-1-
дієслово недоконаного виду
Словник відмінків
Інфінітив | умертвля́ти |
| однина | множина |
Наказовий спосіб |
1 особа | | умертвля́ймо |
2 особа | умертвля́й | умертвля́йте |
МАЙБУТНІЙ ЧАС |
1 особа | умертвля́тиму | умертвля́тимемо, умертвля́тимем |
2 особа | умертвля́тимеш | умертвля́тимете |
3 особа | умертвля́тиме | умертвля́тимуть |
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС |
1 особа | умертвля́ю | умертвля́ємо, умертвля́єм |
2 особа | умертвля́єш | умертвля́єте |
3 особа | умертвля́є | умертвля́ють |
Активний дієприкметник |
|
Дієприслівник |
умертвля́ючи |
МИНУЛИЙ ЧАС |
чол. р. | умертвля́в | умертвля́ли |
жін. р. | умертвля́ла |
сер. р. | умертвля́ло |
Активний дієприкметник |
|
Пасивний дієприкметник |
|
Безособова форма |
|
Дієприслівник |
умертвля́вши |
Словник синонімів
УМЕРТВИ́ТИ [ВМЕРТВИ́ТИ] (позбавити життя кого-небудь якимсь способом), ЗГУБИ́ТИ, УГРО́БИТИ [ВГРО́БИТИ], ПОКІ́НЧИ́ТИ, ЗАДУШИ́ТИ, УДУШИ́ТИ, УДАВИ́ТИ [ВДАВИ́ТИ] (душачи); УТОПИ́ТИ [ВТОПИ́ТИ], ПОТОПИ́ТИ (кидаючи в воду, заливаючи водою); ОТРУЇ́ТИ (застосовуючи отруту); ПОВІ́СИТИ (вішаючи); РОЗДАВИ́ТИ, РОЗДУШИ́ТИ, ПРИЧАВИ́ТИ (діючи чимсь великим, важким на все тіло); УМОРИ́ТИ [ВМОРИ́ТИ], ЗАМОРИ́ТИ (не даючи їсти); СКОСИ́ТИ (про хворобу). - Недок.: умертвля́ти [вмертвля́ти], мертви́ти, губи́ти, гро́бити, заду́шувати, души́ти, топити, отру́ювати, ві́шати, розда́влювати, прича́влювати, мори́ти, коси́ти. Довга хвороба чи то стрілоносна тебе Артеміда Ніжними стрілами, враз надійшовши, сама умертвила? (переклад Бориса Тена); [Кассандра:] Не страх, не сором і не меч, а я своєю правдою згубила брата (Леся Українка); - Та він тебе колись угробить, - кип’ятився Ярошенко (В. Речмедін); - Може, хто вкрав [орла]? Чи куниця задушила? А може, полетів? (Є. Гуцало); - Отак-то ти, кате! Знущаєшся над сестрами... І пішли шукати Трути-зілля, щоб Івана завтра отруїти (Т. Шевченко); Машини тут стояли... Їжачка роздавило (В. Сосюра); Брата Олексу роздушило дерево в лісі (М. Коцюбинський); Придавлю, причавлю пана, мов змію підколодну (М. Стельмах). - Пор. 1. уби́ти.