-1-
дієслово доконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив обку́тати
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   обку́таймо
2 особа обку́тай обку́тайте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа обку́таю обку́таємо, обку́таєм
2 особа обку́таєш обку́таєте
3 особа обку́тає обку́тають
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р. обку́тав обку́тали
жін.р. обку́тала
сер.р. обку́тало
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
обку́таний
Безособова форма
обку́тано
Дієприслівник
обку́тавши

Словник синонімів

ОБГОРТА́ТИ[ОГОРТА́ТИ]чим, у що (покривати чим-небудь кругом, з усіх боків), ЗАГОРТА́ТИ, ОБВИВА́ТИ, ОБМО́ТУВАТИ, ЗАМО́ТУВАТИ, ЗАВИВА́ТИ, УГОРТА́ТИ[ВГОРТА́ТИ], ВМО́ТУВАТИ[УМО́ТУВАТИ], ОБЕРТА́ТИ рідше, ТУШКУВА́ТИрідше, ОБКЛАДА́ТИ чим, рідше, ОБТУ́ЛЮВАТИдіал.;ПОВИВА́ТИ (пелюшкою, повивачем немовля); КУ́ТАТИ, УКУ́ТУВАТИ[ВКУ́ТУВАТИ], ЗАКУ́ТУВАТИ, ОБКУ́ТУВАТИ[ОКУ́ТУВАТИ] (старанно, звичайно в тепле). - Док.: обгорну́ти[огорну́ти], загорну́ти, обви́ти, обмота́ти, замота́ти, зави́ти[завинути], угорну́ти[вгорну́ти], вмота́ти[умота́ти], оберну́ти, утушкувати[втушкувати], обкла́сти[обікла́сти], обтули́ти, пови́ти, уку́тати[вку́тати], заку́тати, обку́тати[оку́тати]. Сидів [Мирон] на оберемку сіна, сортував і обгортав кропивою.. своїх щук і окунів (О. Підсуха); Дід дбайливо загортав портрет у нову мамину хустку (П. Козланюк); Бережно обвила вона письмо у папір і в шматину (І. Франко); Під Ольшаною спалили [польські магнати] Данила Кожевського, обмотавши прядивом і засмоливши (О. Стороженко); Він його [зайця] у шинелю замотав і приніс (М. Трублаїні); Тут з коня зіходить віла біла і здіймає свого побратима, завиває у намітку білу (Леся Українка); Наблизь мене, Боже, і в смерть угорни, пірну я у тебе, ти - в мене пірни (В. Стус); Треба найти чорного кота та вмотати в ятерину (Словник Б. Грінченка); - ..Взяли мене з водиці Лоскотарочки-сестриці; В тепле листя обертали (Я. Щоголів); - Я не забрудню, - сказав Сашко, - обкладу книгу газетою... (В. Кучер); Мати сиділа на санях і обтулювала бараницями ноги (Н. Кобринська); Породила мене мати У високих палатах, Шовком повила (Т. Шевченко); - Ввійдіть, - гукає вчителька, щільно кутаючи плечі в пухову хустку (О. Донченко); Вона.. знімає вовняну ковдру і .. вкутує нею коліна Миколи (Я. Галан); Лягаючи спати, хазяйка закутала теплою хусткою чайник (А. Головко); Однієї ночі в’язні хустського табору розібрали огорожу на центральному плаці, ..поставили схожу на ешафот трибуну, сам пам’ятник обкутали брезентом (С. Скляренко); Рослини "передчувають" сувору зиму більш ніж за три-чотири місяці, окутуючи себе спеціальним шаром захисних оболонок (з журналу).
ОБКРУ́ЧУВАТИ[ОКРУ́ЧУВАТИрідше]чим, навколо чого (закріплювати щось витке навколо кого-, чого-небудь), ОБМО́ТУВАТИ, ОБВИВА́ТИ, ОПОВИВА́ТИ[ОБПОВИВА́ТИрідше], ОБВО́ДИТИ, ОБПЛУ́ТУВАТИ[ОПЛУ́ТУВАТИрідше], ОБКУ́ТУВАТИрідше; УКРУ́ЧУВАТИ[ВКРУ́ЧУВАТИ] (міцно). - Док.: обкрути́ти[окрути́ти], обмота́ти, обви́ти, опови́ти[обпови́ти], обвести́, обплу́тати[оплу́тати], обниза́ти, обку́тати, укрути́ти[вкрути́ти]. Слуги та джури вже обкручували товстенний поперек обозному малиновим поясом (О. Ільченко); Знов блиснула в повітрі нагайка і знов окрутила голі ноги старого (І. Франко); Їздові обмотували собі ноги шматками овечих шкур (З. Тулуб); Кіснички.. обвивали її чорноволосу голову (І. Нечуй-Левицький); Айтаков спинився, звів руки догори. Другий його помічник.. оповив його під груди мотузком (І. Ле); Як же Марина обвела ще коси кругом голови, зв’язавши калачем на потилиці, то й не пізнати Христі! (Панас Мирний); Скрутивши рушник джгутом і обплутавши ним руки, Геннадій відтворив статую Лаокоона з удавом (І. Волошин); Незнакомий пан в задумі розглядає вірьовку; далі обкутує нею себе... натужується й перериває (С. Васильченко).
