розм. рідше, ЖУРИ́ТИкого, розм. рідше, ЗОЛИ́ТИкого, розм. рідше, ПЕНЯ́ТИна кого, рідко кого, розм., заст.,УКОРЯ́ТИкого, діал., ДОКА́ЗУВАТИкому, діал., ВИПОМИНА́ТИкому, зах., ВИМОВЛЯ́ТИкому, діал., ДОГАНЯ́ТИкому, діал., УРІКА́ТИ[ВРІКА́ТИ]кому, кого і без додатка, діал.; КОЛО́ТИкого, розм., ШТРИКА́ТИкого, розм. (особливо в’їдливо, дошкульно). - Док.: докори́ти, доректи́, дорікну́ти, заки́нути, скарта́ти, ви́говорити, відчита́ти, ви́читати, пробра́ти, попрікну́ти, цві́кнути[цві́ркнути], пожури́ти, попеня́ти, укори́ти, доказа́ти, ви́мовити, уректи́[вректи́], уколо́ти[вколо́ти], штрикну́ти, штрикону́ти. Не чула того вечора Маруся-наймичка, як хазяйка сварилася на неї за гаяння, як дорікала й докоряла (Марко Вовчок); - Ти закидаєш мені, що я не знаю того, що діється довкола нас (І. Франко); Жінка Гельє та двоє дорослих синів його не могли взяти втямки, чому такий працьовитий чоловік кинув роботу, і від світання до смеркання корили та лаяли його (М. Коцюбинський); Сварив і картав людей [бесідник], що вони самі тій кривді винні, бо намість з’єднатися разом і допомагати собі, то вони ще помагають панам у тій кривді (Лесь Мартович); Пані й панночки іще на мене обіжаються.. Котра не прийде - дорікає та ганить,і словом, і оком (Марко Вовчок); - А я ж тобі колись у жнива дитину тішила!.. Так, звичайно, виговорювала свекруха Варці (Грицько Григоренко); - Як приїхав з дідом секретар, та як викликав Гаркушу прямо з постелі в контору, та як узяв його в шори, та як заходився відчитувати (І. Рябокляч); Вона раділа кожній новій роботі, сердилася, коли Тарас зволікав надсилку, вичитувала, докоряла йому в листах (О. Іваненко); - Навіщо ти, Романе, запустив оту бороду та ті патли? - нарікала на його Соломія (І. Нечуй-Левицький); Інспектор якось пробирав одного малого учня, гімназиста, за якусь провину (Олена Пчілка); [Домаха:] Чого ви тільки не казали на мене, чим тільки не попрікали мене?.. (М. Кропивницький); - Та в городі тільки й жити! Там вільно, там людно... Ніхто тебе не примічає, ніхто не пиляє, не точить, не золить (Панас Мирний); А що вже наймита маленького, то він [хазяїн] поїдав немилостиво (Марко Вовчок); - Їсть мене господиня, як іржа залізо, за ті поросята (Ганна Барвінок); - І ви вже навчилися від старого пана цвікати мені в очі моєю службою (І. Франко); - Як ви мені, бабуню, на перешкоді станете - умру!.. І не гомоніть! Не домовляйте! (Марко Вовчок); Мати хитала головою й журила сина. - Хіба ж можна отак робити? (А. Головко); Билинка косаря пеняла, Що рано скошена - зов’яла (Л. Боровиковський); Оксану і Микося я не укоряю за те, що вони мені не пишуть (Леся Українка); Було старий і стане доказувать жінці: - На яку радість ми його вигодували? Який з його хазяїн буде? (О. Стороженко); Той не батько, хто випоминає дитині всю свою трату на нього (С. Руданський); Мати суворо вимовляла дочці: ходить, як п’яна, впору не з’їсть, не засне (К. Гордієнко); Горнець котлові доганяє, а обоє смільні (прислів’я); З шинкаря [Максим] насміхається; з кріпаками панібратається, жалкими докорами їх коле (Панас Мирний); Гостра була на язик Казимирова жінка, так і штрикала його словами (І. Муратов). - Пор. 1. осу́джувати.