-1-
дієслово недоконаного виду
Словник відмінків
Інфінітив | угаса́ти |
| однина | множина |
Наказовий спосіб |
1 особа | | угаса́ймо |
2 особа | угаса́й | угаса́йте |
МАЙБУТНІЙ ЧАС |
1 особа | угаса́тиму | угаса́тимемо, угаса́тимем |
2 особа | угаса́тимеш | угаса́тимете |
3 особа | угаса́тиме | угаса́тимуть |
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС |
1 особа | угаса́ю | угаса́ємо, угаса́єм |
2 особа | угаса́єш | угаса́єте |
3 особа | угаса́є | угаса́ють |
Активний дієприкметник |
|
Дієприслівник |
угаса́ючи |
МИНУЛИЙ ЧАС |
чол. р. | угаса́в | угаса́ли |
жін. р. | угаса́ла |
сер. р. | угаса́ло |
Активний дієприкметник |
|
Пасивний дієприкметник |
|
Безособова форма |
|
Дієприслівник |
угаса́вши |
Словник синонімів
ГА́СНУТИ (переставати горіти, світитися), ЗГАСА́ТИ [ІЗГАСА́ТИ], ЗАГАСА́ТИ, ПОГАСА́ТИ, УГАСА́ТИ [ВГАСА́ТИ], ДОГАСА́ТИ, ГАСИ́ТИСЯ, ЗАГА́ШУВАТИСЯ, ТУ́ХНУТИ, ПОТУХА́ТИ, СТУХА́ТИ, ЗАТУХА́ТИ, УТУХА́ТИ [ВТУХА́ТИ], ПРИГАСА́ТИ, ПРИТУХА́ТИ (поступово); ДОГОРЯ́ТИ [ДОГОРА́ТИ], ЗГОРЯ́ТИ [ЗГОРА́ТИ] (до кінця); МЕ́РКНУТИ, МЕ́РКТИ (втрачаючи блиск, яскравість); ПРИМЕРКА́ТИ (поступово втрачаючи блиск, яскравість). - Док.: зга́снути [ізга́снути], зага́снути, пога́снути, уга́снути [вга́снути], дога́снути, погаси́тися, згаси́тися рідко поту́хнути, сту́хнути, зату́хнути, уту́хнути [вту́хнути], прига́снути, приту́хнути, приту́хти розм. догорі́ти, згорі́ти, поме́ркнути, поме́ркти, приме́ркнути, приме́ркти. Одна головешка і в печі гасне, а дві і в полі горять (прислів’я); Вже й смеркло, вже й ніч настала, і другі півні заспівали, а світло не згасало в кімнаті (І. Нечуй-Левицький); Каганець ізгас (Марко Вовчок); Книжки не хотіли горіти, обвуглювались по краях, вогонь загасав (О. Полторацький); Горіло світло, погасало, Погасло... (Т. Шевченко); Іскра тихо тліла, не вгасала, І розгорілася багаттям (Леся Українка); Догасає вогнище; Сірники гасилися один за одним, навіть не розгорівшись (С. Васильченко); Ой ішов я через село, всюди ся світило, Куди я мав повертати, там ся загасило (коломийка); У його хаті потухло зовсім.. Далі й по других вікнах стало тухнути (Панас Мирний); Над Одесою стухали заграви (В. Кучер); Поволі затухали вогні на бородінському полі (П. Кочура); Полум’я почало втухати (І. Ле); Дотлівають цурпалки у вогнищі, зовсім пригасають (Т. Масенко); Заграва все притухала і притухала, розсипаючи по обрію жовтогарячий жар (О. Донченко); Край шляху, в долинці, догоряє вогнище (М. Коцюбинський); Вже друга свічка догорала (Я. Качура); Вже згорає неба край на крайках степів (Ю. Яновський); Меркло вугілля в печі (П. Грабовський); Спалахували й примеркали, і знову спалахували, щоб знову примеркнути - смолоскипи (Ю. Смолич).