ОПОВИВА́ТИ (про дим, туман, хмари, пил і т. ін. - поширюючись, укривати з усіх боків), ОБГОРТА́ТИ[ОГОРТА́ТИ], ОБВОЛІКА́ТИ, ЗАВОЛІКА́ТИ, ЗАТЯГА́ТИ, ЗАТЯ́ГУВАТИ, ОБЛЯГА́ТИ, ПОВИВА́ТИ, ОБВИВА́ТИ, ПОКРИВА́ТИ, ВКРИВА́ТИ[УКРИВА́ТИ], КРИ́ТИ, ЗАСТИЛА́ТИ, ЗАСТЕЛЯ́ТИ, ОХО́ПЛЮВАТИ[ОБХО́ПЛЮВАТИ], ОБІЙМА́ТИ[ОБНІМА́ТИ], ОБКУ́ТУВАТИ[ОКУ́ТУВАТИ], ОТО́ЧУВАТИ, ЗАСНО́ВУВАТИ, ОБСНО́ВУВАТИ[ОСНО́ВУВАТИ], ОБСТУПА́ТИ[ОСТУПА́ТИрозм.], ОБКЛАДА́ТИ, ВГОРТА́ТИ[УГОРТА́ТИ], ВПОВИВА́ТИ[УПОВИВА́ТИ], ОБСО́ТУВАТИ, ЗАСО́ТУВАТИ, ПОЙМА́ТИ, ОКРИВА́ТИрідко; ОБЛИ́ЗУВАТИ (перев. про полум’я); ПРИТУМА́НЮВАТИ (трохи, не цілком). - Док.: опови́ти, обгорну́ти[огорну́ти], обволокти́, заволокти́, затягти́, затягну́ти, облягти́, пови́ти, обви́ти, покри́ти, вкри́ти[укри́ти], застели́ти, засла́ти, охопи́ти[обхопи́ти], обійня́ти[обня́ти], обку́тати[оку́тати], оточи́ти, заснува́ти, обснува́ти[оснува́ти], обступи́ти[оступи́ти], обкла́сти[обікла́сти], вгорну́ти[угорну́ти], впови́ти[упови́ти], обсота́ти, засота́ти, пойня́ти, окри́ти, затка́ти, притума́нити. Місто оповив густий туман (Ю. Шовкопляс); З-за гори хмарою суне сірий туман і.. обгорта він кожну деревину (Панас Мирний); Холодний морок огортає колону зі всіх боків (О. Гончар); Дим із присадкуватих хат сповзає по мокрих стріхах і обволікає сірим туманом голі кущі (П. Панч); З Ташані валувала пара, заволікаючи придорожні верби (Григорій Тютюнник); На заході росла густа дощова хмара, затягаючи щораз більші простори неба (В. Гжицький); Облягають небо хмари, Піднялося все живе (П. Грабовський); Тихий час надвечірній, .. Як ти млою повиваєш Те, що грало пишноцвітно В кольоровості незмірній (М. Рильський); Він, міцно, глибоко затягшися цигаркою, обвив себе сизим тютюновим серпанком (А. Головко); За сонцем хмаронька пливе, Червоні поли розстилає І сонце спатоньки зове У синє море: покриває Рожевою пеленою, Мов мати дитину (Т. Шевченко); Все небо вкрила Білява мла (П. Грабовський); Сизо-жовтий туман жита криє (Г. Косинка); Дим застилає вулиці, далеко виповзає у море (В. Кучер); Машину повністю охоплює полум’я (Ю. Яновський); Приємно обхопило його чисте повітря (Г. Хоткевич); Грім все гуркоче, і руда хмара лівим крилом обійма небо (М. Коцюбинський); Як вони підводили Романа до пожежі, то вже всю клуню обнімав огонь (Б. Грінченко); Біла імла.. обкутала верхи церков та дзвіниць на горах (І. Нечуй-Левицький); З-під каблуків.. б’є курява, хмарою окутуючи танцюристів (О. Гончар); Білі хмарки щільним кільцем оточували машину (Л. Первомайський); Заснував [Аркадій Петрович] хату димом сигари (М. Коцюбинський); Обснувала [осінь] димами гори (І. Франко); Стоги сіна чорніють лише. Неначе дим або туман обступає їх (Ю. Яновський); Холодні тумани обкладали землю (М. Чабанівський); Вгорнула ліс волога мла (Л. Первомайський); Туман встає по долині, Село вповиває (С. Руданський); Язички вогню обсотували березові полінця (Н. Рибак); Білу хату засотує мла (Т. Масенко); Накрапав дрібний дощ. Обрій пойняла сиза мла (З. Тулуб); Туман химерно окрива Серпанком чорним гори (П. Грабовський); Синій димок.. послався по землі, облизуючи з обох боків чорну могилу (Григорій Тютюнник).
