-1-
дієслово доконаного виду
[діал.]

Словник відмінків

Інфінітив обучи́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   обучі́мо, обучі́м
2 особа обучи́ обучі́ть
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа обучу́ обу́чимо, обу́чим
2 особа обу́чиш обу́чите
3 особа обу́чить обу́чать
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р. обучи́в обучи́ли
жін.р. обучи́ла
сер.р. обучи́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
обу́чений
Безособова форма
обу́чено
Дієприслівник
обучи́вши

Словник синонімів

УЧИТИ[ВЧИТИ]кого (передавати комусь знання, навички і т. ін.), НАВЧА́ТИ[НАУЧА́ТИ], ОСВІ́ЧУВАТИрідше, ОБУЧА́ТИдіал.; ПІДКО́ВУВАТИрозм. (додатково, посилено навчати або давати спеціальну підготовку); ШКО́ЛИТИрозм. (суворо вчити). - Док.: навчи́ти[научи́ти], обучи́ти, освітити, підкува́ти, ви́школити. З дитячих літ пестить він княжича, переказує йому все, що знає, вчить тому, що сам уміє (С. Скляренко); Оленчук навчив офіцера, як обрізати кущі, як обкопувати (О. Гончар); Ну, вчителює це він. Чого б кращого? Працюй, освічуй людей. Клади й свою лепту на користь добра світового (А. Тесленко); - Тобі, чоловіче, і нічим, і нігде тому її обучити, чому я думаю (І. Квітка-Основ’яненко); Підкувати учня з алгебри; - Ніколи не була я в школі, - згадує Олена Семенівна. - Саме життя школило мене (з журналу).