ЗАТИХА́ТИ (про звуки, шум і т. п. - переставати чутися, лунати), СТИХА́ТИ, ВТИХА́ТИ [УТИХА́ТИ], ТИ́ХНУТИ, ТИХІ́ШАТИ [ТИ́ХШАТИ], СТИ́ШУВАТИСЯ, УЩУХА́ТИ [ВЩУХА́ТИ], ЗАГЛУХА́ТИ, ГЛУ́ХНУТИ, ГА́СНУТИ, ЗГАСА́ТИ, ВГАСА́ТИ [УГАСА́ТИ], ПОГАСА́ТИ, ЗАВМИРА́ТИ, ПРИМОВКА́ТИ, ПРИТИХА́ТИ, ПРИГЛУХА́ТИ, ПРИГАСА́ТИ, ПОТУХА́ТИ, ЗЛЯГА́ТИ, ПЕРЕЛЯГА́ТИ (поступово слабшати); ЗАМОВКА́ТИ, ЗМОВКА́ТИ, МО́ВКНУТИ, ПРОПАДА́ТИ, ПЕРЕСТАВА́ТИ (зовсім). - Док.: зати́хнути, сти́хнути, вти́хнути [ути́хнути], поти́хшати, сти́шитися, ущу́хнути [вщу́хнути], заглу́хнути, зга́снути, вга́снути [уга́снути], пога́снути, завме́рти, примо́вкнути, прити́хнути, приглу́хнути, прига́снути, поту́хнути, злягти́, перелягти́, замо́вкнути, змо́вкнути, пропа́сти, переста́ти. Хоменко стояв на ґанку здуманий і прислухався в жалю, як десь за хатами на вигоні затихав жалібний спів (А. Головко); І той шелест помаленьку стихав, доки зовсім не стих ... (І. Нечуй-Левицький); Гомін поволі став утихати (А. Головко); Шуршання людської ходи в тумані майне де-не-де І тихне, пригашене враз сирою, як яма, імлою (М. Бажан); Крик і галас враз ущухли (Ю. Смолич); Десь віддаляючись, заглухав танковий шум (І. Ле); За поворотом пісня глухне, а потім і зовсім втихає (П. Колесник); Вечоріє.. Тихше б’ється хвиля в береги... Гаснуть звуки (Є. Плужник); Десь звучать ридання, десь звучать прокльони... Пісня завмирає, пісня погаса (М. Рильський); Розмову перервали дивні звуки музики.. Раз притихали, потім зривалися гучними акордами і знов завмирали (Мирослав Ірчан); Чути було, як .. злягає тупіт ніг, як все тихше і тихше риплять вози (С. Скляренко); Тихша дзвін трамваїв, замовкає мова, перехожих кроки, вигуки й пісні (В. Сосюра); Над плавнями, по всьому Задніпров’ю від Хортиці до Нікополя й нижче не змовкав гул канонади (О. Гончар); Мовкнуть гучнії струмки під льодами, з шумом чарівним із гір не пливуть... (Уляна Кравченко); Гомін бою затихав, віддаляючись за Данелевські горби, огортався синьою млою, пропадав (Григорій Тютюнник).
ЗНИКА́ТИ (переставати існувати, бути в наявності), ЩЕЗА́ТИ, ПРОПАДА́ТИ, ДІВА́ТИСЯ, ГИ́НУТИ, ПОГИБА́ТИ, ЗАПОДІВА́ТИСЯ розм., ЧЕ́ЗНУТИ розм., ЗБУВА́ТИ заст.; ВИВО́ДИТИСЯ, ЗВО́ДИТИСЯ (поступово); ВИВІ́ТРЮВАТИСЯ, ВИПАРО́ВУВАТИСЯ, РОЗЧИНЯ́ТИСЯ, РОЗТАВА́ТИ, ТА́НУТИ, ВИГАСА́ТИ, УГАСА́ТИ [ВГАСА́ТИ], УГАВА́ТИ [ВГАВА́ТИ], ПЕРЕГОРЯ́ТИ [ПЕРЕГОРА́ТИ рідко] (про почуття, мрії, сподівання, думки тощо - поступово, непомітно); ВІДМИРА́ТИ, ВІДЖИВА́ТИ, ВІДХО́ДИТИ (про абстрактні поняття); ВІДПАДА́ТИ (про бажання, потребу в чомусь і т. ін.); ТІКА́ТИ, УТІКА́ТИ [ВТІКА́ТИ], ВІДЛІТА́ТИ, ЗСЛИЗА́ТИ розм. (швидко); ГУБИ́ТИСЯ, ЗАГУ́БЛЮВАТИСЯ (поступово роблячись непомітним); ПОРИНА́ТИ (ховаючись у масі чого-небудь). - Док.: зни́кнути, зни́кти розм. ще́знути, пропа́сти, ді́тися, поді́тися, зги́нути, поги́нути, поги́бнути, заподі́тися, збу́ти, ви́вестися, звести́ся, ви́вітритися, ви́вітріти, ви́паруватися, розчини́тися, розта́нути, розта́ти, ви́гаснути, уга́снути [вга́снути], перегорі́ти, відме́рти, віджи́ти, відійти́, відпа́сти, утекти́ [втекти́], відлеті́ти, відли́нути поет. зсли́зну́ти [сли́знути], зсли́зти [сли́зти], згуби́тися, загуби́тися, пори́ну́ти. Сумні почування починають помаленьку зникать у моїй душі, неначе їх кудись зносив тихий вітер (І. Нечуй-Левицький); Дикі пристрасті щезали з душі, а натомість розливалася в ній така певність і ясність, немов оцей щасливий стан був вічний (І. Франко); Машини із вимкнутими фарами рушили й за хвилину пропали в степовій імлі (О. Сизоненко); Все йде, все минає - і краю немає. Куди ж воно ділось? відкіля взялось? (Т. Шевченко); Довга