ОПОВИВА́ТИ (про світло, темряву тощо - поширюючись, заповнювати собою навколишній простір), ОГОРТА́ТИ[ОБГОРТА́ТИ], ОБКУ́ТУВАТИ[ОКУ́ТУВАТИ], ОБІЙМА́ТИ[ОБНІМА́ТИ], ПОКРИВА́ТИ, ВКРИВА́ТИ[УКРИВА́ТИ], ПОВИВА́ТИ, ОБЛИВА́ТИ, ОХО́ПЛЮВАТИ[ОБХО́ПЛЮВАТИ], ОБЛЯГА́ТИ, ОКРИВА́ТИ, ВГОРТА́ТИ[УГОРТА́ТИ]рідше,СПОВИВА́ТИрідше; ОПУСКА́ТИСЯна що (окутувати собою що-небудь). - Док.: опови́ти, огорну́ти[обгорну́ти], обку́тати[оку́тати], обійня́ти[обня́ти], покри́ти, вкри́ти[укри́ти], пови́ти, обли́ти, обілля́ти, охопи́ти[обхопи́ти], облягти́, окри́ти, вгорну́ти[угорну́ти], спови́ти, опусти́тися. Вечір захопив її на скрині, темрява оповила хату (М. Коцюбинський); Запашний український вечір ласкаво огорта натомлену землю (М. Старицький); Важкий присмерк лягав на землю, обгортав хати, тини, дерева (Л. Первомайський); Темрява обкутала все (О. Досвітній); Вечірні сутінки окутували ліс (А. Шиян); Вже й ніч землю обіймає (Марко Вовчок); Блідо-рожеве світло потиху лилося з ліхтаря, покриваючи всю кімнатку якоюсь таємною напівтемрявою (Г. Хоткевич); Місяць крався по небу і своїм срібним світом, мов серпанком, укривав долину (Панас Мирний); З-за густого жита пишно викотилось сонце і облило зелені ниви червоним огнем (І. Нечуй-Левицький); На заході півнеба охопили нерухомі заграви (О. Гончар); Темнота обхопила його при вході (І. Франко); Хоч ніч облягає, та в пітьмі глибокій Вже грають-палають досвітні вогні (В. Еллан); Темна.. ніч окрила землю (І. Франко); Присмерки уже вгортали землю (М. Рильський); Сизий присмерк сповиває сусідні верхи (В. Бабляк); Сірий похмурий вечір опускався на землю (М. Стельмах). - Пор. 2. напо́внити.
