-1-
дієслово недоконаного виду
Словник відмінків
Інфінітив | упові́дувати |
| однина | множина |
Наказовий спосіб |
1 особа | | упові́дуймо |
2 особа | упові́дуй | упові́дуйте |
МАЙБУТНІЙ ЧАС |
1 особа | упові́дуватиму | упові́дуватимемо, упові́дуватимем |
2 особа | упові́дуватимеш | упові́дуватимете |
3 особа | упові́дуватиме | упові́дуватимуть |
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС |
1 особа | упові́дую | упові́дуємо, упові́дуєм |
2 особа | упові́дуєш | упові́дуєте |
3 особа | упові́дує | упові́дують |
Активний дієприкметник |
|
Дієприслівник |
упові́дуючи |
МИНУЛИЙ ЧАС |
чол. р. | упові́дував | упові́дували |
жін. р. | упові́дувала |
сер. р. | упові́дувало |
Активний дієприкметник |
|
Пасивний дієприкметник |
упові́дуваний |
Безособова форма |
упові́дувано |
Дієприслівник |
упові́дувавши |
Словник синонімів
I. ЗВІРЯ́ТИ що (не криючись, правдиво розповідати кому-небудь щось потаємне), ПОВІРЯ́ТИ, ДОВІРЯ́ТИ, ДОВІРЯ́ТИСЯ, ЗВІРЯ́ТИСЯ в чому, ДІЛИ́ТИСЯ чим, ВИПОВІДА́ТИ розм., ПОВІДА́ТИ розм., ПОВІ́ДУВАТИ розм., ПОВІ́РЮВАТИ рідко, ЗВІ́РЮВАТИСЯ рідко, УПОВІДА́ТИ [ВПОВІДА́ТИ] рідко, УПОВІ́ДУВАТИ [ВПОВІ́ДУВАТИ] рідко. - Док.: зві́рити, пові́рити, дові́рити, дові́ритися, зві́ритися, поділи́тися, ви́повісти, пові́дати, пові́сти, упові́сти́ [впові́сти́]. Йому раптом захотілося, щоб отак усе життя бачити біля себе Наталю, звіряти їй свої найпотайніші думки (В. Собко); Нестір із дружиною перемовляється, повіря свої думи (К. Гордієнко); Люба напрочуд чесно уміла зберігати таємниці, і Серьожка багато з чим їй довірявся (А. Головко); Хотілося бути з ним удвох, звірятися йому в своїх мріях, почувати до нього безмежне довір’я (О. Донченко); До Уляни приходили дівчата, приходили й молодиці, і кожна, наче зговорилися, виповідала їй свою тугу за минулим щастям.. (Д. Бедзик); Тільки раз повідала вона свою таємницю Ніні Черкашиній (А. Шиян); Жаль мені! З тобою звикла я ділитися журбою, Вповідувать думки, веселі і сумні (Леся Українка).
РОЗПОВІДА́ТИ (передавати усно щось про кого-, що-небудь, передавати словами бачене, пережите тощо), ОПОВІДА́ТИ, РОЗКА́ЗУВАТИ, ГОВОРИ́ТИ, ПОВІДОМЛЯ́ТИ, ПОВІДА́ТИ [ПОВІ́ДУВАТИ], ПРОМОВЛЯ́ТИ, ВИКЛАДА́ТИ, ДОКЛАДА́ТИ розм., ПРОВА́ДИТИ розм., ПЕРЕПОВІДА́ТИ розм., ПРИПОВІДА́ТИ діал., УПОВІДА́ТИ [ВПОВІДА́ТИ] діал., УПОВІ́ДУВАТИ [ВПОВІ́ДУВАТИ] діал., ОПОВІ́ДУВАТИ заст., ПРОПОВІ́ДУВАТИ заст., ЯСУВА́ТИ заст., БА́ЯТИ діал.; ПОВІСТУВА́ТИ розм. (докладно, спокійно); ХВАЛИ́ТИСЯ розм. (так, щоб усі чули); КАЗА́ТИ (казки); ПОДЕ́ЙКУВАТИ розм. (час від часу, подекуди). - Док.: розпові́сти́, опові́сти́, розказа́ти, повідо́мити, пові́дати, пові́сти, повісти́ти, ви́класти, докла́сти, перепові́сти́, припові́сти́, упові́сти́ [впові́сти], оповісти́ти розм. похвали́тися. Твердим, уже не плачучим голосом Варка стала розповідати, як сталося лихо (О. Гончар); Дядя Коля оповідав йому багато про війну, про тяжкі бої (В. Гжицький); Прийшла Маруся додому, батечку! весела, моторна, і говорить, і розказує, і порається за трьох (Г. Квітка-Основ’яненко); Що говорять, то й виговорять. - Що бають, то й вибають (М. Номис); Кармазин спокійно повідомляв Сагайді, що одержав оце трохи поповнення, молодих, необстріляних (О. Гончар); Його перестріває друг, повідає, як дратувалися мати і як заходилося плачем немовля, котрого покинув Данилко (Ю. Яновський); Граючи, він низько схиляв голову до баяна, наче той повідував йому щось інтимне (О. Гуреїв); Біля ґанку стояв гурт чоловіків, бороданів. Саме дядько Гордій щось у колі їх промовляв (А. Головко); От я й викладаю все теє небозі... А вона... звісно вже, що дівчина не вважає ні на віщо, полюбивши (Марко Вовчок); [Охрим:] Хлопці й дівчата зберуться, співають, аж луна іде, заведуть гульбище, почнуть таке докладати, що, здається, і мертвий зареготав би, а мені усе те байдуже (М. Кропивницький); - Не знать, що ти провадиш, свате! - дав йому одвіт Шрам (П. Куліш); Звечора, щільно запнувши вікна, подруги довго розмовляли, переповідаючи одна одній своє життя-буття (В. Козаченко); Приповідають люде, що де наше теперки село, то колись ліс був (Словник Б. Грінченка); - Так і так, - уповідає [Аниця], - знемагає мій чоловік (Лесь Мартович); - Еге, пустив! Еге, сам! - озвавсь Антосьо, - добре пустив! - І оповістив все, як діялось (А. Свидницький); - Жартувать добре в родині, а нащо ж тато проповідує се мужикам (М. Коцюбинський); Низенький бадіка підійшов до директора і, кладучи зібрані гроші на стіл, повістував, що вони ті гроші найшли у суді на підлозі (Марко Черемшина); Явдоха впоралась трохи - пішла до биків. Коли увіходить, хвалиться: - Нема биків (А. Тесленко); - Не можу швидко заснути, так мені казки кажуть (Г. Квітка-Основ’яненко); - Що ж там подейкують на базарі? Які там новини? (Ю. Смолич).