і безконечно грузька дорога гине далеко в млі (І. Франко); І зітхає [хвиля], і втихає, рине в море величезне й чезне... (Леся Українка); Що нагаєчка, що дротяночка Із колочка не збуває (П. Чубинський); За час окупації цілком вивелися такі речі, як черевики.., не кажучи вже про чоботи (Ю. Яновський); - Тепер звелося чумацтво, одні пісні зосталися (М. Стельмах); Всі важкі думки Ніни вже вивітрилися, навіть згадки не лишилось про розмову (О. Копиленко); Коли прийшла весна, тепло, зелена радість, - ці мрії розтопились, випарувались як без сліду (С. Васильченко); Чув [Йон], що в його серці тане завзятість, поступаючись місцем згоді зі своєю долею... (М. Коцюбиський); Він був, здавалося, у відчаї. Та надія не вгасала в ньому (О. Довженко); Відколи вже все те перегоріло, перетліло, а й досі, як інше згадаєш, то за плечима й морозом, і вогнем всипне (Марко Вовчок); Здавалося, в ньому відмер, зник і забувся навіть натяк на природний інстинкт самоохорони (В. Козаченко); Він так на неї дивився, що їй ув очах темніло, пам’ять відходила (Марко Черемшина); Одпала охота й додому їхати (Панас Мирний); Блідніть, зорі зелені, ховайся, місяцю ясний, тікай, нічний тумане! (О. Донченко); Одлетіла давно золота свіжість листопаду, потемніли мури будинків (І. Микитенко); Сумні думки одлинули (С. Васильченко); Саня осміхнулась. Дві ямочки на щоках наче засміялись і знов в одну мить зслизли (І. Нечуй-Левицький); Вилася [стежка] вгору та вгору, попід ліс, височенною кручею понад виром Стрию, а там.. губилася в темнім смерековім борі (І. Франко); Стежка поринала в темній гущавині вільшини та ліщини (І. Франко).
ПРИПИНИ́ТИСЯ (перестати відбуватися, здійснюватися, часто тимчасово), ПЕРЕПИНИ́ТИСЯ, ПЕРЕРВА́ТИСЯ, СТА́ТИ, ОБІРВА́ТИСЯ, УГА́СНУТИ [ВГА́СНУТИ], УЩУ́ХНУТИ [ВЩУ́ХНУТИ], ЗАВМЕ́РТИ, КІНЧИ́ТИСЯ, СКІНЧИ́ТИСЯ, ЗАПИНИ́ТИСЯ діал.; ПОРВА́ТИСЯ, РОЗІРВА́ТИСЯ рідше, РОЗКЛЕ́ЇТИСЯ розм. (про дружні, інтимні або сімейні стосунки); ПРОЙТИ́ (про хворобу). - Недок.: припиня́тися, перепиня́тися, перерива́тися, става́ти, обрива́тися, тамува́тися, угаса́ти [вгаса́ти], ущуха́ти [вщуха́ти], завмира́ти, кінча́тися, скінча́тися рідше запиня́тися, порива́тися рідко розрива́тися, розкле́юватися рідко прохо́дити. Хоч російська армія залишила місто, а вулицями нестримним потоком вливалися французи, - бій не припинявся (П. Кочура); Такий стан речей, який тепер скрізь у нас панує, не може довго тривати, а мусить якось перепинитись (Леся Українка); В кімнаті запала тиша, це була одна з тих хвилин, коли співбесідникам здається, ніби розмова і не переривалася (В. Собко); Земля так набралася води, що вже і в себе не приймала.. Робота стала (Панас Мирний); Пісня обірвалася, за стіною стало тихо (Д. Ткач); Між сватами не вгасає суперечка (В. Кучер); В гарячу пору збиральної робота на токах не вщухала круглу добу (О. Гончар); - На селі тепер стало неможливо жити.. Завмирає всяке товариське життя (Ірина Вільде); В нас робота у вісім годин кінчається (Григорій Тютюнник); "Чи вони сплять, чи що? Але і досі не виходять, а там і вечір, а там і піст скінчається" (Г. Квітка-Основ’яненко); Торг книжками через війну запинився, як і всюди це буває (Панас Мирний); - Образиться? Покірно прошу... Не треба мені з ним ніяких зносин.. - Та зносини не порвалися (М. Коцюбинський); Як виявилось згодом, він був на десяток років старіший за неї, мав перед тим дружину, але щось там розклеїлося (П. Загребельний); Ти просив писати про малих, так от: у Оксани екзема пройшла, у Дори проходить, а в Микося щось іще не гоїться (Леся Українка). - Пор. 1. переста́ти.