ОХО́ПЛЮВАТИкого, що (про думки, почуття, настрій, стан - повністю підкоряти чию-небудь свідомість, поглинати всю істоту), ОВОЛОДІВА́ТИким, ЗАВОЛОДІВА́ТИким, ОПАНО́ВУВАТИкого, що, ким, чим,ОБХО́ПЛЮВАТИкого, що, ОБІЙМА́ТИкого, що, ОБНІМА́ТИкого, що, ПЕРЕЙМА́ТИкого, що, ЗАХО́ПЛЮВАТИкого, БРА́ТИкого і без додатка, ЗАБИРА́ТИкого і без додатка, розм.; СПО́ВНЮВАТИ[СПОВНЯ́ТИ]кого, що, НАПО́ВНЮВАТИ[НАПОВНЯ́ТИ] кого, що, ЗАПО́ВНЮВАТИ[ЗАПОВНЯ́ТИ]що (перев. із сл. серце, душа); ОПАДА́ТИкого, ОСІДА́ТИкого, ЗАПОЛО́НЮВАТИ[ЗАПОЛОНЯ́ТИ]кого, що, ПОЛОНИ́ТИкого, що, НАЛЯГА́ТИна кого-що, ОБСТУПА́ТИкого, що, ОБСТАВА́ТИкого, що, ОКРИВА́ТИкого, що, ПОСІДА́ТИкого, що, ОБСІДА́ТИкого, що, розм., ОБЛЯГА́ТИкого, що, розм., НАСІДА́ТИна кого-що, розм., НАПОСІДА́ТИна кого-що, кого, що, розм., НАПОСІДА́ТИСЯна кого-що, розм., НАПОЛЯГА́ТИна кого-що, розм.,НАПОВЗА́ТИна кого-що і без додатка, розм. (перев. про сумні думки, почуття - гнітити); ПЕРЕПОВНЯ́ТИ[ПЕРЕПО́ВНЮВАТИ]кого, що, РОЗПИРА́ТИкого, що, РОЗПИНА́ТИкого, що (про почуття, переживання - виповнювати душу вщерть); НАЛІТА́ТИна кого, НАПЛИВА́ТИна кого-що, НАРИНА́ТИна кого і без додатка, НАХО́ДИТИна кого, розм., НАПАДА́ТИна кого, діал. кого, ПОЙМА́ТИкого, ПОНІМА́ТИкого, розм., НАКО́ЧУВАТИСЯна кого-що, розм., ПРИСТУПА́ТИдо кого-чого, розм.,ОШИБА́ТИкого, діал. (про думки, почуття, настрій, стан - раптово з’являючись, поглинати); ОБДАВА́ТИкого, що, ОБВІВА́ТИ[ОБВІ́ЮВАТИ]кого (про настрій, відчуття - раптово виникати під впливом чого-небудь);ПРОНИ́ЗУВАТИкого, що, розм., ПРОЙМА́ТИкого, що, розм., ПРОБИРА́ТИкого, ПРОХО́ПЛЮВАТИкого, що (відчуватися глибоко або протягом короткого часу); ОБГОРТА́ТИ[ОГОРТА́ТИ]кого, що,ОПОВИВА́ТИкого, що, ОБВИВА́ТИкого, що, ОБКУ́ТУВАТИ[ОКУ́ТУВАТИ]кого, що, ПОВИВА́ТИкого, СПОВИВА́ТИкого, ОБВОЛІКА́ТИкого, що (про почуття, фізичний стан - поступово підкоряти чию-небудь свідомість, поглинати всю істоту); ДОЛА́ТИкого, СКОРЯ́ТИкого, ЗМАГА́ТИкого, розм. (перев. про фізичний стан). - Док.: охопи́ти, оволоді́ти, заволоді́ти, опанува́ти, обхопи́ти, обійня́ти, обня́ти, перейня́ти, захопи́ти, взя́ти[узя́ти], забра́ти, спо́внити, напо́внити, запо́внити, опа́сти, осі́сти, заполони́ти, налягти́, обступи́ти, обста́ти, окри́ти, посі́сти, обсі́сти, облягти́, насі́сти, напосі́сти, напосі́стися, наполягти́, наповзти́, перепо́внити, розпе́рти, розіпну́ти, розп’ясти[розіп’я́сти́], налеті́ти, нали́нути, наплисти́[напливти́], напли́нути, нари́нути, найти́, напа́сти, пойня́ти, поня́ти, накоти́тися, приступи́ти, обда́ти, обві́яти, прониза́ти, пройня́ти, пробра́ти, прохопи́ти, обгорну́ти[огорну́ти], опови́ти, обви́ти, обку́тати[оку́тати], пови́ти, спови́ти, обволокти́, здола́ти, подола́ти, скори́ти, змогти́. Сон тікав, і якась тривога і недобре передчуття все більше і більше охоплювали її (Григорій Тютюнник); Нові думки і нова радість оволодівають ним (Д. Ткач); Керманичами, бачу, заволодіває неспокій (Г. Хоткевич); Дивний настрій починає опановувати мене під гомін чужої мови (С. Васильченко); Якесь давнє-давнє почування любе знов обхоплювало його (Б. Грінченко); Терпко-радісне відчуття ранку життєвого, його безконечності обіймає, бадьорить Яреська (О. Гончар); Думки одна одної неспокійніші обнімали його (Панас Мирний); Невимовне хвилювання переймало Марію (Ю. Смолич); Радість потроху захоплювала Данила (О. Копиленко); Досада брала Гната, що він не похопиться бистрим словом, як Петро (М. Коцюбинський); Наглий страх женця забрав (П. Грабовський); Спогади милі, кохані Сповнюють душу мою (О. Олесь); Радісне хвилювання наповнювало її змучене серце (А. Шиян); Якесь крихке, нетривке щастя заповнювало її серце (М. Тарновський); Усіх опав переляк (П. Панч); Велика туга осіла мою душу (Т. Шевченко); На якийсь час думка про цигарку заполонює мене всього (І. Багмут); Мені дивно, що я усе помічаю, хоч горе забрало мене цілком, полонило (М. Коцюбинський); Здогади, сумніви, мов осінній туман, налягають, обкутують його (М. Стельмах); Така журба обступила душу (О. Гуреїв); Обстала хлопця смута й гірке передчуття біди (С. Воскрекасенко); Окриває його важка туга; обгортають голову чорні думки (Панас Мирний); Думки посідали Зінька, не давали йому впокою, гнітили йому серце (Б. Грінченко); Не раз думки мене тривожні обсідали, Що зброю нікому на світі залишить (переклад М. Рильського); Тимко.. задирав голову, проводжав даленіючі косинці журавлів, і тихий смуток облягав його серце (Григорій Тютюнник); Навіть на здорові душі Сум і туга насіда (І. Франко); Захара напосідали тривожні думи (К. Гордієнко); Деколи напосідалися на нього страшні і нічим не виправдані підозри і ревнощі (Григорій Тютюнник); Якісь важкі думи наполягають на неї (І. Нечуй-Левицький); Лежить і думає Тамара. Темною хмарою наповзають важкі думи (А. Хижняк); Невимовне щастя буття переповнює серце Петрові (А. Головко); Злість розпирала його, клекотіла в грудях (І. Цюпа); І злість мене бере, та й цікавість розпинає (Остап Вишня); Цілий рій гадок і питань... налітав в його голову (І. Франко); Сум налине на хвилинку й полинний трунок в серце розіллє (Н. Забіла); Напливали здогади на душу й мучили (О. Кобилянська); Несподівано наринули спогади. Згадав своє безрадісне дитинство (В. Гжицький); Часом находила на неї меланхолійна злість (І. Ле); Її кожен раз страх нападав, як тілько зачинало грюкотіти (Панас Мирний); Холодов кидав грубі, суворі слова і, відчуваючи, як гнів поймає його, мов страшна, запаморочлива мана, намагався тамувати в собі цю хвилю почуттів (Л. Дмитерко); Уростав з того визнаття гнів його на Галю, понімав його душу (Марко Вовчок); Туга накочується на нього раптово, несподівано після симфонічних концертів у заводському клубі, на які мало хто ходить із робітничої молоді (О. Сизоненко); Стала приступать їй до серця досада (Леся Українка); Страх мене ошибав, про таке думаючи (Ганна Барвінок); І од власних згуків обдає його гарячим жахом (С. Васильченко); З узгір’я за селом розкинулося звичне і разом несподіване видовисько, що обурило, обвіяло людей гнівом (К. Гордієнко); І горда мисль пронизує мене: Так, ми мости будуємо у світі (М. Рильський); Ніколи ще не проймав її такий пекучий сором. Так ганебно розгубитися при першому ж випробуванні (Ю. Шовкопляс); Земля дрижить, гілля тріщить, рев, крик та писк по лісі, аж страх пробирає (І. Франко); Всі почуття її на мить завмерли, отупіли, щоб по хвилинній закляклості прохопити всю її істоту непереносно гострим болем (З. Тулуб); Огортає її серце якась утіха, якась весела надія душу гріє (Панас Мирний); Чорні думки оповивали молоду Лукину: одна думка сумна, а друга сумніша (І. Нечуй-Левицький); [Тетяна:] Навимовним якимсь щастям її обвиває, коли говорить він до тебе з ласкою!.. (І. Карпенко-Карий); Солодке, глибоке, безмежне потерпання - воно вже повивало мене цілого (Ю. Смолич); Дивні якісь радощі - не то сон, не то дрімота - сповивають його душу (Панас Мирний); Важка, незнана досі млость обволікла його тіло (І. Багмут); Буйко замислюється. Втома долає його (Я. Баш); Його скорив кам’яний сон (Я. Галан); Видко, втома починає і його змагати (Леся Українка).